Класифікація за рівнем доходу, прийнята Світовим банком

Одним з найважливіших методів класифікації країн у світовій економіці є об'єднання їх у групи за показником ВНП на душу населення. Цей економічний параметр прийнятий головним критерієм Світового банку для економічного аналізу та формування власної економічної політики. Зокрема, зарахування будь-якої країни до тієї чи іншої групи даної класифікації дає їй можливість отримувати за необхідності пільгові кредити від Світового банку (і не лише від нього) або безкоштовну допомогу від розвинених країн та міжнародних організацій.

За рівнем доходу кожна економіка класифікується на: економіку з низьким доходом, середнім доходом (який може бути нижчим середнім та вищим середнім) та економіку з високим доходом. Станом на 1994 р. класифікація Світового банку охоплює 209 країн (248 країн-2009):

Країни з низьким доходом (low-income countries) — 64 держави, у яких ВНП на душу населення становить 725 дол. США або менше. (Станом на 01.01.2011 від $ 995 і нижче)

Країни з середнім доходом (middle-income countries), які діляться на:

а) країни з нижчим середнім доходом (lower middle-incomecountries) — 66 держав з ВНП на душу населення у межах від 726 до2895 дол. США (Станом на 01.01.2011 від $ 996 до $ 3,945);

б) країни з вищим середнім доходом (upper middle-incomecountries) — 35 держав, в яких ВНП на душу населення — 2896—8995 дол. США. (Станом на 01.01.2011 від $ 3,946 до $ 12,195)

Країни з високим доходом (high-income countries) — 44 держави, в яких ВНП на душу населення становить 8995 дол. США і вище. (Станом на 01.01.2011 від $ 12,196 і вище)

Більшість країн з високим рівнем доходу — це індустріальні, промислово розвинені країни.

Своєю чергою, переважна кількість країн, що розвиваються, має низькі доходи на душу населення (за винятком держав — членів ОПЕК і групи НІК). Країни з перехідними економіками групи просунутих і тих, що наближаються до них, характеризуються здебільшого вищими середніми доходами, держави ж СНД — нижчими середніми.

Класифікуючи країни за ступенем відкритості світовому ринку, за основний критерій Світовий банк звичайно приймає частку експорту у ВНП. Економіка будь-якої країни умовно вважається закритою, якщо частка експорту у ВНП становить менше ніж 10 % (на 1994 p.). Для країн з відносно відкритою економікою показник експорту у ВНП має перевищувати 35 %. Більшість країн світу є достатньо відкритими для світового ринку (див. табл. 19), зокрема країни з перехідними економіками. В Україні частка експорту у ВНП коливається у проміжку від 20 до 24 % (дані за 1994 p.).

Таблиця 19.

Групи країн у міжнародній економіці за часткою експорту у ВНП (1994 р.)

Частка експорту у ВНП, %	Кількість країн	ВНП, млн. дол. США	Населення, млн. чол.	ВНП на душу населення, дол. США
менш ніж 10		5 205 000		11,610
10—19		8 448 000		4,770
20—24		5 270 000		6,760
25—34		4 233 000		2,100
більш ніж 35		2 129 000		5,140
дані відсутні		508 000		2,890

Джерело: The World Bank Atlas, 1996. — Washington, World Bank, 1996. — P. 23.

 

Категорія країн з середнім рівнем доходу на душу населення є найбільшою і підрозділяється на дві підкатегорії: країн з рівнем доходу вище середнього і країн з рівнем доходу нижче середнього. За станом на 2009 рік середній рівень доходу на душу населення в світі склав $ 3,373. Це офіційна аналітична класифікація Усесвітнього банку. Фіксується протягом фінансового року (закінчення 30 червня) і оновлюється щорічно (уточнена статистика зазвичай публікується в жовтні).

Останнім часом ООН і інші міжнародні організації почали застосовувати новий синтетичний показник рівня соціально-економічного розвитку - так званий Індекс Людського Розвитку (ІЧР) - інтегральний показник, що сполучає три основні компоненти: довголіття, освіта і рівень життя. Довголіття вимірюється середньою очікуваною тривалістю життя, освіта - комбінацією письменності дорослих і середньої кількості років навчання, а рівень життя - реальним ВВП на душу населення з поправкою на місцеву вартість життя (використовується паритет купівельної спроможності (ППС) національної валюти). Найвищі показники ІЧР мають Канада, США, Японія, а найнижчі - африканські країни Сомалі, Сьєрра-Леоне і Нігер. Росія в цьому переліку замикає групу країн з високим рівнем ІЧР

 

Питання 4. Інтернаціоналізація господарського життя.

Важливою особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

У процесі глобальної інтернаціоналізації світового господарства, розвитку нової “архітектури” геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів.

Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами.

З середини 70-х років ХІХ ст. поряд з товарним експортом важливого значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшились у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися.

Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

Перший етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) – інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

Другий етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, яка пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.

Третій етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо.

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси).

Транснаціоналізація є ключовою тенденцію сучасної інтернаціоналізації, яка виявляє себе у зростанні кількості міжнародних фірм і у розширенні масштабів їх діяльності, а якісно – у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Тому транснаціоналізація може розглядатися як друга домінанта світового економічного розвитку.

На сьогоднішньому етапі набуває подальшого зростання рівень інтернаціоналізації, який вимірюють співвідношенням обсягу експорту товарів до матеріального виробництва. Цей процес привів до того, що в рамках всієї світової капіталістичної системи сформувались окремі світові ринки як сировини і палива, так і з промислових виробів (наприклад, машин, сталі, текстильних товарів і т. д.). Центр ваги процесу інтернаціоналізації при цьому усе більше переміщується зі сфери традиційної зовнішньої торгівлі в сферу інших економічних відносин між міжнародними фірмами. Це приводить до того, що процес інтернаціоналізації зі сфери обігу переміщується у виробничу сферу.

У результаті інтернаціоналізації світової економіки посилюється боротьба за привласнення і використання досягнень науково-технічного прогресу, що посилює тенденцію до вирівнювання умов розвитку продуктивних сил у промислово розвинених країнах.

 

Питання 5. Міжнародний поділ праці: сутність, форми та фактори.