Перші київські князі та їх політика.

Київська Русь пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Змістом першого етапу (друга половина ІХ – кінець Х ст.) було утворення і становлення Давньоруської держави династії Рюриковичів, активне розширення її кордонів, формування системи васально-ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.

У 879 р. помер володар Новгородської землі князь Рюрик, і владу передали Олегу – регенту малолітнього сина Рюрика – Ігоря. Літописний документ свідчить, що у 882 р. Олег здійснив похід на Київ, вбив Аскольда і захопив владу. Київ став столицею об’єднаного князівства.

 

Олег (882–912 рр.).

За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, племена кривичів, радимичів та новгородських слов’ян. Олег ходив походами на Візантію, уклав з нею вигідні договори (907 р., 911 р.).,так за умовами першого договору руські купці вели торгівлю без сплати мита і безкоштовно могли перебували в Константинополі протягом шести місяців. Другий договір передбачав і регулював відносини між обома державами в різних випадках і сферах.

Під час здійснення одного із численних походів на сусідні території князь Олег загинув.

 

Ігор (912–945 рр.).

В 914 році Ігор здійснив похід на древлян, які намагалися відокремитись від Києва. У 941 році він організував похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. В 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантію, який вводив обмеження купцям з Київської держави, але забезпечував їх основні інтереси. Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Одне із таких збирань данини в 945 р. Призвело до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря.

 

Ольга (945–964 рр.).

Княгиня Ольга провела реформу, якою внормувала розміри повинностей з феодально залежного населення. В зовнішній політиці Ольга керувалася виключно дипломатією. У 946 р. та 957 р. вона відвідала Константинополь, була прийнята візантійським імператором, прийняла християнську віру, провела переговори про відносини двох держав. В часи правління княгині Ольги зріс міжнародний авторитет Київської держави.

 

Святослав (964–972 рр.).

В 964–966 рр. Святослав здійснив походи до Оки і Волги, де підкорив в’ятичів та фінські племена, знищив Хозарський каганат, хоча цим самим відкрив кочівникам Азії (печенігам) шлях на Русь. В 968 р. Святослав вирушив у Болгарію, маючи на меті поширити свою владу на Дунаї та Балканах. Він втрутився у війну Болгарії та Візантії. Під час другого походу Святослава на Балкани відбулась вирішальна битва під Доро-столом. Наслідком битви стали переговори Русі та Візантії. В 972 р., повертаючись додому після одного з походів, Святослав зіткнувся з печенігами і загинув у бою. За часів Святослава значно зростає територія та роль Київської держави у вирішенні міжнародних питань.

 

Характерними ознаками цього етапу історії Київської Русі були: розширення території країни; вихід на міжнародну арену; зосередження уваги на зовнішій, а не на внутрішній політиці; активність князя і військової дружини у військовій сфері. Негативними факторами влади на той час ще була недостатня консолідованість території держави, слабкість великокнязівської влади, несформованість системи васально-ієрархічних відносин.

 

Київські князі після 1240

Після завоювання монголо-татарами більшості території Київської Русі, руйнування Києва ханом Батиєм та постання Галицько-Волинського князівства, Київ втрачає значення великокняжого міста й столиці імперії східних слов’ян. Київські князі стають лише намісниками Києва та володарями удільного Київського князівства.

Олександр I Невський 1249- 1263. Правив із Новгорода, т.я. після татарського розорення Київ втратив своє значення.

Ярослав Ярославич 1263 — 1271, сидів на півночі, правив в Києві через намісника.

Лев Данилович 1271 — 1301. Король Русі, Великий князь Київський. Правив зі Львова.

Іван-Володимир Іванович Кінець XIII ст. - перша чверть XIV ст.

Станіслав Іванович до 1321 р.

Міндовг Гольшанський, князь Гольшанський 1321 — 1324 р.

Ольгимонт Гольшанський 1324 — 1331 р.

Федір (князь Київський) 1331 — 1362

Володимир Ольгердович 1362 — 1394

Скиргайло Ольгердович 1395 — 1397 Великий князь Київський. Великий князь Литовський (1386—1392).

Іван Ольгимонтович, князь Гольшанський 1397 — 1401

Іван Борисович 1397 — 1399

Андрій Іванович Гольшанський — князь В'язинський? — після 1410 р.

Михайло Іванович Гольшанський 1422 — 1432 р.

Михайло Семенович Болобан 1433 — 1435 р.

 

Великий князь Київський

Свидригайло 1432 — бл. 1440

 

Князі Київські

Олелько Володимирович, кн. Слуцький 1443 — 1454

Семен Олелькович, кн. Слуцький 1454 — 1471