Державні гарантії працевлаштування населення

Державні гарантії працевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантії містяться в статті 4 цього закону, в ній говориться, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності

б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і

працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної

підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на

роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій,

перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби

зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по

безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги

членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій,

участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи,

а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Крім Закону України “Про зайнятість населення “,гарантії забезпечення права громдян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю, дер­жава гарантує працездатним громадянам, які постійно прожи­вають на території України, вільний вибір виду діяльності: без­платне сприяння державними службами зайнятості у підборі під­ходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам дер­жавних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безро­бітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; право­вий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

 

Питання 39

Законом України “Про зайнятість населення “ встановлені також і додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій населення. Йдеться про працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

До них належать:

-жінки, які мають дітей віком до 6 років;

-одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів;

-молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, діти (сироти), які залишились без батьківського піклування, а також особи, яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи, що їх заміняє, можуть як виняток прийматись на роботу -- -особи передпенсійного віку (чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років);

-особи, звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування;

-інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

 

Питання 38

Структура

Перший (базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

 

Другий рівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

 

Третій (верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

 

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.

 

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятост і, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

 

 

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

 

• розробка і здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам на випадок безробіття;

 

• систематичне вивчення процесів на ринку праці і у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, а також складання необхідних прогнозів для розробки і впровадження заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

 

• раціональне й ефективне використання Державного фонду сприяння зайнятості населення;

 

• контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

 

Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

 

• інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях, про послуги, що надаються службою зайнятості;

 

• консультує громадян з питань одержання роботи, у тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

 

• інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій, включаючи проведення переселення громадян і членів їх сімей з інших регіонів;

 

• веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

 

• готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

 

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про умови навчання в них;

 

• здійснює роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

 

• видає сертифікати комерційним організаціям, що надають послуги, пов'язані з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня та підготовкою до роботи громадян за новою професією, а також сприяють працевлаштуванню громадян у період тимчасового перебування їх за кордоном;

 

• готує пропозиції про доцільність і можливість залучення та використання іноземної робочої сили, сприяє іноземним громадянам у професійній діяльності;

 

• здійснює контроль за дотриманням державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів щодо запобігання незаконному використанню робочої сили;

 

• розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, забезпечує її достовірність і своєчасне подання;

 

• веде облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення.

 

Державний центр зайнятості Міністерства праці України несе відповідальність:

 

• за проведення на території держави єдиної політики зайнятості, організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;

 

• за створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості всіх рівнів;

 

• за створення на основі автоматизації та комп'ютеризації єдиної республіканської інформаційно-довідкової системи державної служби зайнятості;

 

• за формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян;

 

• за організацію підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників;

 

• за раціональне використання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

 

• за визначення оптимальної структури і чисельності працівників місцевих органів державної служби зайнятості, економне витрачання коштів на її утримання;

 

• за діяльність підприємств, установ служби зайнятості.

 

У ст. 6 Конвенції № 88 детально описуються функції служби зайнятості.

 

"Служба зайнятості:

 

1) реєструє тих, хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду та побажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їх стан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації, підготовці і перенавчанні;

 

2) одержує від підприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідати працівники;

 

3) направляє на вакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїм фізичним станом".

 

У Конвенції також передбачається, що, якщо служба зайнятості певного регіону (району) не в змозі знайти підходяще робоче місце для безробітного чи на робоче місце немає підходящих кандидатів, вона може звернутися з пропозиціями до служби зайнятості іншого регіону чи району.

 

До функцій служби зайнятості входить також вжиття заходів для полегшення працевлаштування безробітного. Для цього служба зайнятості сприяє безробітному:

 

а) у зміні професії, для того щоб пропозиція робочої сили відповідала попиту на неї;

 

б) у полегшенні територіальної мобільності для отримання роботи в тих районах, де є вакансії;

 

в) у забезпеченні тимчасового переведення працівника з одного району в інший у разі тимчасової нестачі чи перевантаження робочої сили в тому чи іншому районі.

 

Згідно з чинним законодавством державній службі зайнятості надано право:

 

• одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників і заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

 

• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодо встановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для працевлаштування;

 

• направляти для працевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

 

• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;

 

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

 

• надавати громадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплату допомоги;

 

• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх подальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавством України;

 

• відвідувати підприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

 

• розпоряджатися коштами фонду сприяння зайнятості;

 

• стягувати з підприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

 

• компенсувати до 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування;

 

• стягувати штрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:

 

— відмови у прийнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;

 

• використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;

 

• надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії), виданого Державним центром зайнятості;

 

— неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону про зайнятість;

 

• припиняти дію наказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіх форм власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разі потреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;

 

 

Питання 37(тупе воно,будемо надіятись що воно нікому не попаде)

Поняття працевлаштування та його правові форми

Published by Jurist on Сб, 10/18/2008 - 19:17

 

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на її території на законних підставах, працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в державних органах та об'єднаннях громадяни; проходять службу в Збройних Силах, Національній гвардії, Службі безпеки, Прикордонних військах, військах внутрішніх справ і цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва: навчаються в денних середніх загальноосвітніх школах, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні, виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення.

 

Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий місяць.

 

При пропонуванні громадянинові підходящої роботи враховуються його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

 

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота, що не потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовий характер.

 

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

 

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можуть встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист населення.

 

Працевлаштування оформляється шляхом укладення трудового договору, контракту або угоди відповідно до законодавства про працю.

 

Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

 

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створення умов для направлення вивільнюваних працівників передусім на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення; ефективне використання трудових ресурсів; захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

 

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим громадянам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.

 

Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направлення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім'ї, наприклад військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються, тощо.

 

Громадяни, які переселяються з радіоактивне забруднених територій за направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на заселення у надані їм житлові приміщення після пред'явлення виконкому місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання про здачу раніше займаного житла.

 

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території, насамперед трудонадлишкові і з високим рівнем безробіття, гірські та сільські райони, на певний період набувають статусу територій пріоритетного розвитку. Підприємства, що створюють на зазначених територіях свої виробництва, філіали і додаткові робочі місця, користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством.

 

Для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державної виконавчої влади, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими у них сторонами.

 

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах.

 

Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою тимчасової роботи громадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробітних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і територіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними членами сім'ї тощо.

 

Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільне корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіону.

 

До видів робіт, які можуть застосовуватися під час організації оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоров'я, будинків для осіб похилого віку та інвалідів, інших об'єктів); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; землевпорядні та меліоративні роботи; виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд за хворими в закладах охорони здоров'я; збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.

 

Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до направлення її на професійну підготовку, учнівської і студентської молоді у вільний від навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не вважається роботою за сумісництвом.

 

Для організації оплачуваних громадських робіт можна використовувати на договірній основі тимчасову роботу на підприємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця.

 

Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).

 

Оплачувані громадські роботи організовують місцеві державні адміністрації за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах комунальної власності і за договорами — на інших підприємствах.

 

Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних Рад створюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких робочих місць на інших підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання.

 

Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.

 

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється направлення громадян на оплачувані громадські роботи.

 

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

 

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до законодавства про працю України. При цьому до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

 

За бажанням громадян можуть проводитися підсумований облік робочого часу безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу (робочого дня і робочого тижня), а також запроваджуватися скорочений режим роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

 

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірвати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються встановлені договором умови. Спірні питання вирішуються у встановленому законодавством порядку.

 

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

 

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до заробітної плати.

 

Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заробітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверджується відповідною довідкою банку.

 

На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

 

Період участі в оплачуваних громадських роботах зараховується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.

 

Однією з форм між територіального перерозподілу робочої сили, спрямованої на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

 

Сезонні роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку.

 

Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

 

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці.

 

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи.

 

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.

 

Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнятості підлягають реєстрації, і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи безробітного.

 

Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися по державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.