Тема 1. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації

План лекції

1. Поняття девіантної поведінки: види, причини.

2. Характеристика різних форм девіантної поведінки неповнолітніх:

­ алкоголізм;

­ наркоманія та токсикоманія;

­ підліткова проституція;

­ суїцидальна поведінка.

 

Ключові поняття: девіації; девіантна, делінквентна, кримінальна, адиктивна поведінка; наркозалежність; суїцид.

Матеріал до лекції

1 Девіантна поведінка людини – це система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Девіантна поведінка – це своєрідний спосіб вирішення особистістю внутрішнього і зовнішнього конфлікту шляхом відходу від системи загальноприйнятих норм та цінностей і вироблення власних.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін “девіантна поведінка”. Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства).

У теорії девіантної поведінки виокремлюють кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій.

­ Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. Відповідно до цього до девіантної поведінки відносять поведінку, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточуючих людей.

­ Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв’язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. Девіант, відповідно до цього підходу, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати свої нахили.

­ У межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не в повній мірі досягли психопатологічних якостей.

­ Етнокультурний підхід визнає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесійних характеристик людини.

­ Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна.

Девіантна поведінка обумовлюється певними причинами. Сьогодні науковці виокремлюють кілька груп детермінантів девіації дітей та молоді.

1. Соціально-економічні:

§ Зниження життєвого рівня населення;

§ Майнове розшарування суспільства;

§ Обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку;

§ Безробіття;

§ Доступність алкоголю, тютюну для неповнолітніх;

§ Неконтрольована реклама психоактивних речовин.

2. Соціально-педагогічні:

§ криза інституту сім’ї;

§ виховання в неповній сім’ї;

§ завищенні вимоги батьків до дитини;

§ ворожість та конфлікти між батьками, батьками та дітьми;

§ критицизм підлітка по відношенню до школи, сім’ї, відчуженість від них;

§ низький статус підлітка у класному колективі;

§ слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

3. Соціально-культурні:

§ Зниження морально-етичного рівня населення;

§ Поширення кримінальної субкультури;

§ Негативний вплив засобів масової інформації;

§ Лібералізація статевої моралі;

§ Домінування серед молоді культу сили.

4. Психологічні:

§ Прагнення бути незалежним від дорослих;

§ Бажання бути визнаним в групі однолітків;

§ Потяг до самоствердження;

§ Бажання виглядати дорослим;

§ Гедоністичні мотивації;

§ Потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;

§ Підвищена тривожність, низька самооцінка;

§ Підвищений, в порівнянні з однолітками, рівень конформізму;

§ Акцентуації характеру, психопатії;

§ Психопатологічні синдроми (депресія, параноя, мстивість тощо);

§ Негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність).

2. Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів: делінквентна поведінка, адиктивна поведінка, наркозалежна поведінка, психопатологічна поведінка.

Делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може застосовуватися покарання згідно зі статтями цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо). Правопорушення – це порушення адміністративних норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин – протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Найбільш характерними проявами важковиховуваності є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Наркозалежна поведінка характеризується патологічною залежністю від психоактивних речовин. Синдром залежності – поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути приписані або неприписані лікарем), алкоголь або тютюн.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркотики, але перебуває в середовищі тих, хто робить це. Вона переймає їх стиль поведінки, ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути групи. В такій ситуації “близькості” від наркотику людина внутрішньо готова почати їх вживати. Особливо це характерно для підлітків, яких приваблює сама атмосфера, “дух” наркотизованої групи. До того ж підліток може спостерігати стан різкої зміни свідомості. Соціальній залежності сприяє усвідомлення підлітком того, що він у будь-яку хвилину може змінити свій стан за допомогою наркотику.

На стадії психічної залежності поведінка людини змінюється, бо формується синдром психічного узалежнення, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності при відсутності наркотику, пожвавлення в передбачені його приймання, розмови на “наркотичні” теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. При продовженні вживання наркотичних речовин до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром. Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину.

Відбуваються також значні зміни в психічній сфері індивіда: падіння життєвої активності, зниження інтелекту, пам’яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв’язки з рідними і близькими, згасають прихильності. Придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно, не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях.

Наркотична залежність змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

Токсикоманія – захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм – хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Особливість алкоголізму складається у тому, що він передує другим соціальним відхиленням: злочинності, правопорушенню, аморальній поведінці, соціальному паразитизму, самогубству.

Коли перші ознаки алкоголізму з'являються до досягнення людиною 18 років, говорять про дитячий алкоголізм. Розглянемо його особливості:

- швидке звикання до спиртних напоїв (В 3-4 рази швидше, ніж у дорослого, тому що мозкова тканина дитини багатіша водою й бідніше білками. У воді алкоголь добре розчиняється й засвоюється організмом до 93%, і діє як отрута, викликає швидке звикання);

- злоякісний перебіг хвороби (Стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю знижена, тому йдуть процеси її руйнування);

- прийняття дитиною більших доз алкоголю, тому що п'ють тайкома, без закуски, приймаючи всю дозу одночасно;

- швидкий розвиток запійного пияцтва (Повне сп'яніння розцінюється як удале, повноцінне);

- низька ефективність лікування (Уживання алкоголю включається в структуру потреб).

Приведені факти підтверджують необхідність активної профілактичної роботи з дітьми та молоддю з метою попередження різноманітних форм девіантної поведінки серед осіб цих вікових груп.

Література:

1. Закон України «Про охорону дитинства» - Р. 2, ст. 18.

2. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики. М., 2001.

3. Пономаренко И.А. Психологическая характеристика подростков с девиантным поведением.// Практична психологія та соціальна робота. № 4, 2000.

4. Соціальна педагогіка. / за ред. А.Й.Капської. – К., 2003. С.225-255.

5. Горбатенко Л.С. и др. Родители и педагоги: все о наркомании. Эффективные программы профилактики, сценарии и материалы для классных занятий. – Ростов на Дону.:Феникс, 2003.

6. Змановская Е.В. Девиантология (психология отклоняющегося поведения). – М.: Academa, 2003.

 

Додаткова література:

1. Практична психологія та соціальна робота. № 3-4, 6, 2000.

2. Практична психологія та соціальна робота. № 7, 2002. С.16-23.

3. Практична психологія та соціальна робота. № 8, 2002. С.20-31.

4. Практична психологія та соціальна робота. № 9-10, 2002.

5. Практична психологія та соціальна робота. № 2-3, 2003. С.101-108.

6. Практична психологія та соціальна робота. № 10, 2004.