Управління фінансовими ризиками - це сукупність організаційно адміністративних і фінансово-економічних дій, що спрямовані на своєчасне розпізнавання загрози виникнення, нейтралізації або зменшення їх негативних наслідків з використанням доступних в конкретних фінансово-господарських умовах методів, способів і прийомів.
У сучасній фінансовій літературі такий функціонально-організаційний блок фінансового менеджменту часто називають як ризик-менеджмент (Risk Management).
Принципи управління фінансовими ризиками.
Таблиця 9.1
Принципи управління фінансовими ризиками
| Основні принципи управління фінансовими ризиками | Зміст основних принципів |
| 1. Усвідомленість прийняття ризиків | Фінансовий менеджер повинен оцінити рівень можливого ризику, і після цього усвідомлено ухвалювати рішення про доцільність або недоцільність йти на цей ризик. При цьому необхідно пам'ятати, що вищий ризик формує вищий дохід. |
| 2. Керованість ризиками, що приймаються | До складу портфеля фінансових ризиків повинні бути включені тільки ті ризики, які піддаються фінансовому управлінню з боку фінансових менеджерів. Інші ризики, необхідно передати зовнішньому страховикові. |
| 3. Незалежність управління окремими ризиками | Основна ідея цього принципу полягає в тому, що ризики незалежні один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля необов'язково збільшують вірогідність настання ризикового випадку по інших фінансових ризиках. У зв'язку з цим управління ризиками повинне проводиться суто індивідуально, тобто кожен ризик нейтралізується окремо. |
| 4. Зіставність рівня ризиків, що приймаються, з рівнем прибутковості фінансових операцій | Даний принцип полягає в тому, що підприємство може прийняти на себе фінансовий ризик тільки в тому випадку, якщо він менше заданого рівня прибутковості фінансової діяльності. Інакше ризик повинен бути відхилено. |
| 5. Зіставність рівня ризиків, що приймаються, з фінансовими можливостями підприємства | Очікуваний об'єм фінансових втрат підприємства повинен бути зіставлений з відповідним розміром капіталу, який можна виділити у якості фінансових коштів для покриття ризику, що наступає. Якщо ризик перевищує наявний страховий розмір фінансових джерел, то такий ризик приймати підприємство не повинно. |
| 6. Економічність управління ризиками | З суті цього принципу виходить, що витрати підприємства при нейтралізації відповідного ризику не повинні перевищувати суми можливих фінансових втрат по ньому навіть при найвищому ступені вірогідності настання ризикового випадку. Критерій економічності управління ризиками повинен дотримуватися при здійсненні як внутрішнього, так і зовнішнього страхування фінансових ризиків. |
| 7. Облік тимчасового чинника в управлінні ризиками. | Цей принцип базується на тому, що з подовженням тимчасового діапазону здійснення фінансової операції зменшується можливість нейтралізації негативних фінансових наслідків по критерію економічності управління ризиками. Тому підприємство повинне забезпечити отримання необхідного додаткового рівня прибутковості не тільки за рахунок премії за ризик, але і премії за ліквідність, у зв'язку з тим, що з подовженням періоду вкладення капіталу його ліквідність знижується, а це формує додаткову загрозу фінансових втрат. |
| 8. Облік фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками. | Управління фінансовою діяльністю підприємства базується на обов'язковому обліку фінансової ризики в процесі розробки фінансової стратегії і фінансової тактики. |
| 9. Облік можливості передачі ризиків. | Оскільки ухвалення ряду фінансових ризиків неможна зіставити з фінансовими можливостями підприємства по їх нейтралізації, то в практиці фінансової діяльності доцільно найбільш серйозні ризики передати зовнішнім страховим організаціям. В цьому випадку підприємство уникає додаткових економічних витрат по їх зменшенню або уникненню. |
Концепція управління фінансовими ризиками полягає в тому, що на підприємстві повинна розроблятися система заходів з попередження і нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов'язаних із здійсненням різних аспектів фінансово-господарської діяльності.
У господарській практиці така концепція передбачає здійснення певних заходів. Вибір заходів і послідовність їх настання обумовлені тими погрозами, які виникають при ідентифікації того або іншого виду фінансової ризики.
Заходи щодо управління фінансовими ризиками
1. Ідентифікація окремих видів ризиків, що пов’язані з фінансовою діяльністю.
- у розрізі кожного напряму фінансовій діяльності визначаються властиві їм зовнішній вигляд фінансових ризиків;
- визначається перелік внутрішніх фінансових ризиків, властивих фінансовій діяльності;
- формується загальний портфель фінансових ризиків, пов'язаних з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства, і розробляється відповідна форма проекту портфеля ідентифікованих фінансових ризиків.
2. Оцінка інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. В процесі оцінки якості інформаційної бази перевіряється її повнота; можливість побудови необхідних рядів динаміки і групувань; можливість зіставної оцінки сум фінансових втрат в єдиному рівні цін: надійність джерел інформації.
3. Вибір і використання відповідних методів оцінки вірогідності настання ризикової події по окремих видах фінансових ризиків.
Вибір конкретних методів оцінки визначається наступними факторами:
• видом фінансового ризику;
• повнотою і достовірністю інформаційної бази;
• рівнем кваліфікації фінансових менеджерів, що здійснюють таку оцінку;
• технічною і програмною оснащеністю фінансових менеджерів, можливістю використання сучасних комп'ютерних технологій для такої оцінки;
• можливістю залучення до оцінки складних фінансових ризиків кваліфікованих експертів.
4. Визначення розміру можливих фінансових втрат при настанні ризикової події по окремих видах фінансових ризиків
Розмір фінансових втрат визначається:
• характером здійснюваних фінансових операцій;
• об'ємом задіяного капіталу;
• максимальним рівнем амплітуди тієї, що коливається доходів при відповідних видах фінансових ризиків.
5. Дослідження чинників, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства
Таблиця 9.2
Основні чинники, що впливають на рівень фінансового ризику підприємства
| Об'єктивні чинники | Суб'єктивні чинники |
| 1. Рівень економічного розвитку країни | 1. Основні параметри фінансової стратегії підприємства |
| 2. Характер державного регулювання фінансової діяльності підприємства | 2. Фінансовий менталітет власників і менеджерів в політиці допустимих ризиків |
| 3. Темпи інфляції в країні | 3. Розмір власного капіталу |
| 4. Кон'юнктура попиту і пропозиції на фінансовому ринку | 4. Структура капіталу, що використовується |
| 5. Рівень конкуренції в окремих сегментах фінансового ринку | 5. Склад активів, що використовується |
| 6. Рівень криміногенної обстановки в країні (регіоні) | 6. Характер (види) фінансових інструментів, що використовуються при проведенні окремих фінансових операцій |
| 7. Чинники форс-мажорної групи | 7. Достатність інформаційної бази фінансового менеджменту, що використовується |
| 8. Характеристика партнерів по фінансових операціях | |
| 9. Рівень кваліфікації фінансових менеджерів |
6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків по окремим фінансовим операціям і видам фінансової діяльності.
7. Визначення напрямів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків. При цьому підприємство повинне вибрати такі напрями, які дозволяють найефективніше нейтралізувати або зменшити негативні наслідки дії фінансового ризику. До них можуть відноситься: вибір фінансових операцій з меншим ступенем фінансового ризику; внутрішньофірмове страхування ризиків; зовнішнє страхування фінансових ризиків і тому подібне
8. Вибір і використання внутрішніх механізмів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків. Система таких механізмів включає різні методи їх профілактики, заходи щодо самострахування окремих ризиків; створення спеціальних фондів; застосування різних фінансових інструментів і тому подібне.
9. Вибір форм і видів страхування (передачі) окремих фінансових ризиків підприємства. В процесі такого страхування, фінансові ризики повністю передаються за певну плату страховим організаціям, що істотно знижує ступінь фінансового навантаження на підприємство при здійсненні фінансової діяльності.
10. Оцінка результативності нейтралізації і організації моніторингу фінансових ризиків Система показників результативності нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків включає: рівень можливих фінансових втрат, що нейтралізуються; економічність нейтралізації (співвідношення витрат на її здійснення з розміром можливих втрат); оцінку сукупного ризику фінансової діяльності підприємства.
Для узагальнюючої характеристики рівня ризику фінансової діяльності підприємства в цілому використовується показник - коефіцієнт концентрації фінансових коштів у зоні відповідного фінансового ризику. Він розраховується по наступній формулі:
,
де ККФС - коефіцієнт концентрації фінансових коштівпідприємства в зоні відповідного фінансового ризику;
ОФС - об'єм фінансових коштів підприємства, що задіяні у відповідній зоні ризику (мінімального, допустимого, критичного, катастрофічного ризику);
ОБФС - загальна величина фінансових коштів підприємства.
Концепцію управління фінансовими ризиками на підприємстві доцільно оформити у вигляді спеціального перспективного або поточного плану.
9.3 Оцінка фінансових ризиків
У теорії і практиці управління фінансовими ризиками провідне місце відводиться оцінці рівня ризику, оскільки від правильності його розрахунку залежать всі подальші дії і система заходів, що розробляється.
Не дивлячись на те, що фінансовий ризик має високий ступінь невизначеності, але використовуючи математичний апарат теорії вірогідності, можна з достатньо високою мірою достовірності визначити рівень фінансового ризику як для окремої фінансово-господарської операції, так і для конкретного проекту або підприємства в цілому.
Методика оцінки рівня фінансового ризику з використанням математичного апарату теорії вірогідності розроблена достатньо давно і з успіхом застосовується на практиці, хоча в теорії ризиків продовжуються пошуки нових підходів до оцінки різних, у тому числі і фінансових ризиків.
Використання теорії вірогідності по відношенню до фінансового ризику зводиться до визначення значень вірогідності настання тієї або іншої події на основі математичного очікування настання цієї події.
Вірогідність настання конкретної події (будь-якої фінансово-господарської ситуації) може бути визначена двома основними методами.
По-перше, методом об'єктивної оцінки, який базується на математичному визначенні частоти настання події або явища.
По-друге, методом суб'єктивної оцінки, що базується на суб'єктивних критеріях, запропонованих окремими експертами, фінансовими менеджерами, фахівцями з оцінки фінансових ризиків, фінансових консультантів і тому подібне
Методику оцінки рівня фінансового ризику можна розглянути таким чином.
Оцінка ризику проводиться на основі двох показників:
а) середньоквадратичного відхилення, яке показує ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини;
б) коефіцієнта варіації, який показує варіацію можливого результату.
Середньоквадратичне відхилення визначається по такій формулі:
,
де s - середньоквадратичне відхилення;
і - число періодів;
n - число спостережень;
Дпл - дохід плановий за проектом;
Дсер - дохід середній, що очікується за проектом;
Рі - значення вірогідності отримання доходу залежно від кон'юнктури ринку.
Коефіцієнт варіації розраховується по наступній формулі:
, 
де Vs - коефіцієнт варіації, долі один. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 1 до 100 %. Чим вищий цей коефіцієнт, тим сильніші коливання. Встановленою є така якісна оцінка значень коефіцієнта варіації: до 10 % - слабкі коливання фінансового ризику вкладень; 10-25 % - середні, помірні коливання; понад 25 % - високі коливання фінансового ризику.
Широко застосовуються й інші аналітичні методи оцінки фінансового ризику. Найперспективнішим із них є факторний аналіз фінансових ризиків. Наприклад, диверсифікований інвестиційний ризик оцінюють за наявністю перспектив розвитку об'єкта інвестицій, рівнем конкуренції, кількістю укладених договорів і отриманих замовлень тощо, а недиверсифікований - за ставкою банківського відсотка за кредитами, інфляційними очікуваннями, загальними тенденціями розвитку економіки країни. Розраховуються коефіцієнти ділової активності, фінансової стійкості, визначається ймовірність настання банкрутства.
Останнім часом активно використовується метод експертних оцінок. Складаються різноманітні порівняльні характеристики рівнів ризику, визначаються рейтинги, готуються аналітичні експертні огляди. В принципі, кожний спеціаліст щоденно виступає в ролі експерта, приймаючи те чи інше важливе рішення. Крім того, особливо важливі рішення можуть прийматися групою експертів.
Одним із методів оцінки фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому - правильний вибір моделі, виходячи з конкретної ситуації. Необхідно враховувати завчасно суб'єктивний характер тієї чи іншої моделі, що обирається, і робити поправку на певну схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість фінансової ситуації. І все таки саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію і оцінити можливу ймовірність фінансового ризику. Досить перспективною є комп'ютерна імітація фінансового ризику підприємства. В сучасних умовах створено певний набір готових програмних продуктів за його оцінкою. Майже кожне підприємство має можливість змоделювати фінансовий ризик індивідуально. При економіко-математичному моделюванні вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов'язаний зі стратегічною метою емітента або інвестора, який здійснює моделювання. Важливе значення має місце галузі, до якої належить емітент. Негативними характеристиками галузі є високий ступінь демонополізації, велика кількість власників, затяжний виробничий спад.
Достатньо перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями. До недоліків методу можна віднести нетиповість багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює поширення висновків, отриманих внаслідок окремих експериментів, на конкретні випадки фінансового життя підприємства.
На практиці при оцінці фінансового ризику широко застосовується метод аналогій. Спеціалісти, фінансові менеджери на підставі різних публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють ймовірність настання певних подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь фінансового ризику. На основі методу аналогій будується фінансова стратегія і тактика багатьох підприємств. Однак необхідно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість властивих лише йому одному особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру.
Систематичний фінансовий ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон'юнктури. Аналіз кон'юнктури передбачає відстеження як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку. Спостереження, оцінка і виявлення тенденцій розвитку ринку об'єднані поняттям "моніторинг". Фундаментальні методи використовуються при довгостроковому прогнозуванні і базуються на аналізі сукупності макроекономічних показників.
9.4. Внутрішньофірмові механізми зменшення фінансових ризиків
Внутрішньофірмові механізминейтралізації або зменшення фінансових ризиків - це комплексна система взаємозв'язаних і взаємодоповнюючих один одного методів, способів і прийомів, що спрямовані на мінімізацію негативних наслідків дії фінансових ризиків, яка формується і реалізується самим підприємством виходячи з реальних умов фінансово-господарської діяльності.
Перевагою використання внутрішньофірмових механізмів нейтралізації або зменшення фінансових ризиків є їх комплексність, можливість вибору якнайкращого варіанту в даних умовах господарювання, а також автономність застосування у разі локальних фінансових погроз, які не представляють системної небезпеки для всього підприємства. Крім того, внутрішньофірмові механізми володіють високим ступенем альтернативності ухвалюваних управлінських рішень, не залежних, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять з конкретних умов здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства і його фінансових можливостей.
Система внутрішньофірмових механізмів нейтралізації або зменшення дії фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів, способів і прийомів, які можна ранжувати по їх значенню в процесі управління фінансовим ризиком.
1. Уникнення ризику. Є найбільш радикальним методом. Даний метод спрямований на розробку системи заходів, які повністю або практично повністю виключають фінансовий ризик. Проте необхідно враховувати, що повне уникнення ризику знижує вірогідність отримання високих доходів. До таких заходів належать:
• відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надзвичайно високий;
• відмова від використання у великих об'ємах позикових засобів;
• відмова від використання у великих об'ємах активів у низько ліквідних формах;
• відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях.
2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітації концентрації фінансових ризиків припускає встановлення відповідних фінансових нормативів в процесі розробки планів здійснення фінансової діяльності. Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітацію концентрації ризиків, повинна включати:
• граничний розмір (питома вага) позикових засобів, що використовуються в господарській діяльності;
• мінімальний розмір (питома вага) активів у високоліквідній формі;
• максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, що надається одному покупцеві;
• максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному банку;
• максимальний розмір вкладення засобів в цінні папери одного емітента;
• максимальний період відволікання засобів в дебіторську заборгованість.
3. Хеджування - це спосіб зменшення можливих фінансових втрат за рахунок використання як внутрішньофірмових, так і зовнішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків. Проте в даному випадку хеджування можна розглянути як механізм внутрішньофірмового зменшення фінансової ризику, що полягає у використанні похідних цінних паперів (деривативів). Проте таке хеджування вимагає додаткових витрат, пов'язаних з виплатою комісійних винагород брокерам, премій по опціонах і тому подібне.
Залежно від видів похідних цінних паперів, що використовуються, розрізняють наступні механізми хеджування:
• хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів. Операція хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів вимагає здійснення трьох видів біржових операцій:
1) покупку (продаж) реального активу або цінного паперу (ЦП);
2) продаж (покупку) ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість активів або ЦП;
3) ліквідацію позиції по ф'ючерсним контрактам у момент постачання реального активу або ЦП.
Перші два види операцій здійснюється в початковій стадії нейтралізації фінансового ризику, а третій - у стадії завершення;
• хеджування з використанням опціонів. У основі цієї форми хеджування лежить операція з премією, що сплачується за право продати або купити Цп або актив в певній кількості і за обумовленою ціною;
• хеджування з використанням операції «своп».У основі операції «своп» лежить обмін (покупка-продаж) відповідними фінансовими активами або фінансовими зобов'язаннями з метою поліпшення їх структури і зниження можливих втрат в процесі здійснення фінансової діяльності з використанням позикового капіталу.
4. Диверсифікація. Принцип дії механізму диверсифікації базується на розподілі ризиків, який заважає їх концентрації. У якості основних форм диверсифікації можуть бути використані такі її напрями:
1) диверсифікація видів фінансової діяльності;
2) диверсифікація валютного портфеля;
3) диверсифікація депозитного портфеля;
4) диверсифікація кредитного портфеля;
5) диверсифікація портфеля цінних паперів;
6) диверсифікація програми реального інвестування.
5. Внутрішнє страхування. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових коштів, що дозволяє подолати негативні фінансові наслідки по тих фінансових операціях, по яких ці ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами самострахування є:
а) формування (страхового) фонду;
б) формування цільових резервних фондів;
в) формування резервних сум фінансових коштів в системі бюджетів, що доводяться структурним підрозділам або центрам відповідальності;
г) формування страхових запасів матеріальних цінностей і фінансових засобів по окремих елементах оборотних активів підприємства;
д) нерозподілений залишок прибутку, що отримана у звітному періоді.
Використання цього методу дозволяє швидко відшкодувати втрати, але призводить до «заморожування» значної суми коштів. У результаті знижується ефективність власного капіталу підприємства.
6. Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків заснований на частковій їх передачі партнерам по окремих фінансових операціях. При цьому партнерам передається та частина ризиків, по якій вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків, і мають в своєму розпорядженні ефективніші способи внутрішнього страхового захисту. У практиці набули поширення наступні напрями розподілу ризиків:
а) розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. Предметом такого розподілу є ризики, пов'язані з порушенням графіка виконання будівельно-монтажних робіт або низькою якістю цих робіт;
б) розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є ризики, пов'язані з псуванням або пропажею майна, активу. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС-90»;
в) розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Предметом такого розподілу є ризик морального старіння устаткування і втрата його продуктивності;
г) розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтингової) операції. Предметом такого розподілу є кредитний ризик
7. Інші методи внутрішньо фірмової нейтралізації ризиків. Вони включають такі заходи: а) забезпечення вимоги з контрагента по фінансових операціях додаткового рівня премії за ризик; б) отримання від контрагентів додаткових гарантій; в) скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами; г) забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по ризиках за рахунок системи штрафних санкцій, що передбачається.
9.5. Механізми зовнішнього зменшення дії фінансових ризиків
Страхування фінансових ризиків - це зовнішня форма нейтралізації або зменшення наслідків фінансових ризиків для підприємства і його власників спеціальними страховими організаціями за рахунок формування грошових фондів цільового призначення, утворюваних шляхом отримання від страхувальників встановленої суми коштів (страхових премій).
Для здійснення страхування фінансових ризиків підприємство укладає із страховою компанією відповідний договір страхування, на основі якого проводиться, з одного боку, виплати встановлених сум страхових премій, а з іншого боку - гарантується страховий захист від заздалегідь узгоджених видів фінансових ризиків.
Об'єм відшкодування негативних наслідків фінансових ризиків страховиками, як правило, не обмежується. Проте він визначається реальною вартістю об'єкту страхування, страхової суми, позначеної в договорі страхування і розміром сплачуваної страхової премії, а також порядністю страхової компанії, її фінансовими можливостями, рівнем фінансового менеджменту підприємства, юридичною підтримкою страхових процедур як з боку страховика, так і з боку страхувальника.
Звертаючись до страхових компаній, підприємство повинне визначити об'єкт страхування, тобто ті види фінансових ризиків, які сьогодні доцільно передати для зовнішнього страхування, основними з яких є:
1. Можливість страхування ризику. Не всі види ризиків беруться страхувати страховики. Це визначається вірогідністю настання страхового випадку і можливими втратами від даної страхової події.
2. Обов'язковість страхування фінансових ризиків. По ряду фінансових ризиків відповідно до умов державного регулювання господарської діяльності підприємства зобов'язані страхувати своє майно.
3. Наявність у підприємства страхового інтересу. Розрізняють повний і частковий страховий інтерес. Повний страховий інтерес передбачає повний страховий захист страховиком по конкретному фінансовому ризику. Частковий страховий інтерес - припускає захист тільки частини понесених втрат підприємства.
4. Неможливість повністю покрити фінансові втрати по ризику за рахунок власних фінансових коштів. Ця умова є однією з основних при формуванні страхового інтересу підприємства. З урахуванням цієї умови підприємство повинне передати на зовнішнє страхування всі катастрофічні ризики, а в деяких випадках і ризики критичної групи.
5. Високий ступінь вірогідності виникнення фінансової ризику.
6. Непрогнозуємість і нерегулюємість ризику в рамках підприємства. Така ситуація може виникнути при недостатності інформації або відсутності відповідного досвіду у фінансових менеджерів. В цьому випадку краще передати частково або повністю ризик страховикові.
7. Прийнятна вартість страхового захисту по ризику.
Підприємство, перш ніж передати страховій організації фінансові ризики, повинне детально вивчити умови договору страхування, тобто угоди між страхувальником і страховиком, що регламентує їх взаємні права і обов'язки. Основним елементом договору страхування є умови страхування окремих фінансових ризиків. Найважливішими елементами цих умов: обсяг страхової відповідальності; розмір страхової оцінки майна; розмір страхової суми; розмір страхового тарифу і страхової премії; порядок виплати страхової премії; розмір і характер страхової франшизи; порядок визначення розміру страхового ущербу; порядок виплати страхового відшкодування.
Вивчаючи умови страхування, підприємство визначає ефективність захисту від фінансової ризику. При цьому оцінка повинна базуватися на наступних підходах:
1) економічній вигоді від передачі фінансових ризиків для зовнішнього страхування;
2) можливості скорочення персоналу, що обслуговує процес управління фінансовими ризиками, особливо в умовах нестачі професійних фахівців з управління фінансовими ризиками;
3) фактичним ступенем страхового захисту по конкретному фінансовому ризику. Визначається відношенням суми страхової премії, що сплачується до суми можливих фінансових втрат при настанні страхової події;
4) співвідношенням суми страхової премії в даній компанії, з середніми значеннями по страховому ринку, а також розміром страхової премії і порядком її сплати протягом періоду дії договору страхування;
5) можливої франшизи або пільги по різних видах страхування фінансових ризиків залежно від термінів страхування, об'єму сум страхування, страхових премій і тому подібне.
На основі проведеної оцінки ефективності підприємство приймає остаточне рішення про доцільність страхування в даній компанії або робить пошук іншій, більш відповідній організації для передачі свого фінансового ризику.
Контрольні питання:
1. Охарактеризуйте сутність поняття "фінансовий ризик".
2. Назвіть основні види фінансових ризиків підприємства.
3. Визначте сутність та основні завдання управління фінансовими ризиками підприємства.
4. Назвіть основні принципи управління фінансовим ризиком підприємства.
5. Сформулюйте сутність політики управління фінансовими ризиками та алгоритм її розробки і здійснення.
