Що є метою вивчення курсу?

Тема 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОСВІТИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

1. Предмет, завдання і структура курсу «Теорія та методика викладання історії у ВНЗ». 2. Національна доктрина розвитку освіти. 3. Здобутки та недоліки реалізації державної національної програми реформування вищої освіти. 4. Стан і завдання вищої освіти України в контексті Болонського процесу. 5. Організація навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців.

Очікувані результати

Після вивчення цієї теми студенти зможуть:

- визначати об’єкт і предмет методики історії як науки;

- викладати систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і головні напрями розвитку освіти;

- характеризувати основні складові Болонського процесу;

- аналізувати особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Основні поняття теми: об’єкт, предмет методики, гуманістично-інноваційна освіта, якість освіти, мобільність, європейський простір вищої освіти, Болонський процес, акредитація, європейська кредитна система, заліковий кредит, змістовий модуль.

1. Предмет, завдання і структура курсу «Теорія та методика викладання історії у ВНЗ»

Навчальна дисципліна «Теорія та методика викладання історії у ВНЗ» займає важливе значення в процесі отримання професійної історичної освіти. її включення до типового навчального плану спеціальності 8.010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія» обумовлено державними вимогами до мінімуму змісту та рівня професійної підготовки випускника.

Реалії початку XXI століття, перспективи загально-цивілізаційного розвитку в третьому тисячолітті, потреба гуманітаризації вищої освіти, становлення «випереджаючої» освіти об'єктивно висувають першочерговим завданням плану підготовки фахівця його індивідуальність. Якщо ще донедавна в процесі навчання метою було формування такої особистості, в якої професійні, соціально-психологічні якості обумовлювалися зовнішніми умовами, а зацікавлення нівелювалися запитами суспільства, то сьогодні постає необхідність сприяти формуванню такої особистості, яка буде спроможною самореалізуватися і самоактуалізуватися до толерантного протиставлення себе соціальному оточенню. Тож принципово важливим є те, щоб при вивченні історії як «акумуляції досвіду людства» студент не лише засвоював інформацію, а й набував нового соціально значимого досвіду, «створював себе», оволодівав навичками історії як способу і методу світопізнання і світорозуміння.

Історична культура стає повноправною складовою про­фесіоналізму майбутнього фахівця. Вона сприяє формуван­ню особистості, яка завжди відкрита для засвоєння нових знань, яка вміє адаптуватися до інформаційних, техно­логічних і світоглядних парадигм, яка потребує самоосвіти, яка усвідомлює навчання як цінність.

Основними етапами формування й одночасно концептуальними критеріями історичної особистості студента вважаються наступні:

♦ оволодіння спеціальною історичною термінологією, категоріально-понятійним апаратом;

♦ прочитання спеціальної історичної літератури, оригінальних історичних текстів;

♦ навички історичного діалогу, історичного дискурсу в цілому;

♦ незалежне толерантне мислення як світоглядно- діяльнісна цінність;

♦ можлива реалізація історичної культури в процесі професійної діяльності.

Все вищевикладене постає концептуальною теоретико-метологічною основою й вихідною настановою для конструювання й читання курсу «Теорія та методика викладання історії у ВНЗ».

Програма курсу розроблена у відповідності до концепції реформування вищої освіти, висвітленій в «Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття)», у Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту». Основну увагу спрямовано на забезпечення фундаментальної наукової та практичної методичної підготовки спеціалістів-істориків магістерського освітньо-кваліфікаційного рівня у вищих закладах освіти ІП-ІУ рівня акредитації.

Об'єктом вивчення методики історії як науки є процес навчання: процес педагогічної взаємодії між викладачем та студентами, спрямований на формування та розвиток студентів засобами історії.

Предметом дослідження методики історії, за визначенням О.Пометун, Г.Фреймана, є взаємозв’язки між основними компонентами процесу навчання історії, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це зв’язки між такими компонентами:

1) соціально значущими цілями вузівської історичної освіти;

2) змістом навчання; 3) організацією навчального процесу;

4) пізнавальними можливостями студентів;

5) результатами навчання.

Що є метою вивчення курсу?

Метою курсу є розкриття сутності процесу навчання історії у вищій школі, основних методів, засобів і форм організації навчального процесу, особливостей взаємозв’язку і взаємовпливу науково-педагогічної діяльності викладачів та навчальної діяльності студентів. Визначальним аспектом методики вивчення курсу є особистість студента з її потребами та інтересами, індивідуальним рівнем базових знань і сформованості вмінь тощо.

Найважливішими завданнямививчення курсу методики викладання історії у вищій школі є:

♦ поглиблення, конкретизація змісту основних понять, ідей та закономірностей, засвоєних студентами магістратури під час опанування циклу психолого-педагогічних дисциплін, методики викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах;

♦ озброєння майбутніх викладачів історії знаннями про закономірності методики викладання історії у вищій школі, основні етапи розвитку теорії та практики навчання історії;

♦ засвоєння магістрантами-істориками зв’язків між сучасними підходами до вирішення найбільш актуальних проблем теорії та практики навчання історії й передовими методичними системами минулого;

♦ формування у студентів магістратури потреби у постійному вдосконаленні своєї методичної майстерності та стійкого інтересу до вивчення новітніх досягнень методичної науки і передової педагогічної практики;

♦ озброєння майбутніх викладачів історії методами наукового аналізу як власного педагогічного досвіду, так і досвіду колег;

♦ формування професійного мислення викладача історії.