Тема 7. Міжособистісні стосунки.

1. Поняття соціальної групи. Види соціальних груп.

2. Лідерство. Типологія лідерства.

3. Міжособистісні конфлікти: причини виникнення, динаміка розвитку і способи розв’язання.

Міжособистісні стосунки – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення.

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності – незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таких стосунків. Міжособистісна привабливість – непривабливість може набувати характеру сталих зв’язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність.

Якщо симпатія – антипатія – це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання – відштовхування - практична складова цих переживань.

Існує зв’язок між діловими та між особистісними стосунками. Не може бути суспільних відносин у «чистому» вигляді, без особистісного компонента.

Усе своє життя ми перебуваємо серед людей, об’єднуємося у групи.

Соціальна група – це об’єднання у просторі та часі особистостей, які мають спільні інтереси, спільну мету і займаються спільною діяльністю. Саме такі ознаки соціальної групи виділив Томас Гоббс у праці «Левіафан».

Класифікація груп проводиться за різними критеріями. За розмірами і характером взаємодії людей виділяють великі та малі групи. Велика група – це стійка сукупність значної кількості людей, які діють ідентично в соціально значущих ситуаціях. Великі групи підрозділяються на умовні і реальні (контактні).

Умовні групи людей поєднуються за визначеними ознаками (стать, вік, професія і т.п.). Умовна велика група – це кількісно необмежена умовна спільнота людей, яка виділяється на основі визначених соціальних ознак. Люди, включені у велику умовну групу, можуть ніколи не зустрічатися одна з одною, але у зв’язку з тією ознакою, на основі якої вони були виділені в подібну групу, мати спільні соціальні та психологічні характеристики. Так, наприклад, студенти можуть бути об’єднані в одну умовну групу.

Реальна велика група – це значна за розмірами, складно організована єдність людей, яка існує в певному просторі та часі і залучена до тієї або іншої суспільної діяльності. Прикладом таких великих груп може бути колектив підприємства, вищого навчального закладу, школи.

Головний предмет вивчення соціальної психології – це малі групи. Мала група – це нечисленна і відносно стійка спільнота людей, об’єднаних будь-якими загальними цілями і задачами, у такій групі суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів.

Мала група – це завжди реальна група. У малих групах велике значення для здійснення спільної діяльності і взаємин має групова думка. Особисті контакти дозволяють усім членам групи брати участь у виробленні колективних норм, цінностей, переконань і контролі їхньої реалізації. Істотною характеристикою малих груп є також наявність емоційних стосунків між членами групи, що впливає на групову активність. Важлива ознака малої групи – наявність постійної мети, спільної діяльності і взаємин. Малим групам притаманні поділ і диференціація персональних ролей.

У залежності від наявності або відсутності офіційного статусу і пов’язаного з ним характеру стосунків групи підрозділяються на формальні та неформальні. Формальна група – це соціальна спільнота, стан і поведінка окремих членів якої регламентується нормативними документами. Формальна група – це вторинна група. Вона може бути як великою, так і малою за кількістю учасників. Неформальна група – реальна спільнота, яка не має юридично зафіксованого статусу. Це добровільне об’єднання людей на грунті спільних інтересів, дружби і симпатій або на основі прагматичної користі. Як правило, неформальна група виникає стихійно.

У кожній групі існує досить складна диференціація взаємин, де кожний індивід має певний статус і престиж і відіграє певну роль. Статус – це стан індивіда у системі міжособистісних відносин, який визначає його права, обов’язки і привілеї. Престиж – це відображення у груповій свідомості реального стану індивіда, що характеризує ступінь впливу, довіри і поваги, який він має у групі. Роль – це нормативно заданий і колективно схвалений зразок поведінки, очікуваний від людини, яка займає в групі визначений статус і користується певним престижем.

Будь-яка групова структура являє собою своєрідну ієрархію статусів, на вершині якої знаходиться лідер групи. Лідер – це член групи, за яким всі інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, які стосуються їхніх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Лідер може бути, а може і не бути соціометричною «зіркою», оскільки він може не викликати особистої симпатії у членів групи. Але він обов’язково референтна особа, думку якої визнають і на цінності якої орієнтуються всі члени групи.

З поняттям лідер тісно пов’язане поняття лідерство. Під лідерством розуміють складний механізм взаємодії лідерів і рядових членів групи; механізм лідерства пов'язаний з домінуванням і підпорядкуванням, впливом у системі міжособистісних відносин. Існує два види лідера: формальний і неформальний. У залежності від ступеня впливу на ту або іншу сферу життєдіяльності можна виділити три типи лідерів, орієнтованих на розв’язання групових задач, на спілкування і взаємовідносини у групі та на універсальних лідерів.

У середині кожної зі сфер життєдіяльності групи можуть бути виділені спеціалізовані види лідерів: лідер-організатор, лідер-виконавець, лідер-мотиватор, лідер-генератор емоційного настрою.

Важливим показником соціально-психологічного клімату в колективі є конфліктні ситуації. Конфліктність негативно позначається на всій життєдіяльності колективу. В основі конфлікту лежать зіткнення людей, їхніх думок, позицій, поглядів, характерів, інтересів з погляду психічного стану протиборчих сторін. Конфлікт виступає одночасно і як захисна реакція, і як відповідна емоційно забарвлена реакція.

Існують зовнішній (інтерперсональний), внутрішній (інтраперсональний) конфлікти, а також - змішаний. Зовнішній – це рольовий конфлікт, неприйняття більшістю певної особи та її ролей. Внутрішній – це конфлікт між поведінкою особистості та її смаками, ціннісними орієнтаціями, поглядами, звичками, який провокується нерозумінням та неприйняттям з боку рідних, товаришів, або нереалізованими бажаннями.

Вирішення конфлікту залежить від сфери, в якій він відбувається (вітальна, професійна, особистісна, сімейна, інтимна), від сили волі особистості, порозуміння усіх його учасників. Якщо ж неможливо покласти край конфлікту, то важливо досягти консенсусу. Консенсус не вирішує конфлікту, а лише приглушує його, бо не знижує його чинників. Однак він є дуже доречним, оскільки обидві сторони завдяки йому мають час і можливість з’ясувати причини непорозумінь, а це дає змогу уникнути конфлікту в майбутньому.

Важливу роль у конструктивному вирішенні конфліктів відіграють наступні фактори:

• адекватність відображення конфлікту;

• відкритість і ефективність спілкування конфліктуючих сторін;

• створення клімату взаємної довіри і співробітництва;

• визначення суті конфлікту.