Дидактичні функції засобів навчання

Лекція 8. ЗАСОБИ НАВЧАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

План:

1. Дидактичні функції засобів навчання.

2. Підручник як основний засіб навчання.

3. ТЗН у викладанні історії.

4. Використання мультимедійних технологій у викладанні історії.

Література:

Дидактичні функції засобів навчання

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання - сукупність предметів, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

Найважливішим засобом навчання є слово викладача, за допомогою якого він організовує засвоєння знань студентами, формує у них відповідні уміння та навички. Викладаючи новий матеріал, він спонукає до його осмислення і усвідомлення.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомогою якого студент відновлює в пам'яті, повторює та закріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи.

Підручник – книга, яка містить основи знань з певної історичної дисципліни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладу, чіткість формулювань, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Основний матеріал повинен бути проілюстрований малюнками, схемами, діаграмами. Ілюстрації мають бути або рівнозначні тексту, доповнювати його, або бути об'єктом для запитань, завдань.

Складовими підручника є два компоненти: текстовий, який містить основний, додатковий і пояснювальний тексти, і позатекстовий, до якого належать: апарат організації засвоєння (запитання, завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки виконання завдань); ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти тощо); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей студентів) принципами, пов'язаними між собою.

За основним методом викладу матеріалу розрізняють тексти: репродуктивні (високоінформативні, структуровані, зрозумілі студентам, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання); проблемні (переважно проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки); програмовані (подаються частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями); комплексні (містять певний обсяг інформації, необхідний студентам для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання).

Окрім основного тексту підручник містить додаткові тексти, які покликані поглибити знання студентів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки тощо).

Запитання і завдання, вміщені в підручнику, можуть бути репродуктивними (сутність їх у відтворенні знань без змін) або продуктивними (передбачають зміни в структурі засвоєння знань, пошукові знання).

У навчальному посібнику О.Пометун, Г.Фреймана наводяться основні характеристики підручника, які є напрацюванням європейських експертів і вчителів (за книгою И. Ван Дер Леу-Роорд «Підручники історії в Європі. Що таке гарний підручник з історії?»):

розвиток (Підручник історії не дає остаточних відповідей, але відкриває шлях для подальших питань та власних досліджень, стимулює критичне мислення, розвиває особисті судження);

активність і творчість (Підручник підтримує самостійну роботу студентів, сприяє їхньому особистісному розвитку, містить різні види завдань та узагальнень);

академічна та педагогічна сучасність (Підручник має базуватись на досягненнях сучасної науки, прагнути істини, бути вільним від національних акцентів і пристрастей. Факти повинні бути правдивими);

багаторакурсність (У підручнику пропонуються плюралістичні інтерпретації минулого, містяться джерела, що підкріплюють різні точки зору. Він суперечить стереотипам: тендерним, расовим, національним, етнічним, віковим, культурним тощо. Підтримується баланс між місцевою, регіональною, європейською та світовою історією);

вікова група і здатності (Підручник повинен бути адресованим конкретній віковій групі. Він враховує рівень свого читача: пропонує диференціацію завдань, навчальних задач, допомогу в оцінці своїх навчальних досягнень і моделюванні);

мова (У підручнику повинні враховуватись мовні навички даної вікової групи, але він має сприяти розвитку концептуальних і мовних навичок);

вимоги програми (Підручник має відповідати вимогам діючої програми, але залишати місце і час для експериментування та позапрограмової діяльності викладача та студентів);

привабливість (Підручник має бути привабливим. Але ілюстрації - це функціональний ресурсний матеріал, а не прикраси);

зв'язок з позапрограмовим матеріалом (Підручник повинен містити посилання на твори художньої та документальної літератури, інші ресурсні матеріали, зокрема пресу та інформаційні технології);

10) позапрограмові теми (У підручнику мають бути про-позиції для викладача та студентів з приводу позапрограмових тем та проектів).

У свою чергу, методист О.Стрєлова пропонує такий набір критеріїв оцінки гарного підручника:

1) Підручник повинен:

–відповідати мінімуму змісту за державним стандартом;

–бути частиною навчально-методичного комплексу ра­зом з іншими посібниками;

–забезпечувати методологічну і педагогічну наступність з іншими підручниками за вертикаллю та горизонталлю;

–бути вільним від політичних та ідеологічних пристрастей, витриманим у висвітленні спірних питань, збалансованим з погляду багатокультурної країни;

– бути поліфункціональним, поєднуючи традиційний текст, хрестоматійні й довідкові матеріали, різноманітні ілюстрації, розгорнутий методичний апарат, сучасний інструментарій оцінювання;

– бути різноманітним, відбиваючи варіативність освіти, її рівнів, форм, регіональні особливості тощо.

2) Сучасний підручник має бути орієнтованим на:

–демократичні цінності та пріоритети громадянського суспільства;

–розгляд історичних подій у загальнонаціональному, загальноєвропейському та світовому контекстах;

–діалогову форму спілкування автора з читачами;

–полісуб'єктність змісту, яка реалізується в максималь­но об'єктивному відборі фактів та їх викладенні, висвітленні різних точок зору та інтерпретацій, різноманітність документів та дидактичних матеріалів, творчому та проблемному характері пізнавальних завдань.

Ф.Левітас, О.Салата зауважують, що на сучасному етапі має змінюватися власне підхід до підручників. Матеріал підручника має бути перш за все звернений до образного сприйняття, уяви, мислення, пам'яті тих, хто навчається. Автори підручників повинні прагнути цілісного і взаємопов'язаного висвітлення подій світової історії, синхронізуючи тексти, присвячені різним країнам і регіонам. Вони мають пропонувати дискусійні питання, більшість з яких викликатимуть здивування, сумніви, спонукатимуть до обговорення. У підручниках має спостерігатися лібералізація змісту (свобода подачі фактів і концепцій), формаційний підхід замінюватися цивілізаційним.

У навчальному процесі широко використовуються навчальні посібники – навчальні видання, що доповнюють або частково (повністю) замінюють підручник, а також методичні рекомендації (вказівки) – навчальні видання роз'яснень з певної теми, розділу або питань навчальної дисципліни, виду практичної діяльності.

Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: замінюють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон та ін.); конкретизують, поглиблюють відомості, які повідомляє викладач (карти, таблиці, картини та ін.); є прямими об'єктами дослідження (історичні джерела, історичні пам'ятки); виступають «посередниками» між студентом і об'єктами, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або утруднене (моделі, реконструкції, макети тощо); є символічними (знаковими) засобами (історичні та географічні карти, графіки, діаграми тощо).

 

ТЗН у викладанні історії

Необхідними чинниками, що сприяють успішному засвоєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН). До них належать: дидактична техніка (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп'ютери), екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кінофільми, кіно-фрагменти та ін.), фонопосібники (магнітофонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі).

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділяють на аудійовані (слух) і візуальні (зір). Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), при використанні яких показ зображення супроводжується текстом, а звуковий ряд -відповідними ілюстраціями.

Ефективними нині є технічні засоби навчання широкого призначення - відеотехнічні і проекційні.

Використання технічних засобів навчання в освітній діяльності передбачає педагогічний та технічний компонент. Педагогічний компонент охоплює питання, пов'язані зі створенням засобів навчання (кінофільмів, слайдів тощо) відповідно до дидактичних вимог навчального процесу, а також із розробленням методики їх застосування.

Важливо ретельно продумати поєднання слова викладача з ТЗН, можливості використання методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед демонструванням, пояснення (бесіда) за змістом аудіо-візуальних засобів; демонстрування (прослуховування), що чергується з розповіддю або супроводжується синхронним коментуванням.

Застосування комплексів технічних засобів навчання при проведенні навчальних занять має відповідати таким вимо­гам: врахування пізнавальних закономірностей навчальної діяльності під час заняття; забезпечення органічного поєднання з іншими засобами навчання; відповідність змісту навчально-виховним завданням заняття; врахування можливості застосування різних методичних прийомів.

Комплексне використання ТЗН дає змогу чітко виділити структуру навчального матеріалу, демонструвати історичні явища у статиці й динаміці, створити найкращі умови для запам'ятовування, показати зв'язок теорії з практикою.

Методичну підготовку до заняття з використанням ТЗН фахівці пропонують здійснювати в кілька етапів (А.Якимов):

– добір аудіо-візуальних навчальних засобів, які відповідають освітньо-виховним завданням заняття;

– попередній перегляд або прослуховування матеріалу з метою аналізу його змісту;

– визначення доцільності використання дібраного матеріалу;

– визначення форми навчального заняття (лекція, семінарське, лабораторне чи практичне заняття);

–визначення функції технічних засобів навчання в структурі заняття (повідомлення нової інформації, ілюстрація, уза­гальнення, систематизація, закріплення, контроль);

–вибір провідного методу у використанні технічних засобів навчання (наочно-ілюстративний, активно евристичний) і методичних прийомів показу (повністю, частинами, окремими кадрами);

–визначення засобів активізації пізнавальної діяльності студентів на етапах використання технічних засобів навчання (повідомлення мети перегляду, постановка завдання, контрольні запитання, складання плану, виконання завдань, обговорення).

Рівень застосування ТЗН залежить від характеру навчаль­ної дисципліни, форми занять, рівня підготовки студентів, інтересів викладача, наявних засобів програмово-методичного забезпечення. Умовно виділяють три рівні використання ТЗН: епізодичний, систематичний (постійне застосування, що дає змогу розширювати обсяг інформації) і синхронний (передбачає практично безперервне супроводжування викладу матеріалу застосуванням ТЗН протягом всього заняття). Однак слід пам'ятати, що за будь-якого рівня технізації навчального процесу вирішальна роль належить викладачу, а ТЗН, навіть у найсучасніших варіантах, завжди залишатимуться допоміжним засобом у проведенні занять.

На сучасному етапі у навчальній і пізнавально-дослідній роботі знайшли широке застосування комп'ютери, адже це дає змогу поєднати графічне подання інформації, евристичну діяльність, врахування індивідуальних можливостей студентів. Комп'ютери створюють нову технічну основу для здійснення програмованого навчання, організації індивідуальних і групових форм навчальної роботи на лекціях, під час практичних робіт студентів, дають змогу своєчасно здійснити контроль успішності студентів, створити умови для випереджального навчання тих, хто має здібності і цікавість до навчальної інформації.

Використання комп'ютера сприяє підвищенню загальної мотивації завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню швидкозмінних форм подання інформації, змаганню студентів з машиною та між собою, прагнення отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання (кожен працює в режимі, який його задовольняє); можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обсязі; об'єктивності перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок студентів. Однак використання технічних засобів в навчальному процесі вищої школи має бути педагогічно виправданим.

Одним із напрямів використання комп'ютерної техніки є створення освітнього web-сайту. Це новий засіб навчання у вигляді взаємопов'язаних \¥еЬ-сторінок (окремий документ у мережі Іпіегпеі;, що має свою адресу), включених до серверу освітньої установи, університету або його підрозділу. Унікальність кожного web-сайту забезпечується їх універсальністю при вирішенні багатьох освітніх завдань: подання інформації для студентів і викладачів, ознайомлення наукових колективів кафедр з навчальними планами, новими методиками, можливостями поповнення власних бібліотек тощо. Як інтерактивні форми комунікації при цьому використовуються web-форуми, телеконференції. На кафедральному web-сайті розміщуються матеріали про спеціальності, за якими готує студентів кафедра, її структурні підрозділи, нові електронні навчальні посібники, зв'язки з випускниками тощо.

Основними характеристиками конструювання освітнього web-сайту є його адресність, інтерактивність і продуктивність щодо майбутніх відвідувачів, тобто учасників навчального процесу та інших навчальних і наукових заходів, що здійснює кафедра.

Поширеними є web-сторінки спеціалізованого призначення (освітні web-квести, від англ. - запитання) створені за конкретною темою і поєднані гіперпосиланнями на сторінки інших сайтів в Іпіегпеі;. Такі сторінки оформлюються з відповідними цілями, завданнями, очікуваними результатами навчання студентів і контролюючими функціями.

Значного застосування в навчальному процесі набули електронні підручники. Вони можуть бути доповненням до класичного підручника або стати альтернативою друкованому підручнику. За схемою викладу матеріалу виділяють кілька типів електронного підручника: текстовий; гіпер-текстовий (виклад у вигляді «дерева»); довідковий (виклад матеріалу у вигляді довідника); ігровий (виклад матеріалу у вигляді ділової гри). Навчальний матеріал у них може мати вигляд статичний (змінюється під впливом управлінських команд студента) і динамічний (змінюється під впливом програмового налаштування), однокольоровий і багатокольоровий, без звукової підтримки, зі звуковою підтримкою тощо.

За характером взаємодії студента і комп'ютера виокремлюють підручники: інформаційні (виклад у класичному навчальному вигляді); «запитання-відповідь» (виклад з акцентуванням на окремі запитання, проблеми і завдання); інформаційно-контролюючі (чергування навчального матеріалу і запитань на перевірку); зі зворотним інформаційним зв'язком (інтерактивний підручник, що передбачає постійне оцінювання знань студента і рекомендації щодо подальшого «руху» матеріалами підручника); з проміжними рівнями контролю (перехід до наступної частини матеріалу тільки після опрацювання контрольних запитань).

Основна проблема використання електронних підручників полягає у складності читання великих текстів з монітора. З метою її подолання у підручниках використано два режими навчання: текстовий і звуковий. Текстовий режим можна вважати вдосконаленим аналогом книги, а звуковий - аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі матеріал запропоновано у вигляді гіпертексту, ілюстрованого графічною інформацією: схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео. У звуковому режимі відтворюється дикторський текст, який супроводжується озвученими слайд-шоу. Поєднання візуальної і аудіоінформації значно поліпшує ефективність навчання.

Останнім часом з'явилося інтерактивне відео, що поєднує в собі можливості комп'ютера та відеодиска, а також оптичні компакт-диски, на які записують не лише звукову інформацію, а й комп'ютерні навчальні програми, відеоінформацію, графічне зображення.

Отже, комплексне використання нових технологій і засобів навчання дає змогу інтенсифікувати процес засвоєння студентами безперервно зростаючих обсягів актуальної науково-технічної, методичної інформації; забезпечити якісне практичне застосування теоретичних знань; допомогти студентам самостійно здобувати нові знання на базі сучасних засобів телекомунікацій та доступу до світових банків знань; раціоналізувати працю викладачів та інших учасників навчально-виховного процесу.

Реалізація змісту освіти за допомогою застосування різноманітних засобів навчання покликана допомогти випускникам вищого навчального закладу ефективно використовувати свій потенціал для професійної самореалізації.

 

Завдання та запитання:

1. Висвітліть відому Вам класифікацію засобів навчання історії.

2. Назвіть і охарактеризуйте складові навчального підручника.

3. Проаналізуйте актуальні проблеми вузівського підручника з історії.

4. Назвіть види ТЗН, які використовуються у вищій школі.

5. Які вимоги доцільно враховувати під час використання ТЗН при викладанні історичних дисциплін?

6. Як застосування комп'ютерів при навчанні історії у вищій школі сприяє підвищенню мотивації навчання?

7. Поміркуйте, як змінюється діяльність викладача історії в умовах комп'ютеризації навчання?

8. Які переваги електронного підручника у навчанні?

9. Визначте роль і місце презентацій у викладанні навчального предмету.

10. Які переваги мультимедійних технологій у вивченні історичних дисциплін?

 

Перевірте свої знання з теми:

І. Дайте відповіді на поставлені запитання:

Доведіть, що використання методів навчання в середній і вищій школі відрізняється.

Розкрийте зв'язок між словесними, наочними і практичними методами навчання історії.

 

Доведіть, що прийоми навчання забезпечують реалізацію методів навчання.

Висвітліть значення застосування інтерактивних методів при викладанні історичних курсів у ВНЗ.

Поясніть, як інноваційне навчання сприяє гуманізації навчального процесу вищої школи.

Охарактеризуйте основні види засобів навчання історії та зв'язок між ними.

Розкрийте можливі зв'язки між методами навчання і технічними засобами навчання.

Проаналізуйте актуальні проблеми вузівського підручника з історії.

Розкрийте потенційні можливості комп'ютера у підвищенні ефективності використання технічних засобів навчання.

II. Підготуйте реферати на запропоновані теми:

1. Проблеми оптимізації методів і засобів навчання історії.

2. Взаємозв'язок методів навчання і рівнів засвоєння студентами змісту історичних курсів.

Вузівський підручник з історії у тривимірному розумінні.

Використання наочності як засобу контролю знань і вмінь студентів з історії.

 

Кабінет історії у ВНЗ.

Методика розробки комп'ютерних програм з історії.

7. Електронні версії підручників, навчальних посібників, глосаріїв з історії.

8. Історичні форуми у всесвітній мережі Інтернет.

9. Сучасні інноваційні технології в активізації пізнавальної діяльності студентів-істориків.