Прав інших суб’єктів господарювання

(КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСІЯ)

 

Комерційна концесія - це підприємницька діяльність, що здійснюється на під­ставі договору комерційної концесії і полягає у наданні однією стороною концесій­них відносин (правоволодільцем) другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку права використання на платній основі комплексу належних правоволодільцеві виключних прав з метою виготовлення та (або) продажу пев­ного виду товару та (або) надання послуг.

У правовій літературі для визначення подібного роду ринкових відносин використовуються терміни «франчайзинг» і «франшиза». За своєю суттю ці терміни рівнозначні (рівноцінні), і розходження в їхньому найменуванні обумовлені особливостями транскрипції термінів при перекладі українською мовою анг­ломовної і франкомовної літератури.

У більшості країн світу комерційну концесію називають франчайзингом. Однак український законодавець, як і законодавці країн СНД, не сприйняв цю назву, вирішивши уникнути вживання іноземних термінів.

Комерційна концесія (франчайзинг, франшиза) — один із нових правових інститутів, що знайшов своє відображення у новому ЦК України (статті 1115—1129) і ГК України (статті 366—376).

За своїм змістом терміни «франчайзинг» і «франшиза» відповідають змісту ви­значених у главі 36 ГК України і главі 76 ЦК України термінів «комерційна концесія» і «договір комерційної концесії».

У науковій літературі визначаються специфічні риси договірних відносин у сфері комерційної конце­сії (франчайзингу, франшизи), що відрізняють їх від інших договірних відносин, у тому числі концесійних, ліцензійних тощо:

спеціальний суб'єктний склад: сторонами договору можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності;

необхідним елементом предмета договору є надання правоволодільцем ко­ристувачеві комплексу виключних прав, ділової репутації та комерційного досвіду правоволодільця;

за договором комерційної концесії користувачеві надається лише право ви­користовувати відповідні виключні права, що належать правоволодільцеві, без їх передання (уступки) контрагенту;

метою є надання користувачеві комплексу виключних прав, що належать правоволодільцеві, для їх використання у підприємницькій діяльності користувача;

специфіка прав та обов'язків сторін договору, зумовлена його метою;

попри повну економічну залежність від правоволодільця, користувач зберігає свою юридичну самостійність та діє у сфері майнового обігу від свого імені за умови інформування споживачів (покупців, замовників) про використання ним виключних прав правоволодільця;

з метою захисту інтересів правоволодільця і, відповідно, виключення посилення конкуренції на ринку товару, для виробництва якого користува­чеві передається комплекс виключних прав, в договір включаються різного роду обмежувальні умови щодо діяльності користувача.

Хоча сфера використання франчайзингу надзвичайно різноманітна, її можна класифікувати на чотири види:

1) збутовий франчайзинг (використовується виробником товару для побудови єдиної розгалуженої збутової мережі, функціонування якої перебуває під його контролем);

2) торговий франчайзинг (торговельна організація відкриває мережу своїх магазинів, які юридично не є її структурними підрозділами, філіями або дочірніми підприємствами);

3) франчайзинг у сфері обслуговування та надання послуг (прикладом цього виду франчайзингу, найближчого до торгового франчайзингу, є мережі фірмових готелів, ресторанів або авторемонтних майстерень, а також аудиторських, юридичних, консалтингових фірм);

4) виробничий франчайзинг (використовується виробником для розширення виробництва своїх товарів або їх просування на нові ринки).

Застосування франчайзингу в підприємницькій діяльності надає істотні переваги як правоволодільцю, так і користувачеві, а також споживачеві і всьому суспільству.

В Україні правове регулювання відносин щодо комерційної концесії забезпе­чується: Господарським кодексом: глава 36 «Використання у підприємницькій діяль­ності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія)»; Цивільним кодексом, глава 76 якого («Комерційна концесія» - статті 1115-1129) містить положення, які є аналогічними (з деякими відмінностями) відпо­відним положенням ГК; рядом законів та правових актів.

Договір комерційної концесії (франчайзингу) (contract of franchising, contrat de franchissage ou de franchise) широко застосовується в господарській діяльності багатьох країн.

У нашій державі легальне визначення поняття договору комерційної концесії закріплено у ст. 1115 ЦК України та ст. 366 ГК України.

Згідно визначення, викладеного у ст. 366 ГК України «за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без ви­значення строку право використання в підприємницькій діяльності кори­стувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобо­в'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та спла­тити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

 

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

 

У цілому ж слід зазначити, що викладення загальних правових норм щодо регулювання комерційної концесії у двох вітчизняних кодексах – Цивільному та Господарському, з урахуванням певних повторів та розбіжностей, має сумнівну доцільність.

Вдосконаленню правового регулювання цієї сфери сприяло б прийняття єдиного спеціального законодавчого акту, в якому більш докладно було б закріплено правові засади регулювання відносин комерційної концесії (франшизи, франчайзингу) у нашій державі.

Наостанок слід зауважити, що правотворча діяльність стосовно вдосконалення юридичних засад регулювання цієї сфери відносин повинна здійснюватися з урахуванням накопиченого досвіду, як світового, так і вітчизняного, а також із орієнтуванням на міжнародні правові акти, присвячені комерційній концесії (франшизі, франчайзингу).