Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України, закріплене підсумками всенародного референдуму 1 грудня 1991 р., поставило перед молодою державою ряд завдань.
Насамперед необхідно було визначити стратегію внутрішньої і зовнішньої політики. Це було зроблено 5 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла звернення “До парламентарів і народів світу”, в якому наголошувалося, що договір 1922 р. про утворення СРСР Україна вважає щодо себе недійсним і нечинним. Було проголошено, що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р. щодо гарантування усім народам і громадянам республіки рівних політичних, громадянських, економічних, соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм власності.
Висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Україна оголосила власну територію неподільною і недоторканною, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано було також без'ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формування Збройних Сил на засадах мінімальної достатності.
Першочерговим серед зазначених завдань виступало державотворення. Отримавши реальний статус незалежної держави, Україна приступила до створення ефективної законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавча влада в Україні представлена Верховною Радою, що обирається на 4 роки кількістю 450 народних депутатів і складається з однієї палати. Тільки парламент має повноваження
приймати закони, які є актами вищої юридичної сили і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів. Обов'язки глави держави було покладено на Президента України. Першим Президентом незалежної України став Леонід Кравчук. На його подання Верховна Рада затверджує склад Кабінету Міністрів та Прем'єр-міністра. Кабінет Міністрів займається розробкою та вирішенням практичних питань управління діяльністю народного господарства, соціальної сфери держави. Новим елементом виконавчої влади стали введені весною 1992 р. в усіх областях, містах Києві та Севастополі і районах міста Києва посади представників Президента України. Представник Президента наділявся функціями вищої посадової особи державної виконавчої влади. Це була спроба реформувати радянську систему, створити струнку виконавську вертикаль, підпорядковану Президентові. Проте незабаром діяльність представників Президента вступила у суперечність з головами відповідних рад, що втратили більшість своїх владних повноважень. У цих умовах під тиском місцевих рад зазначений інститут було ліквідовано. Натомість відповідно до нового законодавства функції законодавчої влади в областях, містах, районах переходили до виконкомів рад. Керівництво виконкомами та радами відповідних рівнів здійснювали їх голови, що обиралися всенародним прямим голосуванням.
Судова влада в Україні концентрується в особі Верховного суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів. Контроль за дотриманням законодавства покладено на Генеральну прокуратуру.
4. Прийняття Конституції України 1996 року.
За умов незалежності України стала абсолютно очевидною необхідність розробки і прийняття нової Конституції України. Конституційний процес розпочався ще в 1990 р., коли у жовтні Верховною Радою УРСР було утворено Конституційну комісію, яка підготувала концепцію нової Конституції України, схвалену Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р. Перший офіційний проект Основного Закону постановою Верховної Ради України від 1 липня 1992 р. було винесено на всенародне обговорення, під час якого надійшло понад 47 тисяч зауважень і пропозицій. Після їх врахування було розроблено новий текст проекту в редакції від 26 жовтня 1993 р. В листопаді 1994 р. новообрана Верховна Рада створила нову Конституційну комісію, до складу якої входили представники від Верховної Ради України, від Президента України, від Конституційного Суду України, від Верховного Суду України, від Вищого арбітражного Суду, від Генеральної прокуратури та від Автономної Республіки Крим.
За робочу модель для роботи нової комісії було взято проект у редакції від 26 жовтня 1993 р., але через протистояння різних політичних сил у вищих ешелонах влади дійти згоди щодо ряду принципових конституційних положень довго не вдавалося. Тим часом з метою виходу з конституційної кризи тодішній Президент України Л.Кучма ініціював укладення 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України. Це надало новий імпульс конституційному процесу. 20 березня 1996 р. проект Конституції України був винесений на спеціальне засідання Верховної Ради. Після неодноразового розгляду та обговорення проекту на пленарних засіданнях 4 червня 1996 р. він був прийнятий у першому читанні. Через два тижні розпочався розгляд проекту у другому читанні. Тогочасні умови вимагали якнайшвидшого прийняття Конституції, тому було прийнято безпрецедентне рішення працювати у режимі одного засідання аж до остаточного прийняття Конституції України. Після безсонної для депутатів “конституційної ночі” 28 червня 1996 р. о 9 годині 30 хвилин Основний Закон України було прийнято.
5. Формування багатопартійної системи в Україні.
Створення багатопартійної системи - обов'язкова умова функціонування демократичного суспільства. Як правило, велика кількість партій є більш прогресивним явищем порівняно з однопартійністю. Відбиваючи погляди різних класів і соціальних груп, багатопартійність є не тільки рушієм усієї системи влади, а й соціальним амортизатором, що дає змогу вирішувати суспільні суперечності у рамках конституційне регламентованих політичних процесів
Водночас багатопартійність може по-різному впливати на політичне і соціально-економічне життя суспільства. Особливості формування багатопартійної системи в Україні зумовлені тим, що досвід діяльності партій, що сформувалися на початку XX ст., був втрачений, а ідейно-теоретичні доробки, програмні документи, архіви цих партій вилучені з обігу. Довгий час політична надбудова суспільства не зазнавала суттєвих змін. Єдина на той час Комуністична партія і підпорядковані їй громадські організації, у тому числі профспілки, комсомол, фактично втратили здатність до реформування. Питання про виникнення нових партій, структур, опозиційних КПРС, дуже гостро постало вже під час дискусії навколо ідеї створення Руху. Коли українські письменники і літературознавці тільки виступили з цією ініціативою, керівництво республіки одразу ж почало закидати їм, що йдеться про створення структур, альтернативних існуючій владі. Ці заяви спростовували ініціатори Руху. В проект програми Руху, надрукований 16 лютого 1989 р. в газеті “Літературна Україна”, увійшло положення про визнання керівної ролі партії. Це був тактичний крок, певна спроба порозумітися з партійним керівництвом республіки. Оскільки Рух виступав за економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, це дало змогу на першому етапі об'єднатися в ньому представникам різних поглядів: від комуністів-реформаторів до членів Української Гельсінської групи (УГГ).
Етапи становлення багатопартійної системи в Україні можна окреслити таким чином. Перший етап охоплює 1988 рік. Ще не стоїть на порядку денному питання про заснування партій. Головне завдання демократичних сил — створити широке демократичне об'єднання на зразок народного фронту. Розгортає активну роботу Українська Гельсінська група. Другий етап припадає на 1989 — березень 1990 р. В цей час відбувається становлення Руху, а разом з цим фактична легалізація політичного плюралізму. Асоціація “Зелений світ” оголошує намір створити партію. Українська народно-демократична ліга хоч і не проголошує себе партією, проте є об'єднанням передпартійного типу. У Львові виникає невелика надрадикальна Українська національна партія. Третій етап охоплює березень — квітень 1990 р. Створено опозицію у парламенті — “Народну Раду”. Відбувається певна диференціація і кристалізація різних напрямів у самому Русі. На цей період припадає створення Української республіканської партії, відбувається республіканська конференція прихильників “Демократичної платформи в КПРС”, друкує звернення і проект статуту Українська селянсько-демократична партія.
Четвертий етап починається з квітня 1990 р. і триває до сьогодні. Це саме створення реальної багатопартійності.
