Антиукраїнська політка російського самодержавства в другій половині ХІХ ст.

Видатні авіаконструктори початку ХХ ст.

Серед літаків-велетнів, які будувалися у різні часи в різних країнах світу, почесне місце належить конструкціям, створеним в Україні. Всім відомий літак «Ілля Муромець», розроблений киянином Ігорем Сікорським на початку ХХ століття, велетень шістдесятих років — антоновський «Антей» (Ан-22), богатир вісімдесятих «Руслан» (Ан-124) та ніким не перевершена «Мрія» (Ан-225) дев’яностих. Однак мало хто знає про надпотужний літак К-7, спроектований і споруджений в 30-х роках минулого століття в Україні, і його конструктора Костянтина Калініна. Він у двадцятих — на початку тридцятих вважався одним із найперспективніших радянських авіаконструкторів. Його літаки, виконані за аеродинамічною схемою «літаючого крила», лягли в основу надзвукової авіації майбутнього. Одним із піонерів авіації, основоположником важкої авіації, автором одного з перших у світі проектів гелікоптера був видатний авіаконструктор І. Сікорський. Радянське авіабудування подарувало світу цілу плеяду талановитих авіаконструкторів. Їх крилаті творіння і сьогодні сміливо впокорюють будь-які висоти і повітряні простори, якби доводячи: немає нічого непереборного для людського розуму, пошуку і праці.
Яковлєв, Тупольов, Ільюшин, Петляков, Лавочкин, Мікоян, Миль, Сухою... Перелік цих імен говорить сам за себе. Але особливе місце в цьому зоряному ряду займає Олег Костянтинович Антонов. Олег Костянтинович Антонов – геніальній авіаконструктор, У 1946 році він створив конструкторське бюро в Новосибірську, яке згодом переїхало до Києва і конструювало цивільні літаки. В Україні Антонов створив свою школу авіабудування, одну з найкращих у світі. Серед найвідоміших моделей не можна не згадати Ан-2, який перебуває в серійному виробництві вже понад 50 років. Він побачив світ у 1947 році і заслужив славу найнадійнішої машини: за десятки років Ан-2 перевіз кілька сотень пасажирів, мільйони тонн вантажів, з його допомогою мільярд гектарів полів та лісових угідь. Ще один літак – Ан-22 «Антей» – став свого часу справжнім проривом у авіабудуванні. В Парижі на 26-му Міжнародному авіакосмічному салоні він був у центрі уваги. За своїми розмірами цей літак перевершував усе, що було тоді в світі! І за його створенням стояв Олег Антонов з командою, яку він згуртував. м'я Олега Костянтиновича Антонова знають мільйони людей на всій планеті. Літаки, народжені в його КБ, принесли Україні усесвітню славу. Багато встановлених на них рекордів до цих пір залишаються неперевершеними.

Антиукраїнська політка російського самодержавства в другій половині ХІХ ст.

Щоб уникнути революції, царський уряд провів "визволення селян" згори. 19 лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про селянську реформу, яким проголосив скасування кріпосного права. Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщиків. Останні за встановлені повинності — роботою або грішми — мусили надати в постійне користування селян "садибну осілість" і перший наділ польової землі.

Оскільки в більшості повітів України земля була високої якості, тут встановлювали менші, ніж в інших районах Росії, норми селянського наділу* До того ж поміщики залишили собі найкращі землі, а селянам виділили найгірші, позбавили їх випасів, водопоїв, лук, лісів та інших угідь.

Внаслідок реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Тому з 70-х років в Україні гострого характеру набирає анти-поміщицький селянський рух. Ще більше він посилився наприкінці XIX ст.: за неповними даними, лише протягом 1890—1900 рр. відбулося понад 150 заворушень селян.

Надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, які спонукали їх до боротьби за свої права. Тільки протягом 1880—1894 рр. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальна кількість учасників страйків становило 29 тис. осіб.

Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку посідала в Російській імперії одне з перших місць. Однак її економіка значною мірою мала однобокий характер. Наприкін. XIX ст. Україна давала 70 % усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15%. Особливістю економічного розвитку України було й те, що нагромадження капіталу відбувалося не в руках українців, а в руках їхніх чужонаціональних експлуататорів.

Одночасно з деякою лібералізацією освіти уряд посилив контроль за видавничою діяльністю. За законом 1865 p. цензурні установи передавалися з відання Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Одночасно діяла церковна цензура. Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Ва-луев видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, ре­лігійних і особливо педагогічних публікацій. Малоросійською «говіркою» до­зволялося друкувати лише художні твори. Громади були розлущені. При­пинив своє існування часопис «Основа».

Валусвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові україн­ського національного руху.

5. Військове мистецтво запорожців. Боротьба українського козацтва проти турецько-татарської експансії та польського гноблення.

Українське козацтво не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком. Він зазвичай володів усіма способами ведення бою та різною зброєю.

Ударну силу козацького війська становила піхота. Її бойовий успіх досягався або за рахунок раптової атаки, або веденням щільного рушнично-артилерійського вогню. Козацькі піхотинці, на відміну від європейських вояків, не поділялися на тих, хто володіввогнепальною або холодною зброєю. До речі, у Європі до Тридцятирічної війни піхотинці-стрільці (аркебузьєри, мушкетери) вважалися допоміжними частинами. А в козаків вогнепальна зброя застосовувалася як основний вид озброєння. Це були рушниці,аркебузи, мушкети, гаківниці, яничарки тощо, а кіннотники мали ще й пістолі.

Козаки влучно стріляли з луків, прикриваючи стрільців під час перезаряджання ними вогнепальної зброї.

Легка кіннота використовувалася як допоміжне військо. На неї покладалася розвідка, переслідування, рейди в тили ворога,флангові атаки, заманювання супротивники в пастки.

Під час атаки застосовувалася лава — наступ півколом, що давало можливість вести бойові дії проти ворога не лише з фронту, а й охоплювали його з флангів і навіть заходили в тил.

Однією з переваг козацького війська було бездоганне володіння саперною справою. Козаки вміли швидко та якісно будувати міцні укріплення безпосередньо під час бою. З огляду на чисельну перевагу ворога це часто було питання життя чи смерті.

Високий рівень на Запорожжі мала сторожова й розвідувальна служби. Запорожці створили оригінальну систему сигналізації. Запорозькі козаки зарекомендували себе як славні моряки. Вони будували човни-чайки на 50 — 70 чи на 20 — 30 вояків. На великих установлювали 4 — 6 гармат, на малих — 1 — 2. Весь тягар оборони південно-східних кордонів Речі Посполитої лягав на плечі населення і, в першу чергу, козаків. Це пограниччя майже не мало державних фортець і залог. Обороняючи свою країну від загарбників, козаки, тобто в масі своїй покозачені селяни й міщани, об'єднувалися з реєстровими, запорізькими й донськими козаками і виряджалися в походи на Крим і Туреччину, руйнували ворожі фортеці, пустошили маєтки турецьких і татарських феодалів, визволяли бранців. У 1608 р. «дивовижними хитрощами» козаками було здобуто, зруйновано й спалено Перекоп. У 1609 р. вони напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл і Кілію, а також на Білгород (Дністровський). У 1614 р. козаки з'явилися навіть перед Трапезундом, куди, як говорили сучасники, ще не доходив ніхто з того часу, як турки оволоділи Малою Азісю. Того ж року вони здобули Синоп, спалили арсенал і всі кораблі в гавані.

Навесні 1615 p. вже сама «неприступна» турецька столиця, де, крім флоту, завжди стояла султанська гвардія в 30 тис. чол. (24 тис. яничарів і 6 тис. сипахів), на власні очі побачила козаків: у Босфор увійшло 80 чайок. Сміливці підпалили портові споруди й повернули назад.

Але найбільшою, мабуть, на той час експедицією був морський похід на Кафу в 1616 p., коли козацький флот під проводом гетьмана Сагайдачного здобув і спалив цю турецьку твердиню, символ панування Османської Порти на північному узбережжі Чорного моря, і визволив з полону кілька тисяч бранців.

Головна заслуга в перемозі над турецько-татарськими військами в Хотинськый выйны(1921-1922р)належала українським козакам. Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски православ'я. На 60-ті роки XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.

Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва, як це було в роки Хмельницького, позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками. Слово "гайдамак" тюрського походження (гайде — гнати переслідувати) і означає "волоцюга", "грабіжник". Поляки називали так селянів-втікачів, що об'єднувалися у ватаги і ховались по лісам, а час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали чіткої мети і далеко йдучих планів своєї діяльності, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши у них власність.

Гайдамаки, які спочатку викликали у магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.
Зростання кількості невдоволених в результаті посилення кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. чол.), сусідство з Запорозькою Січчю, яка стала постачальником ватажків для ватаг перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.
Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 p., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського короля.У 1768 р. -велике повстанням, яке увійшло в історію під назвою "Коліївщина". Його очолив Максим Залізняк.
Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об'єднали свої зусилля по придушенню народного руху. Полонених повстанців засуджували до страти, фізичного покарання або ув'язнення.