Підходи до класифікації форм уроків історії

У сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків за дидактичною метою, за метою організації пізнавальної діяльності, основними етапами навчального процесу, методами навчання, способами організації навчальної діяльності учнів.

Дидактична мета є найважливішою складовою процесу навчання, тому класифікація за цією ознакою найбільш близька до реального уроку.

Розмаїття можливих способів проведення одного й того самого типу уроку актуалізує дослідження форми уроку.

Радянський методист О. Вагін уперше зауважив, що будь-який тип уроку може бути проведений в різних формах. Відомий український методист Л. Мельник у своїй класифікації уроків користувався терміном,,види уроку”. П. Козік, аналізуючи повторювально-узагальнюючі уроки, писав про різні їх варіанти (екскурсії, перегляд діафільмів тощо). В усіх трьох випадках ішлося про форми уроків. Якщо тип уроку пов'язаний з видами навчальної діяльності, що й визначає мета, то форма уроку – це спосіб реалізації дидактичної мети уроку (спосіб вивчення нового, спосіб узагальнення та систематизації, спосіб повторення, спосіб контролю тощо).

Форми уроку О. Вагін визначав за домінуючим методом навчання. І хоча не розробив універсальної класифікації уроків за їх формою, він все ж спробував визначити для кожного типу уроку можливі форми. Український методист Л. Мельник у запропонованій ним класифікації здійснив аналіз лише однієї форми уроку – семінару.

На характеристику форми уроку історії у своїй,,Методиці навчання історії в школі” звертають увагу також О. Пометун та Г. Фрейман. Так, для уроку засвоєння нових знань ці науковці пропонують використовувати такі форми: урок викладу матеріалу учителем, шкільна лекція, урок-екскурсія, кіноурок, урок з повідомленнями і доповідями учнів. Уроки формування умінь і навичок можуть проводитись у формі: лабораторної роботи, практичного заняття, екскурсії, бібліотечного або архівного уроку, ділової гри (історичного моделювання), дискусії. Автори посібника подають також таблицю типів і форм уроків історії, запозичену у Є. В'яземського, де наведено 29 форм уроків. О. Пометун та Г. Фрейман не виділяють тих базових елементів, які визначають форму уроку, хоча звертають увагу на те, що форму,,підказують тема і специфіка навчального матеріалу”, спосіб організації навчальної діяльності. Перелік форм, запропонованих у,,Методиці... ”, дає підстави стверджувати, що О. Пометун та Г. Фрейман залишаються прихильниками класифікації форми уроку за його індивідуальними проявами: урок-вернісаж, урок-спектакль, урок-аукціон, презентація, прес-конференція, брифінг, інтерв'ю, телеміст, круглий стіл, уявна екскурсія тощо.

Про форму уроків у посібнику,,Методика викладання історії” згадують Ф. Левітас та О. Салата. Вони не обґрунтовують теоретичних засад форми уроку, але наводять приклади форми нестандартних уроків:

1. Уроки у формі змагань та ігор: конкурс, турнір, естафета, дуель, КВК, ділова гра, рольова гра, кросворд, вікторина.

2. Уроки, засновані на формах, жанрах і методах роботи, відомих у суспільній практиці: дослідження, аналіз першоджерел, коментар, інтерв'ю, репортаж, рецензія.

3. Уроки, що нагадують публічні форми спілкування: прес-конференція, аукціон, бенефіс, мітинг, регламентована дискусія, пано­рама, телепередача, телеміст, діалог, усний журнал.

4. Уроки-фантазії: урок-казка, урок-сюрприз, урок XXI століття, урок,,Подарунок від Хоттабича” та ін.

5. Уроки, засновані на імітації діяльності установ та організацій: слідство, вчена рада та ін..

Методисти паралельно з терміном,,тип уроку” використовують дефініцію,,форма уроку”. Потреба в такій термінології обумовлена передусім розширенням якісних характеристик уроку історії. Новий термін сприятиме і систематизації нетрадиційних (нестандартних) уроків, які з невідомих причин окремі учителі та методисти зараховують до типологічного ряду. У праці І. Малафіїка,,Урок в сучасній школі: питання теорії і практики” нараховується більше двох десятків нетрадиційних уроків. Питанню нестандартних уроків з історії присвячено також окремі праці К. Баханова. Він розглядає нетрадиційний урок як одну з форм навчання і наводить приклади найпоширеніших уроків з історії: інтегрований, міжпредметний, дослідницький, лабораторно-практичний, евристичний, рольова гра, театралізована вистава.

Виходячи з діалектичної єдності форми і змісту, окремі дидакти розглядають форми навчання в нерозривній єдності з його методами. Так, на думку І. Харламова, метод навчання характеризує змістовно-процесуальну, або внутрішню, сторону навчального процесу і виступає як спосіб організації навчальної роботи вчителя та учнів при вирішенні окремих дидактичних задач. І. Лернер загальнодидактичну класифікацію методів поширив на процес навчання історії, врахувавши при цьому особливості цілей і змісту навчання, способів його засвоєння, характеру пізнавальної діяльності учнів.

Уроки одного типу можуть бути проведені у різних формах, в залежності від домінуючого методу. Наприклад, урок засвоєння нового матеріалу можна провести у вигляді лекції, екскурсії чи бесіди, поєднання розповіді і бесіди. Визначаючи систему уроків з розділу і теми, варто мати на увазі, що вивчення нового спирається на вже відоме, а в процесі вивчення нового закріплюється раніше вивчене.

Різноманітність форм проведення уроку – одна з умов розвитку в учнів інтересу до історії як до предмета, підвищення якості навчання. Одні форми уроку носять традиційний характер, Інші з'явилися останнім часом і все більше завойовують популярність серед вчителів і учнів.