Суб'єкти та об'єкти права власності на землю.

Зважаючи на те, що законодавець розділив право власності на землю на три форми, розглянемо суб’єкти та об’єкти права власності для кожної форми окремо.

Суб´єктами права приватної власності на землю ст. 80 ЗКУ визначає громадян України та юридичних осіб. З урахуванням змісту ст. 81 та ін. норм ЗКУ, це положення слід розуміти розширено, оскільки суб´єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Законодавство визначає, які земельні ділянки можуть належати кожному із перерахованих суб´єктів.

Щодо громадян України обмеження по об´єктному складу земель, що можуть перебувати у їх власності, практично відсутні (див. ч. 1 ст. 81 ЗКУ).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч.2ст. 81 ЗКУ, «... можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні

ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об´єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.»

З ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов´язані їх відчужити. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені п.«д» ст. 143 ЗКУ наслідки, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене.

На відміну від наведеного вище практично загальноприйнятого тлумачення ч. 4 ст. 81 ЗКУ, на думку О. В. Єлісєєвої, положення ст. 145 та п.«е» ст. 140 ЗКУ не встановлюють винятку із загальної і безумовної заборони іноземцям набувати у власність землі сільськогосподарського призначення. Вважаємо цю думку помилковою: переконані, що норми названих статей є спеціальними щодо загального положення ст. 81, а тому мають перевагу.

Юридичні особи «(засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності...» (ч. 1 ст. 82 ЗКУ).

Ч. 2 ст. 82 ЗКУ передбачає, що іноземні юридичні особи «... можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об´єктів нерухомого майна та для спорудження об´єктів, пов´язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об´єктів нерухомого майна.»

Об’єктами є землі приватної власності.

Відповідно до ст. 80 ЗКУ, суб´єктом права власності на землі державної власності є держава, яка «реалізує це право через відповідні органи державної влади». «Відповідними органами державної влади» ЗКУ у ст. ст.. 13, 16, 17, 17-1 та 84 визначає (1) КМУ, (2) Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації - (3) районні і (4) обласні та Київську та Севастопольську міські державні, та (5) державні органи приватизації. Повноваження цих органів розмежовуються ст. ст.. 118,122, 129, 149,150 ЗКУ. На період до розмежування земель державної та комунальної власності чинне законодавство (глави 2, 3, п. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ, п. 1 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЗУ «Про оренду землі») надає повноваження із розпорядження державними землями також (6) місцевим радам і встановлює тимчасові правила щодо розподілу компетенції з розпорядження державними землями.

об’єкт – землі державної власності.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів;

є) землі під об’єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.

суб’єкти - Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.