Предметом сучасної дидактикиє взаємодія руху й саморуху, опосередкованого змістом діяльності дитини у процесі навчання й уміння.

Загальна дидактика виконує такі функції:

статистична - фіксує, обліковує інформацію, різні інновації, що виникають у практичній діяльності педагогів;

теоретико-пізнавальна - виявляє й пояснює нові факти, систематизує й узагальнює, встановлює кількісні та якісні залежності між ними;

службова, або нормативна - збирає нові факти, що прямо чи опосередковано пов'язані з викладанням і учінням, а потім інформує про них.

Дидактична концепція - система поглядів на процес навчання. Дидактична система - це сукупність елементів, що утворюють єдину цілісну структуру, спрямовану на досягнення цілей навчання.

Залежно від розуміння процесу навчання здійснено поділ концепцій на традиційну, педоцентричну і сучасну систему навчання.

В основі традиційної дидактичної системи лежать дидактичні концепції Я.А.Коменського, Й.Песталоцці, Й.Ф.Гербарта та дидактика німецької класичної гімназії.

Й.Ф.Гербарт переосмислив класно-урочну систему Я.А.Коменського і створив «нову наукову систему педагогіки». Метою школи, за Гербартом, є формування інтелектуальних умінь, уявлень, понять, теоретичних знань. Водночас Гербарт увів принцип навчання, що виховує. Суть його полягає у тісному поєднані знань із розвитком почуттів і волі учнів. Увівши це поняття, він намагався зосередити увагу на неможливості відокремлення виховання від навчання, одночасному розвиткові волі, характеру і розуму. Морально сильна особистість формується організацією навчання і порядком у навчальному закладі.

За Гербартом процес навчання слід будувати за чотирма формальними етапами, які визначають його структуру:

1) ступінь ясності: виділення матеріалу і поглиблений його розгляд;

2) ступінь асоціації: встановлення зв'язків між новими та старими знаннями;

3) ступінь системи: виведення правил, формулювання понять, законів;

4) ступінь методу: розуміння теорій, застосування їх до нових явищ.

Педоцентрична дидактика американського філософа, психолога й педагога Д.Дьюї. Назву «педоцентрична» вона має тому, що Дьюї пропонував будувати процес навчання, виходячи з потреб, інтересів і здібностей дитини. Метою навчання повинен бути розвиток загальних і розумових здібностей, різноманітних умінь дітей.

Дьюї розробив концепцію «повного акту мислення», згідно з якою мислити людина починає тоді, коли зустрічається з труднощами, подолання яких має для неї важливе значення. У кожному «повному акті мислення» виділяють такі етапи: відчуття трудності: вияв і визначення її;

формулювання висновків, що випливають з передбаченого вирішення; наступні спостереження та експерименти, які дозволяють визнати чи відкинути гіпотезу. Дьюї вважав, що правильно побудоване навчання повинне бути проблемним. Уроки слід будувати на основі «повного акту мислення», щоб учні могли відчути конкретну трудність; визначити її; сформулювати гіпотезу її подолання; перевірити гіпотезу за допомогою спостережень чи експериментів.

Формуючи стратегію навчання, Дьюї і його послідовники більше спиралися на спонтанні інтереси й ситуативну активність учнів. Тому навчальні програми визначили лише загальні контури освіти, а деякі навчальні предмети з'являлися лише в старших класах. У результаті така освіта обмежувалася вузьким колом проблем, була неповною і несистематичною.

Сучасна дидактична система характеризується розумним поєднанням педагогічного управління з власною ініціативою і самостійності учнів. Учитель керує навчально-пізнавальною діяльністю школярів, організовує і веде її, одночасно стимулюючи їхню активну самостійну роботу. При цьому він використовує вартості традиційної і педоцентричної системи, уникаючи крайнощів.

У розумінні суті пізнавальної діяльності учня сучасна дидактика стоїть на позиціях матеріалістичної теорії пізнання. Процес навчання вона трактує як органічне поєднання у пізнанні, навчальній діяльності чуттєвого сприймання, розуміння і засвоєння знань, перевірки набутих знань і вмінь на практиці.

Зміст освіти у сучасній дидактичній системі будується в основному як предметний. Здійснюється диференціація навчальних планів, програм, курсів.

Спрямованість педагогічного процесу на всебічний розвиток особистості учня обумовили три функції:

навчальна - озброєння школярів системою наукових знань, вмінь і навичок:

знання - розумове збереження в пам'яті фактів науки, їх відтворення;

уміння - оволодіння способами діяльності, здатність застосовувати знання;

навички - уміння доведене до автоматизації, постійне повторення умінь. виховна - в процесі навчання формуються моральні й естетичні уявлення, система поглядів на світ, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації особистості, мотиви її соціальної поведінки і діяльності, особистісний світогляд.

- розвивальна - розвиток учнів в процесі набуття знань («розвиваюче навчання»; розвиток мови, мислення, емоційно-ділової, ціннісно-мотиваційної і діяльнісно-поведінкової сфер особистості).

 

Види навчання

За критерієм організації способу навчання виділяють:

- проблемне навчання;

- програмоване навчання;

- репродуктивне навчання.

Проблемне навчання - це система методів, засобів, що забезпечують можливості творчої участі школярів у процесі засвоєння нових знань, формування у них творчого мислення та пізнавальних інтересів.

У ньому долаються недоліки методів, що передбачають стихійне тренування та механічне запам'ятовування навчального матеріалу без його розуміння.

Проблемне навчання передбачає як мінімум імітацію реального творчого процесу, моделювання головних його ланок: створення проблемної ситуації та керування пошуком розв'язання цієї проблеми.

Проблемна ситуація - це така ситуація, коли наявних знань недостатньо для її розв'язання і виникає суб'єктивна потреба в нових знаннях. Це викликає пізнавальну активність школяра. У проблемному навчанні процес засвоєння знань здійснюється як суб'єктивне відкриття їх учнями з допомогою вчителя.

Проблемне запитання (немає готової відповіді).

Проблемна задача (задача, яка викликає прагнення до самостійного пошуку розв'язання).

Проблемна ситуація (учень хоче розв'язати важке для себе завдання, але йому не вистачає даних і він повинен сам їх шукати).

Головними умовами цього навчання є:

- виникнення в кожного учня пізнавальної потреби в засвоєнні навчального матеріалу;

- суб'єктивне відкриття школярем нових узагальнених знань, що необхідні для розв'язання практичних завдань.

Проблемне навчання передбачає також засвоєння вже відомих знань, тренування вмінь і навиків. Виділяють такі рівні проблемності навчання:

- проблемний виклад, коли сам вчитель ставить проблему і знаходить її розв'язок; вчитель ставить проблему, а пошук розв'язку здійснює разом з учнями;

- творче навчання, що передбачає активну участь учнів у формулюванні проблеми та пошуку її розв'язання.

Загальною умовою успішності реалізації проблемного навчання є високий творчий потенціал вчителя, його висока інтелектуальна працездатність, професійна майстерність.

До прийомів проблемного викладання належать:

- ознайомлення з історією наукової проблеми;

- показ різних точок зору та позиції вчених при вирішенні проблеми;

- звертання до аудиторії;

- залучення слухачів до висловлення прогнозів, суджень, умовисновків.

 

 

Концепція планомірного поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна. Відповідно до даної теорії навчання розглядається як діяльність, що формує осмислені дії. «У кожній людській дії, - писав П.Я. Гальперін, - є орієнтована, виконавча і контрольна частина».Ще одним важливим напрямком ефективного навчання є теорія розвивального навчання, заснована на аналізі навчальної діяльності як особливої форми активності суб'єкта, спрямованої на оволодіння соціальним досвідом попередніх поколінь як умовою розвитку індивідуальних здібностей. Так, Д.Б. Ельконін показав, що одиницею навчальної діяльності є "навчальна задача", рішення якої перетворить не предмет, на який впливає суб'єкт діяльності, а сам суб'єкт, формуючи знання, уміння, погляди, світогляд. В.В. Давидов визначив, що навчальна діяльність - це засвоєння власне теоретичних знань, а формування навчальної діяльності є формування уміння учитися самостійно і творчо. Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов у 1960-1970-і рр. розробили і випробували в шкільній практиці систему розвиваючого навчання. Суть її полягала в тому, що у процесі навчання ставилася задача не тільки дати учням ту чи іншу суму знань, а навчити їх самостійно орієнтуватися в науковій і будь-якій іншій інформації. Це означає, що "школа повинна учити мислити, тобто активно розвивати основи сучасного мислення. Іншими словами, необхідно організувати таке утворення, що має розвиваючий характер"

Сам термін «розвивальне навчання» належить великому швейцарському педагогу Іоганну Песталоцці, одному із засновників дидактики початкового навчання, який вбачав важливе завдання цього процесу в тому, щоб пробуджувати духовні сили і пізнавальні здібності дітей, розвивати уміння логічно мислити.
Засновником цієї системи був Леонід Семенович Виготський. Головною метою розвивального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Якщо головна мета традиційного навчання – навчити учня читати, писати, рахувати, то в розвивальному навчанні – сформувати навчальну діяльність, а саме: окреслення навчального завдання, планування способу дій, рефлексія. Завдання розвивального навчання: формування особистості з гнучким розумом, розвиненими потребами до дальшого пізнання та самостійних дій, певними навичками й творчими здібностями.

Для організації розвивального навчання треба використовувати методи, які викликають найбільший інтерес учнів; проблемні, продуктивні, дослідницькі, що сприяють розвитку творчого мислення та уяви. Однак при цьому не відкидають застосування інформаційних, репродуктивних, продуктивних та репродуктивно – продуктивних методів. Л. Виготський виділив два рівні в розвитку дитини:•сферу актуального розвитку (уже сформовані якості), зону найближчого розвитку — ті види діяльності, які дитина ще не в змозі виконати самостійно, але може це зробити за допомогою дорослих.
Розвивальне навчання відбувається в зоні найближчого розвитку дитини.

 

Програмоване навчання

- це така організація навчального процесу, що забезпечує можливості самостійного засвоєння учнями навчального матеріалу, що поділений на окремі фрагменти, забезпечує організацію постійного зворотного зв'язку для учня про успішність
засвоєння. Зворотний зв'язок може бути реалізований у двох формах: як керування
без помилок (лінійне програмоване навчання) і керування на основі врахування
типових помилок (розгалужене програмоване навчання).

Для успішного здійснення навчання як засобу розвитку і формування особистості необхідно добре вияснити собі: що потрібно вчити школярів?

Що вони повинні знати в процесі навчання? Під поняттям зміст, освіти розуміється сукупність тих знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти діти в процесі навчання. Основними джерелами змісту освіти є такі документи:

• навчальний план
• навчальні програми
• навчальні підручники.

Базовий навчальний план загальних освітніх закладів дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої освіти, окреслює навчальні дисципліни та розподіл годин між ними за роками навчання, визначає гранично допустиме тижневе навантаження учнів. На основі базового навчального плану Міністерство освіти і науки України розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.

Навчальний план - документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.

У державному плані виділяють державний і шкільний компоненти.

Державний компонент охоплює всі предмети, які складають саме базу освіти. Виклад матеріалу - за підручниками. На державний компонент припадає 80% навчального часу.

Шкільний компонент включає факультативи з окремих предметів, дисципліни спеціалізації.

Кожний викладач або вчитель-предметник повинен мати ще навчальну програму дисципліни.

Навчальна програма - це державний документ, яким визначається місце навчального предмету в системі підготовки, мета, зміст і форми організації. Бюджет часу навчальної програми має відповідати навчальному плану.

Зміст навчальної програми має втілення в підручнику.

Підручник - основна навчальна книга, яка складена відповідно до програми, з урахуванням вікових особливостей учнів.

Навчальний посібник - книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить найновіші додаткові відомості.

 

Тема5. Принципи та методи навчання.