ПРЕДМЕТНО-МАНШУЛЯЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Період предметно-маніпуляційноїдіяльності є одним із найплодо-творніших та найінтенсивніших періодів в онтогенезі дитини. З нього малюк виходить у широкий простір нових творчих знахідок і відкриттів. Основним стимулятором пошукової поведінки є можливість рухатись, пересуватись у просторі, долати певні відстані. Основною потребою є жага до опанування предметами оточення та їх властивостями. Фізіо­логічною основою первинного орієнтування в просторі є новоутворені зорово-рухові та слухо-рухові (першосигнальні) зв'язки. Такі дії, як хапання, розглядування, торкання, дотик — закладуть основу форму­вання інтелекту (Ж. Піаже).

На зміну некоординованим рухам (наслідок широкої іррадіації нер­вового збудження) та результативним діям приходять різноманітні пред-

____ Онтогенез особистості й генезис гри людини

метно-функціональні дії. Предмети, що оточують, ніби «притягують» до себе дії дитини (Л. Божович). Дитина може постукувати, притягувати, штовхати, гойдати, м'яти, кусати предмети, і таким чином активно знайомлячись з їхніми властивостями, творчо опановує «найближчим простором» (колиска, манеж), маючи нестримне бажання ознайоми­тись з ближчими предметами (кімната та її змістовні компоненти) та «дальніми» (дім, подвір'я, люди, природа).

Дитина вчиться грати предметами й символами, проникаючи в не­відоме, поки що нове для неї предметно-операційне середовище. Потім, працюючи й навчаючись, вона закріплюється в ньому, опановуючи від­повідними комплексами знань, операційних навичок і вмінь. У праці й навчанні індивід удосконалюється й доходить до певного якісного рівня пізнання себе й навколишнього світу. Але оскільки кінетичним вектором людини є прагнення знайти себе, самореалізуватися, творчо перетворюючи дійсність, вона знову й знову грає, жонглює знаннями, символами, поняттями, уміннями, домагаючись нової якості, створюючи платформу для нового витка спіралі генезису особистості.

Дитина, граючи, осягає предметний світ, вивчає його властивості. Найбільш важливими для неї запитаннями є «чому?», «як?», «а наві­що?», «звідки?», «куди?». їй кортить не тільки довідатися, а й зрозуміти «що (хто) навколо мене», «як воно співіснує зі мною». Викладені по­треби наполягають на використанні відповідних ігор. Основу їх мають становити сенсорні й тактильні ігри.

«Нежива» іграшка в руках дитини швидко перестає бути корисною, вичерпуючи свій потенціал інформаційної корисності. Дитина віднині сама доповнює ліміт завдяки допоміжній інформації про інші предмети, про досвід їх використання. Дитина наполягає на тому, щоб іграшка рухалася. Вона її «оживляє». Дитині мало бачити її, відчувати її, вона хоче, щоб та рухалась, і лише тепер вона знову цікавить її.

Слід додати, що такі самі поведінкові прояви трапляються і в дорос­лої людини. Вона також бажає бачити те, що рухається, її цікавить те, що має кінетичну енергію. Саме нею вона і заряджається, за бажанням потрапляючи в амплітуду загального темпоритму руху, дії. Цей феномен потрібно залучати до всіх ігор і малят, і дорослих. Рух — найцікавіша іграшка.

Збільшені можливості в пересуванні значно поліпшують можливості опанування навколишніми предметами «світу дорослих». Навколишній світ відкривається навстіж і дитина поринає з головою у творче пізнання його ознак. Виконавські, наслідувальні рухи замінюються ініціатив-

Генезис людини і гри

ними чи комбінаціями їх, задовольняючи потребу в активному діянні. Набуті навички вправляння з предметами легко переносяться в інші види діяльності, стають матеріалом для творчих пошуків, для творчості (входить — не входить, підійде — не підійде, стане — не стане). Процес діяння пронизаний духом експериментаторства, оптимізму, невичерпної радості, бажання трудитись і навчатись. Дитина може годинами гратись водою, замислюватись над проблемами «залишку» чи «нестачі води» під час використання різного об'єму дитячого посуду тощо.

Зовні такі дії подібні іграм. І якщо не просто споглядати за вільною діяльністю дитини, а «експериментувати» поруч, разом з нею, прогно­зуючи деякі дії, зосереджуючи увагу на поки що невідомих моментах, підводячи до деяких «відкриттів» і викликаючи гостру зацікавленість ними, прогрес буде неминучий і швидкий. Такого роду ігри є бажаними для дітей.

Якісні зміни в освоєнні рухів змінюють самосвідомість дитини. Досягнення очікуваного й бажаного результату організують систему «Я»: «я хочу», «я можу», «я сам», вкарбовуючи в мозок прагнення до експерименту, до креативної діяльності.

Вважають, що дворічна дитина має чудові шанси опанувати будь-яку, бо має особливу відчутність (сензитивність) до мовних педагогічних впливів («...починаючи з двох років кожна дитина стає на якийсь час геніальним лінгвістом» К. Чуковський). Як наслідок, ставиться велика кількість запитань, здебільшого про назви предметів та про місце їх знаходження. Переважна більшість запитань пов'язані з практичними потребами дитини, мають ситуативний характер, бо виникають під час співпраці, співігри з дорослим. Спеціалісти вважають, що такі за­питання виконують, скоріше, комунікативну функцію, ніж пізнавальну (А. Матюшкін, І. Аверіна).

Певних успіхів досягає дитина й у мові графічній — мові малюнка. Одним з найважливіших відкриттів малят від року до двох є дізнання про можливість залишати після себе сліди — «сліди своєї присутнос­ті в цьому світі» (М. Осоріна). Лінії, крапки є фактом вияву творчої енергії дитини. Вправляння в розмальовуванні приводять трирічних дослідників до революційного відкриття — «каракулі» є елементами графічної мови, можуть щось означати. Отже, тепер можна зображу­вати все, що оточує і хвилює, можна говорити образотворчою мовою, мовою символів, образів.

Педагог-ігромайстер, який працює з дітьми такого віку, має забезпе­чити для дитячих експериментів максимальну кількість різноманітних

____ Онтогенез о собистості й генезис гри людини

предметів, з максимально можливою кількістю ознак, характерис­тик, функцій. Але таких, що є безпечними для здоров'я й доступними дитині в пізнанні.

Отже, в ігровому полі дитини віком від одного до трьох років є бажаними:

• предмети спортивного напряму: дерев'яні дошки, коник-качалка, гімнастичний комплекс, картонні коробки різних розмірів, які можна використовувати як тунелі, як «гніздо», «дім»; м'ячі, куби, лавки, гой­далки, гімнастичні джути тощо;

• предмети-ігри: відеречко з лопаткою, пасочки, іграшкові спеці­альні інструменти (медичні, столярні, музичні), кубики;

•ляльки: іграшки м'які, пластмасові, гумові, ляльки, іграшкові меблі, ігри типу «Одягни ляльку»;

• предмети-ігри дидактичного спрямування: книги, дошка для маркерів, дошка з крейдою, магнітна дошка, іграшки-конструктори, рухливі іграшки, ігри-стенди;

• предмети-ігри художнього напряму: пластилін або глина, фломас­тери, олівці, арсенал музичних шумових інструментів.

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Період ігрової діяльності. Кожна людина в будь-які часи і будь-яких народів обов'язково проживає в дошкільному віці етап ігрового дитинства. У цей період гра є провідною діяльністю дитини. Вітчиз­няна психологія та педагогіка вважають гру своєрідним і неповторним явищем дошкільного дитинства, що має особливе значення в розвитку дитини й формуванні її особистості. Гра постійно привертає увагу фа­хівців як форма ставлення дітей до оточення, як форма освоєння явищ життя. Враховуючи факт першорядного значення гри як природної стадії її розвитку, ООН проголосило гру універсальним та невід 'ємним правом дитини.

Дошкільник прагне зрозуміти «що я можу». Починаючи від пер­
шого «я сам», він поспішає налагодити активний, діючий контакт із
навколишнім світом. І тому всіма своїми незміцнілими духовними
силами намагається повідомити світу про те, що «я є», «я живу»,
«я дію». Стрімкому зростанню соціалізації, невгамовній працездатності
й наполегливості, пластичності дошкільняти в ігровому збагненні світу
можна тільки позаздрити. Найбільш уживаними іграми в середовищі
малюків мають стати ігри, які сприяють прищепленню етичних пере-
,ш 33

Генезис людини і гри

конань, стимуляції розвитку високих почуттів, формують навички організованого виконання дій.

Період ігрової діяльності можна умовно поділити на дві фази: про­цесуальні предметні ігрові дії та сюжетно-рольові ігри.

У першій фазі формуються передумови продуктивної з елементами трудової діяльності. Цікаво, що діти накладають «роль» недоступного їм предмета на опредмечений, використовуючи його тепер у новому значенні. Певне напрацювання в такій діяльності з предметами посту­пово переноситься в експериментування з соціальними стосунками між людьми. Беручи на себе «роль» дорослого, дитина покладає на себе й певні правила, що регулюють її дії з предметами та координують процес установки взаємин між виконавцями інших ігрових «ролей». У такого роду іграх дитина наближається до високохудожнього виконавця-ак-тора. Але якщо останній намагається досягти правдивості у відбитті характеру і змісту персонажу фізично-технічними засобами, то перший абсолютно вірить у те, що робить, просто живе цим, перебуваючи вод­ночас у двох вимірах: я є «я», і я є «той, кого я граю», майже ідеально накладаючись на обрану роль. Недарма К. Станіславський наполягав на спостереженні й вивченні акторами ігор дітей як взірця ігрового й акторського таланту.

Розвиток інстинкту наслідування здійснюється через імітацію дій тієї чи іншої людини до передачі його переживань, почуттів.

З'являються два нових революційних шляхи пізнання: перший — наблизити недосяжне шляхом утворення «другого плану» у тих пред­метів, що давно стали адаптованими дитиною, другий — вступити в спілкування із собі подібними дослідниками життя чи дорослими з метою обміну інформацією. Перший шлях заклав підвалини гри як виду діяльності, другий — дав підстави для появи ефективного знаряддя педагогічного впливу — сюжетно-рольових ігор.

Своєрідним індикатором внутрішнього світу дитини є зображуваль­на діяльність. Брак лексикону компенсується «мовою» малюнка. Діти малюють де завгодно й на чому завгодно, напрацьовуючи техніку ве­дення руки, опановуючи пласким простором і набором зображувальних засобів (лінії, квадрати, трикутники, овали). Сюжетний бік малюнків й ігор має соціальний характер.

У другій фазі сюжетно-рольової гри дошкільник реалізує себе як творча особистість, адже подібні ігри відкривають широкі можли­вості для розвитку фантазії та творчості дошкільника (О. Дьяченко). А. Запорожець виділяє в грі наявність двох планів відношень, що визна-

Онтогенез особистості й генезис гри людини

чають переживання дитини: переживання, нав'язані певним сюжетом та конкретними ролями, й переживання з приводу гри (розподілення ролей та узгодження правил гри).

Широкі й різноманітні можливості гри дають змогу розглядати її як засіб успішної соціалізації дошкільнят. У грі дитина навчається, виховується й розвивається як особистість, у неї формуються ті аспек­ти психіки, від яких буде залежати успішність її соціальної практики в подальшому житті. Основна роль гри — допомога дитині увійти в життя дорослих, зрозуміти функції й смисл людської діяльності. Гра моделює соціальні взаємини за допомогою ролей, ігрових дій, ігрових предметів та заміщень.

Проблеми, які виникають у сфері соціалізації в дитинстві й не зна­ходять в ньому свого розв'язання, не зникають, а стають дорослими проблемами.

Отже, у сюжетно-рольових іграх діти покладають на себе ролі до­рослих людей і в ігровій імітаційній ситуації відтворюють дії дорослих та відповідні їм взаємини. Сюжетно-рольові ігри — найкращий, най­ефективніший модуль стимуляції соціальних потенцій дитини та поле для надбання соціальної компетенції. Бажаними для дошкільника є ігри, предметом яких є зміст соціальних взаємин. Гру використовують для навчання дошкільників різних дій з предметами, способів і засобів спілкування.

НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Період навчальної діяльності. «Золотий вік дитинства» (В. Сухом-линський), «Серце дитинства» (Р. Штайнер) характеризується виходом в авангард потреби в пізнанні, в активній розумовій і художній ді­яльності, у набутті умінь співвідносити дійсне й минуле, те, що зараз реально проживається та уявлене, в реалізації себе у творчих справах будь-якого спрямування. У дошкільному віці все побудовано на іміту­ванні. Кристалізація досвіду відбувається у шкільні роки.

Період навчальної діяльності є початком систематичного навчання. Тепер провідною діяльністю є не захоплення процесом діяння та від­сутність інтересу до результату, а навчання, засвоєння комплексу знань і відповідних умінь. Опановуючи суспільним досвідом, дитина пізнає й безпосередньо оточення і великий складний світ з його культурними надбаннями. Особливо це проявляється в опануванні видами мистецтв. Попередньо здобутий художньо-естетичний досвід допомагає перейти

5* 35

Генезис людини і гри

від інтуїтивного підсвідомого проникнення в художню матерію до осмис­леного предметного пізнання її завдяки сформуванню психологічних структур головного мозку та нагромадженню інтелектуальних сил.

Гра, з погляду освіти, — це «будь-яке змагання або змагання між тими, що грають дії, які обмежені певними умовами (правилами) і спрямовані на досягнення певної мети (виграшу перемоги, призу)» (Зллінгтон, Зддінаол).

Виділяють декілька понять, тісно пов'язаних з використанням гри з навчальною метою: моделювання, імітація, змагальність, удоско­налення.

Ігри й імітації дають змогу вчитися на власному досвіді, а не ви­слуховувати вказівки вчителя. Грамотно підготовлена гра-імітація припускає: глибоко продумані навчальні цілі, структуру, забезпечувану ведучим, високий рівень включення учасників, аналіз і обговорення набутого досвіду або отриманої інформації. Ігри й імітації можуть бути придумані й розроблені самим ведучим або взяті з різних інфор­маційних джерел.

Молодший школяр намагається у грі бути «сильнішим», «швид­шим», «помітнішим», «спритнішим». Його вабить незвичайне, таємни­че, пригодницьке, прекрасне. Він у владі інтересу до всього навкруги, все його інтригує. Він легко розкривається, іде назустріч, невимушено та природно поєднує гру, навчання і працю. Світ для нього сповнений гри. Причому приваблює у грі не стільки приз, скільки факт допомоги комусь, не стільки процес, як радість досягнення результату, гордість за те, що «ми» або «я» сьогодні кращі.

Діти відшукують нове в собі та навколишньому житті через зби­ральництво (фантики цукерок, жуйок, камінчиків, листочків, квіточок, картинок тощо). У цій поведінці тривають ігри предметно-маніпуля-ційного періоду.

Головною особливістю дітей молодшого шкільного віку є домінуюча допитливість. У цьому віці малята ставлять тисячі найрізноманітніших за­питань, цікавлячись суттю, заглиблюються у зміст речей, понять, предметів (на відміну від дошкільнят, які цікавляться лише зовнішнім поверхневим ознайомленням з об'єктом). Величезний потік різноманітної інформації значно збагачує внутрішній світ дитини. Але відсутність міри і продумано­го керівництва може призвести до пересиченості, небажання розібратися в побаченому або почутому, а то й до девальвації цінності знання.

У творчому плані, для використання гри як освітнього засобу, роз­межовують ігрову діяльність і цілеспрямовану гру, тобто ігри з прави-

Онтогенез особистості й генезис гри людини

лами, підпорядковані досягненню попередньо окресленого ігрового (не практичного) результату (див. М. Кларін «Інноваційні моделі навчання в зарубіжних педагогічних пошуках»).

Ігромайстру має бути відомо, що молодші школярі обожнюють шукати таємниці, скарби, а тому глибоко втягуються у виконання будь-якого завдання, організоване як ігрове чи пошукове. Кожна вправа стає для дітей на кшталт гри у «жмурки». Як невідоме можна уявити будь-яке завдання, будь-який тренінг. Діти завжди готові до подібного роду праці. Можна сказати, що діти навчаються екпериментально-до-слідницьким шляхом.

Незважаючи на те, що роль ведучого відіграє важливе значення у створенні ігрової ситуації, процес самого навчання відбувається за допомогою надбаного дітьми досвіду.

Предметно-ігровий реквізит і матеріали, що можна залучити до ігрової діяльності молодшого школяра, безмежні. В арсеналі ігромай-стра можна мати:

• предмети спортивного спрямування (ракетки настільного тенісу та бадмінтону, відповідні їм м'ячики й воланчики, волейбольні, футболь­ні, баскетбольні м'ячі, ключку і шайбу, лук і стріли, шахмати, шашки, велосипед, лижі, ковзани, ролики тощо);

• предмети інтелектуального спрямування (головоломки, моделі літаків, пароплавів, автомобілів, різновиди конструкторів (технічні, паперової пластики, «Лего», «Пазл» тощо), залізничні колії, набори для ручної праці, книги, енциклопедії тощо);

• предмети культурно-розвивального спрямування (клясери для марок, значків, альбоми для збирання речей, гербаріїв, фотоапарат, ПК, принтер, мікроскопи, калейдоскопи, різновиди конструкторів тощо);

'предмети дозвіллєвоїспрямованості (доміно, настільні ігри, повіт­ряні змії, радіоприймач, програвач, магнітофон, різновиди музичних інструментів, навушники).

Взагалі треба сказати, що ніколи в житті ігромайстра не буде більш вмотивованого, підготовленого, цілеспрямованого, відданого і цікавого гравця, ніж молодший школяр. Він дотримується ігрової дисципліни, відзначається повагою до дорослих, бажанням їм допомогти. Голов­ний метод навчання, в тому числі й у грі — метод «роби, як ми, роби з нами, роби краще за нас». Діти обожнюють імітувати, причому в усьому, що їх оточує.

Якщо в цьому віці загубити гру, втрата буде непоправною.

 

Генезис людини і гри