Освіта - розвиток прихованих

можливостей людини»

М. Монтессорі

 

Освіта, являючи собою побудову образу «Я» за образом, культури, її відтворення і розвитку, розглядається в трьох взаємопов’язаних аспектах: як освітня система (система – грецького походження – ціле, складене з окремих частин), освітній процес і результат цього процесу..

Система освіти - це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які забезпечують середню та вищу освіту, здобуття спеціальності або кваліфікованості, підготовку або перепідготовку кадрів. Освіта — це соціальний інститут, покликаний відтворювати культуру шляхом постійної передачі соціальне значимого досвіду попередніх поколінь наступним.

Стосовно індивідуального розвитку такий процес трактується як становлення особистості відповідно до генетичної та соці­альної програми.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здіб­ностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, під­готовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнавав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тренували розум учнів.Цю теорію було покладено в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «загальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань. Її прихильники вважали, що в процесі засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Система освіти в Україні будується згідно з принципами, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистості й потоебу вдосконалення освіти в сучасній національній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для життя, які можна застосовувати у практичній трудовій ді­яльності.

Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у забезпеченні засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, які і засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.

Марія Монтессорі - відомий італійський педагог. її педагогічне кредо -експериментальне вивчення дитини в умовах її вільного розвитку в спеціально організованому середовищі.

Монтессорі обґрунтовує таку періодизацію дитинства:

· від 3 - 4 до 6 років дитина будує сама себе в процесі мовленнєвого і сенсомоторного розвитку;

· від 6 до 9 років дитина - дослідник: орієнтація на світ засобами власної діяльності;

· від 9 до 12 років дитина - вчений: нагромаджує факти, знання.

Відмінності у навчально-виховній роботі дошкільних закладів, які працюють за методикою М.Монтессорі, і традиційних добре простежуються за поданою нижче таблицею:

Дитячі садки М.Монтессорі

Традиційні дитячі садки

1) акцент на когнітивний розвиток та соціалізацію 2) вихователь виступає у ролі консультанта, опосередковано впливає на дитину 3) акцент на виховний вплив оточення та самодисципліну 4) індивідуальне навчання 5) різновікові групи 6) дитина сама обирає вид діяльності 7) у дитини формуються нові поняття у процесі самостійної роботи є дидактичним матеріалом 8) час роботи з дидактичними матеріалами не обмежений 9) дитина знаходить та виправляє свої помилки за допомогою самоперевірного матеріалу 10) використання багатогосенсорного матеріалу для роботи руками 11) багато часу відводиться засвоєнню дітьми навичок самообслуговування 12) розроблена спеціальна програма співробітництва з батьками з метою пропаганди теорії М.Монтессорі та залучення їх до участі у навчально-виховному процесі

1) акцент на соціалізацію 2) вихователь відіграє головну роль та виступає як контролер 3) за дисципліною стежить вихователь 4) групове та індивідуальне навчання 5) вікові групи 6) діти беруть участь у діяльності, запропонованій вихователем 7) нові поняття формує вихователь 8) суворо визначений час для того чи іншого виду діяльності 9) на помилки вказує вихователь 10) обмежена кількість матеріалу для сенсорного розвитку 11) менше часу на вироблення у дітей навичок самообслуговування 12) участь батьків у роботі дошкільного закладу епізодична

 

Ураховуючи таку особливість розвитку дітей молодшого шкільного віку, як рухливість, діяльність, М.Монтессорі вважала, що домінуючими методами початкового навчання мають бути практичні дії з дидактичним матеріалом різного призначення.

Водночас М. Монтессорі підкреслює важливість економії сил учнів, закликає педагогів замислитися: "Як їх використати найповніше, допомогти їм приносити плоди, не витрачати марно? Який відпочинок потрібний? Якою має бути тривалість роботи? Які заняття під силу дитині в різні години дня? Та ін."

Звідси побудова системи навчання не лише на методичних заняттях, а й на психологічних спостереженнях псих, станів дітей, використання середовища як стимулу для активізації саморозвитку.

Використання ідей М. Монтессорі на українському грунті потребує модифікації, врахування вітчизняних методичних традицій.

Вальдорфська педагогіка.

Останнім часом цей термін досить часто звучить серед педагогів. У вересні 1994 р. у Женеві відбулася Міжнародна конференція з освіти, на якій цю педагогічну систему репрезентували фахівців з тих країн, де вона застосовується тривалий час.

Вальдорфська педагогіка була започаткована у час соціального і економічного хаосу, що виник після І св. війни.

Серед людей, які були свідками страшних руйнувань і вболівали за відродження, майбутнє Європи, був Еміль Мольт, директор Вальдорфської Асторії - тютюнової фабрики в Штутгарті (Німеччина). Він звернувся до Рудольфа Штайнера з проханням організувати школу для дітей робітників фабрики.

Шість місяців потому, у 1919 р. перша Вальдорфська школа відчинила двері перед своїми першими вихованцями. На той час у ній було 12 учителів, 256 учнів, 8 класів.

Сутність методики Штайнера. Передусім треба розібратися в її теоретичних засадах. Центральна ідея теорії Штайнера - вільна педагогіка, яка не знає соціального, релігійного, національного поділу, педагогіка покликана давати освіту "для життя", всіляко розвивати природні задатки дитини, її внутрішню свободу і гідність.

Сьогодні близько 640 шкіл, 1087 дит. садків, 300 лікувальних центрів у 46 країнах працюють на засадах Вальдорфської педагогіки.

У Вальдорфських школах навчання триває 12—13 років, диференціація запроваджується лише у старших класах (9—12, 10—11). 13 - й рік навчання - підготовка до Вузу.

З 1- го по 8-й клас оцінок і екзаменів немає, але наприкінці навчального року вчитель складає детальну характеристику на кожного учня. Звіт розкриває індивідуальний досвід учнів, підсумовує теперішній стан та накреслює завдання на майбутнє.

Най важливіша вимога - глибоке вивчення індивідуальності дитини, її мислення, характеру, волі, пам'яті. Знайомство з дітьми відбувається ще перед вступом їх до школи.

Високі умови ставляться до професіоналізму і людяності вчителів. Вчителі мають бути добре підготовленими естетично:

Вміти малювати, грати на музичному інструменті, ритмічно рухатися.

Естетичне середовище, навчальний дизайн, художньо-естетична діяльність розглядаються як неодмінна умова виховання і навчання.

У Вальдорфській школі один вчитель веде дітей з першого по восьмий клас майже з усіх предметів (у 8-му класі йому належить 50 - 55% навчального часу). Становить великий інтерес структура навчального режиму. Тут немає традиційного розкладу уроків, за якими переважно через кожних 45 хв. відбувається перехід до іншого предмета. У Вальдорфській школі запроваджено навчання за методом епох у поєднанні із звичайними уроками по 45 хв.

Сутність методу епох полягає в тому, що викладання предмета ведеться протягом 3-4 тижнів щоденно із 7.45 до 9.40 ранку. За цей час (близько 50 год.) діти вивчають більшу частину навчального матеріалу року або й увесь матеріал з певного предмета. Це примушує вчителя дуже ретельно підбирати матеріал, методи засвоєння. Переважно використовується такий підхід: спочатку концентроване ознайомлення з новим матеріалом, а потім його розгортання і закріплення.

Навчання за "методом епох" вранці поєднується з практичними заняттями після 12 год.— ручна праця, музика, ритміка.

Заслуговує на увагу ритмічний початок робочого дня, що виступає як бадьорий гартуючий етап. Протягом 20-30хв. діти хором декламують вірші, співають, часто під супровід сопілки або плескання в долоні чи притупування.

Методика занять чітка і досить проста: перевірка завдання, пояснення нового, повторення. Заключні 10-15 хв. - розповідь учителя. У початкових класах це - оповідання з історії, міфології, фольклору. Біблії.

У Вальдорфскій школі діти з першого класу вивчають дві іноземних мови, що ґрунтується на врахуванні підвищеної сензитивності дітей цього віку до вивчення мов.

Виняткового значення надається педагогічному впливу довкілля. Вальдорфські учителі прагнуть поглибити в дітей почуття зв'язку з природою. їхнє кредо: " Те, що добре для природи, завжди добре й для людей." Тому дітей учать жити у співробітництві і злагоді із світом природи. Це навчання включає:

· емоційний рівень - любов до природи

· науковий - розуміння природних процесів

· вчинковий - дійова турбота про навколишнє середовище

загалом Рудольф Штайнер наголошував на необхідності досягнення рівноваги між трьома різними сферами життя, через які людина освоює навколишній світ:

· фізичну діяльність

· світ емоцій

· мислення

Він доводив, що всі вони пов'язані з людською фізіологією і між собою. Голова, серце, руки - однаково важливі для розвитку дитини, бо лише так розвивається універсальна здатність людини пристосовуватися і бути винахідливою у житті.