Ключові поняття і розрахунки

Розрізняють чотири види стратегії санації:

- наступальна стратегія;

- стратегія делегування повноважень;

- стратегія компромісу та консенсусу;

- захисна стратегія.

Наступальна стратегія передбачає активні дії – модернізацію обладнання, впровадження прогресивних технологій, ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, впровадження стратегічного контролінгу.

Стратегія делегування повноважень – делегування проблем підприємства третім особам: власникам, кредиторам, державі. Це дає можливість отримати додаткові фінансові ресурси шляхом збільшення статутного фонду, отримання державних гарантій, протекціонізму, прийняття участі кредиторів в санації підприємства.

Стратегія компромісів та консенсусів базується на двох принципах: стратегії компромісу та стратегії консенсусу. При компромісі виникає альянс між кількома учасниками ринку з метою блокування дії сильного конкурента. Стратегія консенсусу пов’язана із злиттям двох підприємств в один з метою використання більш високої дії синергізму при піднесенні сильних і гальмування слабких сторін партнерів.

Захисна стратегія (втеча) передбачає різке зростання витрат, закриття, розпродаж окремих підрозділів підприємства, консервацію та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, звуження ринку, зниження цін, скорочення обсягів реалізації.

При складанні санації можуть бути використані такі структурно-логічні схеми № 1, № 2.

Основним критерієм прийняття рішень щодо санації чи ліквідації підприємства є рівень його санаційної спроможності.

Рис. 2.1. Структурно-логічна схема плану санації підприємства

Таблиця 2.1 - СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗАХОДІВ З АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Рис. 2.2. Структура основної частини плану санації