Як умова педагогічного артистизму вчителя

 

Проблема особливого психологічного стану вчителя і вміння володіти їм в процесі професійної діяльності є дуже важливою для вчителя, тому що свобода самовираження, відсутність страху, психічна рівновага – це перша умова ефективної діяльності вчителя і розвитку його педагогічного артистизму. Впевненість вчителя в собі не тільки підвищує його самоповагу, але й змушує інших поважати його. Т в о р ч е с а м о п о ч у т т я вчителя – це його душевний і тілесний стан, який позитивно впливає на творчій процес і забезпечує успіх професійно-педагогічної діяльності. У стані творчого самопочуття вчитель досягає найбільших результатів у своїй діяльності, отримує найвище задоволення від праці, заряджає всіх присутніх своєю позитивною енергією.

Цікавим з прикладу проблеми творчого самопочуття є дослідження Р.Бернса. На думку вченого, якщо домінуючим психологічним станом учителя у класі є відчуття незахищеності, він стає підозрілим по відношенню не тільки до учнів, але й до їх батьків, своїх колег. Такий вчитель часто ідентифікується з авторитарними ролями, що приводить як до жорсткої поведінки, так і до бажання будь якою ціною ствердитись в очах своїх учнів.

Дуже корисними з приводу мобілізації творчого самопочуття є поради К.С.Станіславського. Режисер називав творчий стан актора ключем для вирішення “надзавдання” та розумів під цим такий стан актора на сцені, при якому на нього легше сходить натхнення. Природний, звичайний акторський стан – це становище людини на сцені, при якому актор повинен зовнішньо показувати те, чого не відчуває в середині. Це той “акторський вивих”, підкреслював К.С.Станіславський, при якому душа живе своїми щоденними спонуканнями, турботами про сім’ю, про насущний хліб, про дрібні образи, про вдачі та невдачі, а тіло в цей час повинно передавати найвеличніші пориви героїчних почуттів та пристрастей.

Система К.С.Станіславського навчає акторів і вчителів в потрібний момент викликати в собі творчій стан.

Елементи творчого самопочуття ми знаходимо в його книзі “Моє життя у мистецтві”. Костянтин Сергійович пояснював своїм учням, що для справжнього актора зовсім недостатньо тільки загримувати обличчя та відповідно одягтися, щоб наблизити свою зовнішній і внутрішній стан до зображуваного героя потрібна також духовна підготовка.

Першим та одним з головних елементів створення творчого самопочуття, на думку К.С.Станіславського, є “духовний туалет”, коли актор приходить за декілька годин до вистави, залишається на самотій у своїй гримерній і починається повільне, поетапне входження до майбутнього образу, входження в ту атмосферу, що буде оточувати артиста на сцені. Для цього він ще раз вчитується в текст ролі, шукає “виправдання” своїй першій появі на сцені, збуджує в пам’яті асоціації, близькі поведінці свого персонажу.

У різних акторів існують свої особисті етапи “духовного туалету”, свої заходи та методи. Не можна дати один готовий рецепт і вчителю. Але існують деякі загальні, універсальні засоби, які допоможуть мобілізувати творче самопочуття вчителя. Вчителю потрібно спробувати чітко уявити собі наступну діяльність, уточнити хід логічних міркувань, зосередитись на майбутньому спілкуванні з учнями, згадати їх обличчя, спрогнозувати їх очікування.

Другим елементом для створення творчого самопочуття є уміння говорити яскраво, образно, впевнено.

Третім елементом творчого самопочуття за К.С.Станіславським є тілесна свобода – це уміння вільно виражати своїм тілом те, що відчуває душа. Всі рухи тіла, як і кожне слово, повинні бути цілеспрямованими.

Четвертим елементом творчого самопочуття є повна зосередженість всієї його духовної та фізичної природи. Вона захоплює не тільки зір, слух, але і всі п’ять почуттів людини. Незібраність і неуважність - вороги педагога. П’ятий елемент творчого самопочуття пов’язаний з тим, що актор повинен вірити всьому, що діється навкруги і головним чином, тому, що він сам робить. Вірити можна тільки правді.

Допоможе створити творче самопочуття і “ метод фізичних дій” про який ми вже згадували раніше. Як вважає К.C.Станіславський, творче самопочуття може стати корисним лише тоді, коли воно стане нормою, звичайним станом людини.

Дослідник проблеми педагогічної творчості В.А.Кан-Калик важливу роль у мобілізації творчого самопочуття вчителя відводить його прагненню заздалегідь знайти зовнішні форми вираження свого емоційного ставлення до навчального матеріалу (відповідним жестам, міміці, інтонації).

Цікавою для створення творчого самопочуття вчителя є методика В.Леві “Сяйво”. Вчитель повинен вміти включати “внутрішнє сяйво”. Ви здатні випромінювати тепло. Переконайте себе, що в середині у вас горить полум’я, сонце, піч, зірка (образ довільний, слова не мають значення), палає певне джерело тепла і світла. Ви самі і є цим джерелом... Згадуйте частіше стан інтересу, дружніх відносин, симпатій, радості і любові до когось... І включайте їх частіше. Настане момент, коли ці стани приходитимуть до вас самі... Легко, природно, невимушено... Наперед, назустріч, випереджуючи події... Впевнено, легко і просто...

Якщо прагнете творчого успіху – запам’ятайте:

1. “Сяйво” повинно бути рефлексом на людину..., на життя..., воно не повинно гаснути навіть в повній самотності.

2. Яким би не був жанр чи наслідок спілкування (взаєморозуміння, конфлікт, навіть бійка), рефлекс “сяйво” не повинен вас залишати чи викликати сумнів.

3. Не думайте про результат, не давайте в борг, а даруйте.

Ефективним засобом мобілізації творчого самопочуття може стати і метод вербального самовпливу. Як вважає автор книги “Десять заповідей творчої особистості” канадський психолог П.Вайнцвайг, мовні формули повинні бути сформульовані у прості, чіткі, зрозумілі фрази, які слід повторювати про себе або вголос декілька разів на день. Краще всього зранку й на ніч. Він наводить декілька прикладів самовпливу, які допоможуть покращити свій емоційний стан.

Кожен день я стаю все краще й краще.

Мене очікує великий успіх.

Я відчуваю себе впевненим, щасливим, повним радості й оптимізму.

Я відчуваю себе спокійним й розслабленим.

Я здоровий й сильний як духовно, так і фізично.

Я здатний досягти всього, чого тільки забажаю.

Я маю чудову пам’ять.

Я подобаюсь людям, люди люблять мене.

Я пробачаю себе.

Я здійснюю свою мрію.

Я цілком контролюю свої думки, почуття і дії.

Радість, радість, радість.

Як радить П.Вайнцвайг, коли ви вимовляєте ці фрази, не забувайте посміхатися. Ви можете придумати свої фрази, виходячи з особистих прагнень.

Для ефективності використання методу вербального самовпливу слід пам’ятати наступні правила:

1. Бажано мати короткий текст з декількох фраз.

2. Самовплив повинен бути тільки у стверджувальній формі.

3. Велике значення має початок формули. Наприклад: “Я все зможу...”, “Я вірю в те, що...”, “Я впевнений в тому, що...”.

4. Формулу самовпливу потрібно повторювати декілька разів.

5. Важливо вірити в позитивну дію формул, які ви промовляєте.

Слід завжди серйозно відноситись до всіх елементів творчого самопочуття – одягу, постави, інтонації голосу, рухів, жестів, міміки (зовнішні атрибути творчого стану), а також настрою, уяви, уваги, доброзичливості, образного бачення, (внутрішні прояви творчого стану). Створити творче самопочуття можна за допомогою ряду думок, яскравої уяви. Кожний вчитель, як що він налаштований на творчість, зможе поступово знаходити все нові і нові елементи творчого самопочуття.

Урок – це своєрідна педагогічна п’єса, де вчитель виступає не тільки як автор сценарію, але і як актор і режисер. Р е ж и с у р а п е д а г о г і ч н о ї д і ї – це уміння організувати педагогічний процес: знайти емоційну зав’язку на початку уроку, уміло використовувати методи і прийоми навчання і виховання, активізувати увагу учнів на протязі всього уроку. Педагогічна режисура це уміння взаємодіяти з особистістю і колективом, уміння створювати ситуації співтворчості, ситуації успіху, уміння підготовити стан співпереживання свій і учнів, актуалізувати почуттєвий досвід учнів, уміння звернутися до їх особистісних почуттів типу: “що ти відчув?”, “які почуття тебе охоплювали?”, “в чому тобі це допомогло розібратися?”.

Режисура педагогічної дії допомагає наповнити зміст уроку емоційно-образною формою. Це можуть бути: урок-вистава, урок-концерт, урок-діалог. На уроці, де є педагогічна режисура, гармонічно поєднуються логічне викладання матеріалу з емоційною оцінкою тої чи іншої події, перехід від раціональних питань (Що?, Де?, Коли?) до питань, які потребують прояву емоційного відношення до матеріалу (Чому?, Як?, Який?). Учитель яскраво показує своє відношення до матеріалу, що викладає. Педагогічна режисура включає сукупність прийомів, які дозволяють “розіграти” урок за особливим сценарієм: драматизація, гра ролей та ін. Це наявність у режисурі уроку “експозиції”, “зав'язки”, “кульмінації”, “інтриги” як засобів активізації пізнавальної активності учнів. Можна сказати, що в процесі педагогічної творчості вчитель виступає в трьох ролях: як драматург уроку – в ролі сценариста, як організатор-постановник – в ролі режисера і як викладач – в ролі актора, а діти є рівноправними учасниками педагогічної дії.

Першим етапом педагогічної режисури уроку, виховного заходу є наявність цілей. Створюючи задум уроку, вчитель формулює не тільки завдання уроку, але і “надзавдання”. “Надзавдання” являє собою кінцеву мету уроку. Учителю потрібно відповісти на питання: “Чого я хочу досягнути, сказати даним уроком?”. Це головна ідея уроку. Для чого це необхідно – “надзавдання уроку”.

Другий етап педагогічної режисури уроку – створення структури уроку. Обираються методи, прийоми, форми роботи з учнями. Педагог-режисер обирає із педагогічного арсеналу ті засоби, які допоможуть учням засвоїти новий матеріал. Педагог-актор повинен так використовувати ці засоби, щоб вони мали емоційний відгук у учнів. Таким чином можна сказати, що педагогічна режисура тісно пов’язана з педагогічним артистизмом.

Композиція розташування педагога в класі теж має своє значення. Мізансцена (франц. mise en scene – розміщення на сцені). У театральному мистецтві під мізансценами розуміють розподілення місць на сцені.У педагогіці теж необхідна правильна організація робочого простору для ефективного проведення уроку. Мізансцена – один із важливих компонентів режисерського задуму вчителя. У побудові мізансцен знаходять реалізацію тематика, зміст, емоційне наповнення уроку. Через мізансцену вчитель створює педагогічні умови, необхідні для ефективного проведення уроку.

На уроці дуже важливі такі невербальні засоби спілкування, як взаємне розташування педагога з учнями: відстань між ними, положення тіла, міміка, жестикуляція, погляд вчителя. Класна кімната для вчителя як сцена для актора, тому ближній або великий план використовується вчителем для повідомлення особливо важливого матеріалу.

Цей план акцентує увагу учнів до інформації. Учитель повинен знаходитися в центрі класної кімнати, щоб приділяти увагу всім учням. Другий план менш індивідуальний ніж ближній, тому має назву групового. Всі інші плани віддалені від очей педагога і не можуть достатньо глибоко передати його почуття. Тому вчитель повинен виробляти в собі відчуття сценічної рівноваги, збалансованості відчуття простору.

 

Педагогічна увага