Психологічне консультування дітей з особливими потребами.

Такий варіант консультативної роботи зустрічається рідко і, як вже говорилося, можливий з дітьми старшого віку. Лише вони (та й то далеко не всі - в силу своїх психологічних особливостей) можуть бути об'єктом консультування. І все ж роботу в цьому напрямку слід розвивати. У підлітковому віці найбільш вірогідні наступні проблеми:

- Професійне самовизначення;

- Взаємини з однолітками;

- Взаємовідносини з батьками;

- Особистісні проблеми у зв'язку з усвідомленням наявного дефекту (почуття неповноцінності і т.п.).

Деякі з цих проблем неспецифічні, і консультування тут здійснюється звичайним шляхом з дотриманням всіх викладених вище правил та принципів.

Питання взаємовідносин з однолітками та батьками особливої гостроти набувають саме в підлітковому віці. Це пов'язано з кризою підліткового віку і появою специфічних психологічних новоутворень. Центральне новоутворення цього віку, згідно з теорією Д.Б. Ельконіна, - виникнення уявлення про себе як «не про дитину»; підліток прагне відчувати себе дорослим, бути і вважатися дорослимм, ця остання потреба - в тому, щоб його вважали дорослим, - надзвичайно яскраво виражена. Провідна діяльність у підлітковому віці - спілкування з однолітками, саме тут встановлюються норми поведінки і взаємин, формується самосвідомість. Відповідно у підлітка виникають проблеми і у відносинах з дорослими (які не визнають його «рівним» собі), і в стосунках з однолітками (оскільки всі вони стають дуже чутливими до нюансів взаємовідносин). При консультуванні з цих питань крім інтерв'ю слід активніше використовувати різноманітні ігри, в тому числі і рольові (наприклад, консультант виступає в ролі підлітка, а сам підліток - в ролі матері або однолітка, і розігрується турбуюча дитину ситуація), в груповій роботі - дискусії (наприклад, на теми «Як добитися розуміння», «Я і мої друзі» тощо). Використання таких методів необхідно для того, щоб підвищити інтерес до процедури консультування, зробити її максимально живою (а не «говорильнею»). Але використовувати ці методи потрібно обов'язково з урахуванням індивідуальних можливостей дитини - мовних, інтелектуальних, рухових та ін В ході роботи консультант дуже делікатно, ненав'язливо підводить підлітка до розуміння причин того чи іншого конфлікту, до усвідомлення участі в ньому не тільки його батьків або однолітків, але і його самого. Групове консультування дає прекрасну можливість навчання підлітків тактиці поведінки в конфліктних ситуаціях з батьками та однолітками за допомогою спеціально розроблених ігор і вправ.

Оскільки багато проблем міжособистісних відносин повязані з невмінням стати на позицію іншої людини, оптимізації цих відносин може сприяти навчання емпатизації слухання. Як показує досвід, в нормі вже чотирьох-п'ятирічні діти, маючи приклад емпатійного слухання з боку дорослого, можуть оволодіти ним і використовувати його.

У підлітковому віці можуть з'явитися серйозні внутрішньоособистісні проблеми, пов'язані з усвідомленням дефекту і неадекватною оцінкою його ролі в житті (теперішньому та майбутньому). Самосвідомість і самопізнання, що є характерною рисою підліткового віку, дозрівання психічних функцій, і перш за все всього мислення, можуть спричинити за собою фіксацію дитини на своїх обмеженнях, а не на своїх можливостях, що перешкоджає гармонійному розвитку особистості. Зрозуміло, найчастіше усвідомлення дефекту може відбутися і раніше, але саме в підлітковому віці воно особливо виражено. З'являється відчуття неповноцінності, занижена (іноді - завищена) самооцінка, не формується життєва перспектива. Такі особистісні реакції характерні насамперед для дітей з дефіцітарним варіантом дизонтогенезу, і насамперед в умовах несприятливої соціальної ситуації розвитку, при неправильному вихованні. Саме у дітей цієї групи, судячи з нечисленних, на жаль, досліджень, можуть сформуватися акцентуації характеру за сенситивним типом (вразливість, сором'язливість, почуття неповноцінності, вкрай важка реакція на несхвалення), за психастенічним типом (нерішучість, опасіння за майбутнє, схильність до «розумової жуйки» замість дій), за астено-невротичним типом (дратівливість, схильність до афектних спалахів, побоювання за здоров'я).

На основне питання («Хто я? Який я?»), Що з'явився в підлітковому віці, ці діти не можуть дати відповіді, задовольняючої їх. Адже навіть завищена самооцінка - це компенсація, прийняття бажаного за дійсне, відхід від реальності.

Завдання консультанта - повернути підлітка до реальності, до прийняття себе таким, яким він є. В цілому робота йде по звичайній схемі особистісного консультування. Мета такого консультування - фактичний особистісний ріст клієнта. Робота такого роду найчастіше здійснюється в гуманістичному ключі, основні принципи якого (безоціночне прийняття клієнта, визнання унікальності і цілісності кожної особистості, її права на реалізацію потреби в самоактуалізації і опори на свій особистий досвід, а не на оцінки оточуючих і т. п.) дозволяє підвищити самооцінку, зробити її реалістичною, підвищити упевненість в собі, активізувати емоційну і пізнавальну сфери.

Допомога в досягненні особистісної зрілості, у формуванні вміння з відкритими очима дивитися на свої недоліки і достоїнства, в позбавленні від почуттів заздрості і ворожості по відношенню до інших вимагає особливої ​​уваги консультанта до створення атмосфери психологічної безпеки, а також активного використання ним емпатійного слухання.

Така загальна стратегія роботи, найбільш поширена в сучасному особистісному психологічному консультуванні. Але слід пам'ятати і про деякі тактичні моменти, суттєвих при консультуванні підлітків з відхиленнями у розвитку. Дуже важливо фіксувати і маркувати для них будь-який найменший крок в особистісному зростанні, в пізнанні самого себе. Крім того, іноді може знадобитися і використання елементів опосередкованого навіювання - наприклад, консультант може розповісти про відомі йому випадки успішного вирішення особистісних і соціально-психологічних проблем при аналогічному дефекті, при груповій роботі можна запросити таку людину. Якщо гість обраний вдало (тобто дійсно не обтяжений внутрішньоособистісними конфліктами і є зрілою і гармонійною особистістю), це може стати потужним імпульсом до «переоцінки цінностей» і особистісному зростанню.

І нарешті, дуже важлива робота з профконсультування підлітків з проблемами у розвитку, що полягає, по-перше, у формуванні загальної готовності до професійного самовизначення, а по-друге, в допомозі в конкретному виборі професії. Серед безлічі типів профконсультацій (Пряжников Н. С. 1996) при консультуванні дітей та підлітків виділяються рання (дитяча), шкільна і консультація старшокласників і випускників.

1. Рання профконсультація проводиться завчасно, коли до безпосереднього вибору професії залишається ще багато років. Вона носить переважно інформаційний характер (загальне знайомство зі світом професій), а також не виключає спільне обговорення досвіду дитини в якихось видах трудової діяльності. Така консультація проводиться все ж скоріше для батьків, але може сприяти підвищенню у дитини інтересу до своїх психологічних якостей і прагнення до їх розвитку.

2. Шкільна профконсультація спрямована на поступове формування у підлітків внутрішньої готовності до самовизначення. Вона включає когнітивну (знання шляхів і способів підготовки до професії), інформаційну (більш глибоке знаня про світ професій), морально-вольову (підготовка до вибору, до вчинку) складові. Цей тип консультування в ідеалі спрямований не на прийняття остаточного рішення, а на знаходження смислів теперішнього та майбутнього життя.

3. Профконсультація старшокласників і випускників. У цьому виді консультування фахівець допомагає прийняти конкретне рішення щодо подальшого професійного шляху або хоча б значно звузити варіанти. При цьому консультант не повинен наполягати на якомусь варіанті, навіть якщо він впевнений в своїй правоті.

При профконсультуванні дітей з відхиленнями у розвитку використовуються підходи, розроблені для дітей, що нормально розвиваються, але при цьому обов'язково слід враховувати специфіку консультування.

По-перше, коло професій, якими молоді люди можуть опволодіти, значно звужений через психологічні та анатомо-фізіологічні обмеження. До того ж у нас в країні дуже мало спеціальних пристосувань, що полегшують оволодіння тією чи іншою професією. Тому рекомендувати яку-небудь професію потрібно з великою обережністю.

По-друге, у підлітків і молодих людей з обмеженими можливостями часто є несприятливі особливості особистості та емоційно-вольової сфери (первинні, обумовлені самою патологією, і вторинні, обумовлені соціальною ситуацією розвитку). Вони нерідко пасивні, інфантильні, не відчувають особистої відповідальності за свою подальшу долю (в тому числі і професійну), психологічно залежні від дорослих, їх самооцінка нереалістична. Потенційно небезпечні для правильного професійного самовизначення такі особливості, як повільність формування інтересів взагалі і професійних зокрема, збіднення (порівняно з однолітками, які нормально розвиваються) знань про світ і, нарешті, неадекватність професійних інтересів і намірів, навіть якщо вони і сформувалися (наприклад, сліпий або з вадами зору підліток мріє стати астрономом, а дівчина з наслідками дитячого церебрального паралічу - актрисою). Ці особливості ускладнюють консультування, ставлять додаткові завдання - наприклад, корекції неадекватних професійних інтересів і намірів.

По-третє, при вирішенні питання про конкретний професійний вибір консультант повинен залучати інших фахівців (передусім клініцистів) для більш точного визначення психофізичних можливостей підлітка і прогнозу його стану.

По-четверте, необхідно враховувати той факт, що діти з відхиленнями у розвитку часто цілком покладаються на думки й оцінки батьків, ті ж далеко не завжди оцінюють можливості і перспективи дитини адекватно. Тому в ряді випадків може бути доцільним консультування батьків, допомога їм у правильній оцінці професійних можливостей дитини, щоб працювати з ними спільно, з єдиними установками.

Самі стратегії консультативної роботи можуть бути різноманітними. До теперішнього часу найбільш поширений діагностико-рекомендаційний підхід: спочатку проводять психодиагностичне обстеження підлітка, аналізують результати, частина з них (які не несуть небезпеку його травмувати) спільно обговорюються в плані відповідності вимогам тієї чи іншої професії, а потім приймається рішення рекомендаційного характеру.

Останнім часом починає розвиватися інша стратегія - активізуюча. Вона заснована на гіпотезі про те, що психолого-педагогічна робота з дітьми повинна будуватися як взаємодії, співпраці, діалозі, мета яких - загальна активізація дитини, стимулювання його здатності до самопізнання та свідомого вибору (Пряжников Н З 1996).

Розглянемо стратегії консультативної роботи більш детально.

I. Діагностико-рекомендаційна стратегія. По суті, це підбір людини до професії (або навпаки) за допомогою діагностичних процедур. Ця стратегія виходить з положення про те, що обрана професія повинна відповідати можливостям людини і (бажано) - її інтересам. Парадокс, правда, полягає у тому, що це положення не так абсолютно вірно, як здається на перший погляд. Справа в тому, що здібності людини розвиваються в ході діяльності, тому багато вчених вважають, що далеко не завжди вдається спрогнозувати успішність трудової діяльності конкретної людини, що профпридатність може формуватися у праці (Климов Е.А., 1990). Але все ж в цілому це твердження справедливо, особливо коли справа стосується конкретного професійного вибору. Тактика роботи включає в себе вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:

1. Оцінка психологічних та анатомо-фйзіологічних особливостей підлітка з відхиленнями у розвитку, а також виявлення його інтересів і схильностей.

2. Визначення вимог професії до психологічних та анатомо-фізіологічних можливостей підлітка.

3. Співвіднесення вимог професії та можливостей підлітка, корекція (при необхідності) його професійних намірів.

Перше завдання вирішується за допомогою методів психодіагностики, з використанням якісно-кількісного підходу в аналізі результатів, а також за допомогою аналізу медичної, педагогічної та іншої документації. Конкретні методики психологічного дослідження цілком традиційні, але вирішують специфічне завдання оцінки саме професійно значущих властивостей і особливостей особистості. Крім традиційних методик використовуються тести, а також різноманітні опитувальники профорієнтаційної спрямованості, що дозволяють виявити коло професійних інтересів підлітка чи юнака (вони можуть існувати, але не усвідомлювати), улюблених типів діяльності і т.п.

Друге завдання вирішується за допомогою аналізу документації, присвяченої різним професіям. Існують спеціальні переліки професій, в яких описаний процес праці і необхідна кваліфікація, виходячи з цього, можна спрогнозувати, якими якостями повинен володіти працівник. Для багатьох професій існують їх опис у вигляді професіограм, в яких виокремлені санітарно-гігієнічні умови праці, вимоги до розвинутості тих чи інших психічних функцій і т.п.

Нарешті, третє завдання - найважче. Співвіднесення вимог професії і психофізіологічних можливостей підлітка має проводитися в одному ключі. Це означає, що консультант співвідносить саме професійно значущі якості: одна професія вимагає розвиненої уваги, отже, у підлітка оцінюється ця функція, інша - здатність до переключення з одного виду діяльності на інший, і консультант оцінює цю здатність. Дуже важливо виділити і співвіднести всі професійно значущі якості. Наприклад, підліток з порушенням слуху хоче стати рятувальником. При цьому рівень пізнавальної діяльності і особистості може відповідати вимогам цієї професії. Але по анатомо-фізіологічним параметрам така робота буде йому протипоказана, оскільки вимагає розвиненості всіх аналізаторів, здатності орієнтуватися в темряві по найменшим звукам, працювати на висоті, а при порушеннях слуху ці здібності страждають. Відповідно потрібна буде робота з корекції неадекватних професійних намірів, надання інформації про інші можливі професії.

Щоб корекційна робота була ефективною, необхідно враховувати інтереси дитини і знайомити її з відповідними професіями. Існують різні класифікації, які дозволяють розбити всю безліч професій на кілька груп. У нас в країні загальноприйнятою є класифікація Е.А. Климова. Відповідно до неї всі професії поділяються за предметом праці: «людина-людина», «людина-техніка», «людина-природу», «людина-знак», «людина-художній образ». Отже, можна знайомити дитину вже не з усіма професіями (що в принципі неможливо), а з тією групою, якій він віддає перевагу.

Основна практична мета консультації - визначити протипоказані види праці, а не просто рекомендувати якусь одну показану за станом здоров'я професію.

II. Активізуюча стратегія. Це стратегія переважно попереджувального, профілактичного плану, коли школяра готують до професійного та особистісного самовизначення, орієнтують його на самопідготовку до професійного вибору. В рамках такого підходу робота з підлітком йде на більш глибокому рівні - фактично йдеться про особистісний розвиток. У найбільш повному вигляді ця стратегія розробляється Н. С. Пряжниковим (1996). Виділяються наступні етапи роботи:

1. Попередній етап. Знайомство з інформацією про школяра.

2. Загальна оцінка ситуації консультування (особливості школяра, його бачення проблеми).

3. Висування (або уточнення висунутої раніше, на попередньому етапі) профконсультаційної гіпотези (загальне уявлення про проблему клієнта та можливі шляхи і засоби її вирішення).

4. Спільне з підлітком уточнення проблеми і цілей подальшої роботи.

5. Спільне вирішення виділеної проблеми:

- Вирішення інформаційно-довідкових задач (за допомогою літератури - підручників, довідників, професіограм), причому важливо стимулювати дитину до самостійного пошуку та аналізу інформації;

- Вирішення діагностичних завдань (в ідеалі діагностика спрямована на самопізнання), причому тут використовуються як традиційні методики, так і спеціальні активізуючі ігри та вправи, головне, щоб вони були зрозумілі дитині;

- Морально-емоційна підтримка дитини (з використанням психотерапевтичних і психокорекційних технік);

- Прийняття конкретного рішення.

6. Спільне підбиття підсумків роботи.

Ця загальна схема не є жорсткою, залежить від конкретного випадку, і хоча орієнтована на здорових дітей, з відповідною адаптацією цілком може застосовуватися і при консультуванні дітей з порушеннями розвитку.

Активізуючий підхід може бути корисним в тих досить розповсюджених випадках, коли у підлітка взагалі не сформовані професійні інтереси і схильності. Завдання активізаціі дітей з відхиленнями у розвитку взагалі дуже важливе, оскільки при неправильному вихованні у них дуже часто відімічається пасивна життєва позиція, яка утрудняє соціальну адаптацію.

Профконсультування дітей з порушеннями розвитку - дуже важлива і майже не розроблена проблема, і її практичне вирішення щодо кожного конкретної дитини потребує багатосторонньої підготовки консультанта - знання світу професій та їх психологічних вимог, професійних обмежень, що накладаються дефектом, основ психотерапії та психологічної корекції та ін.. Іноді може знадобитися допомога спеціалістів (наприклад, клініцистів). Але такий вид консультування, безумовно, необхідний.