Перший період 1991-2002 рр. — період національної самоідентифікації в освіті.

У 1991 р. ухвалено Закон Української РСР «Про освіту» та Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», у яких чітко окреслено право України на формування власної, незалежної від зовнішнього центру політики у сфері освіти і науки.

На І Всеукраїнському з’їзді працівників освіти (1992 р.) схвалено Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»), яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України в 1993 р.

У 1992 р. Указом Президента України створена Академія педагогічних наук України як вища галузева державна наукова установа, що розробляє методологію, теорію і методику освіти для всіх освітніх рівнів, здійснює науково-методичне забезпечення модернізації національної системи освіти.

У 1995 р. проведено перші парламентські слухання про стан освіти в Україні. Значну увагу приділено розвитку змісту шкільної освіти, передусім її гуманітарної, українознавчої складової, мережі шкіл, зокрема закладів нового типу, і приватної освіти.

Через економічну кризу і слабкий контроль влади в ці роки почала згортатися дошкільна освіта. 1995-1998 рр. відзначилися масовими страйками освітян у багатьох регіонах країни у зв’язку із заборгованістю із заробітної плати.

Зазначений період характеризується активним неконтрольованим створенням вищих навчальних закладів, здебільшого без належних умов для здобуття якісної освіти.

Реального стратегічного реформування освіти в ці роки не сталося з багатьох причин:

Ø відсутності необхідного і достатнього правового поля її функціонування,

Ø соціально-економічних труднощів,

Ø суперечливості і надмірної політизації реформаторських кроків,

Ø різкого погіршення якості життя та соціального розшарування громадян,

Ø зниження статусу вихователів, учителів, викладачів.

По суті йшлося про виживання, а не розвиток освіти.

У 1996 р. прийнято Конституцію України та внесено зміни і доповнення до Закону Української РСР «Про освіту».

Водночас соціальна та економічна нестабільність у суспільстві, гострий дефіцит фінансових ресурсів спричинили невиконання чинного законодавства, зумовили соціальну напругу в навчальних закладах, унеможливили здобуття якісної освіти.

З метою розвитку освіти, подолання кризових явищ упродовж 1998-2002 рр. прийнято низку законів прямої дії, які визначили концептуальні і стратегічні орієнтири освіти, закріпили основні нормативи її функціонування, вимоги до якості освіти різних рівнів, узаконили функції державних стандартів, законодавчо врегулювали управлінські відносини основних освітніх ланок тощо.

Після рамкових законів про освіту (1991, 1996 рр.) і наукову та науково-технічну діяльність (1991 р.) послідовно прийнято закони України «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.), «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «Про позашкільну освіту» (2000 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 р.), «Про вищу освіту» (2002 р.), а також закони «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 р.).

Про активність державної політики в галузі освіти в цей період свідчать укази і розпорядження глави держави та постанови і розпорядження уряду.

Отже, протягом порівняно короткого часу Україна стала чи не єдиною країною на пострадянських теренах, у якій практично було завершено формування законодавчої бази освіти.

Разом із тим дієвих механізмів упровадження законодавчої і нормативної бази не було.

Тому завершується цей період окресленням методології, організаційних і науково-методичних основ подальшого розвитку вітчизняної освіти. Так, після схвалення ІІ Всеукраїнським з`їздом працівників освіти (жовтень 2001 р.) Указом Президента України у 2002 р. затверджено Національну доктрину розвитку освіти. В основу документа покладено засади системної стратегії державної освітньої політики в контексті викликів нового часу, забезпечення рівного доступу громадян до якісної освіти, її гуманізацію і демократизацію, посилення особистісного виміру, переорієнтацію на проблемно-діяльнісний, інноваційний тип освіти.

Започатковано перехід до 12-річної шкільної освіти, здійснено прогресивні кроки щодо контролю освітньої якості, розроблення і впровадження низки державних програм з інновацій в освіті, підтримки обдарованої молоді. Вжито заходи стосовно розвитку мережі дошкільної освіти.

Наступний період (2003-2013 рр.) — формування державної політики в новому методологічному і соціально-економічному контексті, — визначався процесами європейської інтеграції та світової глобалізації, прискоренням розвитку людства на дослідницько-інноваційних засадах.

У 2005 р. Україна формально приєдналася до Болонського процесу із створення привабливого і конкурентоспроможного Європейського простору вищої освіти.

Однак фактична імплементація основних його інструментів (циклова організація вищої освіти, Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система, національні рамки кваліфікацій, Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти) затягувалася.

У глобальному вимірі намітилося відставання країни також в імплементації Міжнародної стандартної класифікації освіти 2011 р. та її галузевої версії 2013 р.

Система українського освітнього і наукового законодавства не відповідала зазначеним й іншим міжнародним документам.

У зв’язку з цим Національна академія педагогічних наук України ініціювала розгляд на загальних зборах концептуальних засад розроблення Національної рамки кваліфікацій (2010 р.), яка через рік була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р., та Національної стандартної класифікації освіти (2013 р.) як національного класифікатора України. Зрештою ці та інші ініціативи НАПН України знайшли унормування в нових законах про вищу освіту та наукову і науково-технічну діяльність.

Загалом загострення кризових явищ в освітній і науковій сферах спонукало до більш рішучих реформаторських дій, зумовлених назрілими процесами євроінтеграції і глобалізації, що й сталося в наступному періоді, розпочатому у 2014 р. Його старт прискорено подіями соціально-політичної революції кінця 2013 — початку 2014 рр.