Т.8 Підприємство як виробнича система.

При вивченні цієї теми слід розглянути таки питання:

1. Суть, умови та види підприємницької діяльності.

2. Підприємство та його функції.

При розгляданні першого питання слід звернути увагу на те, що підприємництво, або підприємницька діяльність специфічний фактор виробництва, якій передбачає використання ініціативи, кмітливості і ризику в організації виробництва. Підприємництво неодмінний атрибут ринкової економіки і виникає із підприємницької здібності-особливого виду „людського капіталу”, представленого діяльністю по координації і комбінуванню усіх інших виробничих факторів (ресурсів) з метою створення речових і неродових благ. Специфіка цього різновиду людського ресурсу полягає в умінні і бажанні на комерційній основі (з метою одержання доходів) випроваджувати у процесі виробництва нові види створюваного продукту, технологій, форм організації виробництва за певного ступеня ризику і можливості понесення збитків.

Об’єктом підприємництва є господарська діяльність, спрямована на одержання доходу, а суб’єктами підприємництва – підприємці (однорідні чи колективні). Підприємство – особливий новаторський стиль економічної поведінки, в основі якого знаходиться постійний пошук нових виробничих можливостей і ресурсів. Процвітає лише той, хто вміло ризикує, впроваджує нові, економічно доцільні технології, удосконалює організацію виробництва і збуту продукту. Важливо розібратися в чому полягає суспільна корисність підприємницької діяльності, чому люди по справжньому здатні до підприємництва є багатством нації.

Нестача людей здатних і відповідним чином підготовлених до підприємницької діяльності – одна з проблем сучасної України. Далі слід засвоїти три типи підприємців:

- підприємець-власник;

- підприємець – орендар;

- підприємець – менеджер.

Усі численні вияви підприємництва, властиві для цивілізованого ринку, групують у такі види:

- виробнича,

- комерційна,

- фінансова,

- посередницька,

- страхова.

При розгляді другого питання: підприємства та його функції слід звернути увагу, що незважаючи на різноманітність підприємств, усім їм притаманні такі спільні риси:

- підприємство уявляє собою технологічно відособлену сукупність засобів виробництва та робочої сили;

- кожне підприємство – це ланка у національній або навіть міжнародній спеціалізації;

- кожне підприємство характеризується економічною відособленністю;

- підприємство – це соціальний осередок суспільства, певний колектив співробітників.

Слід згадати основну функцію підприємства яка полягає у створені товарів і послуг для задоволення потреб населення з найменшими витратами на виробництво та реалізацію продукції. Основна функція підприємства конкретизується у багатьох специфічних функціях, які характеризують різні сторони його діяльності. Це:

- виробничо - технологічні функції;

- економічні функції;

- соціальні функції;

- зовнішньоекономічні функції.

Наприкінці слід акцентувати увагу, що підприємство в ринковому середовищі діє за принципами економічної свободи та конкуренції.

 

 

Контрольні питання по т.8.

1. У чому полягає сутність підприємства?

2. Які економічні передумови підприємства?

3. Хто може бути суб’єктом підприємства в Україні?

4. У чому полягають права, обов’язки і відповідальність підприємця?

5. Перелічіть форми підприємств залежно від власності, розмірів, сфери діяльності.

6. Дайте характеристику малого підприємства.

 

Література.

1. Основи економічної теорії. Підручник за ред. А.А. Чухна Київ „Вища школа” 2001 г.2 розд.9

2. Загальна економіка. Підручник за ред. І.Ф. Радіонової. Київ „заповіт” 1999 розд.3,1

3. Основи економічної теорії. Г.Н. Клімко Київ, 1997 с 230-239.

4. В. Ковальчук. Загальна теорія економіки. Навч. Посібник Тернопіль, 1998. гл. 12

 

Т.9 Витрати виробництва

При вивченні цієї теми слід розглянути таки питання:

1. Суть і структура витрат. Витрати втрачених можливостей.

2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді та на довгострокових часових інтервалах.

При розгляді першого питання слід звернути увагу на те що витрати виробництва підприємства одна із най важливих категорій економічної теорії, тому що вони виявляють вирішальний вплив не лише на розмір прибутку підприємства і можливість розширення виробництва, але й на те, чи залишиться фірма на даному ринку взагалі, чи буде змушена покинути його. Придбання підприємством виробничих і невиробничих фондів утворює його витрати. Одні із цих витрат – це витрати на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили (оборотних фондів), інші на закупівлю засобів праці (основних фондів).

Господарський суб’єкт, зіштовхуючись із обмеженістю ресурсів, повинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання. Так виникають альтернативні витрати – затрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанту їх застосування. Підприємець приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляється від виробництва інших товарів і послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.

Слід розібратися які витрати відносяться к зовнішним, а які к внутрішнім. Якщо до зовнішніх витрат відносяться усі виплати фірми за використані ресурси інших фірм, то внутрішні витрати підприємства – це втрачена вигода. Зокрема, якщо підприємство має власну виробничу споруду (цех) вона втрачає дохід від неї, не віддаючи їй в аренду. Щоб утримати власні ресурси від альтернативного застосування на інших фірмах, потрібно забезпечити їх економічну ефективність на власному підприємстві. Сума зовнішних і внутрішних витрат підприємства утворює так звані економічні витрати. Поряд з економічними витратами розглядаються і бухгалтерські витрати – усі зовнішні витрати, тобто реальні грошові витрати, що проходять через бухгалтерські витрати підприємства. У зв’язку із існуванням зовнішніх витрат, розрізняють дві форми прибутку фірми:

- економічний;

- бухгалтерський прибуток.

Слід звернути увагу на ці поняття.

Витрати підприємства класифікуються за іншими критеріями; взаємозв’язку між обсягом виробництва і витратами, які поділяються на залежні від обсягу виробництва – зміні, та постійні – які не залежать від масштабів виробництва. Величина витрат розрахована на одиницю продукту утворює середні витрати підприємства. Розрізняють середні загальні витрати (частка від ділення загальних витрат на кількість випущеного продукту). При розглядані цього питання слід звернути увагу що середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють із ринковою ціною одиниці одного товару. Якщо вона нижче від ринкової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює рентабельно (прибутково) в межах одного обсягу виробництва.

Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару у порівнянні з існуючим обсягом виробництва називають граничними витратами підприємства (витрати на межі виробничих можливостей). Визначення граничних витрат відіграє особливу роль у виробничій стратегії фірми. Вони обчислюють таким чином:

Граничні = зміна загальних витрат

витрати = зміна кількості продукту

необхідно підкреслити що характер витрат підприємства змінюється в залежності від періоду виробництва. Мається на увазі довгостроковий та короткостроковий період виробництва. У короткострокового періоду виробничі можливості фірми завжди фіксовані, незміни, а у довгостроковому періоді виробничі можливості плинні, змінні.

При розгляданні другого питання:

Витрати виробництва в короткостроковому періоді та на довгострокових часових інтервалах слід звернути увагу на те, що поєднання не змінних і змінних факторів виробництва викликає дію закону спадної віддачі ресурсів, або закону спадного граничного продукту, який створює: послідовне зростання кількості змінних ресурсів у їх поєднані із незмінними, починаючи із певного моменту, створює усе менший приріст продукту у розрахунку на кожну одиницю зростаючого змінного ресурсу (змінних витрат). І інакше кажучи, граничні витрати показують ті товари, які підприємець (фірма) повинен зробити, якщо буде виробляти осатаню одиницю продукції, а водночас і ті витрати, які можуть бути збережені у разі скорочення обсягу виробництва на цю останню одиницю. Інші види витрат такої інформації не дають.

 

Контрольні питання по т.9.

1. Чому витрати виробництва є одна із найважливіших категорій економічної теорії?

2. Що таке альтернативні витрати?

3. Що таке зовнішні і внутрішні витрати підприємства, економічні витрати, бухгалтерські витрати.

4. Бухгалтерський прибуток, економічний прибуток.

5. Постійні витрати, зміни витрати, середні загальні витрати підприємства і ринкова ціна.

6. Що таке граничні витрати?

7. Короткостроковий та довгостроковий період виробництва.

 

Література.

1. В.Н. Ковальчук. Загальна теорія економіки. Тернопіль 1998 гл. 13

2. Основи економічної теорії. За ред. А.А. Чухна, Київ: „вища школа” 2001 гл. 2 розд. 12

3. Навчальний посібник. За ред. Покрийтана А.К. та ін. Одеса 1999 гл. 7

 

Т.10 Підприємство на ринку його продукту в умовах різних видів конкуренції.

При вивчені цієї теми слід звернути увагу на такі питання:

1. Фірма в умовах досконалої конкуренції;

2. Фірма і монополістична конкуренція.

При розгляданні першого питання уяснити, що таке вільна, чиста або досконала конкуренція. При цьому новий простір стримували як внутрішньо галузева, так і міжгалузева конкуренція. Слід розібратися у цих економічних категоріях.

Які ознаки лежать в основі вільної, чистої, або досконалої конкуренції. Важливо відзначити, що сталість ціни на ринку необмеженої (чистої) конкуренції визначається багатьма чинниками, зміна яких динамізує ціну.

На рівень ціни впливають:

- зміни у технології виробництва в умовах постачання зовнішніх ресурсів;

- надійність каналів реалізації продукції;

- навіть кліматичні і погодні умови, соціальні і природні катаклізми;

- примхи людини і багато іншого.

Отже, коли ідеться про сталість ціни, мається на увазі, що рівень ціни на конкурентному ринку об'єктивно не залежить від дій окремо взятої фірми.

При розглядані питання Монополістична конкуренція і фірма важливо зрозуміти, як формуються доходи чистої монополії.

Конкретизуючи уявлення про характер і особливості ціноутворення і формування доходу фірми на ринку чистої монополії (панування на ринку однієї фірми), важливо визначити: фірма-монополіст не завжди встановлює максимально високу ціну на власну продукцію. Іноді, щоб одержати додатковий дохід, монополія продає один і той же товар на різних ринках за різною ціною. Цей метод реалізації ринкової влади фірми-монополіста назвали ціновою дискримінацією.

Монополія може здійснювати два типи цінової дискримінації:

1. дискримінація за обсягом доходу покупців (покупці з різними доходами можуть платити різну ціну за один товар);

2. дискримінація за обсягом купівель (різні за кількістю партій товарів можна реалізувати за різною ціною).

Ринкова влада монополії, як відомо, характеризується передусім владою над ціноутворенням. Існують різні методи визначення глибини ринкової влади щодо цін, серед них найвдалішим є метод визначення ринкової влади за допомогою індекс Лернера L = (Р-МС) / Р,

де L - показник монополії влади,

Р - рівень ринкової ціни,

МС - граничні витрати фірми.

Показник монопольної влади відображається коефіцієнтом, числове значення якого знаходиться між 0 і 1, чим більше воно наближається до 1, тим більша ринкова влада монополіста над ціноутворенням.

Нарешті, слід відзначити особливості формування доходів фірми на олігополістичному ринку. Як відомо, ситуація олігополії виникає тоді, коли в галузі функціонують від 2-х до 7-8 великих фірм, що випускають продукт. За ступенем централізації виробництва олігополія займає проміжне становище між чистою і монополістичною конкуренцією. Тут можна виділити три принципово можливих варіанти поведінки фірми на ринку олігополії:

1. нескоординована олігополія із жорстким ціноутворенням;

2. змова фірм для максимізації прибутку;

3. лідерство у ціноутворенні.

 

 

Контрольні питання по т.10

1. які ознаки характерні для вільної, чистої або досконалої конкуренції?

2. якими чинниками визначається сталість ціни на ринку необмеженої (чистої) конкуренції?

3. як формуються доходи чистої монополії?

4. За яких умов уможливлюється цінова дискримінація?

5. які особливості формування доходів фірми на олігополістичному ринку?

 

Література

1. В. М. Ковальчук, загальна теорія економіки. Тернопіль, 1998р. сторінки 160-170;

2. Основи економічної теорії Політико-економічний аспект. За редакцією Г. Н. Клімко, В. П. Нестереенко. Київ, 1997р. глава IX.

3. Загальна теорія економіки (теоретична економіка), Тернопіль 1998р. гл 12,13.

4. Основи економічної теорії. За редакцією Ніколєнко Ю. В., Київ "Либідь" 1998р. ч. II гл. 3-5.

 

Т.11 Підприємство на ринку факторів виробництва.

При вивченні цієї теми слід розглянути такі питання:

1. Ринок факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції.

2. Попит і пропозиція на ринку праці в умовах досконалої конкуренції.

При розгляданні першого питання, ринку факторів виробництва чи ринків ресурсів слід уяснити, що вони виконують в товарному господарстві дві основні функції:

1. допомагають визначити, як виробляти товари і послуги (на великих чи малих підприємствах, на основі ручної праці, чи високої технології).

2. Ринки ресурсів допомагають визначити, для кого виробляти ресурси.

Обмежує діяльність фірми виробнича технологія:

- попит на продукт фірми;

- вартість ресурсів.

Попит на робочу силу визначається граничною дохідністю праці. Найняття додаткового робітника має сенс тільки в тому випадку, коли додатковий дохід від нього більше, ніж витрати на зарплату.

Попит на ресурси на конкурентному ринку визначається співвідношенням граничної дохідності ресурсу і граничних витрат даного ресурсу. Поки гранична дохідність ресурсу вище його граничних витрат, попит на даний ресурс зростає, попит на ресурс стабілізується при рівності граничного доходу і витрат, починає знижуватися, якщо граничні витрати ресурсу перевищують його граничну дохідність.

Далі слід розуміти ринки факторів виробництва з монопсонічною та монополістичною владою.

Термін "монопсонія" що до ринку означає „один покупець”, так як "монополія" означає "один продавець". Важливою причиною, що викликає існування бар'єрів, які перешкоджають іншим фірмам вступати в галузь є сучасна технологія. В ряді галузей вона така, що тільки особливо велике за розмірами підприємство спроможне випускати продукцію із мінімально можливими витратами на її одиницю. Також бар'єром на шляху в галузь є патенти, монопольна власність на ті чи інші види сировини.

При розгляданні попиту і пропозиції на ринку праці слід звернути увагу на компроміс між двома можливими благами: вільним часом і придбанням споживчих товарів. Вибір визначається впливом на індивіда ефекту заміщення і ефекту доходу. Якщо задоволені тільки нижчі, первинні потреби, ефект заміщення діє сильніше, індивід збільшує пропозицію праці. Якщо, з точки зору індивіда, його потреби достатньо задоволені, із зростанням доходу він воліє збільшити вільний час, тобто на нього сильніше впливає ефект доходу.

 

Література

1. Основи економічної теорії за редакцією Чухна А.А. Київ. „Вища школа” 2001 р. сторінки 340-349.

2. Основи економічної теорії за редакцією Покрина А.К. Одеса. 1999р сторінки 122-140.

3. Підприємство на ринку факторів виробництва Ковальчук В.М. Зачальна теорія економіки. Тернопіль 1998р. гл.12-14.

4. Основи економічної теорії. За редакцією Ю.В. Ніколенко. Київ "Либідь" 1998р. ч.2 гл. 3-5.

 

5. Економічна теорія. С.В. Мочерний. Київ видавничий центр "Академія" 1998р. роз. 3.

 

Тема 12 Економічна система – об’єкт макроекономіки.

При вивчені цієї теми слід розглянути такі питання:

1. Основні макроекономічні показники в системі національних рахунків.

2. Валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт і методи їх підрахунку.

При розгляданні першого питання слід звернути увагу на те, що мікроекономіка – це рівень окремого підприємства, чи максимум в галузі, а макроекономіка – сфера економічних досліджень, у якій вивчається економіка в цілому, загальний механізм її функціонування, а також чиники, що визначають динамічні зміни в економіці, способи впливу на народногосподарські процеси з боку держави. Результати суспільного виробництва оцінюються в економічній теорії неоднозначно. Існують дві концепції виміру суспільного продукту:

- звужувальна;

- розширювальна.

Звужувальна концепція ґрунтується на марксиській теорії, згідно якої існує продуктивна і непродуктивна праця. Слід засвоїти собі що відносять до кожної сфери.

За сучасною розширювальною концепцією до ефекту суспільного виробництва зараховується не лише матеріальні а й нематеріальні блага і послуги. Продуктивною вважається будь-яка праця, що створює те чи інше благо і приносить дохід. Продуктивною є праця в обох сферах.

Обидві концепції створили свої системи макроекономічних показників:

- звужувальну – систему народногосподарського балансу – СНБ;

- розширювальну – систему національного рахівництва – СНР.

При розгляді СНР слід звернути увагу на те, що це не лише система національних рахунків, але й один із найважливіших інструментів державного регулювання економіки. СНР ґрунтується на бухгалтерському принципі подвійного запису і існує у вигляді сукупності балансів, що відбувають у формі агрегатів рух товарів, ресурсів, доходів і витрат між суб’єктами національної економіки. СНР виконує в національній економіці ту же функцію, що і система бухгалтерського обліку на окремій фірмі. Різні її показники дозволяють вимірювати обсяг виробництва у вартісній формі у конкретний момент часу, розкрити чинники, які безпосередньо визначають функціонування економіки, робити прогноз економічного розвитку, розробляти відповідну економічну політику тощо.

При розгляді другого питання лекції слід уявити собі що основними параметрами оцінки результатів національного виробництва є валовий внутрішній продукт – ВВП, і валовий національний продукт – ВНП. Основою визначення ВВП і ВНП є валютний продукт фірм-суми цін продукту усіх фірм сфери матеріального і нематеріального виробництва національної економіки. Отже, вартість продукту фірм включає перенесену вартість (М) і додану вартість (А+V+m).

Проте до валового продукту фірм зараховується лише додані вартісті, тоді як перенесена вартість не враховується взагалі. Це робиться з метою виключення так званого повторного рахунку при обчислені сукупного продукту. Слід розібратися що визначає А, V, m.

Сума річної доданої вартості усіх фірм на території данної країни утворює ВВП.

Він використовується на споживання та інвестиції. Далі слід уявити собі що таке ВНП. Це по суті ринкова вартість життєвих благ, які створені ресурсами даної нації – як на території своєї країни, так і за рубежем. Для більшості економік країни різниця ніж ВВП і ВНП незначна. У статистичному облікові одних країн застосовують показник ВВП, у тому числі і в Україні, а у інших – ВНП. Основним показником в обліку ООН та інших міжнародних організацій є ВВП.

Метод обчислення національного продукту через доходи дає змогу виявити такі макроекономічні параметри як чистий національний продукт – ЧНП і національний дохід – НД. Дохід нації ВВП/ВНП, зменшений на суму вартості спожитого за рік капіталу (річної амортизації - А), утворює – ЧНП. Отже ЧНП – це річна сума заробітної плати, проценту, прибутків із дивідендами, ренти і непрямих податків. Якщо позбавитися у складі ЧНП від непрямих податків (акцизу, миту) одержимо НД.

Далі слід засвоїти що таке особистий дохід, та з чого він складається.

І останнє – національне багатство – це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромадженних нацією за усю її історію. Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність нації, потенціал її наступного соціального – економічного розвитку.

 

Контрольні питання по т.12.

1. Що визначає макроекономіка?

2. На яких принципах базується система національних рахунків?

3. Назвіть основні показники макроекономіки?

4. Чому при розрахунку ВВП враховується тільки вартість кінцевих продуктів?

5. Що визначають поняття проміжного продукту і доданої вартості?

6. У чому різниця двох методів розрахунку ВВП?

7. Що визначають поняття номінального та реального ВВП?

8. Що являє собою ЧНП?

9. Що таке національний дохід та яка його структура?

 

 

Література.

1. Основи економічної теорії. Навчальний посібник. За ред. Покритана Н.К. та ін. Одеса 1999 гл. 13

2. Основи економічної теорії. Підручник За ред. Чухна А.А. Київ „вища школа” 2001 гл.3 розд. 15

3. Загальна економіка. За ред. І.Ф. Радіонової. Київ „заповіт” 1995, розд.4 4,1; 4,2; 4,3.

 

Т.13: Товарний ринок та економічна рівновага.

При вивчені цієї теми слід розглянути такі питання:

1. Класична модель макрорівноваги і взаємодія ринків, ресурсів, товарів, грошей та інвестицій.

2. модель ринкової рівноваги „сукупний попит – сукупна пропозиція” та їх взаємодія.

При розгляді першого питання слід звернути увагу на те, чому досягнення рівноваги в національній економіці – центральна проблема макроекономічної теорії. Під макроекономічною рівновагою розуміють такий стан національної економіки, за якого динаміка економічного розвитку характеризується бажаною стабільністю: без надлишку нереалізованного суспільного продукту, але без його дефіциту, з повною зайнятістю виробничих ресурсів, але без їх нестачі, з високими і стабільними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Далі слід розібратися з різноманітними концепціями досягнення і підтримування рівноваги економіки, представленими макроекономічними моделями чи схемами спрямованими на сам перед проти причин макроскопічної нестабільності. Як відомо відтворення суспільного виробництва відбувається через економічний кругообіг. Першу спробу побудови моделі економічного кругообігу здійснив ще Ф. Кене (18 ст.) хоча його схема побудована на недосконалих економічних уявленнях того часу, вона виявила величезний вплив на розвиток наступних досліджень макроекономічної рівноваги.

Наступним етапом моделювання рівноваги національної економіки стали схеми простого і розширеного відтворення К. Маркса (1818 – 1883 рр.) викладені ним у 2-му томі „Капіталу”. Умову рівноважного суспільного відтворення Маркс вбачав в дотриманні пропорції обміну між двома підрозділами суспільного виробництва (1 підрозділ – виробництво засобів виробництва, 2 підрозділ – виробництво предметів споживання). Вартість продукту кожного підрозділу він поділив на 3 частини: C+V+m, де С – стара вартість яка утворює фонд заміщення, V+m – нова вартість яка за умов простого відтворення утворює фонд споживання, а за умов розширеного відтворення частина додаткового продукту утворює фонд нагромадження. Тоді вартість суспільного продукту можна уявити сумою продукту обох підрозділів: ВСП = І (C+V+m) + ІІ (C+V+m);

Слід розібратися який нагляд мають ці пропорції при простому та розширеному відтворені. Дотримання цих пропозицій, на думку Маркса, зумовлює рівновагу суспільного відтворення.

В тім він пов’язував її лише з майбутнім плановим господарством, вважаючи що за умов ринкової економіки нестабільність є хронічною.

Теорія відтворення одержала свій подальший розвиток при розробці міжгалузевого балансу, який вперше був розроблений за 1923/24 рік радянськими економістами. У цій роботі брав участь і В. Леонтьєв який пізніше, коли він жив і працював у США, за розробку одного із різновидів міжгалузевого балансу-методу „витрати-випуск” у 1973 р він отримав Нобелівську премію.

Прихильники класичної теорії вважають, що рівновага відновлюється автоматично завдяки таким ринковим інструментам як норма процента і ціна.

Прихильники Кейнсіанської теорії вважають цілком природним порушення відповідності сукупних доходів і витрат. Вони пропонують систему заходів державного впливу на елементи сукупних витрат. Серед цих заходів вони вважають: оподаткування домогосподарств і підприємців, дотації споживачем, бюджетне регулювання, регулювання норми процента. Сучасні представники класичної теорії (неокласики). Покладаючись у питанні встановлення рівноваги на ринкові механізми, визнають необхідність обмеженого державного регулювання. За їхніми уявленнями, сенс такого регулювання – в подоланні впливів, які гальмують дію ринкових механізмів.

При розгляданні другого питання: модель ринкової рівноваги „сукупний попит – сукупна пропозиція” та їх взаємодія слід звернути увагу не те, що взагалі закономірності сукупного попиту не відрізняються від закономірностей індивідуального попиту на окремий товар. Фактично ті ж закономірності: чим вище ціни, тим нижче попит, чим нижче ціна, тим попит вище. Але така зворотня пропорційна залежність у сукупному попиту має свої детермінанти, до яких належать:

- ефект процентної ставки,

- ефект матеріальних цінностей або реального багатства,

- ефект іноземних закупок.

При розгляданні ефекту процентної ставки слід звернути увагу, на те, що тут проблема зміни кривої сукупного попиту пов’язана з проблемою підвищення цін і підвищення процентних ставок. Справа в тому, що сукупний попит розглядається, виходячи з припущення про незмінну кількість грошей в обігу. У винятку, коли ціни зростають, споживачам необхідно більше грошей для закупок. Перш за все, збільшується попит на готівку. В результаті зростає процентна ставка і це зростання визначено попитом на гроші. А це означатиме, що попит зменшиться. Таким чином, існує зворотня залежність між ставкою відсотка і сукупним попитом.

Ефект матеріальних цінностей, або реального багатства що називають ефектом касових залишків, суть якого у тому, що з підвищенням цін реальна купівельна спроможність заощаджень в ощадних касах фактично падає.

А це приведе до відмови від закупок.

І нарешті – ефект іноземних закупок. У тому випадку, коли ціни в країні будуть підійматись, експорт зменшиться, іноземці почнуть купувати менше товарів. При цьому не виключається збільшення імпорту більш дешевших товарів.

Поряд з факторами, які в своїй сутності є ціновими на сукупний попит діють і так звані нецінові детермінанти. Таких нецінових факторів нараховується чотири:

Зміни в споживчих витратах;

Зміни в інвестиційних витратах;

Зміни в державних витратах;

Зміни в Чистому обсязі експорту

Слід розглянути ці фактори, їх механізм здійснення більш ретельно, а потім

криву сукупної пропозиції.

 

Контрольні питання по темі 13

Що таке сукупний попит і від яких чинників він залежіть?

Назвіть детермінанти сукупної пропозиції

Чи може загальна економічна рівновага буди статичною?

 

Література

Основи економічної теоріі Підручник за ред. А. А. Цухна. Київ “Вища школа” 2001 ч III, розд 16

Основи економічної теорії, Навчльний посібник за ред. Покритана А. К. Та інш. Одеса; 1999. розд IV т. 14.

Загальна економіка. Підручник за ред. І. І. Радионової Київ “Заповіт” 1995 розд 4.2.

Т14, Макроекономічна нестабільність.

Т15 Макроекономічне регулювання.

При вивченні цієї теми слід розглянути такі питання:

1. Економічні коливання як форма розвитку народного господарства.

Економічний цикл та його фази

Необхідність регулювання економіки з боку держави

При розгляданні першого питання слід звернути увагу що економічне зростання не є безперервним та равноміним. Ринкова економіка періодично зазнає економічних криз. Інакше кажучи, для економічного розвитку характерне періодичне виникнення, загострення та розв`язання соціально - економічних суперечностей.

Представники різних напрямів та шкіл економічної теорії по-різному пояснювали сутність, причини економічних криз та пропонували різні методи їх розв’язання. Так, прихильники теорії диспропорцій в економіці (Ж.Б.Сей, М. Туган-Барановеський, Р. Гильфердінг) та недоспоживання (С. Сисмонді, К. Робертус, К. Каутський) вбачали головну причину кризу у диспропорціях між обсягом виробництва та рівнем споживання. Й. Шумнетер висунув ідею пере накопичення, пов`язавши це явище з технічним прогресом.

Згідно з Дж.М. Кейнса подано нову макроекономічну концепцію, що пояснює механізм ринкового господарювання в цілому, причини його відхилень від рівноваги, також напрями державного втручання в ринкову систему.

На початку 70-х років XХ ст. кейнсіанський теорії було протиставлено монетарну теорію циклу М. Фріднмена. Згідно з нею головну роль у динаміці національного доходу та циклу відіграє нестабільність грошових пропозицій, вина за що покладається на державу.

Головним стабілізатором економіки монетаристи вважають обсяг грошових пропозицій.

Своє розуміння циклічності капіталістичного відтворення дала марксистська теорія. Вона виходила з об`єктивності економічних криз для капіталістичної (ринкової) системи господарювання. К. Маркс пояснював економічні кризи головною суперечністю капіталістичного виробництва - між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичного формового привласнення. Формою вияву цієї суперечності на практиці є суперечність між планомірного організацією виробництва на окремому підприємстві та недостатнім її рівнем у масштабі суспільства. К. Маркс називав оновлення основного капіталу матеріальною основою періодичного повторення циклічних криз надвиробництва.

При розгляданні другого питання: Економічний цикл та його фази слід звернути увагу, що у теорії виділяють два різновиди економічних циклів:

малі цикли зміни господарської кон’юнктури

великі цикли М.Д. Кондратьева

Знати закономірності цих циклів важливо, бо вони багато в чому визначають економічне становище країн з ринковим господарством у кожний даний момент їх розвитку. Крім того не пізнавши економічних циклів, не можно розробити заходи пом`якшення їх найхворобливійших проявів криз.

Економічний цикл - це форма, в якій відбувається рух економіки. Макроекономічна рівновага є динамічною, мінливою. Її мінливість проявляється не лише у постійному нарощуванні обсягів виробництва, а й у чергуванні скорочень (спадів) та розширень (підйомів) економіки.

У такому економічному циклі виділяють 4 фази:

- Економічне піднесення

- Криза перевиробництва (спад)

- депресія (застій)

- пожвавлення.

Слід засвоїти що відбувається з економікою на кожної фазі економічного циклу і те що суть кризи перевиробництва полягає в перевищенні пропозиції не над потребами, а над платоспроможним попитом, якій у певний момент починає несподівано відставати і скорочуватися внаслідок подорожчання кредиту.

Якщо малі цикли зміни господарської кон’юнктури відбувалися через 10-11 років, то великі цикли М.Д. Кондратьева відбуваються через 50-55 років. Матеріальною основою довгих циклів є оновлення пасивної частини основних фондів (споруд, будівель, транспортних засобів), а також зміни базисних поколінь і технологій провідних галузей економіки.

При розгляданні третього питання лекціях - Необхідність регулювання економіки с боку держави слід засвоїти, що у кінці ХІХ - на початку ХХ в. змінилося уявлення про роль держави в економічній системі суспільства. Кейнсіанська теорія стверджує, що треба менше покладатися на стихійну конкурентну поведінку підприємців, а більше - на втручання держави з метою створення сприятливих умов для розвитку економіки. Ринкова економіка створює загрозу своєму існуванню, поглиблюючи соціальну нерівність у суспільстві. Роль держави в економіці залежить від розміру державної власності та її складу. Якщо держава володіє і керує підприємствами ключових галузей, вона може суттєво впливати на розвиток економіки. Е інструментарій короткострокового та довгострокового державного регулювання економіки. Короткострокове регулювання - це вплив держави на виробництво з метою одержання наслідків протягом року.

Основними засобами короткострокового регулювання є - податкова політика (зміна ставки податків з метою стимулювання або обмеження тих чи інших економічних процесів.

Кредитна політика - подорожчання кредиту використовується для обмеження інвестиційної активності, здешевлення для стимулювання розширення та оновлення виробництва та інші.

Регулювання цін та доходів - механізм прямого регулювання включає: встановлення максимальних граничних цін і заробітної плати та ін.

Одним з найбільш ефективних інструментів в впливу на ступний попит - є державні замовлення. У США, наприклад, держава як покупець забезпечує реалізацію до 20% ВНП.

Планування - полягає у складанні державними органами планів економічного і соціального розвитку на кілька років (звичайно на 3-5 років). Найбільший розвиток планування набуло у Франції та Японії, де протягом всього періоду після другої світової війни приймались п`ятирічні плани.

Для вирішення великої технологічної, економічної або соціальної проблеми використовується програмування.

Для одержання аргументованного уявлення про тенденції розвитку всієї економіки або окремих Ії частин використовується - прогнозування. Розробляються середньострокові (5 років) і довгострокові (10-15 і навіть 50 років) прогнози.

 

Контрольні питання по темі 14, 15

У чому полягає неминучість і об`єктивність економічних криз?

Що таке економічній цикл? Назвіть та охарактеризуйте його фази.

Які зміни в економіці відбуваються при різних фазах циклу?

Що складає матеріально-технічну основу циклічного характеру відтворення?

Які засоби анти циклічного регулювання?

Що ви розумієте під довічними хвилями економічної динаміки?

 

Література.

Основи економічної теорії. Навчальний посібник за ред. Покритана А.К. Та інш. Одеса, 1999, розд. 3 тема 15,16,17.

Основи економічної теорії підручник за ред. Цухна А. А. Київ “Вища школа “ 2001 ч ІІІ, розд. 19.

 

Т16. Економічна політика держави.

При вивченні цієї теми слід роглянути такі питання:

Сутність економічної політики.

Бюджетна податкова політика.

Грошова політика держави

При розгляданні першого питання слід засвоїти що економічна політика - це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх пояснення. Вона існує принаймні у трьох проявах:

як буджетно-податкова, грошово-кредитна і соціально, або політика оходів

В економічній політиці метою може бути:

обсяг ВНП;

темни інфляції;

кількість грошей в обігу;

процент дефіциту бюджету тощо

Засобом же може ставати все те, за допомогою чого досягають визначення мети:

- грошова емісія;

- податкові ставки;

- державні інвестиції;

- проценти за кредит тощо.

Слід звернуту увагу на те, що важливим питанням при визначенні цілей є вирішення принаймні 2-х проблем:- скільки цілей одночасно можуть висуватися при формуванні економічної політики, та як вони мають співвідноситись.

У 70-х роках ХХ ст., коли практика державного регулювання економіки набула значного поширення, а кейнсіантсво досягло високої популярності, традиційними цілями регулювання були:

“повна” зайнятість;

стабільність цін;

регулювальний дефіцит платіжного балансу;

темпи економічного зростання.

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати як умога ширше коло інтересів, був запропонований відомим італійським економістом кінця ХІХ-початку ХХ ст. Вальфредо Парето, згідно з яким добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді, коли будь-яка зміна у цьому розподілі е погіршує добробуту хоча б одного його учасника.

При розгляданні другого питання: Бюджетна податкова політика слід звернути увагу, на те, що позитивна податкова політика покликана влаштовувати державні податки і відати таким чином, щоб вони:

по-перше, не гальмували, а активізували економічну діяльність суб`єктів господарювання;

по-друге, сприяли зниженню коливань економічного циклу;

по-третє, служили розвитку економіки високої зайнятості, уникаючи надмінної інфляції.

Отже фіскальна (податкова) політика становить сукупність фінансових заходів держави, що до регулювання урядових видатків і прибутків для досягнення певних соціально-економічних цілей. Тому в сучасних умовах вона використовується як один з найважливіших важелів виконання економічної ролі і функції держави в ринковій економіці.

Матеріального основою проведення фіскальної політики служить зосередження в руках держави чималих матеріальних і фінансових ресурсів. В розвинених капіталістичних країнах держава розпоряджається від 1/3 до 3/5 національного прибутку і виступає покупцем до 1/3 кінцевого продукту.

Виділяються прямі та непрямі фінансової методи регулювання економіки.

До прямих відносяться передусім засоби бюджетного регулювання. Засоби держбюджету активно використовуються для фінансування витрат на розширене відтворення і покриття невиробничих видатків держави, на держінвестиції, на проведення структурної політики. Державні фінанси використовуються для надання прямих і непрямих субсидій і дотацій окремим підприємствам і галузям, цільових кредитів. Велике значення мають державні закупки товарів і послуг, що служать цілям стабілізації господарської кон’юнктури.

До непрямих засобів відносяться заходи, за допомогою яких держава виливає на фінансові можливості товаровиробників і на розміри споживчого попиту. Найважливішу роль тут відіграє система оподаткування. Сучасна фіскальна система включає крім всього іншого, ряд елементів “автоматичної стабілізації” так званих “ вмонтованих стабілізаторів “.

До цих елементів належать:

по-перше автоматична зміна податкових надходжень зі зміїного прибутку суб`єктів господарювання. Як тільки прибуток товаровиробників починає змншуатися, податкові надходження в бюджет також скорочуються.

Слід звернути увагу на концепцію податків американського професора А. Лаффера. Її суть зводиться до обґрунтування стимулюючого зниження податків на економічне зростання. Граничний рівень податкової ставки, на думку Лаффера не повинен перевищувати 30% загальної суми прибутку всіх суб`єктів господарської діяльності: як підприємців, так і найманих робітників.

При розгляданні третього питання: Грошова політика держави слід звернути увагу на те що грошово-кредитне регулювання макроекономічних процесів полягає у регулюванні кількості грошей в обігу і процентних ставок. Регулювання грошової маси здійснюється центральним емісійним банком країни такими методами:

операції на відкритому ринку;

встановлення облікової процентної ставки;

зміна обов`язкових резервних вимог.

Слід раз обратися у цих методах

Грошове-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового і кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Слід разобратися в двох основних варіантів монетарної (грошово-кредитної) політики:

- політика “дешевих грошей”, та політика “дорогих грошей”

 

Контрольні питання по темі 16.

1. У чому сутність економічної політики держави?

2. Що може бути митою в економічній політиці?

3. Які були традиційні цілі регулювання в економіці згідно з кейнсіанської теорії?

4. Що з`являється матеріальною основою проведення фіскальної політики?

5. Що таке прямі та непрямі фінансові методи регулювання економіки?

6.В чому полягає грошово-кредитне регулювання макроекономічних процесів?

 

Література

1. Основи економічної теорії. навчальний посібник за ред. А. Покритана, Одеса, ОДЄУ, 1999 т.18-23.

2. Основи економічної теорії за ред. Николенка ч.І гл. 7,8.

3. В. Ковальчук. загальна теорія економіки. Тернопіль, 1998, гл. 28.

4. Основи економічної теорії. підручник за ред. А. А. Чухна, Київ "Вища школа" 2001, ч. 3. розд. 16,17,18.