Когнітивно-поведінковий напрям

Історично цей напрям починається з робіт Д.Уотсона, Б.Скіннера. Проблеми клієнтів розглядаються всередині нього як прояв відпрацьованих в онтогенезі неадаптивних форм поведінки, що є результатом відповіді організму на вплив зовнішнього середовища. Відповідно, робиться висновок, що за допомогою цілеспрямованого впливу можна замінити неадекватну модель поведінки на іншу, більш адаптивну (Мейхенбаум, Бандура, Елліс).

Основні положення когнітивно-поведінкового напряму можуть бути представлені наступним чином:

- більшість поведінкових проблем – результат проблем в навчанні й вихованні;

- поведінкові реакції – реакція організму на вплив середовища і, відповідно, виступає результатом взаємодії «організм-середовище»;

- моделювання поведінки являється навчально-психотерапевтичним процесом, в якому когнітивний аспект є вирішальним.

Таким чином, об’єктом впливу виступає поведінка. Причина проблеми з позиції цього напряму розкривається у неадаптивній поведінці, що є результатом засвоєння неправильних форм поведінки. Відповідно, основним методом впливу є формування навиків, а основне завдання консультанта полягає в навчанні клієнта новим адаптивним способам поведінки. При цьому акцент робиться не на рефлексії клієнта з приводу дій, а на самих конкретних діях [135].

У процесі консультування спеціаліст базується на чітких даних про поведінку людини в ситуації, яку він визначає як проблемну. Дане чітке уявлення консультант отримує за допомогою операціоналізації поведінки – перекладі незрозумілих моментів в об’єктивні дії, що спостерігаються. Наступні кроки – виявлення стимулу, що запускає цю небажану поведінкову реакцію; конкретизація цілей; відпрацювання конкретного поведінкового алгоритму в майбутньому. Важливо, щоб ціль визначалася позитивно, через «я хочу», а не «я хотів би». Відповідно, у процесі консультування будуть задіяні три рівня клієнта: когнітивний, емоційний, поведінковий. Припускаючи, що поведінка може змінюватися уже в результаті спостереження за нею. У межах цього напряму застосовуються [135]:

- самоконтроль (навчання глибокої релаксації, побудова ієрархії страхів, встановлення взаємозв’язку між об’єктом тривоги з ієрархією страхів на фоні релаксаційних вправ; моделювання поведінки і заохочування за бажану поведінку);

- самоспостереження (ведення щоденника);

- складання контрактів;

- домашнє завдання.

Особливу увагу консультант повинен приділяти тому, щоб робота з вирішення проблеми відбувалася в системі правил клієнта.

Правила клієнта за Хоффманом [135]:

- правила, що формують ціннісні установки клієнта («Косметика шкідлива для здоров’я»);

- правила, пов’язані з впливом стимулу («Після розлучення все буде інакше»);

- поведінкові оцінки («Так як я рудий, всі думають, що я хитрий і не спроможний на відвертість почуттів»);

- правила, пов’язані з емоційно-афективним досвідом особистості («Я більше не вірю»);

- правила, пов’язані з впливом реакції («Я буду раніше приходити додому, тільки щоб у неї не псувався настрій»);

- правила, пов’язані з принципами, що виникають в процесі соціалізації особистості («Чоловік у своєму життї повинен зробити три справи: посадити дерево, виростити сина, побудувати будинок»).

Основа консультативного процесу – активна позиція клієнта. Основне завдання консультанта у будь-якому різновиді когнітивно-поведінкового напряму – діагностично-навчальна [135].

 

Гуманістичний напрям

Основа цього напряму – філософські ідеї екзистенціалізму (М.Хайдеггер, П.Сартр, А.Камю) і феноменології (Е.Гуссерль, П.Рікер). Відповідно, основний акцент ставиться на вивчення проблеми часу, життя і смерті; проблеми свободи, відповідальності й вибору; проблеми спілкування, любові й самотності; проблеми пошуку смислу існування. Індивідуальність розглядається як інтегративне ціле. Людина сприймається як одвічно добра істота, призначенням якої бути вільною.

У психології напрям представлений такими іменами як К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт, В.Франкл.

Базовими принципами консультанта в межах гуманістичного напряму являються [135; 116; 146]:

- зустріч консультанта і клієнта є зустріч двох рівноправних людей;

- розв’язання проблеми у клієнта наступає «саме собою», у тому випадку, якщо консультант створює ситуацію безумовного прийняття, що сприяє усвідомленню, вираженню і самоприйняттю клієнтом своїх істинних почуттів;

- клієнт сам відповідає за вибір свого образу думок і поведінки у житті.

Основні поняття гуманістичного напряму – «індивідуалізація», «самоактуалізація», «самоактуалізуюча особистість».

У філософії індивідуалізація розуміється як розподіл загального на індивіди, на особливе. Принцип індивідуалізації є основою існування істот як неповторних (Арістотель, Локк, Шопенгауер, Шеллінг, Лейбніц) [135,с.126]. В основу цієї позиції закладене розуміння індивідуалізації як відповідної основи існування.

У психологічному аспекті індивідуалізація розглядається як процес пошуку людиною душевної гармонії, інтеграції, цілісності, осмисленості. Усвідомлення цих моментів існування важливе для індивідуальної еволюції суб’єкта, як послідовних якісних змін поведінки на ціннісно-моральному й естетичному рівнях. Передбачається, що саме завдячуючи процесу індивідуалізації особистість реалізує себе як унікальне нероздільне ціле.

Таким чином, індивідуалізація – процес неминучих змін, що виникають в результаті становлення особистості на шляху її екзистенційного розвитку.

Термін «самоактуалізація» розуміється як прагнення людини до більш вищого рівня виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей.

Під самоактуалізуючою особистістю прийнято вважати людину, яка вийшла на рівень само актуалізації [146].

Формування адекватної «Я»-концепції виступає важливою умовою розвитку самосвідомості, а разом із нею й здатності до самоактуалізації.

У роботі «Самоактуалізація» Маслоу виділив вісім способів поведінки, що спрямовують особистість до самоактуалізації, які включають в себе [135]:

- безкорисне переживання з цілковитою зосередженістю й заглиблюванням;

- представлення життя як процесу постійного вибору;

- наявність Я, яке може самоактуалізуватися;

- бути чесним, брати на себе відповідальність;

- бути нонконформістом;

- реалізовувати свої потенційні можливості;

- бути відкритим вищим переживанням;

- виявляти власну психопатологію.

Іншими словами, цілковите прийняття життя у всій її повноті й життя у цьому життю. Як зазначав Пауелл: «Бути у всьому живим – означає бути відкритим до всієї гами людських переживань» [135,с.129]. І в унісон ідеям А.Маслоу він пропонує п’ять кроків, які необхідно зробити, щоб прийти до повноцінного життя [135]:

- прийняти себе;

- бути собою;

- забути себе в любові;

- вірити;

- належати.

Таким чином, об’єктом впливу у цьому напрямі виступає становлення особистості. Причина проблеми розуміється як блокування внутрішньоособистісних ресурсів. Основне завдання консультанта полягає в допомозі в самоусвідомленні й особистісному рості, інтеграції адекватного цілісного «Я» і розширенні простору буття.

Один із ефективних методів у цьому напряму – метод, запропонований Бінсвангером, що носить назву екзистенційного аналізу. Схема якого полягає у дослідженні того, що людина «знає-почуває – бажає», а основна ціль – утвердження свободи людини. Істинне буття людини, на думку Бінсвангера, можна визначити зазирнувши в себе з метою, щоб визначити чи не залежний ні від чого зовнішнього «життєвий план». У тих же випадках, коли відкритість індивіда зникає, він почуває себе покинутим, а його зовнішній світ звужується, можливості розвитку залишаються за горизонтом бачення і, як результат, виникає невроз. Суть цього аналізу полягає в тому, щоб допомогти невротику усвідомити себе вільною істотою, здатною до самодетермінації, основою якої виступає філософське посилання про те, що істинне особистісне в людині розкривається тільки тоді, коли вона звільняється від причинних зв’язків з матеріальним світом і соціальним середовищем.