Розділ 3. Майстерність володіння аудиторією

Шуть, Микола.

Ш97 Школа ігромайстерності. —К.: Вид. дім «Шкіл, світ»: Вид. Л.Га-

ліцина, 2006. —128 с — (Б-ка «Шкіл.світу»). ISBN 966-8651-59-6. ISBN 966-420-59-Х. ISBN 966-356-095-9.

Гра як продуктивний вид діяльності дитини стане ефективним засобом та інструментом досягнень педагогічної мети при відповідній організації ігрового простору та майстерному володінні аудиторією.

«Секрети» ігромайстерності рекомендовані працівникам ДНЗ, педа-гогам-організаторам шкіл, соціальним робітникам, вихователям дитячих оздоровчих таборів та іншим.

ББК 74.100.58

ISBN 966-8651 -59-6 (б-ка «Шкіл, світу») © М.Шуть, 2006

ISBN 966-420-59-Х (Вид. дім. «Шкіл, світ») © Видавничий дім «Шкільний світ»,

дополіграфічна підготовка, 2006
ISBN 966-356-095-9 (вид. ЛГаліцина) © Видавець ЛХаліцина, оформлення,

ЗМІСТ

Про автора................................................................................................... 4

Вступ............................................................................................................. 5

Розділ 1. ГЕНЕЗИС ЛЮДИНИ І ГРИ

Що таке гра і що таке «грати»................................................................ 9

Для чого грають люди?......................................................................... 16

Місце гри в системі основних видів діяльності людини................ 18

Онтогенез особистості і генезис гри................................................... 27

Структура гри.......................................................................................... 46

Вимоги до реквізиту................................................................................ 50

Виграшу грі............................................................................................... 54

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ІГРОВОГО ПРОСТОРУ

Хто такий «ігромайстер»?..................................................................... 58

Ознаки ігрової культури ігромайстра................................................ 67

Компоненти ігрового простору........................................................... 69

Ігрове спілкування................................................................................... 74

Зони спілкування з аудиторією........................................................... 89

Можливі мотиви включення гравців у гру........................................ 96

Форми розміщення учасників ігрового процесу............................. 99

Оперативні зони ігромайстра............................................................ 107

Розділ 3. МАЙСТЕРНІСТЬ ВОЛОДІННЯ АУДИТОРІЄЮ

Організатор гри на шляху до майстерності.................................. 109

Актуальні здібності ігромайстра....................................................... 114

Сім етапів опанування мистецтвом гри........................................... 117

Принципи організації гри.................................................................... 125

і-

ВСТУП

Ви, педагоги, повинні вміти грати. А. С. Макаренко

«Спробуймо пограти!». Ця фраза — наче свіжий ковток повітря, наче вікно у квітучий сад, наче двері у космос. Немає у світі жодної людини за всю історію цивілізації, яка б не вимовляла цієї фрази хоча б раз у житті. І немає жодної людини на землі, яка б не долучалася до гри. Вона реально грала навіть тоді, коли не знала, що це є гра, бо людське буття здебільшого моделюють численні різновиди ігор. А отже, гра є ціннісним загальнолюдським феноменом, який абсолютно ніколи не пізнати, але прямувати до цього варто. Бо саме так можна пізнати істинну сутність людини. Безперечна цінність гри полягає у ціннісному ставленні до неї як до виду діяльності, як до фундатора культури.

Людством напрацьовано достатню кількість наукових робіт, до­сліджень і практичних матеріалів (у тому числі й вітчизняних учених та педагогів), в яких із різних позицій розкривається філософська, культурологічна, психологічна сутність гри, методика організації та про­ведення ігор. Ґрунтовно досліджено виховні, навчальні й розважальні потенції гри, компенсаторні можливості її в регенерації життєвих і духов­них сил людини. Особливо детально вивчено дитячу гру (дошкільний вік), певні положення з якої некоректно переносять у всі ігри.

Разом із тим територія ігор і досі має численні «прогалини». Однією з найоб'ємніших є питання формування майстерності організатора ігор не стільки як технолога (звідси популярна назва професії «ігротехнік»), а передусім як оптимізатора ігрового простору, як створювача пози­тивного емоційного тла, як гармонізатора духовних і гуманістичних потенцій гравців, як прямого й латерального стимулятора творчих сил учасників ігрового процесу. Фахівця саме такого рівня організації гри ми називаємо просто «ігромайстер».

Негативним фактором на шляху до розпредмечування цієї «прога­лини» є те, що жоден із навчальних закладів будь-якого спрямування не готує спеціалістів з організації й моделювання ігор, покладаючись на «самопроростання» і самовиховання фахівців більш-менш придатних

до такого роду діяльності. Невже така професія реально не існує? Невже вона не потрібна? Невже в суспільстві розв'язано чисельні соціальні, професійно-технологічні, психологічні проблеми, яким можна запо­бігти чи подолати засобами гри? Адже не секрет, що проводять ігри, а часто й навчають їх організації далеко не завжди найкомпетентніші і найпідготовленіші для цього люди. Найчастіше це роблять екстравер­тивні особи з лідерськими завдатками і певним емпіричним досвідом організаційної чи дозвіллєвої роботи. Та й ці спеціалісти не мають можливості вдосконалити свої знання і майстерність у відповідних державних установах.

Проблема полягає в тому, що суспільство і досі не може розрубати «Гордіїв вузол»: «гра — серйозна справа чи розвага?».

Через притаманну грі зовнішню розважальність її швидше можна зарахувати до сфери «естетична культура» і «дозвілля», ніж до сфери «освіта» і «наука».

У вузах, що готують фахівців для першої, є спеціальності з «режи­сури масових дійств», «артистів камерного жанру», «артистів естради». В основі компетентності їхніх випускників покладена акторська гра, в якій домінує установка на привертання уваги до себе як до виконавця-інтерпретатора чи виконавця-демонстратора, того, хто через певні дії пропонує глядачеві «образи», смисли, того, хто виступає. Дивіться, спостерігайте, аналізуйте, співчувайте, сумнівайтеся, радійте. Все це чудово. Але за такого підходу ті, хто сприймають, вчаться бути здебільшого спостерігачами життя, а не активними діячами. Вони дивляться, пізнають твір і виконавця інтелектуально й естетично, але практично не діють, не тренують власні інтелектуально-почуттєві та діяльнісні системи, неритмічно стимулюють власні перетворювальні сили. Гра акторська і гра дітей, школярів, дорослих — це, незважаючи на єдину природу, надто далекі діяльності. Вибачаємось перед пред­ставниками і ревниками драматичного мистецтва, але навіть чудовий актор і організатор ігри — це далеко не одне і те саме. Як ніколи не можна поставити знак рівності між працею майстра ведення ток-шоу і ведучим теленовин.

У педагогічних вузах взагалі не готують компетентних в організації гри та розробки ігрових технологій навчання фахівців, відводячи грі більше, ніж скромне місце в теорії та методиці навчання і виховання. Декларування важливості гри як цінного засобу навчання і виховання не заважає офіційній педагогіці завуальовано відчужувати її як носія розважальності, який протиставляється серйозній навчальній праці.

Серйозність не любить грати (боїться програти?), вона «вивчає» гру. Хоча, правди ніде діти, певні позитивні зрушення в цьому напрямі вже відбулися. Гра невпинно торує нові шляхи в дитячий садок і школу.

Отож, реальним є становище, описане в народному прислів'ї: «У двох няньок дитя без ока». Водночас, гра «виросла», перестала бути локальною проблемою психології, педагогіки, естетики, наполягаючи на повноформатному вивченні її гуманітарних активів з тотальним упро­вадженням останніх у сфери життя людини. їй замалі старі концепції. Гра є синтетичним видом діяльності.

Навіть самий поверхневий погляд на гру та її можливості стверджує аксіому: кожна гра є педагогічною або за певних обставин може стати такою. Педагогічність гри характеризується передусім виводом грав­ців на вчинки, на співдію, на активне реальне культурне спілкування в найширшому розумінні цього слова! А значить — на новий рівень свідомості, знань, творчості.

Здійснювати такого рівня й такої якості роботу може тільки відпо­відно підготовлений фахівець. Хіба згадані театральні чи філармонійні професії є адекватними професії справжнього ігромайстра? Звісно ж, ні. Справжній ігромайстер є насамперед педагогом-психологом, який піклується про успішність кожного гравця, про розвиток його ігрової культури як основи життєтворчості, і, при цьому, несе відповідаль­ність за власні дії. І навчати педагога ефективної організації гри теж є справою суто педагогічною. Бо такий уявляється нам не так носієм банку адаптованих ним ігор чи ігрових форм, як проектувальником росту духовно-практичних сил особистостей та особливих, позитивно стимулювальних взаємин. Такого можна називати «менеджером гри». І за ним майбутнє гри.

Однією з суттєвих перепон на шляху виховання ігромайстра-педа-гога і підготовки таких до організації педагогічно доцільної гри є брак спеціальної літератури. Перегортаємо збірки з іграми. Що ми бачимо? Перелік більш чи менш коректно викладених ігор. Як правило, на­голошено на меті гравців та зазначено шлях до неї. А мета і завдання ігромайстра? Як їх добитися? Що треба йому робити і яким бути, аби ця гра була сприйнята ціннісно, щоби запам'яталась учасникам ігро­вого процесу назавжди, і в неї хотілось грати ще й ще раз, навіть без нього? Якщо позбавити себе відповіді на ці запитання, то легко пере­творитися на ляльковода-маніпулятора чи робота-віщуна алгоритмів. А чи бажають люди-гравці бути «ляльками» у чий-то грі? А ви б хотіли? Для багатьох (гравців) це просто принизливо й образливо. Для інших

Генезис людини і гри

Що таке гра і що таке «грати»

 

видозмінюючи і вдосконалюючи, здобуваючи нові якості, функції, можливості, компоненти. Різноманітність і багатобарвність елементів природи є найпереконливішим доказом цього нескінченного динаміч­ного творчого процесу.

Термін Ч. Дарвіна «боротьба за існування» може бути визначеним як нескінченна гра живого в ім'я виживання, в ім'я буття.

Для людини гра вийшла за межі безпосередньо біологічного значен­ня, ставши не тільки і не так активною грою за біологічне виживання, як умовою відбування всіх форм її діяльності. Первісна біологічна гра поступово наповнилася істинно людським — соціальним, культуро­логічним і філософським змістом. Життя є грою-боротьбою за своє власне «Я».

На сьогодні гра остаточно й безповоротно доводить свою значущість як такий вид діяльності, що є ціннісним для людини. Гра визнається уні­кальним феноменом людської культури, який супроводжує її впродовж усього життя. Гра і життя утворили своєрідний єдиний континуум (від лат. Continuum — неперервне). Гра є живленням, двигуном і пульсом життя, його витоком і вершиною.

Людина починається в любовних іграх, коли молодята вчаться любити одне одного — грати найвищими духовними силами (на від­міну від тварин, сутністю ігрових взаємин яких є спарування з метою продовжити біологічний вид). Такі дії є демонстрацією ігрових проявів любові, ніжності, турботливості за іншого, поваги до його цінностей. У них виражаються очікування, передбачення й моделювання системи сімейного щастя, проектуються і вибраковуються моделі ефективних взаємин. Тобто в іграх усталюється новий осередок суспільства з без­межним морем перспектив, головною стратегічною лінією яких є до­помога одне одному в повній самореалізації своїх потенціалів. Якщо молода пара орієнтована на такі гуманні правила й взаємини, на такий «людський» виграш, вона дістане достойний приз — сімейне щастя, вінцем якого є народження дитини. Новонароджена дитина також виграє, вона приречена бути у виграші, адже її люблять, і ця любов — життєдайна гра найвищих духовних сил — передана їй у спадщину як факел-оптимізатор її власних потенцій.

Полум'ям свічки в ніч мерехтливу

Приходить дитина у бажаний світ.

Найпотаємніше, зоряне диво

Приходить продовжити батьківський рід.

Іде, не обираючи родини,

Не обираючи країни.

Вона народжена в любові,

І для любові йде у роси світанкові,

У буйноцвіт червоної калини,

В чарівні переливи солов'їні,

Во славу рідної родини,

В пісенний рай на процвітання Батьківщини.

Факт народження дитини є чудесною грою-лотереєю природи. Адже жоден найпотужніший сучасний комп'ютер з його надможливостями не може передбачити появу на білий світ саме цієї дитини.

Людина підходить до кінця життя, зіставляючи своє життя з ідеаль­ним, програючи в уяві варіанти побачень з «раєм небесним», з душами достойних людей, що пішли в інші світи. Готуючись до моменту пере­ходу з одного стану в другий, люди заощаджують гроші на «смерть», закуповують місця на кладовищі, приладдя. Деякі навіть проводять репетиції похоронів зі співом спеціальних пісень. У наших прадідів був звичай виготовляти собі труну і «привчати» себе до неї (в ній спали), довіряючись мріям про таємне і вічно щасливе майбуття. Свідченням таких «ігор зі смертю», з паралельними світами є єгипетські піраміди, стародавні кургани, маски ідолів, ворожіння, прикмети, ритуальні пред­мети привертання уваги макрокосмосу тощо. Гра завжди була і буде посередником між небуттям і дійсністю, людським і божественним, сірим буденним і райдужним святковим.

У решті періодів життя гра проникає практично в усі сфери діяльнос­ті людини, відбиваючись у кожному його фрагменті. «Життя — театр, а люди в ньому — актори» (В. Шекспір). Майже в усіх професіях якщо не в прямому вигляді, то у вигляді різновидів практикумів, тренінгів, ділових ігор, творчого ставлення до справи людина має справу з грою. Спробуйте уявити собі хоча б деякі такі сфери без «її величності гри»: військова справа, наука, юриспруденція, бізнес, менеджмент, політика, журналістика, дизайн, мистецтво, спорт. Невже у вас щось вийшло?

Поступово гра проникла й утворила основу більш вузьких, специ­фічних областей реалізації людського «Я»: спорт, творчість, мистецтво, дозвілля, еротика. Ставши постійним атрибутом — «чарівною палич­кою» людини, гра допомагає їй проявити себе в житті як гравцю-екс-периментатору.

Гра є смислом життєтворчості людини. Рекомбінація елементів життєвого досвіду, моделювання нових теорій, подій, ситуацій, перед­бачень, пошук нових значень, орієнтирів, цілей та побудова алгоритмів

 

2*

Генезис людини і гри

досягнення таких є ніщо інше, як гра. Передосім гра умовностей, адже наш світ складається не з фактів і дійсності, а з нашого сприйняття цих фактів і дійсності. Вектори ж нашого сприйняття, решти людей і сама дійсність рідко збігаються, утворюючи таким чином поле для перспектив гри.

Гра визнана двигуном творчості. Граючи власними інтелектуальни­ми, діяльнісно-практичними, емоційно-почуттєвими силами, людина виводить себе і суспільство взагалі на якісно новий рівень. Поза грою творчої уяви та мислення ніяка творчість не має сенсу. Риси творчої особистості набуваються, закріплюються і випробовуються у грі.

Що таке «гра»? Дефініцій гри є величезна кількість. Однак вони не є універсальними і вичерпними. Найчастіше користуються визначенням з психологічного словника, за яким «гра—форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій». Можна було б з ним погодитися, але тоді людина стане обмеженою лише досвідом попередніх поколінь, чим заперечується можливість творчого самозростання. А кожна гра володіє творчим потенціалом, бо приводить людину до нового стану, результату, якості, рівня. Ось чому слід доповнити, що в ігровій діяльності здобутки не тільки засвоюються, а й вдосконалюються та рекомбінуються. Це — специфічні саме для людської культури форми і способи буття.

Популярною є дефініція Д. Ельконіна: «Гра — діяльність, у якій формується і вдосконалюється самокерування поведінкою», що є абсо­лютно правильною для представників дошкільного віку, чого не можна сказати про інші вікові групи суспільства, бо мотиви включення у гру будуть зовсім іншими. Більш узагальнювальним є таке визначення: «Гра — штучно сконструйована модель соціальної поведінки із суворо визначеними правилами і чітко окресленими часовими та просторовими межами». Дитина у грі й орієнтується в ситуації і здійснює адекватний вибір способу й засобів розв'язання її.

Інколи користуються й парадоксальним визначенням: «Гра — вид непродуктивної діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі» (Радянський енциклопедичний словник). Хочеться заперечити, що як тільки у грі з'являється мета (а гри без мети не буває), вона вже спрямована на конкретний продукт, на проходження проксимальним (лат. proximus — максимально наближений до центру), але завжди з можливістю творчого саморозкриття шляхом до мети, із правом вибору власного шляху з низки можливих. Навіть без повного

_____________ Що таке гра і що таке «грати»

досягнення мети така діяльність не матиме непродуктивний вигляд. Адже людина приведе себе до нового рівня вправності, вмілості, до нових позитивних емоцій, набуде нового рівня готовності для старту в майбуття.

Гра є особливим квалітативним діяльнісно-емоційним полем, у якому при певній загальній регламентації (встановлення мети, введення де­яких правил, алгоритм процесів) зберігається можливість моделювати індивідуальний шлях проходження до мети, систему зчленовування певних елементів досвіду, систему взаємин в ігровому спілкуванні. При цьому відбувається тонізація всього спектра позитивів суб'єктів ігрового процесу, стимулювання їх творчого саморозкриття і гармоні­зація взаємних стосунків членів групи. Гра виховує, навчає, розвиває, адаптує, стимулює, заохочує, мотивує.

Приймаючи думки метафізики про універсальність гри, розділяючи гуманітарні міркування щодо ігрової природи людини, корегуючись умовиводами психологів щодо визначної ролі гри у психологічному та соціальному формуванні дитини та враховуючи погляд на гру з позиції проблеми підготовки справжнього ігромайстра наполягати на прийнятті семіотичної (з грец. — «пов'язаний зі знаком») теорії гри, за якою гра є моделюванням дійсності й означуванням певного фрагмента її. Під таке широке трактування підпадає і самокерування поведінкою, і відтворення, успадкування та примноження суспільного досвіду, і формування та узагальнення творчих компетенцій особистості тощо.

Моделювати дійсність — значить «ліпити» щось за обраним ори­гіналом чи образом, тобто «формувати» (створити зовнішній вигляд) дещо реальне засобами умовного, з метою дослідити складне явище, процеси, об'єкти, зв'язки.

Моделювати фрагменти життя можна через моделювання гри, пов'язавши реальні взаємини, ігрову ідею, ігрові ролі, дії, предмети і виграш (ціна досягнення мети).

Кожен об'єкт на землі, не виключаючи і нас, людей, має власне ім'я — істинну власність і цінність. Стверджують, що в ньому сконцентрова­на і дещо скерована в певному напрямі енергія — модель існування і руху. «Як корабель назвеш, так він і попливе»... Так у давнину казали люди.

Замисліться, шановні читачі, а що криється в моделі нашого «су­спільного імені»? Чому нас називають: «людина», «люд», «люди»? Що значить рід «людський»? Що значить жити «по-людськи»? Що

 

Генезис людини і гри

означають ці слова? Чи немає в них такої моделі-вектора, що спрямовує нас за шкалою життєтворчості й самореалізації?

Походження цих слів якнайкраще пояснює нашу природу, сутність нашого існування та характер перебування на землі. Однокорінні ла­тинські слова «ludus», «ludere» перекладаються як «гра», «грати», «гра­вець», «школа» (іноді вживають у значенні «вправляння»), «забавка», «жарт», «розвага» і навіть «літургічна вистава». Так от яких плодів чекає від нас, людей, макрокосм! Нам першоджерелами заповідано бути ак­тивними, гнучкими, готовими до дії, емоційно піднесеними, радісними. Такими, що вміють пізнавати, учитись, спілкуватись і духовно зростати. Жити за правилами, надихатися цінною метою, віддаватись процесу її досягнення, радіти перемозі й виграшу, не відштовхувати тих, хто зараз другий і третій. Ми з вами — «homo ludens». Людина-гравець!

Зіставте наведене для нас з більше зрозумілими вербальними фор­мулами типу: «грати роль», «розіграти, як за нотами», «грати головну скрипку», «грати почуттями». Очевидно, що замкнене в іменнику значення намагається розкритись через дієслово, повторитися у формі процесу. А ще кажуть: «гра розуму», «гра м'язів», «гра понять», «гра поглядів», «втягнути у гру», «опинитися поза грою», «вийти з гри». Тут гра сама стає процесом і завжди бажаним.

Гра є надзвичайно насиченою в емоційному плані діяльністю, адже всі події пропускаються через переживання. Саме вони і закріплюють у свідомості всі перипетії процесу ігрового спілкування, всю палітру інформації, до найменшого елемента. Тому сприйняття гри як моделі фрагменту дійсності відбувається системно і глибоко, а за потреби розгортається за першим попитом.

Отже, людина-гравець («homo ludens») є такою ж значущою, як і людина розумна («homo sapiens») чи творчо діюча («homo faber»). Більше того, це є три форми одного синкретичного «Я» людини.

Що таке «грати»? Грати — значить повнокровно і змістовно жити. Це означає: переймати і віддавати, навчатись і навчати, само-організовуватись і організовувати певні процеси, творити і виконувати роль творчого виконавця, генерувати і адаптувати ідеї та стимулювати до цих актів інших, проектувати дії та досягати мети, радіти і роз­важатись, надихати і надихатись, набиратись духовності і дарувати душевне тепло. Недарма великий російський поет О. Пушкін вустами одного з героїв «Пікової дами» промовив: «Что наша жизнь — игра!». Автор мав на меті фантастичну спроможність людини брати на себе в житті десятки й сотні ролей, програвати їх в уяві, ставати на чий-то

Що таке гра і що таке «грати»

бік, перетворюючись у конкретного персонажа і водночас залишатись собою. І все це на тлі особистісного заохочення, загального піднесення, оптимізації всіх власних потенцій, відчуття радості і щастя.

І це справедливо не лише для дитини. Ставши дорослим, людина за­лишається гравцем на все життя. Вона грає особистісними якостями, со­ціальними відносинами, трудовими вміннями, інтелектом, домагаючись і суспільно значущих, і, звичайно ж, особистісних творчих перемог.

І ті дорослі, яким удалося зберегти свіжість світовідчування й аромат гри в суворих умовах людського існування, сміливо можуть називати себе щасливими. Тому що їм уготована честь бути в епіцентрі життя, уваги, прийняття й поклоніння. їхня доля — бути імпульсом для людей, що відкриті життю, що цікавляться його гранями й бажають учитись; «енергетичною батарейкою» — для недостатньо впевнених у собі; бути еталоном для тих, хто прагне вашого спілкування людей. І в жодному разі харизматичного ставлення людей до вас не уникнути. І в цьому, можливо, найвища місія людини-гравця — бути корисним людям, суспільству, людству, приносити собі і людям радість.

Що до функцій гри, — їхня різноманітна корисність забезпечена різновидами гри. У кожної гри своя власна корисність. С. Шмаков справедливо вказує на наявність гри-праці, гри-дозвілля, гри-свята, гри-відпочинку, гри-мистецтва, гри-тренінга, гри-корекції, гри-роз-рядки тощо. Незалежно від того, в яку гру грають люди, вони в чомусь, описаному чи неописаному в меті гри, стануть вище на голову самої себе. Найважливішими функціями гри є кібернетична (способи обробки інформації), розвивальна й компенсаторна.

Ігромайстер під час виконання грою певної функції накладає на себе ще й допоміжну. Так, при розважальній функції гри — функція ігромайстра надихнути, надати задоволення; при комунікативній — на­близити гравців один до одного; при соціалізації — ввести в систему суспільних стосунків; при діагностичній — підготувати до внутрішньої роботи, створити умови для самопізнання; при самореалізації — роз­горнути цікаві сторінки поля людської практики тощо.

Отже, гра є таким діяльнісним і культурним феноменом, який най­повніше і найширше розкриває суть буття людини. У грі можна навча­тись і розвиватись, можна розважатись і забавлятись, можна проявляти творчість у повному діапазоні діяльнісної та духовної практики.