Загальнонаукові методи пізнання

Загальнонаукові методи охоплюють лише певні аспекти нау­ково-пізнавальної діяльності, будучи одним із засобів вирішення дослідницьких завдань. До загальнонаукових методів належать:

Аналіз (грецьк. analysis — розкладання) — метод дослідження, суть якого в тому, що предмет вивчення в думках практично роз­членовується на складові елементи (частини об'єкта або його озна­ки, властивості, відносини) і кожна з частин досліджується окремо. Застосовується як в реальній (практика), так і в розумовій діяль­ності. Види аналізу: механічне розчленовування; визначення дина­мічного складу; виявлення форм взаємодії елементів цілого; знахо­дження причин явищ; виявлення рівнів знання і його структури і таке інше.

Синтез (грецьк. synthesis — з'єднання) — цей метод дослідження дозволяє здійснювати з'єднання елементів (частин) об'єкта, роз­членованого в процесі аналізу, встановлювати зв'язки між ними і пізнавати об'єкти дослідження як єдине ціле. Для сучасної науки синтез характерний не тіль­ки всередині певної галузі, а і міждисциплінарний синтез, а також синтез на­уки та інших форм суспільної свідомості. Результатом синтезу є абсолютно нове утворення, властивості якого не є тільки зовніш­нім об'єднанням властивостей компонентів, але також і результат їх внутрішнього взаємозв'язку і взаємозалежності.

Індукція (лат. inductio — наведення) — це такий метод пізнання, при якому за окремими чинниками і явищами виводяться загальні принципи і закони. Це висновок від фактів до певної гіпотези (за­гальним твердженням).

Дедукція (лат. deductio — виведення) — це такий метод пізнання, при якому окремі положення виводяться із загальних. За допомогою дедукції висновок про окремий елемент деякої сукупності робиться на основі знань про ознаки всієї сукупності, тобто вона є методом переходу від загальних уявлень до окремих.

Аналогія (грецьк. analodgia — відповідність, схожість) — це ме­тод наукового пізнання, за допомогою якого досягається знання про одні предмети, або явища на підставі їх схожості з іншими. Ви­сновок аналогічний — це коли знання про який-небудь об'єкт пере­носиться на інший менш вивчений об'єкт, але схожий з першим за істотними властивостями, якостями. Завдяки своїй наочності метод ана­логій набув значного поширення в науці. Метод аналогій є основою іншого методу наукового пізнання — моделювання.

Моделювання (лат. modulus — міра, зразок) — це метод науково­го пізнання, що полягає в заміні об'єкта, його спеціально створеним аналогом або моделлю, за якими визначаються або уточнюються характеристики оригіналу. При цьому модель повинна містити іс­тотні риси реального об'єкта. Моделювання є однією з основних ка­тегорій пізнання, на його ідеї базується практично будь-який метод наукового дослідження як теоретичний, так і експериментальний.

Абстрагування. Головне питання методу: з'ясування того, які з певних властивостей є істотними (основними), а які другорядними.

Узагальнення — процес встановлення загальних властивостей і ознак предметів. Тісно пов'язане з абстрагуванням. Гносеологіч­ною основою узагальнення є категорії загального і одиничного. Загальне — філософська категорія, яка відображає схожі риси і ознаки, які належать декільком одиничним явищам або всім пред­метам даного класу, що повторюються. Одиничне (індивідуальне, окреме) — філософська категорія, яка виражає спе­цифіку, своєрідність саме даного явища (або групи явищ однієї і тієї ж якості), його відмінність від інших.

Системний підхід — сукупність загальнонаукових методоло­гічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем. Система (грецьк. — ціле) — загальнонаукове поняття, що виражає виокремлення сукупності елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним і з середовищем, що утворюють певну ціліс­ність, єдність.