Сприйняття та визначення ситуації як конфліктної

Проблема сприйняття ситуації є не такою однозначною і простою, як здається на перший погляд. Доволі часто дослідження сприймання ситуації зводиться до з'ясування того, як особистість сприймає людей навколо.

Сприйняття ситуації як конфліктної означає, що ми порівнюємо певну ситуацію, у якій опинилися, зі зразками різних ситуацій соціальної взаємодії, які є в нашому досвіді. На основі такого порівняння ми і відносимо ситуацію до категорії "конфлікт". Тобто запускається механізм категоризації, яка є способом систематизації навколишнього середовища з метою зниження її суб'єктивної складності. Об'єкт сприймання ми оцінюємо і наділяємо певним змістом залежно від того, до якої категорії ми його відносимо. Отже, категоризація є основою подальших дій, їхнім регулятором. При цьому потрібно пам'ятати, що одну й ту саму ситуацію різні люди можуть сприймати та оцінювати по-різному. Образ ситуації набуватиме певного особистісного забарвлення.

Унаслідок сприймання ситуації та її розуміння виникає "визначення ситуації".

Теоретичну розробку цієї проблеми пов'язують з американським соціологом У. Томасом та американським соціологом польського походження В. Знанецьким. На основі тривалих спостережень вони дійшли висновку, що для розуміння поведінки людини значно важливішими є уявлення людей, які випливають з їхнього індивідуального сприймання навколишньої дійсності, аніж ті фактори, які можна виділити і дослідити об'єктивно. На їхню думку, потрібно пам'ятати, що середовище, яке впливає на індивіда, це світ, яким він його бачить, а не той світ, який досліджують учені.

На основі такого розуміння було сформульовано так звану теорему Томаса: Якщо ситуації визначають як реальні, то вони стають реальними за своїми наслідками.

Стосовно конфліктів це означає, що якщо певну ситуацію індивід визначає як конфліктну, то, незалежно від її реального змісту, вона стає конфліктною за своїми наслідками. Віднісши ситуацію взаємодії до категорії "конфлікт", у своїй подальшій поведінці він керується насамперед тим значенням, якого він їй надав. Відповідно до власного, наданого ситуації конфліктного змісту й обирає свою стратегію поведінки.

У. Томас описує випадок параної: психічно хворий убив кількох людей. У його жертв була звичка розмовляти із самими собою на вулиці, а хворий, який за ними спостерігав, вирішив, що вони принижують та ображають саме його.

Також прикладом практичної реалізації теореми Томаса можна вважати так звані самоздійснювані пророцтва. Для кращого розуміння психологічної сутності цього явища вдамося до прикладу, який наводять у своїй праці "When Families Fight" Дж. Рубін та К. Рубін. Вісімнадцятирічний син узяв сімейну машину, а після поїздки забув її заправити. Наступного ранку його батько запізнився на роботу, оскільки йому довелося досить довго стояти у черзі на заправці. Ввечері після роботи батько став докоряти синові, що через його забудькуватість у нього виникли неприємності. Син мляво вибачився, і це викликало роздратування у батька. Ситуація почала виходити з-під контролю: батько почав дорікати синові за усі випадки, коли той виявляв байдужість і безвідповідальність. Син підвищив голос на батька, той обурився. Матері, яка у суперечці стала на бік сина, батько порадив займатися своїми справами. Урешті батько залишився наодинці, роздумуючи над питанням, хто все ж винен у суперечці. Насправді ж батько вважає сина легковажним і періодично доводить до його відома свою думку. Однак критика з боку батька сприяє тому, що манера поведінки сина зміцнює думку батька про нього.

Прикладом, який допомагає краще зрозуміти це явище, може бути і широковідомий експеримент Ф. Зімбардо, описаний у його праці "Сором'язливість".

Реальність самоздійснюваних пророцтв була доведена під час лабораторних експериментів та природних спостережень.

Загалом сутність цього явища полягає в тому, що очікування однієї із сторін конфлікту стосовно поведінки іншої сторони сприяють саме такій поведінці, яка й відповідає цим очікуванням. Тому при аналізі поведінки людини потрібно насамперед з'ясовувати те, якого значення вона сама надає наявній ситуації взаємодії. Визначення ситуації виконує функцію категоризації стосовно соціальних ситуацій і допомагає людині зробити світ навколо неї дещо простішим для розуміння. Стикаючись із складною ситуацією, ми насамперед намагаємося віднести її до певного типу, про який маємо відносно чіткі уявлення. Зазвичай ми відносимо якусь ситуацію до певної категорії, керуючись нашим попереднім досвідом і тим, що в побуті називають здоровим глуздом.

Ситуація взаємодії людей може містити в собі певні суперечності. Але суперечність не тотожна конфлікту, оскільки суперечлива ситуація існує об'єктивно, у той час як конфлікт - це результат сприймання та оцінки ситуації її учасниками. Тобто сама собою ситуація взаємодії, яка містить суперечність, не є однозначною детермінантою реальної конфліктної ситуації.

Головна ознака, за якою ми визначаємо певну ситуацію взаємодії як конфліктну, - усвідомлення несумісності цілі, яку ми хочемо досягти, і цілі нашого опонента.

Аналізуючи дані, отримані під час експериментального дослідження, Н.В. Гришина зробила висновок, що в побутовому уявленні конфлікт - це ситуація суперечності між її учасниками, яка виявляється у їхній протидії один одному (протистоянні, протиборстві) і супроводжується афективними виявами.

Отже, визначення конфліктної ситуації зумовлене як об'єктивною реальністю, так і внутрішнім суб'єктивним світом людини, причому сила впливу цих чинників може бути різною залежно від конкретної ситуації.