Розвиток креативних якостей вчителя − пріоритет педагогічної освіти

Уліщенко А. Б.

 

Сучасний компетентний педагог, окрім доброго володіння навчальним матеріалом, повсякчас налаштовує себе на виховання себе як творчої особистості, що має внутрішній потенціал для постановки й неординарного, нешаблонного вирішення в змінних обставинах різноманітних завдань, пов’язаних із фаховою діяльністю. Йдеться передусім про педагогічну творчість, що являє собою процес самореалізації індивідуальних, психологічних, інтелектуальних сил і здібностей педагога. Креативність являє собою умову творчого розвитку особистості, є важливим резервом її самоактуалізації. Креативність – це відкритість до нових ідей і прагнення змінювати усталені стереотипи з тією метою, щоб створити нове, отримати оригінальні, несподівані вирішення життєвих проблем.

Творчість учителя формується й розвивається на основі здобутого ним соціального й культурного досвіду, психолого-педагогічних знань, нових ідей, умінь і навичок, що відкривають можливості знаходити й застосовувати оригінальні рішення, новаторські форми й методи. Одна з основних цілей педагогічної освіти – пробудити в людині творця, актуалізувати, тобто перевести із стану потенційного в стан реальний творчий потенціал, який більшою чи меншою мірою закладений в кожній людині.

«Педагогічна творчість стосується різних сторін діяльності вчителя – проведення навчальних занять, роботи з організації учнівського колективу, проектування особистості школяра, вироблення стратегії й тактики педагогічної діяльності з метою оптимального виконання завдань усебічного розвитку особистості» [1; 326]. Робота педагога надає широкі можливості для виявлення креативних якостей, проте багато сучасних учителів недостатньою мірою налаштовані на власну самореалізацію у творчому пошуку індивідуальних підходів до розв’язання фахових питань.

Психологи доходять висновку [4; 6], що педагог часто буває не готовий до великих інтелектуальних навантажень, уникає ситуацій прийняття рішень, неохоче змінює своє мислення й поведінку. Зі стажем роботи в школі у вчителя зростає стереотипність мислення, закріплюються захисні психологічні реакції, що призводять до зниження критичності, підвищення авторитарності, нездатності прийняти іншу точку зору, ригідності. Ригідні особистості зазвичай авторитарні й дуже консервативні у своїх поглядах, звичках. Запобігти професійній стагнації допомагає створення для педагога таких умов, за яких фактором розвитку є внутрішній світ особистості, її активність, постійна потреба в самореалізації.

«Процес перетворення на майстерного педагога починається з глибокого знання ролей учителя, процесу навчання і стратегій, які допомагають взяти до уваги несхожість, розмаїття наших учнів. Саме в основі високопрофесійної діяльності педагога лежить глибоке знання процесу навчання й відмінностей поміж учнями» [9; 12]. Досить складна за змістом і динамічна за своєю специфікою педагогічна діяльність передбачає наявність уміння оперативно знаходити оптимальні рішення, бути педагогічно гнучким, тобто психологічно налаштованим на різноманітні й адекватні дії, що проявляються як у зовнішніх формах активності, так і у внутрішніх, психічних. Структура педагогічної гнучкості містить три складові: інтелектуальну, емоційну і поведінкову, які в реальній професійній діяльності взаємопов'язані. Учитель, який уміє поєднувати у своїй діяльності названі чинники, оптимально поєднує емоційну експресивність і емоційну стійкість, «він здатний «оживити» справжні емоції у навчально-виховному процесі, що багато разів повторюється, викликати позитивні емоції, контролювати негативні, тобто проявляти гнучкість поведінки, нестандартність, творчість. Емоційні стани учня виступають як мета й результат прояву емоційної гнучкості вчителя» [5; 36].

Педагогічна гнучкість є складовою педагогічної майстерності вчителя, адже допомагає швидко зорієнтуватися в ситуації, коли виникає необхідність розв’язати певну проблему, запобігти професійному «вигоранню», отримати більше позитивних емоцій в процесі своєї фахової діяльності. Майстерний педагог вільний від стереотипів, пов’язаних із його домінуючою роллю в спілкуванні, використанням імперативних способів впливу на учнів, нетерпимістю до помилок і недоліків у поведінці дітей, вимогами беззаперечного підкорення.

Акцентуємо увагу на одному важливому чиннику, що відіграє, на нашу думку, винятково важливу роль у формуванні сучасного творчого педагога. Маємо на увазі, наприклад, ті риси творчої особистості, які можна об’єднати поняттям «артистизм». Є досить консервативні у своїх поглядах учителі, які вважають, що школа – не театр, урок – не спектакль, учитель – не артист. Проте для творчого вчителя, якому властива педагогічна гнучкість, креативні якості, артистизм життєво необхідний. Здатність учителя до перевтілення є однією з необхідних умов розвитку педагогічної гнучкості. Вона визначає легкість, з якою вчитель «переключає» увагу на кожного учасника навчального процесу залежно від особливостей педагогічного процесу. Завдяки гнучкості вчитель здатний сам змінювати режисуру шкільного уроку.

Роботу вчителя й роботу актора можна зіставити у певних аспектах, бо і вчитель, і актор, працюючи з людьми, апелюють до емоційної сфери, інтелекту. Тому в акторській, режисерській та педагогічній діяльності, на нашу думку, можна вирізнити схожі елементи за метою (вплив людини на людину, що спонукає до співпереживання), за змістом (комунікативні й творчі процеси), за інструментом дії (психофізична природа педагога й актора).

Окрім того, у вчителя, так само як і в актора, відкрита до творчої самореалізації професія, що потребує достатньо високого рівня сформованості такої важливої якості, як артистизм. Артистизм – це діяльність, піднесена до рівня мистецтва, це вищий рівень досконалості в роботі. Окреслимо деякі компоненти артистизму вчителя, що допомагають йому повести дітей за собою, разом з ним шукати наукову істину, переживати радість відкриття навколишнього світу.

Ерудиція. Учитель відкриває світ для дітей. Цю роль він може виконати тільки в тому разі, якщо є високоосвіченою людиною, що постійно прагне до самовдосконалення. Учитель-артист викликає глибоку повагу й захоплення, бо завжди мотивований до пізнання нового, прагне підвищувати і фаховий, і загальнокультурний рівень, має систематизовані знання і вміє доречно їх використовувати.

Чарівливість. Є такі вчителі, про яких можна впевнено сказати, що це високоосвічені фахівці, порядні люди, але попри свій розум, моральність вони не можуть налаштувати учнів на щире, довірливе спілкування, під час якого відбувається духовне єднання особистості педагога й особистості учня. Вони більше люблять свій предмет, аніж учнів, аніж людей взагалі і тримають своїх вихованців на далекій відстані від себе, хоч і мають ґрунтовні знання. Такому вчителеві не вистачає чарівливості, тобто здатності тримати в полоні уваги своїх співбесідників, оволодівати їхніми почуттями, розумом, уявою, волею.

Цікавим, привабливим і чарівливим для учнів буде високодуховний учитель. Він уміє показати учням своє особистісне сприйняття того, про що йдеться (наприклад, на уроці художньої культури), тобто використати екзистенційну наочність, яку українська дослідниця Г. Токмань назвала тим феноменом, що «наочністю може бути названий дуже умовно, бо ж ідеться про унаочнення твору, наукової думки... власним, учительським досвідом, порухом душі, сприйняттям і осмисленням. Коли вчитель каже на уроці: «Я розумію цей образ так...», «Я відчуваю настрій вірша таким...», «Мені пригадується схожий момент з власного життя...», «Я була в будиночку цього письменника, там нині музей...», «З цим письменником я зустрічалася, це було так...» — він, може, найпереконливіше унаочнює літературу» [8; 167]. Ці думки про особливості міжсуб’єктної педагогічної взаємодії, про налаштованість учасників навчального процесу до духовного єднання цілком доцільно екстраполювати і на методику організації викладання предметів культурологічного циклу.

Упевнені, що, викладаючи будь-яку дисципліну, учитель, що розвиває в собі талант артистизму, знайде можливість використати екзистенційну наочність, яка психологічно наблизить до учнів тему, розкриє нові грані особистості педагога, адже «найвищі істини, наукові відомості, корисні знання, не зігріті почуттям, не підкріплені ним, залишають школярів холодними, байдужими, не зачіпають їх за живе, швидко зникають із пам'яті» [4; 224]. Чарівливість педагога завжди пов’язана з ґрунтовною фаховою підготовкою, з постійною роботою над своїм духовним розвитком.

Імпровізація. Спілкування з учнями – творчість. Учитель заздалегідь визначає задум уроку і програмує його, але зустріч з учнями не завжди реалізує прогнози вчителя, вносить корективи до плану. Учитель-артист − завжди імпровізатор, завжди розкутий. Школярі беруть активну участь у творчому пошуку, який здійснюють спільно з учителем, доходять спільних, можливо, непередбачуваних висновків. Така імпровізація можлива тільки за умови вільного володіння предметом, що викладається, і доброго контакту з класом. Найвищий рівень інтелектуально-методичної майстерності творчого вчителя – креативний. Для педагога з креативною активністю емпірично знайдена закономірність стає не кінцевим пунктом мислительного процесу, а новою проблемою, самостійною метою.

Учитель, який має креативні якості, психологічно готовий до незапланованої ситуації, у якій діалог з учнями, певні непередбачувані висновки, інші об’єктивні та суб’єктивні чинники спонукають до імпровізації і миттєвої перебудови запланованого алгоритму проведення уроку. Такий педагог почувається комфортно на будь-якому уроці незалежно від рівня підготовки класу, окрім того, він завжди може обґрунтовано пояснити застосовані методи, прийоми, створені навчальні ситуації, апелюючи до знань вікової психології, методики викладання предмету, інших суміжних наук.

Розмірковуючи про урок, відомий російський учений Юрій Лотман міркував так: «Коли вчитель працює, він не зобов'язаний наперед мати готове рішення, готову відповідь на можливе запитання. Його праця іноді нагадує – в алегоричному, зрозуміло, сенсі – битву. Пам'ятаєте, як казав Наполеон – «спочатку треба розпочати битву, а потім подивимося«. Так що план планом (я аж ніяк не применшую його значення), але справжні битви відбуваються на поритих траншеями й воронками полях за участі живих людей, а не на паперовій карті воєнних дій... Багато чого залежить від педагога, від його власного творчого начала, його кмітливості. Це − праця з конкретними дітьми, а не із сухим планом» [3; 44].

Нормативно-регламентований компонент методичної діяльності вчителя (чинні програми, навчальні плани, рекомендовані міністерством підручники, посібники тощо) не можна перетворювати на закриту, застиглу структуру, що не припускає майже ніяких змін. «На противагу нормативно-регламентованому творчий компонент методичної діяльності передбачає постійний пошук нових способів реалізації навчально-виховних завдань… У сучасних освітніх парадигмах домінуючою є думка, що методична діяльність учителя не може бути абсолютно нормативною й регламентованою, оскільки педагогічний процес складається з низки неповторних ситуацій, що потребують швидкого реагування й мобільного вирішення, заснованого не лише на знаннях методичних норм, а й на ефективній педагогічній імпровізації» [2; 17].

Наприклад, учений-методист Є. А. Пасічник наголошував: «...урок – творчість, а остання не терпить надмірної стандартизації й шаблону, вона передбачає новизну, оригінальність, відхід від традиції, переборення стереотипів [6; 169].

В.Сухомлинський також підкреслював творчу сутність методичної діяльності педагога, мета якої «полягає не в тому, аби не відступити ні на крок від запланованого, а в тому, щоб уміти в процесі уроку вносити необхідні зміни в те, що вже намічено» [7; 148].

Отже, такі складові артистизму вчителя, як ерудиція, чарівливість, готовність до педагогічної імпровізації є чинниками, що визначають сутність сучасного педагога, який має високий рівень фахової підготовки і розвинені креативні якості.

Виховати творчу особистість може творчий учитель, творча індивідуальність, з унікальними і неповторними методами і прийомами, підходом до діяльності, до кожної дитини. «Традиційні стилі й методи навчання вже застаріли і не дають змоги молоді розвивати свої здібності. Вирішення цієї проблеми полягає в тому, що викладачі повинні вміти добирати й застосовувати такі стилі й методи викладання, які сприятимуть засвоєнню знань та розвитку загальної здатності до творчого мислення й активної поведінки.... Реалізувати ці вимоги можна за умови зміни загальної структури професійного навчання, оновлення навчальних програм, адаптування їх до нинішніх умов та використання сучасних методів навчання» [9; 5]. Тому для сучасної системи педагогічної освіти пріоритетною є робота, спрямована на розвиток креативних якостей учителів, які не формально ставляться до підвищення свого фахового рівня, а прагнуть вибудовувати індивідуальну траєкторію професійного зростання.

Тільки вмотивований до плідної та ефективної роботи педагог, який розвиває в собі творчі якості, створює у своїх вихованців високий рівень мотивації, захоплює самим процесом навчання.

Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

2. Куцевол О. Творча сутність професійної діяльності вчителя літератури // Дивослово. – 2006. – № 5. – С. 14-21.

3. Лотман Ю. Слова – это двери в коридор, у которого нет конца // Лицейское и гимназическое образование. – 2000. – №4. – С.44-48.

4. Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя: Кн. для учителя.— 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1992. –224 с.

5. Митина Л.М., Асмаковец Е.С. Эмоциональная гибкость учителя: психологическое содержание, диагностика, коррекция. – М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2001. – 192 с.

6. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.

7. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1976 − 1977−. − Т. 5: Статті. – 1977. – 670 с.

8. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 320 с.

9. Як стати майстерним педагогом: Навчально-методичний посібник / Кол. автор.: Ковальчук В.І., Сергеєва Л. М. та ін. За заг. ред. Л.І. Даниленко. – К.: ТОВ «Етіс плюс», 2007. – 184 с.

Уліщенко А. Б. Розвиток креативних якостей педагога в системі підвищення кваліфікації / А. Б. Уліщенко // Освіта і управління. – 2009. – №1. – С. 126-130.