Україна після ІІ Світової війни

393. Коли було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України? 16 липня 1990

394. Вкажіть дату проведення голодування студентів з вимогою не допустити підписання нового союзного договору, відставки голови Верховної Ради УРСР Кравчука Л. та голови Ради Міністрів В. Масола. 2 -17 жовтня 1990р

395. Вкажіть дату проголошення незалежності України. 24 серпня 1991

396. Які події стали поштовхом до проголошення незалежності України? Заколот в Москві

397. Вкажіть офіційну назву України на момент проголошення її незалежності. Україна

398. Вкажіть правильну відповідь. Останнім кроком юридичного оформленням державної незалежності України став: а) всесоюзний референдум 17 березня 1991 р.; б)Акт проголошення незалежності України; в) всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

399. Назвіть країни, які першими визнали незалежність України. Польща Канада

400. Яка держава першою визнала незалежність України у 1991 р.? Польща

401. Хто став першим прем’єр-міністром незалежної України? Фокін Вітольд

402. Коли прийнято закони, що визначали національну символіку України? січень-лютий 1992

403. Коли Леонід Кравчук був Президентом України? 1991-1994

404. Коли Україна вступила до Ради Європи? 9 листопада 1995

405. Коли була прийнята Конституція незалежної України? 28 червня 1996

406. В котрому році в Україні в обіг введено гривню? 1996

407. Кого було обрано Президентом України у 1999 р.? Кучма

408. Коли відбулася «помаранчева революція»? 2004

409. Кого обрано президентом у 2005 р? Ющенка

410. Скільки депутатів згідно з Конституцією України налічує Верховна Рада? 450

411. Назвіть голів Верховної Ради України в період 1991-2009 рр.? І.Плющ, О.Мороз, О.Ткаченко, В.Литвин, А.Яценюк

412. Вкажіть роки президентських виборів в Україні і президентів. 1991 Л.Кравчу, 1994 Л.Кучма, 2005 В.Ющенко

413. Хто є режисером фільму «Молитва за гетьмана Мазепу»? Юрія Іллєнка

414. Як називається програма співробітництва Україна-НАТО? «Партнерство заради миру»

415. Вкажіть ім’я третього президента України, роки його президентства. Ющенко 2005-2010

416. Вкажіть дату вступу України в СОТ? 5 лютого 2008 р

Описові питання.

1. Теорії походження Київської Русі.

Є багато теорій про походження Київської Русі, ось деякі із них:
Норманська. За «Повістю минулих літ». Заснування приписують норманам (варягам). За запрошенням місцевих племен прибули норманські брати Рюрик, Синеус і Трувер, які заснували міста Новгород, Полоцьк, Ростов та інші. Проте Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик, який сів княжити в Новгороді. Під час одного з завдань Рюрика, його бояри Аскольд і Дір у дорозі побачили городок, який поставили троє братів Кий, Щек і Хорив. Аскольд і Дір зостались там, зібрали багато варягів і почали володіти полянською землею.Антинорманська. На противагу норманській теорії доказувала, що держава існувала ще до приходу варягів, це підтверджують арабські джерела і літопис Нестора-літописця (легенда про створення Києва трьома братами Києм, Щеком, Хоривом, які були представниками союзу племен полян).Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прибічниками цієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М. Грушевський та інші. Прихильники цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі.

2. Київська Русь за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.

Олег (князювання: 882-912). В 882 захопив Київ. В результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів.Значних успіхів досягнув на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега була діяльність по захисту держави від нападів сусідів. Було здійснено два переможні походи на Візантію (907, 911).

Ігор (князювання: 912-945). Перш за все він приборкав непокірних древлян, приєднав землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм, уклав мир з печенігами. Здійснив походи на Візантію (941, 944) і два походи на Кавказ. Був вбитий повсталими древлянами.Ольга (князювання: 945-964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко придушила повстання древлян, спаливши їх головне місто Іскоростень. Впорядкувала норми феодальних повинностей, здійснила дипломатичний візит до Візантії і уклала важливі для Києва договори. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було її охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань.

Святослав (князювання: 964-972). Повернув до київських земель в’ятичів, розгромив Хозарський каганат (965-968). Дав відсіч печенігам. Здійснив походи на волзьких булгар в Болгарію (968, 971). Боровся з Візантією. Був зрадницьки вбитий печенігами.

3. Київська Русь за правління Володимира Великого

Боротьба за владу між синами Святослава завершилася перемогою новгородського князя Володимира (980—1015 рр.). У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави. Уже у 979 році, прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, по дорозі князь завоював Полоцьке князівство і приєднав до Київської держави. У 981—993 рр. було здійснено кілька вдалих походів. Він остаточно підкорив племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін.), оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес у Криму, що належав Візантії, зробив вдалий похід у Закарпаття та ін. В кінці X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські племена. З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються лінії укріплень, а також нові міста та ін. З метою укріплення князівської влади, її централізації в руках своєї династії в усіх великих містах і землях він призначив намісниками своїх численних синів, їх у нього було 12, від різних жінок. Варязьку дружину він замінив укомплектованою русичами і постійно про неї дбав. При ньому зникають місцеві «ясні князі», і племінні назви поляни, сіверяни, радимичі та ін. заміняються на кияни, чернігівці, смолянії і т. д. Найважливішим кроком у його політиці стало прийняття християнства на Русі. Особисто Володимир охрестився у 987 році, тоді ж одружився з сестрою імператорів Візантії Анною, а в 988 році провів охрещення киян та жителів інших міст. Охрещення здійснювалося насильницькими методами, викликало невдоволення, намагання зберегти язичництво, особливо у північних землях. За Володимира Руська держава перетворилась на одну з наймогутніших в Європі, а Київ за красою і розмірами змагався з Константинополем. а князювання Володимира починається нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури, торгівлі, будівництва та ін.

4. Прийняття Християнства на Русі та його наслідки.

На цей час язичництво себе вичерпало. Воно відповідало первісному суспільству та початковим стадіям формування держави. Авторитет великого князя потребував освячення єдиною вірою. Також не варто ігнорувати впливи країн, що оточували Київську Русь. Багато навколишніх держав вже прийняли християнство. Вони своїм прикладом стимулювали прийняття Руссю християнство. Володимир розумів, що, тільки прийнявши християнство, його держава зможе ввійти як рівноправна в коло європейських держав. Особисто Володимир охрестився у 987 році, тоді ж одружився з сестрою імператорів Візантії Анною, а в 988 році провів охрещення киян та жителів інших міст. Охрещення здійснювалося насильницькими методами, що викликало опір серед русинів. Незважаючи на нього, язичницькі ідоли знищувалися, а натомість будувалися християнські храми. Церква отримала широкі привілеї, значну автономію. Слід підкреслити, що на Русі творилася своя церква, певною мірою відмінна від візантійської і болгарської. Однією з характерних рис руської церкви був її тісний взаємозв'язок з державною владою. Християнська релігія Русі увібрала в себе багато свят, традиційних обрядів східного слов'янства. Прийняття християнства Київською Руссю мало для неї велике історичне значення. Воно сприяло зміцненню князівської влади, єдності східнослов'янських племен. Одружившись із сестрою імператора Візантії Анною, охрестивши країну, Володимир значно підніс її міжнародний авторитет, особливо серед сусідів — Польщі, Чехії, Німеччини та ін., сприяв розширенню економічних та культурних зв'язків з багатьма європейськими країнами.Тісні зв’язки підтримувалися з Візантією, що сприяло розвитку європейської культури на Русі. Тепер Володимир, християнин і керівник християнської могутньої держави, став одним з найвидатніших лідерів Європи. З ним підтримують дружні відносини керівники Польщі, Угорщини, Чехії, Норвегії, Німеччини та ін. З багатьма з них Володимир встановив численні династичні зв'язки, одруживши синів на доньках польського короля Болеслава I Хороброго, шведського короля Олафа I та ін.

5. Розквіт Київської Русі: Правління Ярослава Мудрого.

Ярослав I Володимирович — Великий князь Київський (1016-1018, 1019-1054)Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава, але після укладеного 1026 у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами.Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства. У 1036 р. Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів.За правління Ярослава було завершено розпочате Володимиром розширення меж Києва.Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов’янську мову, переписувано багато книг.

6. Політична трансформація Київської Русі другої половини XI ст. Тріумвірат Ярославичів.

За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла піку свого розквіту, встала нарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Турбуючись про подальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив між синами міста й землі. Київ, Новгород відійшли Ізяславові, Чернігів, Муром - Святославові, Ростов, Переяслав - Всеволодові, Володимир - Ігореві, Смоленськ - В'ячеславові. До того ж запроваджувався новий принцип спадковості - сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина. У 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. З цього моменту починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає у монархію федеративну. Після смерті батька три брати — Ізяслав, Святослав та Всеволод — уклали між собою політичний союз, утворили тріумвірат і, спільно управляючи державою, забезпечували єдність та безпеку руських земель. Цей унікальний союз проіснував майже двадцять років, але бурхливий розвиток феодалізму, ріст та економічне зміцнення місцевої земельної знаті, породжуючи відцентрові тенденції,підривали його основи. До того ж кожен з тріумвірів був претендентом на першу роль у державі. Значного удару союзу Ярославичів було завдано поразкою руських військ у битві з половцями на р. Альті 1068 р. Ця трагічна подія призвела до захоплення кочівниками Переяславщини, повстання киян проти Ізяслава та різкого загострення суперечностей між тріумвірати. Для стабілізації ситуації у державі брати зібрались у Вишгороді (1072р.). І хоча їм вдалося прийняти важливий спільний документ — загальноруський кодекс юридичних норм "Правду Ярославичів" — це не відновило їхньої колишньої єдності. Вже наступного року Святослав зайняв київський стіл, а його старший брат Ізяслав мусив рятуватися втечею до Польщі, що поставило останню крапку в довгій історії тріумвірату. Протягом 1073-1093 рр. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло: 1073-1076 рр. — Святослав, 1076-1078 рр. — Ізяслав, 1078-1093 рр. — Всеволод.

7. Спроби консолідації Київської держави: правління Володимира Мономаха та Мстислава Володимировича.

1113 р. помер Святополк Ізяславич, внаслідок чого Києві розгорілось повстання. До Києва прибув Володимир Мономах, який очолював Київську державу в 1113 - 1125 рр. Намагався припинити міжусобиці між князями, для цього тричі скликав князів на з'їзди, де вони присягали на Євангелії й цілували хрест. Найменші спроби внести розбрат швидко і жорстоко придушував.У жорстокій боротьбі зумів об'єднати три чверті території Київської держави: Київщину, Волинь, Турову-Пінську, Переяславську Смоленську, Новгородську землі та Поволжя. Лише в Галицькому князівстві правили самостійно Ростиславичі.Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літопису «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому засуджувалися князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель.Починаючи з 1103 року здійснив п'ять великих походів проти половців. Займався будівництвом - побудували міст через Дніпро біля Винагорода, зменшив податки на міщан, щоб пожвавити торгівлю.Після смерті Мономаха престол зайняв його син Мстислав (1125 -1132). Він продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. В 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.Помер 14 (за іншими даними 15 квітня) 1132 року. Похований у збудованому ним Федорівському монастирі у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

8. Монголо-татарська навала та її наслідки для українських земель.

Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237-1241 роках. Протягом зими 1237-1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північну-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Руським і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі.Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням. Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординське іго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності. Остаточно занепало значення Києва як центру держави. Великими були і людські втрати.

9. Культура Київської Русі.

Для Русі писемність розробили Кирило і Мефодій (брати, за походженням наполовину греки і болгари) близько 863 р. Вони перекладали на староукраїнську мову біблію та інші святі писання. Так народились перші слов'янські азбуки - кирилиця і глаголиця. Глаголичні літери були складними для написання, тому з X ст. остаточно утверджується кирилиця.Писемність серед міського населення Русі була досить поширеною. Для писання використовували берестяні грамоти (з кори берези). Для княжого роду відкривали окремі школи. В усіх школах викладали монахи або священики. За часів Ярослава Мудрого було відкрито першу школу для жінок.сновним будівельним матеріалом служило дерево. Церкви будували з каменю. Руська архітектура, як і вся культура, перебувала під впливом візантійської культури. Хоча, згодом виробляється власний стиль — так званий руський стиль. Найвизначнішими пам'ятками архітектури в Київській Русі є Софіївський собор в Києві, побудований 1018 р. на честь перемоги над печенігами. В ньому поховано Ярослава мудрого, Церква Успіня Богородиці в києві, Еллінська церква в Чернігові.Переписуванням книг займались монастирі. Окрім Києва центрами переписування книг були Чернігів, Володимир-Волинський, Галич, Переяслав. Найдавнішими книгами, що збереглись є Остромирове Євангеліє (1056) та Ізборник Святослава (1073).Самобутнім явищем в літературі є літописи. Найдавнішим літописом є “Повість минулих літ”, створена в другій половині XII ст. ченцем Нестором. Продовженням “Повісті...” є Київський та Галицько-Волинські літописи.Особливої уваги заслуговує “Слово о полку Ігоревім” - один з перших літературних творів Київської Русі. Він розповідає про похід Ігоря Святославина на половців 1185 р.Основними художніми пам'ятками є ікони, а також мозаїки в храмах (викладали з камінців).

10. Соціальний устрій Київської Русі.

Київська Русь була монархією. На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі. Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський.У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі.Крім князів, до панівних верств належали бояри. Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.До привілейованих станів відносять і духівництво. Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої. Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом».Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин». Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину. До челяді потрапляли здебільшого полонені.У повній власності пана перебували й холопи.Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.

11. Утворення Галицького князівства. Князювання Ярослава Осмомисла.

Виникнення Галицького князівства, яке почало формуватися в другій половині XI ст., пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича, який заснував династію князів-ізгоїв — Ростиславичів.У 40-х pp. XII ст. Галицька земля була об'єднана під владою князя Володимира Володаревича і перетворена ним на значущу політичну одиницю тодішньої Європи зі столицею в місті Галич (1141 рік). У 1145 році Володимирку довелося відвойовувати місто від зазіхань свого небожа Івана Ростиславича.Розквіт Галицького князівства припадає на час правління Володимирового сина, Ярослава Осмомисла (1153-1187 pp.). На початку свого правління він був змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича й свого племінника Івана Ростиславича. Прагнучи зміцнення князівської влади, Ярослав Осмомисл боровся й проти боярської опозиції, яка настільки зміцніла, що не хотіла коритися князеві, стала втручатися в його взаємини з правителями інших країн і навіть в особисте життя. Свавільні галицькі бояри були найбагатшими та наймогутнішими серед бояр усіх руських земель. Під їхнім впливом Ярослав був змушений повернути до Галичини дружину Ольгу (дочку Юрія Долгорукого) та сина Володимира, яких він відправив у Суздаль одразу по смерті свого батька Володимирка. За правління Ярослава Осмомисла галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами, Дністром і пониззям Дунаю. Князь збудував і укріпив багато нових міст, у 1153-1157 pp. спорудив Успенський собор у Галичі. Ярослав спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців та брав участь у боротьбі за Київ. Уклав союзницький договір з Угорщиною, який 1167 року зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III. Уміло будував відносини з Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою.Лише 1199 року, після смерті галицького князя Володимира Ярославича, який не залишив після себе спадкоємців, волинський князь Роман об'єднав Галичину й Волинь у єдину Галицько-Волинську державу зі столицею в Галичі.

12. Галицько-Волинське князівство 1199 – 1264 рр. Правління Романа Мстиславича та Данила Романовича.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія. Утворилось в 1199 році, внаслідок об’єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем (1199-1205). Жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. Роман Мстиславович намагався подолати роздробленість Київської Русі. Роман загинув влітку 1205 року у битві під Завихостом. Після його смерті Галицько- Волинське князівство до 1238 року припинило своє існування як єдина держава.Данило Галицький (1201-1264). Коли загинув Роман, Данило був ще малолітнім. Цим скористались бояри, які не допустили його до влади. У боротьбу за Галицький престол також втрутились поляки та угорці.Данилові та його брату Васильку довший час не вдавалося утвердитися на престолі. У 1214 р. Данило утвердився на Волині, сформував хороше військо. У 1237-1238 рр. вдалось закріпитись у Галичині. Таким чином Данило відновив державу свого батька Романа. У 1238 р. Данило розбив німецьких-рицарів хрестоносців під Дорогочином, звільнивши це місто. У 1241, здобувши Київ, хан Батий рушив на Волинь, але похід не був таким вдалим, як попередні. Спустошень галицько-волинські землі зазнали менше, тому Данило не тільки відбудував міста, але й будував нові. Так було закладене місто Лева (Львів) 1256 р. Сюди Данило переніс столицю Галицько-Волинського князівства.Проте Данило змушений був визнати себе васалом (підданим) хана Золотої орди 1246 р. Наступні роки правління присвятив боротьбі з Ордою. Монгольська загроза підштовхнула його до налагодження стосунків з папою Римським. У 1253 р. Данила коронували. Таким чином він сподівався здобути підтримку від європейських держав у боротьбі з монголами, але так і не отримав.Наприкінці 50-х рр.. ХIII ст. монгольське військо рушило на Данила і примусили зруйнувати фортеці. Помер Данило 1264 р.

13. Причини занепаду Київської Русі та її місце в історії українського державотворення

Причин занепаду Київської Русі було багато.Перша — надто великі розміри держави: вона була найбільшою в Європі і до її складу входили не лише українці, але й цілий конгломерат (об'єднання силою) народів, об'єднаних владою спільної династії та Церкви. Осередком влади був Київ. Колосальні простори, мало залюднених земель утруднювали і так слабку комунікацію. Поки на чолі держави стояв могутній князь, як Володимир чи Ярослав, державне правління було більш-менш добре зорганізоване. Але, якщо князі корилися батьковій волі, — хоч і тут ми бачили вияви непослуху збоку синів Володимира — то волі старшого брата, дядька, а іноді й племінника вони не корились. Міцність династії захитувала численність нащадків Ярослава та брак певних законів престолонаслідування —чи то по лінії брата за братом, чи по простій — від батька до сина, — кожна зміна Великого князя викликала непорозуміння, і як наслідок міжусобну війну. Ще однією важливою причиною занепаду Київської Русі було те, що в ході історичного розвитку не було створено стабільний адміністративний орган, як це було наприклад у Візантії, яка теж часто переживала міжусобні війни, але завдяки чиновницькому апарату держава змогла проіснувати досить довгий час.

Існування КР сприяло економічному, культурному і політичному розвитку східних слов’ян, формуванню східно-слов’янських народів. Культурні досягнення Русі і прийняття християнства вплинули на всю подальшу історичну долю цих народів, відповідно і всієї Європи.

14. Входження українських земель до Великого князівства Литовського та особливості їх політико-правового статусу.

У середині XII ст. виникає Литовське князівство. Його засновник князь, князь Міндовг, мав у своєму розпорядженні організовану армію і скористався ослабленням князівств Русі, приєднавши до Литви частину Білорусії. Політику Міндовга продовжили Гедимін і Ольгерд. Слов’яни сприймали литовців як визволителів від монгольського панування, оскільки литовські князі проводили обрежну та розумну політику. Вони не замірялися на права слов’янського боярства і городян, не впроваджували великих податків і вирізнялися віротерпимістю (слов’яни - християни, литовці - язичники). Приєднання до Литви рятувало українців від князівських міжусобиць. Литовці зазнавали потужного культурного впливу Русі, почали використовувати “Руську правду” як зведення законів Литовської держави. Литовські бояри і князі часто приймали православ’я, а слов’янська мова стала державною. До кінця XIV ст. кордони князівства досягли Чорного моря. 1362 р. Ольгерд захопив Киїів і незабаром розгромив татар на р. Сині Води, що означало кінець монголо-татарського ярма на території сучасної України. Східні слов’яни значною мірою сприймали Велике князівство Литовське як спадкоємця Київської Русі, адже 90% населення його складали слов’яни. За Ольгерда держава офіційно стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське. Держава являла собою своєрідну федерацію князівств: великий князь спирався на корінні литовські землі, а в підлеглі слов’янські князівства призначав правителями своїх синів, родичів та вельмож.

15. Причини виникнення козацтва. Д. Вишневецький. Виникнення Запорізької Січі та її устрій.

Уперше термін «козак» згадується в Початковій монгольській хроніці (1240 p.). Існує кілька основних теорій походження козацтва.Згідно з теорією «етнічних витоків», козаки — це особлива група нащадків інших народів (хозар, черкесів, татар). «Уходницька» теорія пов'язує появу козацтва з «уходом» населення в Придніпров'я на промисли за рибою, сіллю, дикими кіньми тощо. Відповідно до «захисної» теорії козаки появились у зв'язку з необхідністю захистити південні кордони країни від набігів татар. «Соціальна» теорія пов'язує виникнення козацтва з посиленням політичного, економічного, соціального, національного та релігійного гніту. Виникнення козацтва спричинив комплекс причин та факторів, тому всі ці теорії слід розглядати в комплексі.Так, з XIV ст. на теренах України з'являються козаки. Постійна загроза військових нападів змушувала козаків турбуватись перш за все про оборону. Як наслідок, виникали укріплення, які називалися січчю, тому що місце заселення обставляли висіченими в лісі деревами. Оскільки козаки розміщалися за дніпровськими порогами, їх резиденція називалась Запорозькою Січчю.Засновником Запорозької Січі вважається Дмитро Байда-Вишневецький, який походив з княжого роду на Волині. На початку 1550-х pp. побудував замок на дніпровському острові Мала Хортиця для захисту від татарських набігів. У 1563 р. князь Вишневецький потрапив у полон до татар, був переданий туркам і страчений.Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада за участю всіх козаків, яка скликалася за потреби й обов'язково — 1 січня, на Великдень, 1 жовтня. На чолі Запорозької Січі стояв кошовий отаман, який уособлював усю вищу владу. Під час воєнних дій він мав диктаторські повноваження з правом карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. До військової старшини належали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Під час війни діяла походна старшина — полковник, осавул і писар.Отже, можна стверджувати, що на Запорозькій січі відроджувалась українська державність. Система органів військово-адміністративної влади виконувала властиві державі внутр. та зовнішні функції. Запорізька Січ була новою військово-демократичною державою, що постала на руїнах княжої.

16. Українське козацтво за гетьманування П. Сагайдачного.

Народився між 1577—1578 pp. в с. Кульчиці на Львівщині. Дістав початкову домашню освіту, а згодом навчався в Острозькій академії та Львівській братській школі. Наприкінці XVI ст. подався на Запорожжя, де швидко здобув авторитет.Брав участь у численних походах козаків, а незабаром став їх очолювати. Початок гетьманування Сагайдачного припав на 1605—1610 pp. На гетьманство його обирали кілька разів. Сагайдачний активно впорядковував козацьке військоб вперше було створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнепальною зброєю і артилерією. Розумів, що в політиці багато важать мирні дипломатичні заходи. Брав активну участь у тогочасній європейській політиці. Так, підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Московської держави, гетьман на початку літа 1612 р. повів 20-тисячне козацьке військо на Москву. Цей похід був швидким і вдалим.На військовій раді було вирішено розпочати облогу Москви в ніч проти свята Покрови. Але про час штурму стало відомо московському командуванню, і козаки припинили облогу. Сагайдачний відійшов од Москви і продовжував успішні воєнні дії. Це змусило московський уряд погодитися на польські умови та укласти перемир'я. Підтримував православну церкву. 5-7 червня 1621 р. на Черкащині відбулася спільна рада козацтва, на якій розглядалися пропозиції польського сейму щодо участі козацтва у війні проти Туреччини. Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови виконання польським урядом низки вимог, зокрема: визнання прав козацтва; розширення реєстру; дотримання релігійної рівноправності; підтримки відновленої церковної ієрархії. Під Хотинською фортецею зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Незабаром з Варшави прибув Сагайдачний. Його було обрано гетьманом.Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили кілька нічних атак, які, за винятком однієї, були успішними. Основний тягар війни випав на українське козацтво. П`ятитижневі бої, вирішальну роль у яких відігравала козацька піхота, закінчилися для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня 1621 р. між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено мирний договір.Висновок(внески Сагайдачного):Впорядкування козацького війська, підвищення його боєздатності.Перетворенню козацтва на провідну верству українського суспільства сприяла ідеологічна підтримка Війська Запорозького православною церквою та братствами.Відновлення значення Києва як релігійного, а відтак і духовного центру України.Зростання міжнародного авторитету козаків завдяки їхнім гучним звитягам у морських походах і Хотинській війні.

17. Берестейська церковна унія: причини і наслідки.

Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. При цьому правослвана церква повинна була стати підлеглою Папі Римському, визнати основні католицьких догмати, але зберігалась православна обрядність. Її було проголошено на церковному соборів Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква).Причини: Основною метою польської влади було об'єднання православних українців і білорусів з поляками-католиками для подальшого зміцнення Речі Посполитої. Для православних єпископів основними причинами укладання унії були: а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства; б) бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам; в) необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі; г) саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського. Католицькі священики і польська шляхта розглядали унію як: а) необхідність ідеологічного обґрунтування захоплення польськими магнатами українських земель; б) можливість збільшити кількість підвладних Ватикану парафій за рахунок православної церкви; в) майбутня уніатська церква сприймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкорених українських «хлопів», покликана зміцнити польсько-католицький вплив на приєднаних українських землях.Наслідки підписання унії. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.

18. Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст.

1591 р. реєстрові козаки вперше піднімають повстання. Приводом стало захоплення магнатом Янушем Острозьким земель, які польський уряд подарував гетьманові реєстрових козаків Криштофу Косинському за службу короні. Гетьман не зміг домогтися відновлення справедливості в суді. Козаки розуміли, що, захищаючи інтереси свого гетьмана, вони захищають і власні права. Незабаром до повстання приєдналися нереєстрові козаки і частина селян. На початку 1593 р. козаки зазнають поразки, але продовжують боротьбу. На звільнених територіях установлювалися козацькі порядки. Після загибелі Косинського повстання припиняється, але наприкінці 1594 р. знову починаються хвилювання. Повстання продовжилось вже під проводом Наливайка. У 1595р після вдалого нападу на турків Наливайко повернувся на Брацлавщину, де вступив у конфлікт із місцевою знаттю. Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, й знову їм на підтримку прийшли селяни. Ще важливішим було те, що допомогу Наливайкові надали запорожці. Серед цілей повстанців було й утворення на Україні землі, якою б правили самі козаки. В той час як запорожці під проводом Лободи та Шаули діяли на Київщині та Брацлавщині, Наливайко пройшов через усю Галичину, Волинь та Білорусь, закликаючи до повстання селян і сіючи жах серед шляхти. Однак, усвідомлюючи перевагу поляків, 1596 повстанці об’єднали свої сили і почали відходити на схід, сподіваючись знайти захист у Московії. Вони відбивали атаки поляків аж до травня, але з поширення голоду та хвороб і зростання втрат серед них відбувся розкол. Лободу, що схилявся до переговорів, звинуватили у зраді і вбили. Згодом його прибічники, до яких належали переважно старшини та заможні козаки, нишком видали Наливайка полякам, а повстанців переконали скласти зброю. Скориставшись безладдям поляки вдерлися до табору і вирізали більшість повстанців. Самого Наливайка згодом у Варшаві було страчено.

19. Державний устрій української козацької держави Б. Хмельницького.

На чолі Української держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників. Гетьман був вищою апеляційною судовою інстанцією, мав право затверджувати судові вироки.

У системі управління Гетьманщиною важливу роль відігравали генеральна та старшинська ради. Спочатку це було зібрання козаків, і вона мала переважно військове значення. Пізніше склад Генеральної ради розширився за рахунок представників духовенства та міщан і вона набуває певних ознак вищого представницького органу. Генеральна рада не перетворилася на орган влади, бо не було визначено організаційних засад її роботи, періодичності, порядку скликання. Функції представницького органу перебирає на себе старшинська рада. Існувало три види старшинських рад: а) рада гетьмана за участю Колегії генеральної старшини, яка мала постійний характер; б) рада генеральної та полкової старшини, яка скликалася за необхідністю; в) з’їзди старшин усіх рівнів, у яких могли брати участь представники духовенства, міщан. За відсутності гетьмана старшинська рада перетворювалася на вищий орган управління державою. Вищим військово-адміністративним органом була Генеральна військова канцелярія. Очолював Генеральну військову канцелярію генеральний писар. Генеральну старшину обирала старшинська рада чи призначав гетьман. До генеральної старшини входили:генеральні судді, осавули, обозні, скарбники.Існувала також і нижча генеральна старшина, функції якої чітко не встановлювалися.На місцях управляли полкові й сотенні уряди, які сформувалися після визвольної війни. Територія України поділялася на своєрідні воєнно-адміністративні одиниці — полки і сотні. На чолі полкового уряду стояв полковник. Сотня була найнижчою адміністративною одиницею.

20. Державотворча діяльність гетьмана І. Виговського.

23-26 серпня на Чигиринській раді 1657 р. відбулась Старшинська рада, на якій Івана Виговського було обрано гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького.У зовнішній політиці Виговський продовжував політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцненню її міжнародного авторитету. 25 жовтня на Генеральну козацьку раду в Корсуні прибули посли з Швеції, Польщі, Австрії, Молдови, Трансільванії, Туреччини і Криму. Було сформовано договір з Швецією про військово-політичний союз який мав забезпечити незалежність України; відновлено союз з Кримом і Туреччиною; укладено перемир’я з Польщею.Його внутрішня політика роздачі земель і привілеїв можновладцям спричинили незадоволення серед козаків і селян. Цією ситуацією скористався полтавський полковник Мартин Пушкар, який прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш. В 1648 р. Виговський зустрівся з сильною опозицією на чолі з Пушкарем і Барабашом (яких підтримувала Москва), але йому вдалось розгромити опозицію. Це все призвело до російсько-української війни 1658-1659 рр., внаслідок якої Виговському довелось міняти свою політику, і після довгих вагань 6 вересня 1658 р. він підписав Гадяцький договір з Річчю Посполитою, за яким Україна (Велике Князівство Руське) мала входити в склад Речі Посполитої. Після Конотопської битви 28 червня 1659р. (де Москва потерпіла сильну поразку) вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого поставлено Юрія Хмельницького. Повстання було викликане тим, що рядові козаки і селяни боялись заново попасти під національно-релігійні утиски і панщину через Гадяцький трактат. Після цього Виговський зрікся посту гетьмана і відправився на рідну Волинь, яка тоді була під Польщею, і після нього обрали Юрія Хмельницького.

21. Політична діяльність гетьмана П. Дорошенка.

10 жовтня 1665 правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко провів ряд важливих реформ. Головний сенс своєї діяльності Дорошенко вбачав у зміцнені влади на Правобережжі та поступовому об’єднані всіх українських земель в межах однієї держави. Це призвело до війни між Річчю Посполитою та Україною. У лютому 1666р. Старшинська рада ухвалила програму Дорошенка. Було прийнято: вигнати всіх поляків з України; укласти союз з кримським ханством; виступити на Лівобережжя, щоб об’єднати його з Правобережжям під владою одного гетьмана Дорошенка, перейти під політичний протекторат Туреччини. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривало антимосковське повстання. В ході нього у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України. На початку 1669 р. Дорошенко з допомогою запорожців і під проводом Івана Сірка вдалось розгромити Суховієнка і кримських татар. В середині березня 1669 р. у Глухові проголосили гетьманом Дем’яна Многогрішного, який уклав з Росією новий договір - Глухівські статті. У цій складній ситуації Дорошенко восени 1669 р. уклав союзний договір з Туреччиною. У 1670 р. разом з Туреччиною Дорошенко почав війну з Річчю Посполитою, яка закінчується підписанням 5 жовтня 1672 Бучацького мирного договору, за яким Польща відмовлялася від претензій на Правобережну Україну. Московська держава розцінила це як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. У червні 1673, замість скиненого з гетьманства Дем'яна Многогрішного, лівобережним гетьманом було обрано Івана Самойловича, якого 17 березня 1674 було проголошено гетьманом всієї України. Після спільної перемоги Дорошенка і турецько-татарської армії над московсьою у червні 1674 під Чигиринином, правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка. Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Туреччини, восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди

22. Антимосковський виступ гетьмана І. Мазепи: причини і наслідки.

1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII.Причини. Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася. Війна викликала невдоволення також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I, та він відмовив Мазепі.29-30 жовтня 1708 р. між українцями і та Карлом XII був укладений договір,який передбачав: а) Україна має бути незалежною і вільною; б) всі землі загарбані Московією, що колись належали «руському» народові, мають бути повернені; в) шведський король зобов’язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу; г) Мазепа має бути довічним князем України; д) для стратегічних потреб шведська армія може займати п’ять українських міст.Наслідки. Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І.

23. Політика Петра І щодо українських земель після Полтавської битви 1709 р.

Після Полтавської битви Україною прокотились хвилі царського терору.Каральні заходи: Почалось переслідування мазепівців яких або висилали в Сибір, або приговорювали до смертної кари. Висилали в Сибір сім’ї мазепівців. Тяжким випробуванням для мирного населення стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд.Культура: Переманювали українських вчених, письменників, богословів і педагогів з Києва до Петербурга та Москви. Почали вивозити українські пам’ятки та рідкісні книги. 1718р. коли помер київський митрополит, російський уряд заборонив обирати нового. 1722р. київська митрополія перетворювалась на звичайну єпархію Російської православної церкви.

Політика: Сильно обмежувалась автономія України, права гетьмана. Після смерті Скоропадського(1922) Петро I заборонив вибирати наступника. Було призначено царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Він здійснював контрольна над гетьманом та Українським урядом. Цілковитим знищенням державної автономії України стало утворення Малоросійської колегії.Економічна сфера: Сильно підривалась економіка України заборонами торгування за кордоном, заборона торгувати з Запоріжжям. Постійне перебування російських військ які перебували на території України за рахунок українського населення. Петро I старався перекрити торгівельні шляхи, українські купці вели торгівлю більше з Росією. Заборона ввезення чужоземних товарів в Україну і створення російсько-українському кордоні мита кошти якого надходили до Москви.

24. Діяльність гетьмана П. Орлика

5 квітня 1710 р. в Бендерах(Молдова) відбулась козацька рада, де було обрано Пилипа Орлика - найближчого сподвижника Івана Мазепи який був генеральним писарем його уряду. Того ж дня під час козацької ради було схвалено «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького» (згодом цей документ називали «Конституція Пилипа Орлика») це була перша Українська конституція а також одна з перших у Європі. Конституція проголошувала незалежність від Москви та Речі Посполитої. Території України визначались згідно з Зборівським договором 1649 р. При гетьманові створювалась Генеральна рада і законодавча рада яка мала збори тричі на рік і т.д.На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, шведів і поляків проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена з-під московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.У червні 1714 р. Орлик переїхав з Бендер до Західної Європи. На запрошення Карла XII Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції. У 1720 р. Перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. З 1722 р. Змушений переїхати на територію Туреччини, де й продовжив 20 останніх років.

25. Гайдамацький рух на Україні у ХУІІІ ст.

В умовах все сильнішого гноблення Правобережжя польською владою народився гайдамацький рух.Перше велике гайдамацьке повстання на Правобережжі відбулось 1734 р. Очолив повстання начальник надвірних козаків князя Любомира сотник Верлан. Повстання охопило території Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля і окремі райони Галичини. Проти повстання спрямували каральні війська, як польські, так і російські. Невдовзі повстання придушили. Нові хвилі гайдамацьких рухів припали на 50-ті роки 18 ст. Чисельні сформовані загони гайдамаків захопили Умань, Вінницю, Летичів, Корсунь, Паволоч. Так як лави повстанців постійно поповнювались, придушити повстання полякам ніяк не вдавалось. Спільними діями російських і польських військ повстання 1750 року було придушене. Головною причиною поразки, як і раніше, була відсутність єдиного керівного центру. У наступні роки гайдамацькі виступи відбулися: 1754 р. – у районі Житомира, 1757 р. – Немирова й Умані, 1761 р. – Лисянки, 1764 р. – Вінниці. 1759 року хвиля гайдамацьких виступів охопила усю Україну і тривала з більшою чи меншою активністю до 1768 року.Травень 1768-червень 1769 – період Коліївщини, найбільшого за силою і розмахом гайдамацького повстання. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Воєнні дії почались у травні. Гайдамаки звільнили Жаботин, Черкаси, Смілу, Корсунь та багато інших міст. Сили повстанців постійно зростали за рахунок морально піднесеного населення. 9-10 червня повстанці захопили Умань за рахунок того, що два полки надвірних козаків (один з яких очолював Гонта) перейшли на сторону повстанців. 26 червня 1768 р. російські війська (які обіцяли допомогти повстанцям) зрадили повстанців, захопили Гонту і Залізняка, а вже 27 червня було оточено гайдамацький табір. Польський уряд запровадив режим кривавого терору на Правобережжі. Повстанців було страчено, але Коліївщина тривала ще до червня 1769 р.

26. Ліквідація російським царизмом української державності у другій половині XVIII ст.

У другій половині XVIII ст. частина козацької старшини намагалася відновити автономні права Гетьманщини. Останнім гетьманом став Кирило Розумовський (1750—1764). Він намагався відстоювати певну свободу Гетьманщини в галузі фінансів, здійснив перетворення у козацькому війську, провів реформу судової системи, виношував плани про заснування в Батурині університету. Почали проводитись старшинські з'їзди, де обговорювались питання поточної політики. Як тільки 1762 р. на престол зійшла Катерина П, вона відразу заявила про необхідність скасування гетьманства. Цариця наказала Розумовському скласти булаву, що той і зробив без будь-якого опору в 1764 р. Замість гетьмана була встановлена друга Малоросійська колегія. Фактична влада в колегії належала її президенту, малоросійському генерал-губернатору Румянцеву. На місцях козацьке самоуправління зберігалось до початку 1780-х років. 1781 р. поділ Лівобережжя на полки й сотні було ліквідовано. Натомість запроваджувалася загальноросійська адміністративно-територіальна система. 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. З козацького війська створили 10 регулярних полків, російської армії. З 1797 р. серед козаків почали проводитись рекрутські набори. Так само розвивалися події і на Слобожанщині. Військово-адміністративна реформа 1732—1737 рр. звела нанівець автономію краю. 1762 р. Катерина II призначила слідство над місцевою старшиною, за підсумками якого 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобідське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено гусарські полки. Поділ території на полки і сотні був також скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія. Процес ліквідації автономного устрою Лівобережжя і Слобожанщини супроводжувався закріпаченням місцевого населення. У 60-70-ті роки XVIII ст. царський уряд видав низку указів про обмеження права вільних переходів селян з однієї місцевості в іншу. Указ Катерини II від 3 травня 1785 р. законодавчо закріпив на Лівобережній і Слобідській Україні кріпацтво. Одночасно на українські землі поширювалась дія «Жалуваної грамоти дворянству», згідно з якою козацька старшина і українська шляхта зрівнювалися в правах з російськими дворянами, що виключало її опір ліквідації української автономії у складі Російської імперії. Таким чином, на кінець XVIII ст. Україна повністю втратила особливу адміністративно-територіальну, військову і соціальну організацію, ставши звичайною провінцією Російської держави.

27. Громадівський рух в Україні.

Українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Почала видавати журнал "Основа" (1861-1862),що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми.Український національний рух, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства.Вони збирали народну творчість по селах,випускали рукописний журнал. Та 1861-1862рр. гурток саморозпустився і його члени утворили нове товариство «Українську громаду».Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України (Чернігові, Вінниці, Катеринославі) займалися культурною діяльністю,яка включала організацію народної освіти рідною мовою, підготовку і видання популярних книжок тощо. Через боязнь того, що через культурницьку діяльність,українці зажадають відродження колишніх прав 20 липня 1863 р. було підписано Валуєвський циркуляр,який забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, релігійної літератури, крім художніх творів.Громади одна за одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені. Проте наприкінці 60-х громади відновили свою діяльність як нелегальні організації.13 лютого 1873 р. було створено Південно-Західне відділення Російського географічного товариства (ПЗВРГТ)на чолі з Григорієм Павловичем Галаганом, яке стає центром українознавчих досліджень. Крім того, київська громада перебрала до своїх рук редагування російськомовної газети "Киевский телеграф". В Україні за допомогою науковців,які не порушували циркулярів утворився зародок національної Академії наук. Проте було підписано Емський указ 18 травня 1876 р. Заборонялося говорити українською,друкувати українські книжки і ставити вистави. Проте це не зупинило громадівський рух,який шукав подальших шляхів для продовження руху.Найрадикальнішою зі студентських груп було Братство тарасівців (1891-1898 pp.).Старше покоління громадівців вирішили згуртувати свої сили для більш плідної діяльності на культурницькій ниві. У 1898р. у Києві була створена Загальноукраїнська безпартійна організація (ЗУБО), яка виконувала роль координатора діяльності громад. Таким чином, громади пройшли шлях від окремих гуртів до загальноукраїнської організації, підготувавши підґрунтя для почату політичної боротьби. Вони підвели український рух до усвідомлення необхідності сформулювати та розробити політичну програму руху.

28. Пожвавлення національного руху в Україні наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Формування багатопартійної системи.

Новий етап в історії українського суспільства відкрила перебудова, покликана подолати негативні тенденції в розвитку Радянського Союзу. В ході перебудови зростала політизація суспільства,яка виявилася у діяльності так званих неформальних груп та об'єднань, серед яких — Український культурологічний клуб (УКК), що виник у серпні 1987 р. До нього належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів.Становлення багатопартійності в Україні пробивалося з великими труднощами і відбулося в три етапи:1 етап охоплює 1998 р. В цей час про заснування партії ще не йшлося. В цей період активно розгорнула роботу Українська Гельсінська група на чолі з Л. Лук'яненко. 2 етап тривав у 1989 р. - на початку 1990 р. Він характеризувався становленням Народного руху України за перебудову. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України,виникла найбільш масова політична організація — Рух.3 етап — березень-квітень 1990 р. Відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, в результаті яких Демократичний блок, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію — Народну Раду.Активізація політичного життя зумовила стрімке зростання національної самосвідомості населення України. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Правда це положення Декларації в Москві до уваги не бралося. Завдяки демократизації та плюралізму наприкінці 1989 р. в Україні почали створюватися нові політичні партії. Впродовж 1990—1991 pp. в Україні виникло майже 20 опозиційних партій.Першими на захист української культури виступали інтелігенція, студентська молодь. Продовжували повертатися в Україну твори В. Винниченка, представників «розстріляного відродження». Поступово відкривалася правда (“білі плями”) української історії. Було легалізовано Українську греко-католицьку церкву та Українську автокефальну православну церкву.

29. Серпневий „путч” 1991 р. Проголошення незалежності України та перші кроки її розбудови.

Демократично налаштовані сили України дедалі активніше виступали за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував не тільки партноменклатуру, а й самого ініціатора перебудови М. Горбачова. Намагаючись не допустити розвитку процесу створення незалежних держав, М. Горбачов запропонував проект нового союзного договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали. Питання про долю СРСР значно посилило соціально-політичне напруження в суспільстві, у тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина виступала проти будь-яких поступок союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави. Ці реакційні сили в Москві в ніч на 19 серпня 1991 р. здійснили спробу перевороту (cерпневий путч), утворивши Державний комітет надзвичайного стану у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. Горбачов, ізольований на кримській дачі, був усунутий від влади. Проти заколотників рішуче виступив Борис Єльцин. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада, стало на вичікувальну позицію. Серпневі події в Москві критично загострили ситуацію щодо прагнення незалежності з боку республік. Виходячи з цього, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила незалежність України. Цей документ був підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. У ньому взяло участь 84,2 % виборців, з яких 90,3 % проголосувало за незалежність України. Того ж дня Президентом України було всенародно обрано Леоніда Кравчука. Проголошення незалежності такою республікою як Україна остаточно зробило неможливим збереження Радянського Союзу. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) і після переговорів (без залучення М. Горбачова, який повернувся до виконання обов'