Проблематика й структура курсу.

Тема 1. Вступ.

Кількість годин: аудиторні заняття – 2, самостійна робота –

1.1. Методичні поради до вивчення теми:

Мета теми полягає в тому, щоб з’ясувати основи предмету і завдання курсу історії України. Розглянути проблематику й структуру курсу. Проаналізувати проблеми періодизації історії України. Історіографія курсу історії України. Концепції історії України. Вплив природно - географічних факторів на розвиток історії України.

Для її розуміння необхідно розібратися в наступних питаннях:

ПЛАН:

1) Предмет і завдання курсу історії України.

2) Проблематика й структура курсу.

3) Проблеми періодизації історії України.

4) Історіографія курсу історії України. Концепції історії України.

5) Вплив природно - географічних факторів на розвиток історії України.

 

1. Предмет і завдання курсу історії України.

Історія походить від грецького слова historia, що означає розповідь про минуле, дослідження минулого.

Отже історія, як одна з суспільних наук (наука про суспільство) вивчає минуле людства в усій його конкретності і різноманітності з метою розуміння сучасного і перспектив розвитку.

У найбільш стислому вигляді предмет історії України – це вивчення виникнення й розвитку людськогосуспільства на всіх українських землях з найдавніших часівдо сьогодення.

* Це – аналіз розвитку суспільно-економічних формацій на українській території, продуктивних сил, способів виробництва і виробничих відносин між людьми в кожний конкретний період.

* Це й висвітлення героїчної боротьби українського народу за утвердження і розбудову на своїй землі незалежної держави.

Предмет історії України включає:

· Політичні інститути,

• культуру,
• мораль,
• право,
• звичаї,
• побут народу,
• визначення ролі та місця його історичних діячів.

Отже, предмет історії України – це не лише перелік основних подій і явищ, але й розуміння історії як безперервного процесу її пізнання, в якому сплелися закономірності і суперечності, геополітичне положення і

ментальність народу, геніальні прозріння й помилки його вождів, впливи близьких і далеких сусідів – усе те, що вважають історичною долею народу.

 

Історія України – це не лише наука і навчальна дисципліна. Це – частина національного світогляду, складова загальної культури кожної людини.

Проблематика й структура курсу.

У вивченні і викладанні історії України застосовують ті самі методи, що й у вивченні інших дисциплін гуманітарного циклу:

· історико-хронологічний,

• порівняльний та синхронний аналізи подій і явищ.

Названі методи вивчення історії України застосовуються у взаємозв‘язку з принципами об’єктивності таісторизму.

Ці принципи вимагають у вивченні історії України опиратися на конкретні факти, документи, історичні джерела, причому брати їх у сукупності і взаємозв‘язку – як позитивні, так і негативні (не „висмикувати» лише

окремих фактів, не „підтасовувати‖ їх залежно від політичної кон‘юктури, як це часто траплялося в нашій історії).

Ø Принцип історизму дозволяє побачити, як та чи інша подія, історичне явище виникли, який шлях у своєму розвитку пройшли і чим вони завершились.

Ø Порівняльний принцип дозволяє порівняти, як було і як є, порівняти історичні процеси в Україні та в інших країнах, що дає можливість детальніше оцінити здобутки чи прорахунки, стан української держави, суспільства в конкретний історичний період.

У зв’язку з цим у дослідженні історії України особливо актуально звучать слова-звернення безсмертного Кобзаря прийдешнім поколінням:

Прочитайте лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

Т. Г. Шевченко

Отже, без глибокого пізнання нашого історичного минулого неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше успішно будувати майбутнє.

Звідси й випливають основні функції історії України.

ФУНКЦІЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ:

Це по-перше, пізнавальна (інтелектуально-розвиваюча). Не можна бути освіченою людиною і не знати „свого роду, племені”, історії своїх батьків, дідів, прадідів, свого народу, своєї Батьківщини. Це особливо важливо для майбутніх учителів.

По-друге, – практично-політична. Ця функція дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Адже в історії народу – великий позитивний і негативний досвід, багаті культурні традиції тощо і, щоб рухатися вперед з меншими втратами і прорахунками, треба знати історію. Без історичного досвіду кожне покоління повинно було би повторювати і відкривати те, що було зроблено їх попередниками.

І по-третє, світоглядна функція. Вона формує погляд на світ, суспільство, закони його розвитку, сприяє вихованню патріотичних почуттів, любові до своєї Вітчизни, гордості за Україну, її народ та його героїчну історію, яка є основною складовою світової цивілізації.

3. Проблеми періодизації історії України.

Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. А тому в підручниках і посібниках з історії України більшість авторів ці проблеми,

як правило, оминають. Хоч сам виклад матеріалу за розділами свідчить про дотримання ними тієї чи іншої періодизації.

Найчастіше зустрічаються три підходи до

періодизації вітчизняної історії:

I - хронологічний (первісна епоха):

стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час.

II - за соціально-економічними і політичнимиознаками:

первісне суспільство, капіталістичнесуспільство, соціалістичне (радянське) суспільство ісуспільство з перехідною економікою в періоднезалежності України;

III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба,литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина іГетьманська держава, боротьба за українське національне

відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно- демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.

Переважна більшість учених поділяють історію України саме за третім принципом, якого дотримувався і Михайло Грушевський.

Необхідно зауважити, що ще у XVII ст. викладач Києво-Братської Колегії, видатний церковний діяч, історик Феодосій Сафонович у своєму знаменитому творі «Крайніка»― розглядав політичну історію України як процес становлення та розвитку Української держави:

Київська Русь - Галицько-Волинське князівство - українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського - Запорізька Січ.

Періодизація історії України

1. Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери:

коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово- общинного ладу з‘являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.

2. Княжа доба - Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.):

утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов‘ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.

3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.):

це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників (особливо монголо-татарських орд) землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово- Сіверщина (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські землевласники здебільшого покатоличилися і спольщилися

4. Козаччина і гетьманська держава (кінець XVI – XVIII ст.):

цей період вітчизняної історії важливий не лише виникненням специфічного соціального стану українського суспільства, але й створенням у ході

національної революції 1648-1676 рр. незалежної від Польщі української Козацької держави - Гетьманщини і її втрата в результаті внутрішньої боротьби за владу і зовнішнього тиску агресивних сусідів.

5. Період боротьби за українське національне відродження (XIX - поч. ХХ ст.):

від „Руської трійці―,культурно-просвітницької діяльності до створення

політичних організацій, одним із головних завдань яких була реалізація самовизначення українського народу.

6. Українська національно-демократична революція (1917-1920 рр): визначним досягненням якоїбуло створення Української держави – Українськоїнародної Республіки і Західно-Української НародноїРеспубліки та проголошення січня 1919 р. Акту злуки усіхукраїнських земель.

7. Радянська державність УСРР, згодом УРСР (1921 – 1991 рр.):

яка була створена на переважній більшості українських земель після поразки української національно- демократичної революції і перебувала у складі СРСР.

8. Незалежна Українська держава:

Яка проголошена в серпні 1991 р. в результаті розвалу СРСР.

Зрозуміло, що кожен з цих періодів можна було б розділити на певні етапи розвитку вітчизняної історії, які відіграли визначальну роль у долі українського народу. На цьому буде акцентуватись увага в подальшому викладі.

4. Історіографія курсу історії України. Концепції історії України.

Історіографія (від історія і грецького – пишу) – письмова розповідь про минуле України, тобто сукупність літератури з проблем історії України, а також – суспільна історична дисципліна, яка вивчає стан та розвиток

української історичної науки. До історіографії історії України відносять усі праці, що були написані чи опубліковані з вітчизняної історії з часу первісного суспільства на території України і до сьогоднішнього дня.

До утворення незалежної Української держави комплексні дослідження з історії України майже не проводились. Українські землі розглядались як частина інших держав (імперій), а український народ – як бездержавна нація. За радянських часів історія Української РСР розглядалася лише в контексті історії Росії та СРСР.

Як виняток складають лише праці М. Грушевського, В. Антоновича, М. Аркаса, Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, І. Крип‘якевича та ін., які зробили вагомий внесок у дослідження історії України.

Особливо активно збагачується історіографія історії України з часу отримання нею незалежності.

Проте глибокому, всебічному та об‘єктивному дослідженню вітчизняної історії перешкоджає те, що багато безцінних джерел у силу історичного розвитку нашого народу знаходиться за межами країни (в Росії, Польщі, Австрії, Угорщині, Румунії та інших державах), чимало з них втрачені назавжди.

Історичні джерела – це залишки минулого, що пов‘язані з діяльністю людини і «відбивають» її історію.

Типи історичних джерел

Ø Речові - пам’ятки матеріальної культури, археологічні знахідки

(знаряддя виробництва, побутові предмети, культури.).

Ø Етнографічні – пам’ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу.

Ø Лінгвістичні джерела, тобто дані зісторії розвитку мови, (аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості.).

Ø Усні джерела - народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів;я та ін.

Ø Писемні джерела - які є основою історичних знань. Їх можна поділити на:

А) актові матеріали – джерела, що є результатом діяльності різних установ, організацій (протоколи, грамоти, накази, статистичні данні та ін.).

В) оповідні пам;ятки – літописи, спогади, щоденники, літературеі та інші твори.

Наприклад, найважливішими джерелами з історії Давньоруської та періоду феодальної роздробленості є літописи – “ Повість минулих літ”, “ Руська правда”, періоду 11 – 13ст. – “ Слово о полку Ігоревім” тощо.

Ø Фото-, кінодокументи, електронні носіїінформації

Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

5. Вплив природно - географічних факторів на розвиток історії України.

Вивчаючи історію України, бажано враховувати геополітичні фактори, її життєвий простір.

Геополітика – політична концепція, яка вивчає у політиці держави засадничу роль географічних факторів:

- просторове розташування країни;

- розмір території;

- наявність чи відсутність природних ресурсів;

- клімат;

- кількість населення тощо.

Деякі конкретні дані:

Територія України – 604 тис. Кв. Км. Це найбільша в Європі держава: із заходу на схід протяжність території 1316км., із півдня на північ 893км., Протяжність кордонів 6500км., в тому числі морем 1050км.. Чисельність населення – 48,5 млн. Чол.., а це П’яте місце в Європі.

Україна володіє унікальним природним потенціалом: сприятливий клімат, земля найбагатша чорноземами, а також містить понад 200 видів корисних копалин і хімічних елементів.

На при кінці вивчення курсу є обов’язковою державна підсумкова атестація з історії України за курс 10 го і 11 –го класів. Тож вивчення історії нашої країни потребує серйозної і копіткої роботи.

ОТЖЕ, Україна великим історичним, духовним, природним потенціалом. ЇЇ народ має свої корені, свою історію.

 

1.2. Термінологічний словник

Археологія - наука, яка вивчає історію суспільства за матеріальними залишками життя та діяльності людей - речовими (археологічними) пам'ятками культури. Досліджує окремі предмети давнини (знаряддя праці, зброю, посуд, прикраси, тощо) і цілі комплекси (поселення, скарби, могильники), які знаходять під час розкопок і які дають можливість відновити соціально-економічну історію епохи, особливо якщо вона мало або зовсім не висвітлена в письмових джерелах.

Геополітика – політична концепція, яка вивчає у політиці держави засадничу роль географічних факторів:

- просторове розташування країни;

- розмір території;

- наявність чи відсутність природних ресурсів;

- клімат;

- кількість населення тощо.

Етнографія (від грец. «етнос» – народ та «графос» – опис) – народознавство,

наука, що вивчає побутові та культурні особливості народів світу, проблеми їх походження, розселення та культурно_історичних взаємин.

Історія України – це не лише наука і навчальна дисципліна. Це – частина національного світогляду, складова загальної культури кожної людини.

Історіографія − опис історичного минулого, історична письмова

доповідь; сукупність історичних праць, що стосуються певного періоду

історії, регіону або проблеми; історія історіографії, що сягає початків письма

(Єгипет, Месопотамія, Китай), займається напрямками, історичним школами.

Історичні джерела – це залишки минулого, що пов‘язані з діяльністю людини і «відбивають» її історію.

Лінгвістик а (від лат. «лінгва» – мова) – мовознавство, наука про загальні

закони будови, розвитку та функціонування людської мови.

Літописи - історичні твори в Київській Русі, в яких розповіді велись за роками. Розповіді про події кожного року починалися словами "в літо", тобто, у рік, звідки і походить назва "літопис".

Періодизація історії – поділ історичного процесу на великі проміжки часу, які характеризуються важливими змінами в житті суспільства, у розвитку господарства, суспільно_політичних форм, релігії, мистецтва тощо. Залежно від методології підходів існують різні схеми періодизації.

Предмет історії України – це не лише перелік основних подій і явищ, але й розуміння історії як безперервного процесу її пізнання, в якому сплелися закономірності і суперечності, геополітичне положення і ментальність народу, геніальні прозріння й помилки його вождів, впливи близьких і далеких сусідів – усе те, що вважають історичною долею народу.