Організаційні форми навчання.
У ВНЗ функціонують різноманітні організаційні форми навчання: лекції, семінари, лабораторні роботи, практикуми, самостійна робота студентів під контролем викладача, виробнича практика. У дидактиці ці форми трактують як способи управління пізнавальною діяльністю для вирішення певних дидактичних задач. У той же час лекція, семінар, практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання (постають способами здійснення взаємодії студентів та викладачів, в рамках яких реалізуються зміст і методи навчання). Процес навчання супроводжується і завершується різними формами контролю.
Протягом усієї історії вищої школи з моменту її зародження до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція. З неї починається перше знайомство студента з навчальною дисципліною, саме лекція закладає основу наукових знань.
Форми організації навчального процесу
| Форми навчання | Форми контролю | ||
| Направлені переважно на теоретичну підготовку | Направлені переважно на практичну підготовку | Традиційні | Інноваційні |
| - лекція - семінар - лабораторна робота - екскурсія - контрольована самостійна робота - самостійна позааудиторна робота - конференція - консультація | - практичне заняття - курсове проектування - усі види практики - ділова гра | - контрольна робота - індивідуальна співбесіда - колоквіум - залік - перевідні і семестрові екзамени - захист курсового проекту - державні екзамени - захист дипломного проекту | - тестування - рейтинг - комплексний екзамен зі спеціальності |
Роль і місце лекції у навчальному процесі.
Вузівська лекція – головна ланка дидактичного циклу. Її мета: формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. Слово „лекція” має латинський корінь, від латинського „ lection” – читання.
Лекція - логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю.
Лекція з’явилась у Стародавній Греції, отримала свій подальший розвиток у Стародавньому Римі та в середні віки. Яскраві сторінки у історію розвитку лекційної форми навчання вписав засновник першого в Росії університету М.Ломоносов, який добре оцінив живе слово викладача. Він вважав за необхідне систематично та старанно навчатися красномовству, під яким розумів „мистецтво про всяку дану матерію красно говорити і тим прихиляти інших до своєї про інше думки”. Тому він радив лекторам „розум свій гострити через постійні вправи у поєднанні і вимови слів, а не полягатись на одні правила і читання авторів”.
До найбільш прославлених лекторів слід віднести математика М.Остроградського. Михайло Васильович Остроградський надавав великої уваги як науковій, так і методичній стороні лекції. Він розпочинав з огляду прочитаного раніше. потім слідували роздуми і методи доказів з нової теми. Лекція закінчувалась висновками і оживлялась екскурсіями в життя та діяльність видатних вчених.
Видатними лекторами були: Ключевський В., Грановський Т. Лекції Грановського були настільки блискучими, що відсунули на другий план книгу, підручник. Чернишевський називав Грановського „одним із сильніших посередників між наукою і нашим суспільством”.
З середини ХІХ ст. у міру зростання наукових і технічних знань посилилася необхідність доповнення лекцій практичними заняттями, які б стимулювали самостійність та активність студентів. Призначення лекції бачиться у підготовці студентів до самостійної роботи з книгою. Видатний хірург та педагог М.Пирогов стверджував, що лекція має читатись лише у тому випадку, якщо лектор володіє досконало новим науково-навчальним матеріалом або володіє видатним даром слова. У 1896 році другий з’їзд російських діячів з технічної та професіональної освіти висловилися на захист лекції, підкресливши, що живе слово – це могутній засіб для повідомлення знань і своєю здатністю окреслює найбільш суттєві сторони предмета, не може бути замінено ніякою книгою у 30-х роках у деяких вузах у порядку експерименту перестали читати лекції. Експеримент себе не виправдав. Різко знизився рівень знань у студентів.
Основними функціями сучасної лекції є такі: методологічна, виховна, інформативна (освітня), розвивальна, орієнтаційна та організаційна.
Методологічна функція забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні його в розвитку. При цьому лектор демонструє появу ідеї, закону, принципів, теорії пізнання явищ природи і суспільства, культури.
Виховна функція дає змогу реалізувати завдання формування особистості майбутнього педагога, виховує в нього переконливість і свідому активність. Слід відзначити нерозривний зв’язок виховної функції лекції з формуванням соціальної активності, оскільки передавання узагальненого соціального досвіду й культури невідривне від завдання спонукання студента до діяльності, вчинку.
Інформативна (освітня) функція поряд з передаванням системи необхідних знань про предмет допомагає аудиторії самостійно вибудувати цю систему в процесі „образ – мислення”. Найважливішу роль в лекції відіграє інформація – передавання знань і їх аналіз, що вимагає використання новітніх наукових даних, які відображають процес розвитку наукової думки.
Розвивальна функція пов’язана з формуванням у студентів пізнавальної активності й вимагає ведення лекційного викладання як самостійного творчого пізнання. Її завдання – залучити аудиторію до наукового пошуку, спільно з нею заново осмислити цей процес, підводячи слухачів до самостійного усвідомлення здобутих висновків.
Орієнтаційна функція дає змогу спрямувати студента в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел – лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Оглядаючи наукову літературу, розкриваючи суть наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях розв’язання поставлених завдань, допомагає виділити головне і зводить здобуту наукову інформацію в чітку систему.
Організаційна функція робить лекцію найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна поєднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для засвоєння здобутих знань.
Сьогодні поряд із прихильниками є і противники лекційного викладу матеріалу. В їхніх контраргументах є доля істини:
1. Лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, гальмує самостійне мислення. Чим краща лекція, тим ця ймовірність більша.
2. Лекція відбиває інтерес до самостійних занять.
3. Лекції потрібні, якщо немає підручників або їх мало.
4. Одні студенти встигають осмислити, інші – тільки механічно записують слова лектора.
Але досвід показує, що відмова від лекцій знижує рівень підготовки студентів, порушує системність і рівномірність роботи протягом семестру. Тому лекція і досі продовжує залишатись провідною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі. Перелічені вище недоліки значною мірою можуть бути подолані правильною методикою і раціональною побудовою матеріалу.
У навчальному процесі складається ряд ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена будь-якою іншою:
- за відсутності підручників з нових курсів, лекція – основне джерело інформації;
- новий навчальний матеріал з конкретної теми не знайшов ще відображення в існуючих підручниках, або деякі його розділи застаріли;
- окремі теми підручника, особливо важкі для самостійного вивчення, та потребують методичної переробки лектором;
- з основних проблем курсу існують різні концепції. Лекція необхідна для їх об’єктивного висвітлення;
- лекція незамінна у тих випадках, де особливо важливий особистий емоційний вплив лектора на студентів з метою вплинути на формування їх поглядів. Емоційне забарвлення лекції у поєднанні з глибоким науковим змістом створює гармонію думки, слова і сприйняття слухачами.
Переваги лекції:
- це творче спілкування лектора з аудиторією, співтворчість, емоційна взаємодія;
- лекція – досить економний спосіб отримання в загальному вигляді основ знань;
- лекція активізує мисленнєву діяльність, якщо добре зрозуміла та уважно прослухана, тому завдання лектора – розвивати активну увагу студентів, викликати рух їх думки за думкою лектора.
В останній час помітна тенденція вільного вибору лектора студентами. Від майстерності викладача залежить максимальне використання потенційних можливостей лекції. Але процес навчання, що починається на лекції, продовжується на практичних заняттях і поглиблюється самостійною роботою.
Багато викладачів вважає, що завдання лектора полягає в тому, щоб добре знати предмет і зрозуміло його пояснювати. Але що означає „зрозуміло пояснювати”? Це найскладніша педагогічна проблема: це і послідовність, і зрозумілість пояснення, і свідоме активне освоєння слухачами, і, як результат, розуміння.
Вимоги до лекції: виховна сторона лекції та викладання, науковість та інформативність (сучасний науковий рівень), доказуваність та аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань, документів та наукових доказів, емоційність форми викладання, активізація мислення слухачів, постановка питання для роздумів; чітка структура і логіка розкриття послідовно пояснюваних запитань; методична обробка – виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, потовщення їх у різному формулюванні; викладання доступною та зрозумілою мовою, пояснення нових термінів та назв; використання, у міру можливостей, аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перелічувані вимоги лежать в основі оцінки якості лекції.
