Основні фактори та принципи, що визначають розвиток психології

Аналіз розвитку психологічних знань потребує вивчення історичного фону, який визначають такі основні фактори:

1) Когнітивні – загальні умови та закони наукового пізнання.

2) Соціально-культурні – впливають на вибір проблеми, а також на характер її рішення.

3) Фактор взаємозв’язку психології із іншими науками – характеризує її розвиток на всіх етапах історії. Вплив математики, фізики, астрономії, мовознавства, фізіології, біології, етнографії, логіки та ін. наук на психологію різнобічний. По-перше, в рамках цих наук накопичувалися знання про психічні явища. По-друге, в психології використовувалися методи цих наук, н-д: В. Вундт запозичив експеримент із фізіології органів чуття, психофізики і психометрії. По-третє, відбувалося використання наукової методології. Так, розвиток механіки в ХУІІ – ХУІІІ ст. обумовив виникнення механістичної моделі поведінки тварин (і людини) Р. Декартом, механістичної концепції асоціацій Д. Гартлі.

Принципи, що визначають розвиток психології:

1) Принцип історизму – розглядає певний відрізок минулого у всій повноті його змісту, в системі відповідних соціокультурних умов. У відповідності з цим принципом здійснюється оцінка минулого. В ній виявляється те нове, що містить в собі знання, яке розглядається у порівнянні з попереднім етапом.

Порушенням принципу історизму у розумінні минулого

є презентизм та антикваризм.

Презентизм має значення для сучасного етапу розвитку науки, орієнтується лише на виділення таких фрагментів, які відповідають сучасним поглядом. Призводить до модернізації історичного процесу. Антикваризм – протилежний попередньому, так як розглядає минуле, історію не співвідносячи до завдань сучасності. Проста реєстрація подій у їх часовій послідовності.

2) Соціально-політичний – включення психологічних концепцій в контекст соціального життя означає в той же час і перевірку їх істинності критерієм соціальної практики. Ідеологічна сутність вказує на відповідальність вченого у зв’язку з роллю, яку виконує психологічна наука в житті суспільства.

3) Об’єктивізму – розглядає наукові концепції поза їх реальною роллю в житті суспільства.

4) Суб’єктивізму – призводить до одностороннього уявлення про шляхи розвитку науки, проявляється в оцінці минулого, односторонньому підході до відбирання матеріалу, у замовчуванні деяких фактів чи діяльності.

5) Детермінізму – розкриття способу причинного пояснення психічного як обумовленого факторами, що його породжують. Був введений Е. Борінгом та розвинутий М.Г. Ярошевським. В історії представлені різні типи детермінізму: передмеханістичний, механістичний, біодетермінізм, психодетермінізм, соціодетермінізм.

6) Культурологічний – значення історії культури для становлення психологічних знань. На певних етапах розвитку культури на перший план виходить художнє бачення, художній інсайт, і лише згодом він трансформується в наукову гіпотезу й теорію.

7) Вчинковий принцип – дає змогу бачити логічну структуру психології, будувати її систему. Відкривається можливість показати дійсні зв’язки психології з іншими формами людської свідомості. Вчинок виступає також загальним феноменом людської культури. Зрозуміти історично усвідомлювані форми вчинку означає зрозуміти якісно відмінні етапи становлення самої психології, зрозуміти її історію.

8) Принцип періодизації і наступності розвитку психологічного знання, який передбачає наявність якісно різних етапів і періодів (змістовно і логічно пов'язаних між собою) в динаміці єдиного і безперервного процесу наукового пізнання. Керуючись даним принципом, історик психології повинен не тільки виділити ключові, найбільш значущі віхи і моменти цього процесу, не тільки описати історичну і логічну специфіку виділених ступенів розвитку знання, а й показати їхній еволюційний взаємозв'язок і взаємопроникнення.

9) Принцип єдності минулого, сьогодення і майбутнього фіксує розуміння ролі й цільової функції історико-психологічних досліджень. Пізнання історії психологічної науки не є тільки самоціллю з погляду збирання та уточнення історичного матеріалу, що характеризує формування і розвиток психологічних знань (архівування фактів), або відтворення та реконструкції відсутніх (неявних) ланок у єдиному ланцюжку розвитку психологічної думки. Даний принцип орієнтує вченого на прогностичну стратегію дослідження, пов'язану, по-перше, з виявленням перспективних ліній, позицій, ідей і підходів, що сформувалися в минулому, а по-друге, з їх актуалізацією в контексті сучасних досягнень психологічної науки. Лише минуле, розглянуте в контексті сучасності, дозволяє окреслити проблемне поле майбутніх досліджень і тим самим має не тільки чисто пізнавальний інтерес, але й носить установочно-орієнтовний характер для подальшого розвитку психологічного знання.

10) Принцип єдності колективної та індивідуальної творчості у розвитку психологічного знання передбачає розуміння історії психології як результату діяльності не тільки окремих, хоча і видатних учених, але як сукупного зусилля всього наукового співтовариства. Цей принцип орієнтує дослідника на виявлення всіх передумов формування тієї чи іншої ідеї, аналіз того контексту, який в кінцевому підсумку привів до оформлення в працях конкретного вченого певної концепції або теорії. Він також застерігає історика психології від абсолютизації вкладу окремого вченого або наукової школи у формування сукупного психологічного знання. У даному випадку мається на увазі розуміння істориком психології того факту, що психологія, навіть у творчості особливо видатних її представників, які не починається кожен раз з "чистого аркуша", а отримує лише своє закономірне розвиток. Відповідно і психологічне пізнання як сукупність ідей і теорій, як результат колективної творчості багатьох поколінь дослідників у роботах конкретного вченого отримує творче, часом оригінальне і новаторське, розвиток або більш чітке концептуальне оформлення.