Вплив французького клавесинного мистецтва на розвиток культури Європи.

Лекція 3

ПЕРІОД КЛАВІРНОГО ВИКОНАВСТВА

Тема 2.2. Французьке клавірне мистецтво XVII -XVIII століття. Найбільші клавесиністи:

Ф. Куперен та Ж.-Ф. Рамо.

Французька клавірна школа ХVIІ – XVIIІ ст. Жанри французьких клавесиністів (сюіта, мініатюра). Стильові особливості музики французьких клавесиністів як проекція стилю «рококо» (умовна зображальність, розвинута орнаментика, зв'язок з танцювальними формами).

Ф.Куперен та Ж.-Ф.Рамо; характеристика їх творчості. Трактат Ф. Куперена «Мистецтво гри на клавесині», його роль у розвитку виконавства та педагогіки. «Галантний» виконавський стиль та його характерні риси. Проблема орнаментики та особливості її творчого вирішення різними виконавськими школами.

Література:

1.Н. Кашкадамова.Мистецтво вик. на клавішно –струн. інструментах.(16-25стр.)2._Алексєєв А.Д. История фортепианного искусства. М.Музика,1988_;
3.Зимин. П. «Фортепіано в його минуломуі теперішньому».- М.:1934; 61
Зильберквит М. Рождение фортепіано..— М.: Дет. лит., 1984.— 64 с,
Друскин.М. С. Клавирная музыка. – Л., 1960.;
Копчевский Н. Клавирная музыка. Вопросы исполнения. – М.,1986.

Структура та зміст заняття:

1. Вплив французького клавесинного мистецтва на розвиток культури Європи.

2. Стиль «рококо» як вираження естетичних поглядів суспільства.

3. Ф.Куперен «Великий» (1660-1733). Композиторська творчість. Особливості стилю: умовна зображальність, зв'язок з танцювальними жанрами, орнаментика і особливості викладу.

4. Ж.Ф. Рамо (1683-1764). Композиторська творчість. Нове в мелодиці і фактурі.

5. Педагогічне мистецтво. Трактати Ф. Куперена «Мистецтво гри на клавесині» і Ж.Ф. Рамо «Метод пальцевої механіки» як дань галантному стилю. Проблеми естетики мистецтва.

Вплив французького клавесинного мистецтва на розвиток культури Європи.

Розвиток французької клавірної музики починається від середини 17 ст. Значно більшого поширення і своєрідності поряд з органом набула у Франції лютнева музика. Найвидатнішим лютнярем Франції був Дені Готьє. Улюбленим жанром його творчості стали танці, які він об’єднував у невеликі сюїти.

Танець перший чисто інструментальний музичний жанр, з якого розпочинали клавіристи всіх європейських країн. Різноманітного розвитку танець зазнав у творчості основогопожника французької клавірної школи Жака Шампіона де Шамбон’єра (1601-1672). Фактура п’єс Шамбонєра мала характерні національні риси і значно відрізнялася від п’єс сучасників. Поліфонія в нього спрощена, а вся увага звернена на мелодію. Імітаційна техніка існувала лиш у зародковій формі і на коротких відтинках. Вона зустрічалася у джигах, пассакаліях і деяких програмних двоголосних творах.

У творчості Шамбон’єра, як і Готьє, зустрічаються танці різнонаціонального походження Вони вже втратили своє ужиткове призначення і. зберігаючи жанрові прикмети метру, темпу та характеру, стали виразниками більш індивідуального, ліричного змісту. Це особливо стосується алеманти, куранти і сарабанди, били основою у сюїти у Шамбонєра і Готьє. Алеманда ХУІІ ст.. вже не мала колишньої танцювальності і стала подібною до споглядальної прелюдії. А от куранту в часи Шамбонєра французи не любили танцювати. У них виробився своєрідний національний тип цього танцю – рухливий і текучий, з вишуканою переміністю двох – і причасного групування в такті, відмінний від італійської куранти зі швидким рівномірним рухом. Сарабанда у Шамбонєра зазнає різноманітного – то ліричного, то урочистого трактування. Вона більш гомофонна і скупо орнаментована. Стилізована джига все частіше застосовувалась як заключний танець сюїти. Ці та ще декілька танців здобули велике поширення у європейській інструментальній музиці ХУІ –ХУІІІ стю

Розвиток французької клавесинної сюїти і другій половині 17 ст. продовжили учні Шамбон’єра: Луї Куперен, Жан-Анрі д’Англебер. В цей час до французької сюїти щоразу більше проникають французькі танці молодшого покоління – менует, ригодон, буре, гавот і паспє.

Сильно розвинена орнаментація – стильова прикмета французької клавірної музики. Нотація прикрас з допомогою мелізмі в – заслуга французів. Те, що новий спосіб запис дозволив з допомогою кількох рисок символізувати цілі групи нот, надавало йому особливої цінності в той час, коли музичні твори поширювалися частіше шляхом переписування, ніж через друк. Одна з найбільш ґрунтовних таблиць розшифрування французьких мелізмі була опублікована 1689 р. дАнглебером у передмові до збірки його «Клавесинних п’єс», Франція здобула в Європі положення «законодавця моди» щодо орнаментики. Протягом ХУІІІ ст.. всі нові віяння у цій сфері появлялися як «французький смак».

Видання й перевидання творів французьких клавесиністів пов’язане з меншими ускладненнями. Ніж подібне у англійських вірджиналістів: тут немає аж таких архаїзмів нотного письма. Клавірні п’єси Шамбонєра були видані самим композитором в 70-х рр..ХУІІ ст.. двома книгами (більш як 100 пєс).