Методичною одиницею практичної психології може розглядатись психологічна (соціальна) технологія. Сучасна консультативна психологія поступово переходить від методології окремих методик і прийомів до методології соціального (педагогічного) проектування. Іншими словами – методологія проектування може бути до деякої міри протиставлена методології функціоналізму, що переважає зараз у практичній психології.
Особливо продуктивним є застосування методів соціального проектування до розв’язання виховних проблем, проблем соціального розвитку особистості вихованця, учня, студента в закладі освіти.
Основу методології соціального проектування складають поняття “проект” і “технологія”. З цієї точки зору всяка діяльність педагога або психолога, спрямована на учня (учнів), може розглядатися як деякий проект, що має власну, визначену в часі конкретну мету, задачі, умови реалізації та індикатори успішності. Вважаємо, що проектно-технологічний підхід має свої переваги перед “методичним”, функціональним підходом. Для з’ясування різниці зупинимося детальніше на їх порівнянні.
Проблемам методології і методів наукового дослідження присвячено доволі багато праць філософів і методологів науки. У науковій психології цьому питанню надавалась і надається велика увага (А. Адлер, Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, Л.Ф. Бурлачук, О.Ф. Бондаренко, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, В.В.Давидов, О.В.Киричук, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Ж.Піаже, В.А.Роменець, В.В.Рибалка, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко, О.М.Ткаченко, Ю.М.Швалб, Т.С. Яценко та ін.).
Метод на загал визначається як спосіб, інструмент, засіб наукового пізнання або практичної діяльності людини. Він передбачає застосування стандартних прийомів, процедур, дій, що забезпечують отримання результату. Скажімо, «Філософський енциклопедичний словник» [203] визначає метод як шлях дослідження, пізнання. Метод є способом побудови і обґрунтування певного знання. Сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності.
Методологія складає сукупність методів. Методологія, у свою чергу, розглядається як «система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної дійсності, а також вчення про цю систему…» [203].
Науковий метод являє собою сукупність пізнавальних процедур, що визначають умови і способи пізнання (умови одержання валідного результату) з точки зору отримання об'єктивного результату, а не процедури конструювання останнього [151; 152; 173]. Науковий метод не передбачає отримання наперед заданого результату. Результат у науці має статистичні, ймовірнісні властивості.
Якщо ж будемо говорити про методи практичної діяльності в соціальній сфері, то передусім маємо відзначити, що метод тут — це сукупність певних прийомів, дій, методик, що застосовуються у конкретних соціальних умовах та у конкретній сфері соціальної практики (педагогіка, політика, психологія, соціальна робота, медицина, правоохоронна діяльність тощо). Специфіка методу тут полягає, на нашу думку, у застосуванні певних усталених дій до конкретних умов практичної діяльності.
Метод застосовується, у першу чергу, для реалізації окремих дій (операцій) для здобуття відповідної інформації або внесення певних змін у соціальну дійсність.
Застосування методу в практиці спрямоване на відповідь на запитання «як?», «у який спосіб?». Тому й назви багатьох методів формулюються термінами: формування, дослідження, корегування, прищеплення, розвиток, соціалізація, навчання тощо. Іншими словами, метод, у першу чергу, є процесом, технологія — сукупністю процесів, що підпорядковані конкретній меті, одержанню конкретного, наперед визначеного результату (продукту).
Останнім часом у соціальній сфері, в томучислі й у психолого-педагогічній науці, усе частіше можна зустріти поняття «технологія». Разом з тим, у багатьох випадках воно застосовується некоректно, заміняючи собою нібито застаріле поняття «методика» Ті ж інтелектуальні продукти, що пропонуються у ряді публікацій як «технології», залишаються, по суті, методиками діяльності у соціальній сфері, а не технологіями.
Інтенсифікація та розширення сфери професійної діяльності в гуманітарних науках, зростання попиту на практичне впровадження, необхідність досягнення конкретного соціального результату обумовлюють розвиток проектно-технологічної методології. Усе частіше в соціальній сфері здійснюється проектна діяльність і застосовується технологічний підхід. Тому важливо визначити сутність соціальної технології, її природу та можливості.
Технологія (гр. – майстерність, вміння) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки й переробки сировини, матеріалів, інформації, що здійснюються у різних галузях виробництва. Також — наукова дисципліна, що розробляє й вдосконалює такі прийоми і способи.
Технологія у всіх випадках передбачає отримання конкретного наперед заданого результату, а технологічні процедури будуються таким чином, щоб якнайточніше, найефективніше реалізувати проектні вимоги в конкретному продукті (результаті).
Усяка технологія, як ми бачимо, є змістом і засобом реалізації проекту. Зупинимося більш детально на понятті «проект».
Відомий дослідник в галузі проектування С.Д. Бушуєв дає таке визначення проекту: «Проект – це одноразова сукупність дій і задач, що мають наступні ознаки:
ü чіткі цілі, що мають бути досягнуті з одночасним дотриманням ряду технічних, економічних та інших вимог;
ü внутрішні і зовнішні взаємозв’язки операцій, задач і ресурсів, що вимагають координації в процесі виконання проекту;
ü конкретні терміни початку і завершення проекту;
ü обмежені ресурси;
ü певний ступінь унікальності цілей проекту, умов його реалізації;
ü неминучість різного роду конфліктів» [49, с. 15].
Від себе зауважимо, що проект є детальним описом кінцевого продукту (результату), як правило — з описом наближень (допустимих меж) і конкретних процедур (методів, методик, прийомів), застосування яких якраз і забезпечує цей результат.
Проектування нині розглядається як окремий вид професійної діяльності і базується саме на застосуванні різних технологій. Майстерність реалізації проектів якраз і полягає в оптимальному виборі технологій і технологічних процедур. У багатьох випадках для виконання проекту необхідно сконструювати ексклюзивну технологію.
Необхідними поняттями і водночас елементами будь-якого соціального проекту є місія, мета, задачі, цільова група (аудиторія), умови, у яких він буде виконуватися, наявні ресурси (можливості), терміни й етапи, проміжні результати, кінцеві результати (опис кінцевого результату), показники (критерії) ефективності виконання, система й показники моніторингу. Ці елементи складають єдину систему проектно-технологічного процесу і взаємообумовлюють одне одного [175].
Конструювання або вибір технології (технологій) здійснюється у відповідності до технічного завдання, яке визначає основні проектні вимоги до процесу і результату. Відтак технологія (технології) виступає як засіб реалізації соціального проекту.
У технології метод виконує другорядну, підпорядковану роль. Можна сказати, що технологія являє собою сукупність методів, які застосовуються у певній логічній послідовності. Для досягнення результату можна застосовувати різні методи і методичні прийоми. Важливим тут є застосування оптимальних методів з точки зору досягнення кінцевого результату.
Соціальна технологія – це система взаємопов’язаних і взаємообумовлених методів, методик та процедур, спрямованих на внесення змін, перетворення предмету, досягнення конкретного кінцевого результату. Вона містить діагностичні, формуючі та оцінні складові і спрямована на розв’язання певного типу (кола) соціальних проблем.
Основними ознаками соціальної технології, на наш погляд, є:
ü соціальна технологія завжди спрямована на зміну поведінки людини, її настроїв, ставлень, мотивів, цінностей;
ü орієнтація на вирішення (розв'язання) конкретної проблеми людини або групи людей;
ü аналіз та врахування конкретного соціального і природного контексту,в якому перебуває клієнт (об'єкт впливу);
ü наявність конкретної мети, деталізованого образу кінцевого результату;
ü наявність цілей, що розкривають (деталізують) мету та обумовлюють планування і змістовне наповнення етапів діяльності;
ü структурність і системність (взаємозв'язок і взаємообумовленість складових);
ü мультидисциплінарний характер (залучення знань, методів, прийомів із різних галузей науки і практики);
ü наявність функціонуючого зворотного зв'язку та оцінка ходу й результату діяльності;
ü відповідність прийомів і методик, що застосовуються в технології, сутності соціальних явищ і проблем, на розв'язання яких спрямована технологія;
ü взаємозв'язок та взаємообумовленість діагностичних, формуючих (коригуючих) і оцінних складових;
ü гнучкий характер застосування окремих прийомів і методів для розв'язання проблеми.
В.Г.Панок проаналізував співвідношення між методом, методикою і технологією за визначеними критеріями ( таблиця 2.2.1 ).
Таблиця 2.2.1.
