Характеристика грошового ринку.

Грошови́й ри́нок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також — ринки Лондона. Токіо, Парижа).

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, на­селення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок — важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — по­пит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит мас форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю на­давати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового пла­тежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

40.Валютний ринок та його місце на фінансовому ринку.

Валю́тний ри́нок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

Операції «спот» передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді.

Операції «форвард» — це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

Операція «аутрайт» означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець — купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом.

Операція «опціон», коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.

41. Сутність грошового ринку(вопрос 39)

42.Організація депозитного ринку

Залучення коштів вкладників та інших кредиторів - це основний вид пасивних операцій банків. Залучені засоби комерційних банків формують переважну частину банківських ресурсів. Вони покривають від 80 до 90% усієї потреби у грошових коштах для здійснення активних банківських операцій. Складаються із депозитів (вкладів) і кредитів (позик), отриманих банком. Максимальний розмір залучених коштів залежить від власного капіталу банків. У різних країнах існують різні нормативи співвідношення між власним капіталом і залученими коштами. Ці нормативи коливаються від співвідношення 1:10 до 1:100. Наприклад, у Швейцарії це співвідношення 1:12, а в Японії 1:83.
Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, установ, населення та інших банків. За терміном залучені кошти поділяються на ресурси, що управляються, і поточні пасиви. Ресурси, що управляються, включають термінові депозити, залучені банком, і міжбанківські кредити. Поточні пасиви формуються залишками коштів на розрахункових, поточних і кореспондентських рахунках.
Вклад (депозит) - це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. Для банків вклади - головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.
Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може "утворити" депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту.
Види депохитних рахунків, які використовуються у практиці сучасних банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх кількість в останні роки зросла. Депозити розрізняються залежно від строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів, можливістю отримання пільг за активними операціями з банком тощо.
У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на двох моментах: строку депозиту до моменту вилучення та категорії вкладника. За строками депозити поділяються на депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника без попереднього повідомлення) та депозити на строк (які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок). Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних компаній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.
Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. Гроші на такі рахунки зараховуються та знімаються як частково, так і повністю. Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) - відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

43.Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків.

Розрахунки є системою організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та розрахунки, а в сфері роздрібного товарного обміну й досі основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя там же активно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.
Готівкові розрахунки: готiвково-грошовi розрахунки гривнями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток.
Кредитна картка (англ. card of credit) – платiжно-розрахунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. Кредитні картки активно використовуються у США та країнах Західної Європи. Це пластикова картка із вказівкою імені власника, присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк дії. Сучасні кредитні картки випускаються із запресованим мікропроцесором і мають велику місткість пам’яті (понад 8000 знаків), тому вони реєструють не тільки всі фінансові операції власника, але й оперативно вносять зміни у стан його рахунку в банку, мiстять відомості про стан здоров’я i т. п. При придбанні товару чи бажанні отримати готівку власник картки пред’являє її комп’ютеру, магазину чи банку, даючи команду про термінову оплату.
Кредитно-карточна технологія обслуговування іноземців – власників кредитних карток – була розроблена Держкомтуристом СРСР у 60-тi роки. У теперішній час використовуються кредитнi картки іноземних фірм: «American Express»; «Diners Club international»; «Visa international»; «Eurocard-Macter-Card international»; «Airplus»; «JCB international». Необхідно зазначити, що за кордоном існує багато різновидностей кредитних карток: картки тiльки для банкоматiв; картки, розраховані на різні соціальні групи населення; картки для оплати певних видів послуг (наприклад, на автозаправочних станціях).

Безготі́вкові розраху́нки — платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр. Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплені сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т. д. Безготівкові розрахунки використовуються також населенням для внесення вкладів, розрахунків за квартиру і комунальні послуги, оплату товарів та ін. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм — платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули.

Згідно з Інструкцією Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні», безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

§ платіжними дорученнями;

§ платіжними вимогами-дорученнями;

§ розрахунковими чеками;

§ акредитивами;

§ платіжними вимогами;

§ банківськими платіжними картками;

§ векселями;

§ інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

45. Суб'єкти валютного ринку

Суб’єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники — банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

46.Об'єкти валютного ринку.

Об’єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб’єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб’єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об’єкти валютного ринку.

47. Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти — цінні папери.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним.

Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад, нафти, полягає в тому, що якщо товари виробляються (вирощуються, видобуваються тощо), то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів — інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися необмежену кількість разів і т. д.

Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) засвідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.

48.Характеристика акцій та облігацій

Акція — вид цінних паперів, що являє собою свідоцтво про власність на визначену частку статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства і надає її власнику (акціонеру) певні права, зокрема: право на участь в управлінні товариством, право на частину прибутку товариства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишковоївартості підприємства.

Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.

Облігація (лат. obligatio - зобов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігація є одним з головних джерел фінансування дефіциту державного бюджету, для більшості розвинених країн. Облігація для корпорацій є важливим джерелом коштів, що запозичуються.

49.Характеристика облігацій.(48)

50. Поняття й сутність фінансів підприємств.

фінанси підприємств можна визначити як економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових коштів, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням грошових доходів і фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства й організації, банківські установи і страхові компанії, позабюджетні фонди, інвес­тиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, що є юридичними особами.

Фінанси підприємств є складовою частиною фінансової системи країни. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється національний доход, що є основними джерелом фінансових ресурсів. За допомогою фінансів підприємств здійснюється первинний перерозподіл вартості створеного валового продукту на фонди нагромадження, споживання, поновлення матеріальних ресурсів процесу виробництва.

Головною ознакою фінансової сфери є не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, у результаті чого формуються грошові доходи й фонди коштів у підприємств і держави.

У складі фінансів підприємств можна виділити наступні групи грошових відносин.

Зовнішні фінансові відносини підприємства:

§ з державою – із приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів у рамках законодавства про оподатковування, соціального страхування з метою формування державних бюджетних і позабюджетних грошових фондів; із приводу використання отриманих від держави дотацій та субсидій, виконання державних інвестиційних програм тощо;

§ з акціонерами – із приводу нарахування й виплати дивідендів, реінвестування прибутку;

§ з постачальниками й покупцями – із приводу виконання господарських договорів і зобов'язань щодо одержання виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), здійснення платежів за отримані сировину, матеріали, напівфабрикати:

§ з фінансово-кредитними установами – із приводу обслуговування платежів, одержання й повернення кредитів, сплати відсотків по них, виплати страхових внесків й одержання страхових відшкодувань при настанні страхового випадку, вкладень у фінансові інвестиції й одержання доходів по них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства:

§ із засновниками (власниками) – із приводу формування статутного фонду, одержання частки чистого прибутку на вкладений капітал;

§ усередині підприємства – із приводу розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства; із приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування необоротних й оборотних активів;

§ з вищими управлінськими структурами підприємства – із приводу перерозподілу фінансових ресурсів;

§ з працівниками підприємства – із приводу формування і використання фонду оплати праці, фонду матеріального стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів.

51.Фінансові ресурси підприємств.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат з розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Також бувать власні та залучені.

Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:

• статутного (або пайового) капіталу (фонду);

• додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (АТ) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки необоротних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);

• резервного капіталу;

• амортизаційних відрахувань;

• забезпечення наступних виплат і платежів (резервів на оплату наступних відпусток тощо);

• нерозподіленого прибутку;

• довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;

• позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;

• законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

• інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

52.Управління фінансами підприємства.

Управління фінансами підприємств — це управління у сфері грошових відносин щодо формування, розподілу і використання грошових доходів, нагромаджень і фінансових ресурсів з метою найефективнішого їх використання і підвищення платоспроможності підприємства.

Крім того, до управління фінансами підприємств належить визначення потреби в оборотних активах в обсягах, що забезпечують мінімальні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми й ефективного їх використання.

Управління фінансами включає також визначення обсягів капіталовкладень і джерел їх фінансування, виявлення резервів підвищення платоспроможності й ефективності виробництва.

Об'єктами управління у сфері фінансів підприємств є:

• фінансові відносини, що виникають між підприємствами і їх засновниками, державою, комерційними структурами, іншими підприємствами і фізичними особами;

• доходи і нагромадження (прибуток), їх формування, розподіл і використання;

• фінансові ресурси, джерела їх формування, склад і структура;

• склад, структура і кругообіг капіталу;

• грошові фонди, їх формування і використання;

• грошовий обіг у відтворювальному процесі тощо. Суб'єктами управління фінансами на рівні підприємства є його

керівник, планово-фінансова служба, фінансові менеджери. Основними завданнями фінансової служби є:

• фінансовий аналіз діяльності підприємства;

• розробка і реалізація фінансових планів;

• визначення потреби підприємства у фінансових ресурсах в обсягах, необхідних для виконання плану економічного і соціального розвитку;

• мобілізація фінансових ресурсів у запланованих обсягах;

• своєчасне й у повному обсязі виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними централізованими фондами, постачальниками, працівниками тощо;

• виявлення резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення ефективності виробництва і платоспроможності підприємства;

• здійснення контролю за формуванням і ефективним використанням доходів, прибутку і фінансових результатів.

53. Економічна характеристика грошових надходжень підприємства.

Грошові надходження -- це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Термін «грошові надходження» є ширшим, ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.

Під грошовими потоками розуміють надходження і сплату грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надходження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовнішні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел.

Грошові потоки підприємств характеризуються різною структурою. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою 60--70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

За командно-адміністративної економіки, коли ще не було реального фінансового ринку, введення у класифікацію грошових надходжень доходу від позареалізаційних операцій було цілком виправданим. Тоді підприємства майже не мали доходів від цінних паперів, крім державних облігацій, питома вага яких у загальній сумі грошових надходжень була незначною.

Грошові надходження підприємств значно перевищують отримувані підприємством доходи від різних видів його діяльності. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО встановлено відповідні вимоги щодо визнання доходу за кожним видом діяльності.

54.Формування витрат підприємства .

Витрати підприємства – це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Усі витрати підприємства поділяються на дві групи: витрати, що здійснюються в процесі проведення звичайної діяльності, та витрати, які проводяться за надзвичайних подій. У свою чергу, до витрат від звичайної діяльності входять: витрати на операційну діяльність; фінансові витрати; витрати від участі в капіталі; інші витрати. Структуру витрат підприємства наведено на рис. 2.7.

Витрати від операційної діяльності охоплюють витрати підприємства, що пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції (основна діяльність), а також з проведенням операцій з їх забезпечення (інша діяльність). До витрат від операційної діяльності належать:

– собівартість продукції;

– адміністративні витрати;

– витрати на збут;

– інші операційні витрати.

Фінансові витрати – це витрати підприємства, які виникають в результаті виплати процентів та інших платежів, пов'язаних із залученням позикового капіталу. Вони охоплюють проценти за кредит та інші фінансові витрати. Процентом за кредит є процентні платежі, нараховані та виплачені за користування банківськими кредитами. Інші фінансові витрати включають витрати, пов'язані з випуском, утриманням та обігом власних цінних паперів, нарахуванням відсотків згідно з кредитними угодами (крім банківських кредитів), фінансового лізингу та ін.

Втрати від участі в капіталі відображають збитки, яких зазнає підприємство від проведення інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства. їх величина розраховується шляхом віднесення загальної суми збитків або зменшення власного капіталу асоційованої, дочірньої або спільної фірм до частки підприємства в їх статутному капіталі. При цьому такі витрати не мають перевищувати вартості фінансової інвестиції. Збитки або зменшення власного капіталу підприємства можуть виникати, зокрема, у разі переоцінки вартості необоротних активів та інвестицій.

Рис. 2.7. Структура витрат підприємства

55.Економічна сутність і функції прибутку.

1)прибуток є частиною виручки, що залишається після відшкодуваннявсіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства;
2) прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати;
3) прибуток – це форма прояву вартості додаткового продукту;
4) прибуток – це результат дії багатьох факторів сфери виробництва, розподілу і обігу.
Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує. Функції прибутку полягають у тому, що він є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію йогона певному рівні.
Прибуток є головною метою діяльності підприємця. Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець, тим ефективніша робота підприємця, повніше реалізується мета підприємницької діяльності. Отже, однією з функцій прибутку є та, що прибуток є показником оцінки діяльності підприємця. На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток.
Другою функцією прибутку є регулювання розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва. Підприємці прагнуть одержати прибуток і уникнути збитків. Кожен з них намагається вкласти свої капітали туди, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві є зацікавленість у розширенні цієї галузі. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водночас зниження прибутків свідчить про намагання суспільства скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки [15, c. 157].
Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток та його очікування змушує підприємця здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції. А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технології. Саме таким способом реалізуються стимулююча функція прибутку.

56. Поняття, призначення та функції міжнародних фінансів.

Міжнародні фінанси –це економічна категорія, що відоб­ражає обмінно-перерозподільні відносини національних і наднаціональних суб'єктів світової економіки з приводу руху вар­тості між країнами та в процесі формування й використання централізованих грошових фондів.

Відносини обміну характеризують валютні надходження та валютні платежі, пов'язані з міжнародною торгівлею й обміном валют. Вони відображаються у торговельному ба­лансі, стан якого характеризує взаємозв'язок міжнародних грошових потоків.

Відносини перерозподілу виникають у процесі формуван­ня і використання централізованих грошових фондів міжна­родних організацій та інституцій, а також переміщення влас­ності на валютні цінності з країн-донорів до країн-реципієнтів.

Об'єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов'язані з ними фінансові відносини на світовому ринку. Грошові потоки, які виникають у процесі діяльності над­національних суб'єктів міжнародних фінансів (міжнародних фінансових організації та інститутів), спрямовано на концент­рацію фінансових ресурсів у певних фондах та їх подальший перерозподіл. До того ж виникають централізовані витрати, направлені на фінансування централізованих заходів і про­грам, та витрати на утримання апарату даних організацій.

Суб'єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди, міжнародні організації й фінансові інституції, а також банки та інші кредитно-фінансові установи – посеред­ники на міжнародному фінансовому ринку.

Оскільки фінансові ресурси – наймобільніший вид еко­номічних ресурсів, тобто вони знаходяться в постійному русі й перерозподіляються між різними учасниками міжнародних економічних відносин, виникають валютно-фінансові потоки. Крім того, у системі світового господарства торгівля това­рами, послугами, факторами виробництва, іноземне інвесту­вання здійснюються опосередковано через обмін іноземних валют, що також зумовлює виникнення валютно-фінансових потоків.

Міжнародні валютно-фінансові потоки – це потоки іно­земних валют або будь-яких інших фінансових активів, які зу­мовлено економічною діяльністю суб'єктів світового господар­ства.

Валютно-фінансові потоки та їх напрями між суб'єктами міжнародних фінансів створюють певні взаємозв'язки у сис­темі міжнародних фінансів (див. рис. 12.1):

1) між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання й погашення кредитних зобов'язань;

2) між усіма вищезгаданими суб'єктами та банками щодо отримання й погашення кредитів, відкриття та обслуговуван­ня валютних рахунків, надання гарантій страховими ор­ганізаціями з приводу страхування ризиків та іншими фінан­сово-кредитними установами;

3) між усіма вищезгаданими суб'єктами і міжнародними фінансовими інституціями з приводу отримання кредитів, субсидій тощо;

4) між усіма вищезгаданими суб'єктами та фізичними особами
з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари й послуги, виконання договорів стра­хування;

5) між усіма вищезгаданими суб'єктами та іноземною державою
з приводу сплати податків і виконання певних зо­бов'язань, які випливають із правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

6) між фізичними особами з приводу здійснення різно­манітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

7) між урядами різних країн з приводу сплати (отриман­ня) контрибуцій та репарацій, надання й погашення кредитів тощо;

8) між урядами різних країн і міжнародними ор­ганізаціями та фінансовими інституціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

9) між наднаціональними суб'єктами міжнародних фінансів (міжнародними організаціями та фінансовими інсти­туціями).

До функцій міжнародних фінансів відно­сять розподільчу та контрольну.

Суть розподільчої функції полягає у грошовому роз­поділі й перерозподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів. Механізм розподілу й перерозподілу має певні об'єктивні та суб'єктивні закономірності.

До об'єктивних закономірностей відносять такі:

§ капітал обертається відповідно до закону про­порційного розвитку;

§ потоки грошових коштів знаходяться в русі у пошуку найвищої норми прибутку;

§ отримання прибутку завжди пов'язано з ризиком.

Суб'єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу,
є політичні й особисті інтереси суб'єктів міжнарод­них фінансів.

Об'єктивні та суб'єктивні закономірності мо­жуть збігатися або бути різноспрямованими.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжна­родних фінансів: обмін і перерозподіл вартості між держава­ми. Перша роль виконується, коли на противагу грошовим по­токам рухається товар. Друга – коли акумулюються і транс­формуються грошові фонди між державами.
У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція.

Суть контрольної функції полягає у тому, що в будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, заставній) формі, оскільки міжнародні фінан­си відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі.

57.Міжнародний фінансовий ринок та його структура.

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однією валюти в іншу. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок – це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. Через них здійснюється рух позикового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові установи, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єктів (державних органів, приватних фірм, страхових копаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим – ТНК, державним органом, міжнародним і регіональним організаціям.

58.Міжнародна фінансова політика.

Метою міжнародної фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, які є необхідними для задоволення насущних потреб розвитку суспільства.

Головне завдання міжнародної фінансової політики — забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої міждержавної програми економічного та соціального розвитку.

Таким чином, міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподілення та використання яких вживають учасники міжнародних фінансових відносин, для виконання ними їхніх функцій. Фінансова політика держави — це самостійна сфера діяльності її уряду у сфері фінансових відносин. Розроблення та успішне проведення фінансової політики можливе тільки за умов наявності в уряду програми суспільного розвитку з виділенням інтересів усього суспільства та окремих його груп, характеристикою поточних та перспективних завдань, визначенням термінів та методів їх вирішення. Результативність фінансової політики тим вища, чим повніше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси усіх верств суспільства, конкретні історичні, етичні та соціальні умови.

59. Роль фінансового менеджменту в системі управлінських рішень.

За умов ринкової економіки з її жорсткою конкуренцією, виживання та успішне функціонування підприємств багато в чому визначається здатністю менеджерів правильно розпорядитися наявними фінансовими ресурсами, примножуючи капітал і збільшуючи прибуток, вчасно спрогнозувати Й уникнути банкрутства суб'єкта господарювання.

Наявний в Україні жорсткий податковий прес, інфляційні очікування, криза неплатежів дезорієнтують менеджерів підприємств. Вони виявляються нездатними ухвалювати необхідні управлінські рішення в галузі регулювання прибутку, збільшення майна акціонерів, дивідендної політики і т. п. Ці, а також багато інших аспектів діяльності підприємств піддаються управлінню за допомогою універсальних методів, вироблених у світовій практиці і об'єднаних у науці фінансового менеджменту в струнку та корисну в практичному відношенні систему.

Фінансовий менеджмент є підсистемою загального управління господарсько-комерційною діяльністю підприємства, яка охоплює сукупність принципів, методів і форм організації управління всіма аспектами його фінансової діяльності і спрямована на реалізацію стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий менеджмент безпосередньо пов'язаний з виробничим та інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу й деякими іншими видами функціонального менеджменту.

Найважливішою є роль фінансового менеджменту у сфері великого бізнесу. Тут діє закон переходу кількості в якість. Великому бізнесу потрібен великий потік капіталу й відповідно великий потік споживачів продукції. При цьому в бізнесі переважають фінансові операції, пов'язані з інвестиціями, у тому числі з портфельним рухом і примноженням капіталу (траст, лізинг, селенг, транстінг). Тому без кваліфікованого фінансового менеджера великий бізнес просто неможливий.

Вважається, що для малого бізнесу достатньо кваліфікації бухгалтера чи економіста, оскільки фінансові операції майже не виходять за рамки звичайних безготівкових розрахунків, основою яких є грошовий обіг. Але практика свідчить про те, що знання багатьох універсальних прийомів, накопичених фінансовим менеджментом, можуть бути ефективно використані й у малому бізнесі. А, враховуючи необхідність розвитку малого бізнесу, значущість таких знань буде виправданою і з економічного погляду.

Настав час, визначивши пріоритети, починати розробку й запровадження фінансового менеджменту, що сприятиме стабілізації стану кожного вітчизняного підприємства. Не можна сказати, що системи управління фінансами підприємств не існує. Вона є, але потребує перебудови й усунення недоліків. Уже діють підприємства, де система фінансового менеджменту внаслідок органічного входження в систему загального економічного управління функціонує досить ефективно, зокрема, Тюменська нафтова компанія, Братський алюмінієвий завод, Новокраматорський машинобудівний завод. Останній може бути найбільш вдалим прикладом впровадження системи внутріфірмового фінансового менеджменту в Україні, де система управління фінансами сприяла:

• стабілізації фінансового стану підприємства;

• адаптації підприємства до ринкових перетворень;

• стимулюванню інвестиційної активності.

60.Економічна сутність інвестицій та їх класифікація.

Інвестиції - це процес взаємодії двох сторін: підприємця та інвестора. Успіх проекту залежить від того, знайдуть ці сторони спільну мову.
1. За об´єктами вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства (рис. 1.6).
Фінансові інвестиції - це вкладення коштів в різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.
Реальні інвестиції — це вкладення у виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна і інша документація), в приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об´єкти інвестування, що пов´язані із здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшення умов праці і побуту персоналу.

Рис. 1.5. Класифікація інвестицій підприємства за основними ознаками

Рис. 1.6. Форми інвестицій

Останнім часом в економічній літературі визначалась нова - інно­ваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення). В принципі при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інновація­ми.
За умов криз можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого скла­дається з інтелектуальних інвестицій.
Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об´єкти інтелектуаль­ної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

61.Реальні та фінансові інвестиції.(60 вопрос)

62.Управління інвестиційною діяльністю.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.