Фази середньострокового економічного циклу

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно змінюють одна одну – «криза», «депресія», «пожвавлення» та «піднесення».

Криза – це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз – «криза надвиробництва» та «криза недовиробництва». Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Її характерні риси:

1. Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут.

2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни.

3. Різко скорочується виробництво.

4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання, розорюються.

5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту.

6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.

Основною фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією наступного циклу. Однак у сучасній економічній теорії існує погляд на «кризу» та «бум» як на поворотні моменти циклу, основними ж його фазами вважається «спад» і «пожвавлення».

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють товари тривалого використання (автомобілі, побутова техніка, меблі тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів. Скорочення попиту на них та їх виробництва веде до скорочення попиту на засоби виробництва для цих галузей. Відповідно скорочується кількість зайнятих і сумарний попит.

Загострення конкуренції за гроші покупця веде до зниження ціни, що вимагає зменшення витрат виробництва. Найефективніший спосіб – заміна старого устаткування більш продуктивним. Після кризи починається оновлення основного капіталу, що певною мірою зумовлює матеріальну основу періодичності криз.

За своїм змістом середньострокові цикли є не лише циклами саме надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний, багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:

– динаміка ВНП і національного доходу;

– динаміка промислового виробництва;

– динаміка зайнятості;

– динаміка використання (завантаження) промислових потужностей;

– динаміка реальних доходів населення;

– динаміка норми прибутку (рентабельності).

Циклічні кризи надвиробництва називають ще «загальними», оскільки вони охоплюють значну, іноді більшу частину виробництва.

Існують ще часткові кризи, які охоплюють лише певну сферу економічної діяльності (кризи грошового обігу, кредиту тощо). Можливі ще й галузеві кризи, які охоплюють лише певну галузь економіки. Значно, більш тяжкими для економіки є структурні кризи, які зумовлюються значними диспропорціями в розвитку народного господарства.

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Зокрема, сировинна та продовольча кризи середини 70-х років призвели до різкого зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські продукти і суттєво порушили пропорції відтворення в економічно розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних причин, суттєвого впливу завдають фактори природного та соціального характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні конфлікти.

Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без усвідомлення і врахування економічних законів і процесів.

 

6. Кризові явища, характерні для XX ст.

Протягом ХХ ст. економічні кризи неодноразово потрясали світ. Найбільш широкомасштабними, з наслідками, що вплинули не лише на економічну ситуацію у країні їх виникнення, а й на сусідні країни та світову економіку загалом, були кризи 1929-1933 рр. в США, ряд криз СССР, криза в Мексиці 1995 р., азіатська валютна криза 1997-1998 рр. та інші.

Чи не найбільший вплив на розвиток світової економічної системи справила «велика депресія» 1929-1933р.р. в США. В 1926-1928 рр. економіка США була на підйомі, швидко розширювався ринок цінних паперів, вартість яких до кінця 20-х років XX ст. склала 50 млрд. дол. Інвестори активно вкладали гроші в цінні папери, купуючи їх на вторинному ринку. Для цього вони брали кредити в банках, які використовували грошові вклади громадян і тимчасово вільні кошти компаній. Біля 40% інвесторів купували акції в кредит під незначне маржинальне забезпечення. В результаті відбувся інвестиційний «перегрів». На підприємствах США, які втрачати замовлення, курси акцій почали падати. Комерційні банки вимагали повернення, а власники цінний паперів почали їх продавати, щоб повернути кредити. На Нью-Йоркській фондовій біржі 24 жовтня 1928 року відбулося різке падіння курсів акцій. Ціна акцій знизилася більш ніж на 100 пунктів. За короткий період збанкрутували 32 тис. приватних компаній. Підприємці скоротили капіталовкладення, знизився попит на продукцію. Криза була викликана монетарними причинами, для виходу з неї застосовувалися монетарні методи, економіко-організаційні, міри державного впливу на економіку, фінанси, ринок цінних паперів.

Створення СССР в 20-х роках було результатом глобальної воєнно-політичної кризи - Першої світової війни 1914-1918 рр., яка охопила в той період більшість країн світу. Після розпаду Російської імперії внаслідок кризи управління, яка чітко проявилася в ході воєнного зіткнення з Німецькою, Османською і Австро-Венгерською імперіями в 1914-1917 рр., на її території в 1918 р. утворилося декілька держав, найбільшими з яких були РСФРС, Польща і Українська Народна Республіка.

Криза системи управління Російської імперії сприяла збільшенню кількості радикальних партій і рухів. До кінця 1917 року на території Російської імперії утворилися і розвивалися такі кризові явища:

· криза державного управління;

· економічна криза, викликана спадом виробництва товарів споживання через відволікання виробничих потужностей сировини і робочої сили на воєнні потреби;

· продовольча криза, викликана спадом виробництва агро продукції;

· енергетична криза.

 

Висновки та перспективи подальших розробок у цьому напрямку. Отже, криза – це певний етап функціонування і розвитку соціально-економічної системи, який обумовлює об’єктивну необхідність її якісної трансформації. До визначення поняття кризи слід підходити, враховуючи не тільки наявні негативні наслідки, але й з позитивних причинно- наслідкових зв'язків. Запобігання кризи можливе лише шляхом подолання низки її соціально- економічних причин і передумов, що реалізується, зокрема, через усвідомлення негативного впливу ігнорування об’єктивних економічних законів, негативних наслідків надмірної суб’єктивізації економічних відносин.

Як показує досвід, кризи, як правило, можна передбачити, очікувати, а при бажанні й викликати; кризи можна прискорювати, випереджати, відсувати (запобігати), тобто кризові процеси певною мірою можуть бути керованими; також до криз можна й необхідно готуватися. Ефективне управління здатне прискорити вихід з кризи та мінімізувати її наслідки.

Тривалість і глибина кризи є наслідком помилок в антикризовому управлінні, свідомих деструктивних дій керівників або нерозуміння ними причин, характеру й можливих наслідків кризи. І, відповідно, можна припустити, що в майбутньому вдасться взагалі виключити кризи з розвитку соціально-економічних систем.

Література

1. Антикризисное управление: учебник / [под ред. проф. Э. М. Короткова]. – [2-е изд., доп. и перераб.]. – М.: ИНФРА-М, 2009. – 620 с.

2. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. О. Василенко. – К.: ЦУЛ, 2003. – 504 с.

3. Економічна теорія: політекономія: підруч. / [за ред. В. Д. Базилевича]. – [7-ме вид., випр. і перероб.]. – К.: Знання-Прес, 2008. – 719 с.

4. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: підруч. / Л. О. Лігоненко. – К.: КНТЕУ, 2005. – 824 с.

5. Макроекономіка: підруч. / [за ред. В. Д. Базилевича]. – К.: Знання, 2008. – 743 с.

6. Міждисциплінарний словник з менеджменту: навч. посіб. / [Д. М. Черваньов, О. І. Жилінська, М. В. Петровський та ін.]; за ред. Д. М. Черваньова, О. І. Жилінської. – К.: Нічлава, 2011. – 624 с.

7. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навч. посіб. / О. О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

8. Экономическая теория: политэкономия: учеб. / [под ред. В.Д. Базилевича]. – М.: Рыбари; К.: Знання, 2009. – 870 с.

9. Юн Г. Б. Словарь по антикризисному управлению / Г. Б. Юн, Г. К. Таль, В. В. Григорьев. – М.: Дело, 2003. – 448 с.