Онтогенез особистості й генезис гри

Весь процес виховання дитини ми розглядаємо як навчання: в які

ігри треба грати і як у них грати. Е. Бернштейн

Дистрофія гри невиліковна. В. П. Зінченко

Важелі ефективного керівництва дитячою грою можна отримати у разі врахування закономірностей психічного розвитку дитини та про­никнення в особливості діяльнісних проявів і її потреб.

Відомо, що кожному періоду життя людини, її психічному та соці­альному розвитку відповідає домінуючий або провідний вид діяльності (Л. Виготський, А. Леонтьев, Д. Ельконін). У кожній із них виникають і формуються відповідні психологічні новоутворення, що вказують на входження особи в новий період. Зважаючи на онтогенетичні особли­вості людини, знання її сфери потреб, дозволити запропонувати саме ті ігри, які є жаданою необхідністю для представників цього віку, ви­користати саме ті прийоми, методи та форми включення мотивації, які найбільш сприятливі для гармонічного розвитку людини.

До того періоду, коли гра стане провідною діяльністю дошкільнят, дитина проживає два не менш відповідальні діяльнісні періоди, у кож­ному з яких гра набуває великого значення.

ЕМОЦІЙНИЙ КОНТАКТ

Період безпосередньо емоційного контакту з матір 'ю важливий тим, що в ньому закладається емоційно-почуттєва основа людини.

Приходячи в невідомий світ, немовлята реагують на його прояви лише деякими некоординованими рухами. Далі дитина швидко вчиться відчувати й реагувати. У цей час формуються сенсорно-моторні та орієнтовно-маніпуляційні механізми. Під сенсорикою розуміється реагування дитини на такі подразники, як звук, форма, колір. Вони є важливими носіями інформації. Сенсорний апарат немовлят значно

Генезис людини і гри

краще підготовлений до функціонування, ніж моторний, завдяки дистантним рецепторам. Завдяки їм слухові та зорові відчуття є до­ступними.

Щоб дитина набула певного сенсорного досвіду, вона має брати участь у практичній діяльності й виконувати спеціальні перцептивні дії, зокрема й ігрові (зрозуміла річ, під організованим і безпосереднім наглядом дорослого). Через вправляння в них малюк вчиться розуміти об'єкти зовнішнього світу.

Навколишній світ входить у свідомість людини лише через органи зовнішніх чуттів. Основними такими органами є органи зору та слуху. Через них надходить енергія світла і звуку для складання відповідних рухових моделей. Іншими генераторами нервової енергії є центри чуттів. Останні формують енергопотенціал людини. Вирішального значення цей факт набуває під час майбутнього творіння у видах мистецтва.

Про свої успіхи чи невдачі адаптування до навколишнього світу дитина сигналізує єдиною доступною їй своєрідною мовою — емоцій­ною поведінкою (для неї вербальне спілкування поки є недоступним). У міру зростання дитини емоційний світ її стає багатшим. Вона пере­ходить до оволодіння складнішою гамою почуттів, паралельно з якими змінюються форми зовнішнього виявлення емоцій.

Фізичні ознаки звуку викликають в акустичному аналізаторі дитини такі суб'єктивні відчуття, як висота, гучність, тембр. Дитина реагує на звуки вже на 10—12-й день. На четвертому місяці немовля спроможне локалізувати звуки, повертаючи голівку в напрямі джерела звуку. Про гарні почуття немовлята сигналізують гамою щасливих звуків, на які отримують відповідні посмішки й любов своїх рідних. Це фіксується дитиною як позитивне явище. Вона здійснює перші спроби вокалізу-вати — видає серії звуків чи звукових побудов, що подобаються їй, і є «першими ластівками» творчості. Якщо закріпити ці вправляння як рефлекс насолоди, то малята будуть вокалізувати й самі для себе чи для обраної для «діалогу» іграшкою.

Починаючи з п'ятого-шостого місяця, дитина розпочинає дифе­ренціювати звуки за ознаками: розрізняє голоси за тембром, реагу­ючи на близьких їй людей, починає розрізняти характер інтонацій, з якими до неї звертаються. А в дев'ять місяців можна помітити реакцію на зміни темпу, ритму, характеру. Більше того, діти засвою­ють, що їхні звуки можуть викликати певні дії з боку оточення і використовують це.

Онтогенез особистості й генезис гри людини

Звук-знак, звук як фонема для малюка не є пов'язаним із дією, а пов'язаний з предметом. Комбінація фонем (слово) несе інформацію про предмет, про клас подібних йому предметів, про їх функції. Така інформація дуже потрібна людині, й тому еволюція подбала про те, щоб малята могли розрізняти звуки за тонами і, як наслідок, набиралися вмінь видобувати та класифікувати їх.

Найбільшим досягненням малюка на переході до нового періоду діяльності є здатність не тільки розрізняти звуки людської мови, а й самому реалізуватись через деякі фонеми, як-от: «ма-ма», «те-те», «ба­ба», «дай-дай». Слово починає відігравати роль сигнальної картки, з якої можна почерпнути інформацію (зміст). Зосередження на змісті і підпо­рядкування йому готує дитину до керування власними діями, які стають дедалі цілеспрямованішими. Таким чином, мова починає включатися в процес відчуття, виводячи її на якісно новий рівень розвитку.

Ще одним важливим надбанням немовлят є розвиток чутливості до кольору. Вже на сьомому місяці дитина проявляє диференційовану реакцію на червоний колір (Б. Прейєр, В. Штерн, M. Касаткін, M. Красногорський), стійко віддає переваги червоному кольору, аніж білому чи блакитному, роз­різняє червоний, жовтий та синьо-зелений кольори (Г. Розенгарт-Пупко).

Довжина, широта, висота або зовсім не сприймаються дитиною, або сприймаються невиразно, нечітко. Між іншим, сприйняття й оцінка якостей величини мають життєвопрактичне й пізнавальне значення, що й наполягає на організації відповідної педагогічної роботи.

Тактильні відчуття (дотики, погладжування) доповнюють інформа­цію, здобуту зоровими й слуховими рецепторами дитини, складаються в єдиний комплекс, фіксуються як позитивні й сприяють пізнанню емоційного світу людей. Так закладаються підвалини етико-естетичних взаємин між людьми. Любов, ніжність і пещення рідних мають вагоме значення для малят, бо стверджують їхню віру в життя, якнайкраще стимулюючи розвиток самосвідомості. «Пещення має таке саме зна­чення для емоційного розвитку дитини, як молоко — для фізичного» (Б. Спок). Діти, які недоотримують любов в дитинстві, можуть стати жорстокими й байдужими як для себе, так і для оточення.

Для маленької людини є актуальними питання «приємно —1- не­приємно», «подобається — не подобається», «красиво — некрасіиво» тощо (звичайно ж, через батьків). Отримуючи відповіді на них, дитина починає наближатися до розуміння філософських істин побудови світу (закон єдності й боротьби протилежностей) і набувати основ етико-естетичного ставлення до оточення.

Генезис людини і гри

Як бачимо, період емоційного спілкування дитини з дорослими закладає основи емоційно-почуттєвої сфери особистості. Дитина вироб­ляє вміння користуватись надбаннями, сигналізуючи про свої потреби. Різні види діяльності якнайкраще сприяють розвитку відчуттів немов­лят, серед яких вимальовуються три плани розвитку: руховий, слуховий, зоровий. Систематична спеціально організована ігрова діяльність дити­ни, вправляння її в розрізняльній чутливості підготовлюють платформу для опанування мовою та організують діяльність мислення.

Педагогу-ігромайстру слід подбати про добір відповідних сенсор­но-моторних ігор та навчитись створювати подібні за еталоном чи прототипом.

Предметами-іграми, що надають можливості вести таку діяльність, можуть бути: різновиди брязкалець, динамічні іграшки (на резинках, пружинах), які рухаються завдяки коливальним рухам, маленькі гумові й великі пластикові м'ячики, гумові кільця, в тому числі для зубів, гумові звукові іграшки, іграшки, що плавають, пластмасові та м'які іграшки, іграшки-неваляшки, книжки, кубики, тощо. Всі іграшки мають бути приємними на дотик, бажано — різнокольоровими.

Віктор Клайн справедливо стверджує, що найкращою іграшкою цьо­го періоду для дитини є батьки дитини. Від такої іграшки дитина дістає (має діставати) неперевершену насолоду. Це єдина у світі «іграшка», що вміє відчувати і любити свого гравця, задовольняти його бажання й потреби.