Тема 3. Емоційно-вольова сфера особистості

1. Загальна характеристика відчуттів. Види відчуттів.

2. Поняття сприймання. Види сприймання.

3. Поняття уваги. Основні функції уваги. Види уваги.

4. Емоції та почуття. Види почуттів. Емоційні стани. Особливості емоцій.

 

Найпростішим елементом чуттєвого пізнання і людської свідомості є відчуття. Відчуття – це суб’єктивне відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу в корі головного мозку внаслідок їх безпосереднього впливу на наші органи чуття.

Відчуття властиві не лише людині, а й усім тваринам від найпростіших до найвищих. Без відчуттів неможлива психічна активність живої істоти. Відчуття, з яких пізнання бере свій початок, не лише фіксують видиме, очевидне, чи те, що існує на поверхні, але й прокладають пізнавальний місток у невидиме.

Давньогрецькі філософи Емпедокл (бл. 490-430 рр. до н.е.) та Анаксагор (бл. 500-428 рр. до н.е.) намагалися охарактеризувати властивості відчуттів. Анаксагор стверджував, що подібне пізнається через подібне, а Емпедокл, – що протилежне пізнається через протилежне, різне – через різне. Англійський філософ Дж. Локк (1632-1704) відстоював думку, що всі знання ми отримуємо через відчуття.

Процес відчуттів починається зі стимулів, подразників, що надходять з зовнішнього світу. Стимули діють на один із сенсорних рецепторів (нервові клітини), головною функцією яких є трансформація зовнішньої енергії в нервові імпульси. Цей процес називається трансдукцією. Кожен рецептор є вибірково сенситивним до певних типів стимулів (наприклад, око сприймає світлові хвилі, вухо – звукові тощо).

Рецептори кодують інформацію, одержану ззовні, і трансформують до мозку провідними нервовими шляхами. У певних ділянках мозку розшифровується інформація, виникає образ і відповідь повертається до рецептора, де відбувається порівняння цього образу з еталоном.

При тривалій дії подразника на органи чуття ми звикаємо і навіть можемо не помічати його (наприклад, не відчуваємо обручку чи годинник на руці). Це відбувається завдяки адаптації. Адаптація – зниження чутливості аналізатора (сукупність клітин, що сприймають енергію подразнювача) під впливом тривалої чи постійної дії подразника (стимулу).

Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Залежно від якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на:

• екстероцептивні (зорові, слухові, смакові, нюхові, шкіряні), які відображають зовнішні властивості предметів і явищ; мають рецептори на поверхні тіла;

• інтероцептивні (органічні відчуття), які несуть інформацію про стан внутрішніх органів; рецептори у внутрішніх органах;

• пропріоцептивні (кінестетичні та статичні), які дають інформацію про положення та рух тіла; рецептори розташовані у м’язах та зв’язках.

Є ще група відчуттів, які можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми: больові, температурні.

Сприймання – складний психологічний процес. Це цілісне відтворення предметів і явищ об’єктивного світу за умови безпосереднього впливу в певний момент на органи відчуття.

У залежності від того, який аналізатор домінує, розрізняють зорові, слухові, дотикальні, нюхові і смакові сприймання. Для орієнтації людини в навколишньому середовищі особливе значення мають рухові сприймання; зорове сприймання пов’язане з рухом очей.

Сприймання простору і часу ґрунтується на сприйманні величини і форми предметів у певний момент часу за допомогою синтезу зорових, м’язових і дотикових відчуттів, а також на сприйманні обсягу і віддаленості предметів, що забезпечується бінокулярним зором. Учені припускають, що фактором часового відчуття керує права півкуля головного мозку.

При зниженні сприймання зовнішніх подразників можуть виникати зорові галюцинації. Від галюцинацій треба відрізняти ілюзії, тобто помилкові сприймання реальних речей або явищ. Ілюзії розділяються на афективні (короткочасне сильне емоційне порушення) та вербальні (словесні).

У сучасній психології виділяються п’ять головних властивостей або якостей сприймання: цілісність, контактність, свідомість, вибірковість і апперцепція.

Цілісність сприймання – властивість сприймання, яка полягає в тому, що всякий об’єкт сприймається як стійке системне ціле, навіть якщо деякі частини цього цілого в певний момент не можуть бути побаченими (наприклад, зворотня сторона предмета).

Контактність сприймання – стійкість, сталість образів сприймання, що виявляються у відносній незалежності сприймання характеристик об’єктів від параметрів подразнення органів чуття. Це прояв минулого досвіду. Ми знаємо, що шафа прямокутна, а папір білий, і тому їх так бачимо. Звідси – закон контактності сприймання: людина розглядає оточуючі її знайомі предмети як незмінні.

Свідомість сприймання. Важливу роль у сприйманні грає усвідомлення інформації людиною, яка її сприймає. Експериментами доведено, що осмислені слова орієнтують істотно швидше і точніше, ніж безглуздий набір букв при їхньому зоровому пред’явленні.

Вибірковість сприймання виявляється у переважному виділенні одних об’єктів порівняно з іншими.

Залежність сприймання від минулого досвіду, від загального стану психічної діяльності людини і від її індивідуальних здібностей називається апперцепцією сприймання.

Увага – властивість психіки людини, яка виражає спрямованість і зосередженість її на визначених об’єктах при одночасному відволіканні від інших об’єктів протягом визначеного періоду часу.

Увага не є самостійним психічним процесом, тому що вона окремо від інших факторів не відтворює світ. Не можна бути уважним взагалі. Увага виявляється у визначених психічних процесах людини: придивлятися, принюхуватися, заучувати, обмірковувати, вибудовувати логічні ланцюги і т.і.

Увага відіграє важливу службову роль. Основні функції уваги:

• набір значущих впливів, які б відповідали потребам певної діяльності;

• ігнорування інших, несуттєвих впливів;

• регуляція діяльності та контроль: утримання, збереження і виконування дії доти, доки не буде отриманий результат.

Увага буває довільною, мимовільною та післядовільною.

При мимовільній увазі потік психічного життя спрямовується в тому або іншому напрямку ніби сам собою, без свідомих вольових зусиль особистості, без попереднього наміру, що називають ненавмисним або пасивним.

Довільна увага – це увага, пов’язана зі свідомо поставленою метою, з вольовими зусиллями. Довільна увага завжди навмисна, активна.

Іноді, поставивши перед собою мету, виявивши певні вольові зусилля, людина поринає в роботу і легко на ній зосереджується. При цьому вона отримує задоволення, знижується вольова напруга, з’являється посилений інтерес до діяльності, така увага називається післядовільною.

Разом з тим рівень розвитку уваги характеризують не тільки спрямованість інтересів людини, але і її особисті вольові якості: стійкість, уміння переключати увагу, розподіл уваги, незосередженість уваги.

Увага студентів – одна з основних умов ефективного навчально-виховного процесу. Адже, як вважає американський психолог С.Джонсон, «запам’ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним». Велику роль у навчальному процесі відіграє увага викладача.

Емоції та почуття – це переживання людини, які супроводжують її мотивовану поведінку, характеризують наше ставлення до всього, що нас оточує, та до своєї особистості.

Джерело виникнення емоцій – середовище, поведінка людей, об’єктивна дійсність. Почуття – це людські узагальнені переживання, ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції. Емоції є стимулом до дії, спонукають нас до прийняття рішення. Емоції відіграють надзвичайно важливу роль у житті та формуванні особистості. Завдяки емоціям і почуттям ми є повноцінними людськими істотами. У наших емоціях відображені наші потреби та інтереси, виявляються воля і характер.

У психологічній літературі надано різні класифікації емоцій та почуттів. Оскільки емоції мають різноманітні форми виявлення та інтенсивності, єдиної їх класифікації не існує. Давньоіндійські філософи стверджували, що всі почуття (гуни) діляться на світлі (сатва), пристрасні (раджас), темні (тамас). Вони нібито є живими духовними істотами, мають форму, розмір, колір. Сатва – це захоплення, просвітління, задоволення, терпіння, незлосливість, доброта. Раджас поєднують владність, егоїзм, зверхність, безсоромність, войовничість, ненависть. Тамас – це жадоба до їжі, пристрасть до гарного одягу, денного сну, легковір’я. Усі три гуни взаємодіють між собою постійно.

Р.Декарт виділяв найпростіші вихідні почуття: подив, любов, ненависть, бажання, радість і печаль. Ці почуття породжують інші складні почуття. На думку американського дослідника К.Ізарда, певні емоції є фундаментальними, базовими, інші – похідними.

Більшість психологів схиляються до думки, що емоції можна згрупувати, базуючись на тому, що кожній позитивній емоції однієї якості завжди відповідає негативна, протилежна за якістю. Емоції мають позитивну або негативну спрямованість, а звідси і різний вплив на особистість. Позитивні емоції (стенічні) спонукають людину до діяльності, активності, творчості. Негативні (астенічні) різко знижують життєдіяльність людського організму, його сили, спричиняють депресію, агресивність.

Будь-яка людина перебуває в тому чи іншому емоційному стані. Настрій – відносно слабкий і тривалий стан, рівномірний за своїми виявами. Настрій охоплює особистість і певний час позначається на її поведінці, діяльності, самопочутті, мисленні.

Одним з видів емоцій є афекти. Афект – це психічний стан, який швидко виникає і породжує негативні бурхливі емоції. Такий стан є короткочасним, сильним і миттєво охоплює людину, впливає на її розум, поведінку. Під впливом афективних емоцій людина може завдати шкоди іншим. Афект спричиняють несподівані гострі життєві ситуації. Людина, виховавши в собі здатність контролювати свої почуття, може контролювати і афективні реакції.

Сильне, глибоке й тривале почуття, яке ніби поглинає особистість, називається пристрастю. Пристрасті за своїм спрямуванням є позитивні й негативні, вони керують інтелектом, діями та поведінкою людини, стимулюють її активність.

Стрес – індивідуальна реакція людини на екстремальну ситуацію, яка вимагає певної перебудови організму, його адаптації. Існують такі симптоми стресу: фізіологічні, когнітивні, емоційні.

Емоції як стимул до прийняття рішень, модель відповіді на певні чинники, події, вагомі для потреб особистості чи її цілей, є унікальними. Кожна емоція має свої особливості: експресивність, динамічність, полярність, інтенсивність, змістовність.

Усі почуття можна об’єднати у три великі групи:

• моральні – це почуття, які люди переживають при сприйманні дійсності,порівнюючи її з моральними нормами, виробленими суспільством;

• інтелектуальні – це переживання, які виникають у процесі пізнавальної діяльності особистості, стимулюють її;

• естетичні – переживання прекрасного у явищах природи, мистецтві та навколишньому житті, у людях та їх стосунках.