Початок другої світової війни. Політика сталінського режиму на західноукраїнських землях.

У серпні 1939 р. підписа­ний пакт про ненапад, Підписавши свою безпеку цим пактом, Німеччина через тиждень здійснила агресію проти Польщі. Гітлер 1 вересня 1939 р. напав на Польщу. Почалася Друга світова війна.

До середини вересня 1939 p. німецькі війська перетнули демаркаційну лінію, обумовлену в секретному прото­колі. Було очевидно, що німці не зупиняться, аж поки не ліквідують владу польського уряду. Було також очевидно, що СРСР має вжити достатньо рішучих заходів, якщо буде відстоювати свої права, обумовлені в пакті.

На цю ситуацію радянський уряд реагував в двох напрямках. По-перше, він приступив до поспішної окупації тієї час­тини Польщі, яка була закріплена за ним в секретному протоколі. Голосно про протокол говорити не можна було взагалі, бо він був таємний. Тому для виправдан­ня вторгнення на територію суверенної Польщі СРСР мусив знайти інший привід. І його було знайдено. Це була необхідність об'єднання всіх українських земель у складі СРСР.

По-друге, було висунуто ряд вимог Литві, Латвії та Естонії і Фінляндії про розміщення радянських війсь­кових баз і гарнізонів на їхній території. Перші троє з цією вимогою погодилися, бо не мали достатньо сили для опору. Фінляндія ж відмовилася йти на капітуля­цію перед Москвою, за що остання оголосила їй війну. Почалася так звана «зимова війна», під час якої веле­тенська армія СРСР зазнала ганебної поразки від од­ної з найменших армій Європи, якою тоді була фінська армія.

А потім німецькі і російські війська у вересні 1939 р. зупинилися навпроти одне одного на так званій «лінії Керзона», яка приблизно відповідала етнографічному кордону між поляками і литовцями, білорусами, україн­цями. Найбільш вона кривдила українців, лишаючи Польщі (а тепер німцям) важливі українські етно­графічні території (Лемківщина, Холмщина, Посяння, Підляшшя, а це 16 тис. кв. км, 1,2 млн чоловік). Кор­дон між Німеччиною і СРСР восени 1939 р. проходив, таким чином, по лінії Нарва — Буг — Сян. Загалом СРСР отримав 200 тис. кв. км територій з 12 млн меш­канців.

У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковину. Після возз'єднання з У на західно-укр. землях були проведені соціально-економічні, перетворення, що носили суперечливий характер. Реформи включали: 1) конфіскацію поміщицьких і монастирських земель; 2) націоналізацію банків і важкої промисловості; 3) реконструкцію і будівництво нового виробництва; 4) проведення виборів; 5) заходи по українізації, зміцненню системи просвітництва й охорони здоров'я; 6) створення системи соціального забезпечення й ін. Проте ці реформи: 1) здійснювалися уже звичними на сході жорсткими командно-адміністративними методами; 2) не враховували місцевих особливостей, порушували звичний уклад життя західних українців; 3) вели до ліквідації раніше створених структур; 4) супроводжувались. репресіями (було заарештовано і вислано біля 10% населення: службовців старого держапарату, місцевих комуністів, служителів церкви, підприємців, заможних селян, значна частина інтелігенції). Входження Західної У в склад УРСР була важливою подією; вперше українці об'єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість це об'єднання не призвело до глибоких перерв у житті народу. Поряд із визначеними змінами в економічному, соціальному і культурному житті, населення Західної У придбало і чималий негативний досвід ознайомлення з радянською системою. До того ж у період відступу частин Червоної Армії влітку 1941 року за наказом із Москви органи НКВД знищили більш 15 тисяч ув’язнених, велику частину з них - у в'язницях Західної України.

На окупованих російськими військами землях За­хідної Волині і Східної Галичини радянськими влас­тями було проведено включення Західної України до складу УРСР. Перш за все була припинена діяльність усіх політичних партій у Галичині, громадських орга­нізацій, навчальних закладів, «Просвіти», НТШ тощо. Лише Організація Українських Націоналістів (ОУН) не припинила своєї діяльності внаслідок політичних і територіальних змін, бо вона була підпільною орга­нізацією і дозволу на існування ні в кого не просила.

48. Напад Німеччини на СРСР. Україна в планах загарбників.

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. У загарбницьких планах фашистів Україна займала особливе місце. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати сателітам гітлерівської Німеччини. Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні — Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати. Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акта про незалежність України — С. Бандеру і Я. Стецька — було запроторено до концтабору Заксенхаузен.