Розглянемо основні функції економічної теорії.

1. Пізнавальна функція — економічна наука вивчає постійні, при-чинно-наслідкові взаємозв'язки між економічними явищами, що дає можливість краще використовувати ресурси, вміння, суспільний досвід.

2. Тобто пізнавальна функція пов'язана з практичною функцією. Як споживач людина керується економічними знаннями, обираючи сферу зайнятості, а також раціональний спосіб використання своїх доходів. Як підприємець людина може свідомо прогнозувати розвиток своєї діяльності за об'єктивними законами економіки.

3. Ідеологічна функція. Економічна теорія відіграє велику роль у формуванні наукового світогляду, вихованні політичної і економічної свідомості широких масс населення, зокрема і формування ринкової свідомості.

4. Методологічна функція виявляється в тому, що саме вивчення економічної теорії надає людині інструмент аналізу конкретних економічних дисциплін — фінансів, статистики, менеджменту.

Метод – це підхід до вивчення дійсності, спосіб пізнання явищ природи і суспільства, це сукупність правил наукового мислення, сукупність прийомів і засобів відображення закономірностей об'єктивного світу.

Метод вивчення економіки охоплює:

— діалектику, тобто вивчення всіх явищ у розвитку та взаємозв'язку;

— наукову абстракцію, тобто під час вивчення конкретного явища необхідно абстрагуватися від випадкових, не повторюваних раз у раз рис, щоб виявити закономірність і залежність конкретного явища від системи наявних економічних відносин;

— математичний аналіз: більшість економічних явищ мають функціональну залежність (закон попиту, пропозиції). Порівняльний аналіз здійснюють за індексним розрахунковим методом.

— Ефективним методом пізнання суспільних, зокрема економічних, процесів є метод аналізу і синтезу. Досліджуване явище розкладається на його складові частини, кожна з них піддається детальному вивченню, з'ясовується її роль усередині цілого. Такий процес дослідження називається аналізом. На основі аналізу товару, наприклад, були відокремлені дві його властивості: споживча вартість і вартість. Після проведеного аналізу шляхом розчленування явища на окремі елементи, процес пізнання приймає іншу форму, а саме: поєднання результатів аналізу в єдине ціле. З'єднання розрізнених і проаналізованих елементів в єдине ціле називається синтезом. Саме за допомоги аналізу було виявлене протиріччя між вартістю і споживчою вартістю, а потім шляхом сиснтезу була знайдена форма вирішення такого протиріччя – роль грошей як загальне вираження вартості.

— Економічна теорія, як і інші суспільні науки, досліджує економічний розвиток суспільства в історичній послідовності. Такий метод дістав назву історичного методу, іноді його називають історизмом. Наголосимо, що досліджуючи економічні явища в цілому за історичними процесами, економічна теорія бере головний напрямок, звільнений від випадкових елементів історії. Вона не копіює історичний процес в цілому, не відтворює його зигзаги, випадкові і не типові явища.

Саме такий підхід тісно пов'язує історичний метод з логічним методом. Власне він є тим же історичним методом, але звільненим від від випадків історичного процесу.

• 4. Економічні категорії і закони. Систематизація економічних законів.

Економічні категорії – це узагальнені поняття, що відбивають істотні боки еконо-мічних явищ і процесів. До них відносяться: власність, товар, вартість, споживча вартість, гроші, ціна, попит, пропозиція, інфляція, кредит, прибуток, маркетинг, виробництво, розподіл, обмін тощо.

Категорії економічної науки характеризують не речі, а відносини між людьми, що складаються у процесі виробництва і присвоєння його результатів.

В економічних законах виражається саме основне в економічних явищах, їх необхідний причинний зв'язок, внутрішні істотні відносини економічних явищ. Економічні закони – це закони розвитку суспільно-виробничих, тобто економічних відносин людей. Вони відбивають виробничі відносини, їх взаємодію з продуктивними силами, істотні боки виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ у суспільстві.

В цілому економічний закон – це внутрішній, істотний, необхідний і стійкий, постійно повторюваний зв'язок між економічними явищами і процесами, в яких приймають участь люди.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, вони діють незалежно від волі чи бажання людей. Але подібність цих законів дуже відносна. Закони природи виникають і діють здебільшого без участі людини, вони абсолютно вільні від її примх чи бажань.

Всі економічні закони знаходяться у тісному взаємозв'язку і взаємодії між собою і створюють складну систему. Система економічних законів являє собою таку їхню сукупність, у якій вони взаєпов'язані, взаємозалежні і знаходяться у субпідрядності один з одним. Одні закони у цій системі виступають у ролі визначальних, а інші – в ролі обумовлених. Всього ж виділяються три групи економічних законів:

Перша група – специфічні економічні закони. Це закони конкретних суспільних форм виробництва, розподілу, обміну і споживання. При феодалізмі, наприклад, діяли свої специфічні закони, при капіталізмі діють свої закони.

Другу групу утворюють загальні економічні закони, властиві не одному, а всім без винятку способам виробництва, всім цивілізаціям. До них відносяться: закон зростання продуктивності праці, закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон збільшення потреб тощо.

Третю групу економічних законів утворюють особливі економічні закони, які не можно віднести ні до загальних, ні до специфічних. До цієї групи відносяться закони ринкової економічної системи (закон вартості, закон попиту та пропозиції, закон кількості грошей, закон конкуренції та інші), закони економічного зростання на інтенсивній основі (закон росту технічного розбудування виробництва, закон концентрації виробництва, закон випереджального розвитку виробництва засобів виробництва та інші).

На сучасному етапі розвитку нашої держави природним є першорядну увагу приділяти законам ринкової економіки. При цьому варто мати на увазі, що немає законів гарних чи поганих. Немає в економічній системі законів, які варто обмежувати чи ігнорувати, недооцінювати. Слід мати на увазі і таку істину: якщо економічні закони не пізнаються і не використовуються, то вони обов'язково пробивають собі дорогу через стихійну руйнівну дію.

• 5. Зародження економічної теорії як науки. Основні напрями і школи світової економічної думки.

Перші наукові уявлення про економіку зародилися у глибокій давнині. Проблему економічних відносин досліджували вчені Древньої Азії, Древніх Греції та Риму. Саме поняття економіка започаткував давньогрецьий філософ Ксенофонт (ІV-ІІІ ст. до н.е.). "Економіка" розумілася як мистецтво ведення домашнього господарства – "ойкос" - будинок, "номо" - вчення, закон.. Проте формування, становлення економічної науки відноситься до періоду, коли феодалізм почав уступати місце новому суспільному устрою – капіталізму, який суттєво прискорив розвиток промислового виробництва і економіки в цілому. У 1615 році до поняття "економія " французький вчений Монкретьєн( 1575-1621 ) додає термін "політична" (politikos - державний). З тої пори існує категорія "політична економія ". В Україні її назвали економічною теорією.

Проте розвиток капіталізма виявив неспроможність меркантилізма як теоретичної бази виробництва в нових умовах. На зміну меркантилізму прийшли фізіократи. Засновником школи фізіократів був французький економіст Ф.Кене (1694-1774).Його праця "Економічна таблиця" принесла йому світову популярність. Вперше в історії Кене зробив досить вдалу спробу провести аналіз суспільного відтворення, йому належить і введення в науковий зворот терміну "відтворення". Фізіократи вважали, що справа не в накопиченні грошей, а в створенні "здобутків Землі".Вони перенесли дослідження щодо походження прибутку зі сфери обігу у сферу виробництва, хоча й обмежили цю сферу лише сільским господарством, вважаючи промисловість непродуктивною галуззю в порівнянні з землеробством. Фізіократи стверджували, що накопичення грошей – марна справа, їхня функція – засоби обігу. Торгівля ж без виробництва – марна справа.

Перші спроби науково осмислити економічні явища капіталізму були зроблені представниками меркантилізму (у перекладі меркантилізм означає торговець, купець), головним представником якого і був Антаун Монкретьєн.

Меркантилізм відзначався двома головними рисами: 1) багатство ототожнювалося з грошима: чим більше грошей, тим багатша держава або людина; 2) нагромадження грошей можливе лише за допомоги державної влади. Зосередивши свою увагу на сфері обігу, внутрішніх законів виробництва меркантилісти не досліджували. В їх уяві еконо-мічна теорія розглядалася як наука про торговельний баланс, а її головну задачу вбачали у тезі "багато продавати – мало купувати", головним джерелом багатства вважали неекві-валентний обмін у зовнішній торгівлі. Отже, треба заохочувати виробництво товарів на експорт, а держава повинна займатися активним протекціонізмом торговельному капіталу (Протекціонізм – заступництво, захист).

Класична буржуазна політична економія (Класична як синонім "наукова").Її творці – англійські економісти В.Петті (1623-1687), Адам Сміт (1723-1790), Давид Рікардо (1772-1823), француз Сісманді (1773-1842). Вони вперше дали докази того, що в еконо-мічному житті панують об'єктивні економічні закони, порушення яких призводить до нещастя всього суспільства. Саме ці економісти поклали початок вивчення механізму конструкції, кредиту, грошового обігу. У. Петті вперше в історії сформулював зачатки теорії трудової вартості. З цією теорією було тісно пов'язане його вчення про зарплату як природну ціну праці. Зарплата визнаначається "мінімумом засобів існування" робітника. Проте він вважав, якщо робітнику будуть платити вдвічі більше цього мінімуму, то вони будуть працювати вдвоє менше.

Головним здобутком А.Сміта є "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776). Сміту належить визнання того, що існують економічні закони, які діють подібно законам природи, що вони визначають розвиток суспільства. Економічна теорія, на його думку, є наукою про природу, наукою про багатство. Сміт писав про "невидиму руку" ринку, що направляє складну взаємодію господарчої діяльності безлічі людей. Сміт визначив класову структуру буржуазного суспільства (землевласники, капіталісти, наймані робітники), довів, що заробітна плата визначається вартістю товарів для підтримки життєдіяльності робітника і його родини, чітко розмежував заробітну плату від прибутку, утворення якого обумовлене приватною власністю.

Марксистська економічна теорія. Важливим етапом у розвитку капіталістичної економіки був промисловий переворот, яки широко виявився в першому десятиріччі ХІХ століття. Робітничий клас в цей період вперше вийшов на світову арену як велика суспільна сила. Гострота класових протиріч у Німеччині в 40-ві роки сприяли виникненю пролетарського революційного вчення, яке й було створено К.Марксом (1818-1883) і Ф.Енгельсом (1820-1895) на основі грунтовного аналізу сучасного їм капіталізму. Головна праця доктора філософії К.Маркса "Капітал", над якою він працював 30 років. Основна робота Енгельса – Положення робітничого класу в Англії".

Маркс вперше показав, що вироблений товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. Це обумовлено двоїстим характером праці, яка виступає, з одного боку, як корисна доцільна форма праці, як праця конкретна. Але праця робітника виступає і як витрата людської фізичної і розумової сили безвідносно до її конкретної форми, тобто як праця абстрактна. Маркс зумів вирішити складні проблеми теорії трудової вартості, яка була невірішеною загадкою для А.Сміта і Д.Рікардо. Маркс відкрив економічний закон доданої вартості, яка і складає прибуток підприємця, складає ренту.

Маркс розкрив основні закони простого і розширеного виробництва, показав неминучість економічних криз в умовах приватної власності і капіталістичного ладу. Теорія К.Маркса була спрямована на обгрунтовання необхідності економічної і політичної боротьби робітничого класу. Саме цю, революційну сторону економічного вчення Маркса відкидала і відкидає сучасна економічна наука на Заході, а тепер її відкидають і вчені пострадянського простору.

Проте сучасні погляди в світі на економічну теорію Маркса потерпіли суттєві зміни. На Заході його праці справедливо вважаються здобутком загальнолюдської культури, всієї сучасної цивілізації. Більшість західних економістів заявляють, що Маркс дійсно геніальний вчений, але його внесок у економічну теорію треба оцінювати з позицій "Свого часу". Того робітничого класу, який був при Марксу, тепер не існує. Професор Каліфорнійського університету І.Адамсон пише: "Марксизм насамперед зберігає цінність, що вчить способу аналізу соціально-економічної та політичної реальності".