Методи позитивного підсилення

Лекція 6.

МЕТОДИ СТИМУЛЮВАННЯ ДОЦІЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ВИХОВАНЦІВ З ВАДАМИ МОВЛЕННЯ

Мета. Охарактеризувати методи стимулювання доцільної активності вихованців з вадами мовлення

План

Методи позитивного підсилення

Методи негативного підсилення

3. Організація змагання вихованців.

 

Література до теми 6:

1. Азаров Ю.Б. Педагогика любви и свободы. — М., 1994.

2. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. — М., 1996.

3. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать. — М., 1991.

4. Белухин Д.А. Учитель: от любви до ненависти. — М., 1994.

5. Львова ЮЛ. Педагогические этюды. — М., 1990.

6. Мудрость воспитания: Книга для учителей (Сост. Б.М. Бим-Бад, Э.Д. Днепров,Г.В. Корнетов). — М., 1989.

7. Сорока-Росинский В.М. Педагогические сочинения. — М., 1991.

8. Турбовский Я.С. Средства и метод педагогического воздейст­вия. - М., 1980.

9. Фридман Л.М. Психология воспитания. — М., 1999.

10. Честных ЮЛ. Путь к сердцу ученика. — М., 1989.

11. Честных Ю.Н. Открыть человека. — М., 1991.

 

Тривалість: аудиторна – 2 години, на самостійну роботу – 2 години.

Методи: словесні, наочні, практичні.

Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН: роздатковий матеріал, таблиці.

 

 

 

Стимулювання — це створення або посилення спонукань лю­дини до певної активності, діяльності, поведінки. У широкому значенні стимулюванням є все, що спонукає людину, а у вузько­му — ті засоби впливу, які спеціально спрямовані на посилення мотивації. Засоби стимулювання абсолютно органічні, невід'ємні від людської поведінки, ними стихійно користуються абсолютно всі. У загальноприйнятому варіанті — це демонстрація об'єкту чогось приємного, що він отримає у випадку бажаної для суб'єкта поведінки, або загроза чимось неприємним — у протилежному випадку. Стимулювання часом менш розраховане на логічний аналіз і оцінку, а більшою мірою — на емоційну реакцію людини. Як педагогічне явище — це сукупність певних методів, які дозво­ляють посилити спонукання вихованців до доцільної поведінки або послабити спонукання до педагогічне небажаної, недоцільної поведінки. Розглянемо традиційні методи педагогічного стиму­лювання.

Методи позитивного підсилення

Термін «підсилення» спочатку був характерним для дослід­ників умовно-рефлекторної діяльності, психології біхевіоризму (поведінкового напрямку), етологів — спеціалістів з поведінки тварин, але пізніше він став більш поширеним і доречним для по­значення педагогічного стимулювання. Позитивне підсилення — це приємний для вихованця мовний чи дійовий вплив, що стає стимулом для здійснення чи продовження певної поведінки. Роз­глянемо основні методи позитивного підсилення.

Позитивна мімічна або лаконічна мовна реакція педагога. Це привітний погляд, посмішка, стверджуюче кивання педагога го­ловою на знак вірної поведінки вихованця або коротенькі репліки типу: «Так, так», «Добре», «Молодець». Ці, здавалося б, незначні знаки схвалення є досить дійовим педагогічним засо­бом. Вони не тільки показують, що треба робити саме таким чи­ном, але й демонструють добре, тепле ставлення педагога до ви­хованця. Цей нескладний і зрозумілий метод, на жаль, не викори­стовується повною мірою через традиційну, історично зумовлену суворість методів стимулювання, яка досить важко піддається змінам. Ним користуються більш привітні за темпераментом пе­дагоги, хоча цю техніку треба розвивати всім.

Заохочення. Його застосування має такі позитивні наслідки:

• розвиває у вихованців сферу позитивних емоцій;

• звертає ці позитивні емоції на корисні справи;

• поширює позитивні емоції на педагога, створює довіру уч­ня до нього і тим прокладає шлях до подальшого педагогічного впливу на даного вихованця.

Розглянемо основні вимоги до застосування методу заохочення.

Заохочення учнів переважно за докладені зусилля, а не за здібності. Ця вимога виходить з того, що діти мають різні здібності, і те, що від одного потребує зусиль, дається іншому без особливої напруги. Безумовно, іноді треба відзначати й здібності, але стриманіше, ніж працьовитість.

Врахування громадської думки. Це, так би мовити, вимушена, але дуже важлива вимога. У групах низького рівня розвитку гро­мадська думка часом спрямована проти деяких вимог педагога. В таких випадках заохочення учня за добре виконання цієї вимо­ги може викликати недоброзичливе ставлення групи до нього і посилити негативізм групи. Так, наприклад, всі учні, крім одного, прогуляли урок. Цей один, якщо він зробив це свідомо, критично ставлячись до школярської витівки, безумовно, заслуговує пози­тивної оцінки його вчинку, але в даний момент вона не принесе користі, загострюючи ситуацію протистояння. Відомо, що учні оцінюють такі вчинки як зраду. Це, звісно, незріла позиція, але в цих конкретних умовах з нею доводиться рахуватися. Заохо­чення можна буде використати тоді, коли пройде гострота ситуа­ції, і тільки в контексті, не образливому для групи. Звичайно, перш за все треба формувати правильну громадську думку групи, але, поки її немає, подібні заохочення потребують великої обе­режності.

Крім того, доводиться рахуватися й з таким реально існуючим почуттям, як заздрість. Якщо одного або декількох учнів заохочу­ють за те, що неспроможні зробити інші, то це треба робити без підкресленої критики групи і без того, аби робити її негативним фоном. Так, на контрольній роботі з математики правильно розв'язав завдання тільки один учень. «Всі ви ледащо, — сказала вчителька, — і тільки Микола займається математикою». Таке за­охочення стало для Миколи ведмежою послугою, оскільки викликало недоброзичливість однокласників.

А ось приклад більшої помилки цього типу. В дев'ятий клас прийшла нова учениця. Класний керівник з найкращих спонукань розхвалила дівчину, навіть перебільшуючи її достоїнства. Вона пише вірші, грає на фортепіано, розумна, добра, вихована. Дівчи­на дійсно була обдарованою, дисциплінованою, старанною, але їй бракувало комунікабельності й чарівності, і цю сукупність особистісних рис клас сприйняв як зарозумілість. Склалося недоб­розичливе ставлення, яке зробило перебування дівчини в класі нестерпним і змусило її покинути цю школу.

Треба враховувати також і те, що учні дуже ревниво слідкують за ставленням до них педагогів і схильні легко приписувати їм необ'єктивність, яку вони передають словами «має улюбленців». Педагоги і справді симпатизують здібним і вихованим дітям і ставляться більш прохолодно до учнів з негативними проявами поведінки, що є абсолютно природним, але справедливість і так­товність як професійні риси не повинні дозволити педагогові де­монстрацію своїх симпатій та антипатій. Рахуючись з ревнивою спостережливістю учнів, педагогу бажано не заохочувати весь час тих самих вихованців, хоча б це здавалося йому цілком справед­ливим. Треба знаходити приводи для заохочення якомога більшо­го числа учнів.

На жаль, методи та прийоми заохочення недостатньо розроб­лені в наших закладах освіти, що значно збіднює всю технологію виховання. Найчастіше використовується усне схвалення. Воно є достатньо ефективним засобом, але було б краще використовува­ти різноманітніші прийоми та форми і головне — розширити ко­ло приводів для заохочень. Розвиток системи заохочень — це один з істотних напрямків гуманізації сучасної практики вихо­вання.

Створення ситуації успіху. Цей метод треба розуміти як пози­тивне підсилення в широкому значенні. Він полягає в тому, що педагог допомагає вихованцеві домогтися певного успіху в не­обхідній справі і тим підкріплює мотивацію подальшої актив­ності. Метод, звичайно, потребує від педагога значно більших зу­силь, ніж заохочення, але він є й більш результативним.

Наведемо типовий приклад. Найчастіше причиною поганої успішності є прогалини у попередніх знаннях учнів, особливо з математики, мов, хімії, фізики. Зауваження і догани допомагають у цих випадках мало, в той час як найкращим засобом є допомога учневі у ліквідації існуючого відставання, тобто у виконанні домашніх завдань. Допомога потребується не один і не два рази, але іншого виходу немає. Тільки тоді, коли учень починає долати труднощі, він позбувається гальмуючого небажання працювати над засвоєнням матеріалу. Таким чином, допомога і є засобом створення ситуації успіху у навчанні. Деякі прийоми створення ситуації успіху описані А.С.Бєлкіним в його книзі «Ситуация успеха. Как ее создать».

Анонсування. Прийом полягає в тому, що педагог заздалегідь попереджує учня про труднощі, надаючи можливість підготува­тися до них. Найчастіше це робиться перед контрольними робо­тами, з якими, як учитель напевно знає, учень не впорається. При традиційному підході це начебто порушує принцип справедли­вості і вимогливості, але з виховної точки зору це досить плідний і гуманний засіб. Міркування, що такий учень звикне до поту­рань, можна заперечити тим, що без них він взагалі не буде докла­дати зусиль, і що це не система, а прийом, який використовується один чи декілька разів. Та й сам учитель бачить, до чого призво­дить анонсування, і чи варто його застосовувати у даному випад­ку. Прийом анонсування можна використовувати і у чисто вихов­них ситуаціях, у позакласній роботі.

Коля прибув у десятий клас столичної школи-інтернату з сільської школи. Він був досить кмітливим і допитливим хлоп­цем, але внаслідок певних обставин запустив навчання, мало чи­тав художньої літератури, отже, не міг самоствердитися за раху­нок своєї розвиненості. Вихователь помічав незадоволеність хлопця своїм становищем в класі й шукав можливості йому допо­могти. Вона виявилася при проведенні заняття естетичного на­прямку. Коля мало знався на класичній музиці, але з готовністю погодився розповісти біографію П.І. Чайковського. За допомо­гою вихователя він написав і майже напам'ять вивчив докладну й цікаву доповідь, яку з успіхом зробив на занятті. Однокласники з подивом слухали доповідь хлопця, якого вважали примітивним і нерозвиненим. Ставлення до Колі поступово змінювалося на краще.

Вищезгадана ситуація є прикладом анонсування і одночасно застосування прийому, який А.С. Бєлкін називає «Даю шанс». Це не просто попередження заздалегідь про якийсь іспит, а надання вихованцеві можливості досягти успіху у певній справі. Можна допомогти учневі влаштуватися у гурток, клуб, на курси, дати йо­му виграшне доручення, як у наведеному прикладі.

Прийом «Прямуй за нами». Він полягає в організації допомо­ги учневі з боку когось із товаришів. Бажано, аби авторитет стар­шого базувався не тільки на його навчальних успіхах, але й на уміннях у майструванні, спорті тощо. Ефективно включити учня у сильну команду, загін, групу, де він буде постійно отримувати допомогу і «тягнутися» Зеї товаришами.

Прийом «авансування». Це заохочення, яке використо­вується, так би мовити, авансом, коли учень ще його не заслужив, або заслужив частково. Показуючи впевненість педагога у мож­ливостях учня і добре ставлення до нього, авансування часто стає плідним засобом позитивного підсилення.

Учень 9 класу Юрій Д. Був фізично слаборозвиненим і через те невпевненим у собі хлопцем. У минулому році учитель фізкультури всім своїм виглядом показував ставлення до Юрія як до безперспективного учня з його предмета. Новий учитель на першому ж уроці сказав: «Ось побачите, Юра стане сильним і спритним хлопцем, він ще себе покаже». Ці слова окрилили Юру. Він став щодня робити пробіжки, підтягатися на перекладині, за­писався в секцію веслування. Наприкінці навчального року він вже не «пас задніх» на уроці фізкультури і навіть виграв змаган­ня у деяких силових вправах.

Запропонування учневі ролі, яка потребує від нього більших досягнень. А.С.Бєлкін розповідає про яскравий випадок, в якому вчителька вдало застосувала цей прийом. Вона доручила посе­редньому учневі провести замість неї декілька уроків географії, підготувавши його належним чином, і тим значно піднесла його інтерес до цього предмета і взагалі до навчання.

Постійна фіксація позитивних результатів учнів, яка може здійснюватися у різних формах, наприклад таких.

1.Ведення класного щоденника, в якому у доброзичливому, позитивному сприйнятті відбиваються події класного життя і особистісні якості учнів. Це можуть робити самі учні під керівництвом педагога. Відомий педагог Ю.М. Честних сам вів «Відкритий щоденник», де описував кращі риси своїх вихо­ванців, трактував їх поведінку з доброзичливих позицій. Це було для учнів могутнім стимулюючим фактором.

2. Ведення «Щоденника зростання», мета якого — показати вдосконалення позитивних якостей кожного учня і класного ко­лективу. На кожного учня виділяється декілька сторінок, на яких педагоги і однокласники записують (скажімо, раз на місяць) все позитивне про учня, відзначають поліпшення його ставлення до інших людей, навчання, самовиховання. Якщо дивитися на учня під таким кутом, можна завжди побачити певні досягнення. У «Щоденнику зростання» педагог розробляє напрямки і пер­спективи розвитку особистості кожного вихованця, чим нама­гається посилити прагнення учнів до саморозвитку і самовдоско­налення. Наведемо приклад подібної роботи з учнем 9 класу Ана­толієм К.

Анатолій має рухливий і неврівноважений темперамент, не­достатньо розвинені навички гальмування, що робить його по­ведінку занадто імпульсивною. Загальні здібності у Анатолія добрі, але він слабко їх реалізує у навчанні через відсутність звич­ки до систематичної праці. Непогано малює, інші здібності та інтереси виявляються менш помітно. Виразною рисою характеру Анатолія є демонстративність, тобто прагнення до популярності, бажання подобатися оточуючим, в першу чергу однокласникам, що знаходить вихід у блазенських витівках. Анатолій часто всту­пає в конфлікти з педагогами, намагаючись показати товаришам свою сміливість, дотепність, незалежність. Зрозуміло, що у нього склалися погані стосунки з більшістю педагогів. Близьких друзів серед однокласників у Анатолія немає. Класний керівник напи­сав у «Щоденнику зростання», що Анатолій, безперечно, є ціка­вою особистістю з рисами оригінальності і розвиненими здібнос­тями і що з нього у майбутньому вийде добра людина. Проте на­вчальні успіхи Анатолія і стосунки з педагогами навряд чи мож­на вважати нормальними. Педагог обережно відзначив занадто розвинене прагнення Анатолія подобатися, висловивши віру, що ця риса у майбутньому стане менш помітною. Далі були викладені завдання і перспективи позитивного розвитку особистості Анатолія.

1. Розвиток художнього мислення, для якого у хлопця є всі передумови. Схильність до гумору, артистичність, навички малю­вання повинні збагатити особистісні якості і, можливо, сформу­вати професійну спрямованість.

2. Розвиток товариськості і чуйності. У Анатолія є здібності цікавого співрозмовника, потяг до спілкування, але треба зверта­ти більш уваги на потреби, інтереси і настрої інших людей, тоді в нього з'являться справжні друзі.

3. Формування навичок систематичної навчальної праці. У Анатолія достатньо розвинені мислення і пам'ять, але не вистачає наполегливості. В принципі є всі передумови для покращан­ня результатів.

4. Формування миролюбності і стриманості. Треба вимогли­віше ставитись до себе і не сприймати критичні зауваження педа­гогів як спроби образити та принизити. У стосунках з товари­шами бажано виявляти більш уваги та інтересу до їх проблем.

Ці записи у «Щоденнику зростання» зіграли свою стимулюю­чу роль, і поведінка Анатолія потроху стала змінюватися на краще.

«Портрет у майбутньому» — це спроба зобразити майбутню долю учня з урахуванням його максимальних можливостей, що можна провести, наприклад, у формі психолого-літературного твору самих учнів. У першому варіанті вони самі обирають своїх героїв — однокласників, але в цьому випадку можуть залишити­ся учні, про яких ніхто не захоче писати. У другому варіанті учи­тель може поділити клас на дві половини, аби учні однієї полови­ни написали твір про товаришів з другої — і навпаки. Обговорен­ня цих творів може стати змістом цікавого виховного заходу. Пе­дагогу бажано спочатку ознайомитися з творами, аби усунути не­вдалі жартівливі вирази, які можуть бути сприйняті як образливі, або попередити інші непорозуміння.