Структура процесу виховання

Під системою виховної роботи розуміють єдність мети, змісту, принципів, організаційних форм, методів і засобів виховання, що забезпечують формування всебічно розвинутої особистості.

Цілісна система виховної

Роботи

■ мета, завдання, принципи виховання;

■ зміст виховання;

■ виховна взаємодія інтегрованих суб'єктів в їх операційно-діяльнісному вираженні;

взаємозв язок цих компонентів очевидний. 6 метою з ясування суті системного підходу до організації виховного процесу у ВНЗ слід розкрити значення кожного з компонентів.

Перший компонент. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинута, високоосвічена, соціально активна й національно свідома, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення [98]. Метою виховання у вищому навчальному закладі є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов'язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізовуватися в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал, носій культури [99].

її конкретизацією є головні завдання, а саме:

— забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;

— реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на "усередненого" вихованця;

— сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкуванню нею духовних надбань українського народу;

— виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;

- формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;

- виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

- культивування кращих рис української ментальності — працелюбності, свободи, зв'язку з природою, поваги до жінки, толерантності;

- формування почуття господаря: господарської відповідальності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;

- охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров'я;

- забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

- формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;

- спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності [99].

Практична реалізація мети і завдань виховання передбачає врахування регіональних й етнографічних особливостей, специфіки ВНЗ.

Принципи виховання є вихідними положеннями, які визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу. Вони не зводяться до суми якихось рецептів і правил, а трактуються як сукупність основоположних керівних ідей, що визначають той чи інший підхід до виховної діяльності, тобто їм надається методологічне значення.

Реалізація принципів виховання допомагає здійснювати його на науковій основі, свідомо узгоджувати мету і засоби виховання, передбачати виховну взаємодію інтегрованих суб'єктів виховного процесу, тих чи інших факторів соціальної взаємодії (виховання — процес багатофакторний), досягати бажаних результатів відповідно до поставлених мети і завдань. Зрозуміло, що під впливом вимог суспільства до виховання зміст принципів збагачується, а значення окремих із них актуалізується.

Ефективність виховання забезпечується дотриманням таких фундаментальних принципів виховання [99]:

- принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

- принцип культуровідповідності. Базуючись на набутому впродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихованець і педагог стикаються з проблемами, розв'язання яких потребує творчого підходу. Проблематизація моральної культури є джерелом особистісного розвитку, умовою привласнення загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості;

- принцип гуманізаціївиховного процесу означає, що педагог зосереджує увагу на людині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби людини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;

- принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку

зору один одного, визначають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції. Педагог уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; рахується з його психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей; вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійну творчість та індивідуальність;

— принцип цінності означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної картини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі сфери життєдіяльності молоді; здійснюється в різних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальній діяльності;

— акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтації виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованця; створення умов для досягнення життєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальних здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів;

— принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної людини своєрідно і неповторно. Викладач культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватися індивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприятливості, відповідальної поведінки;

— принцип життєвоїсмислотворчоїсамодіяльності передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни;

— принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;

— принцип технологізації передбачає послідовні науково обґрунтовані дії викладача у виховному процесі та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності і гарантує позитивну розвивальну динаміку;

— принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес. Завдання виховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і передбачають формування у молоді готовності до ефективного розв'язання життєвих проблем. Умовами реалізації цього принципу є: взаємозв'язок виховних завдань і завдань соціального розвитку демократичного суспільства; координація взаємодії соціальних інститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексу соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтація педагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахування його найрізноманітніших чинників;

інститутів, враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявів суспільства, негативних проявів поведінки молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому має забезпечуватися система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.

М.Красовицьким доповнено перелік фундаментальних принципів виховання студентської молоді в сучасних умовах конкретизацією сутності окремих принципів педагогіки особистості [74]:

О Визнання самоцінності особистості у визначенні цілей її виховання. Практичною проблемою реалізації цього принципу є поєднання в цілях виховання окремої особистості суспільно значущих пріоритетів та її власних ціннісних орієнтацій.

О Індивідуальний підхід як підтримка морального становлення особистості. Його реалізація є складним, тривалим процесом педагогічної підтримки духовного й морального становлення особистості як найповнішої реалізації особистісно орієнтованого підходу до виховання. Необхідність індивідуального підходу випливає з фундаментального положення психології про те, що будь-який зовнішній вплив заломлюється через внутрішні умови, від яких залежить ефективність цього впливу:

О Єдність поваги й довіри до особистості та вимогливості до неї. Цей принцип є важливою умовою розвитку у студентів самодисципліни, творчого характеру, відповідальності, морального загартування. Його реалізація є протидією гуманістичним спекуляціям, вседозволеності й лібералізму у вихованні, що розбещує студентську молодь.

О Єдність свободи вибору та відповідальності особистості. Така єдність становить фундамент гуманізму й демократії. Але з урахуванням вікових можливостей студентської молоді й соціальної ситуації, яка в певній мірі залежить від управлінської діяльності наставників. Сформульований принцип покликаний сприяти усвідомленню студентами свободи не як незалежності від будь-яких обмежень. Студент, як доросла людина, повинен знати, що нестиме відповідальність за деструктивні дії, за образу іншої людини, за аморальні вчинки.

О Єдність прав і обов'язків особистості. Він яскраво засвідчує, що на першому плані стоять права людини. Спрямованість цього принципу полягає в усвідомленні кожною особистістю того, що ніяке суспільство не може існувати без виконання кожним громадянином певних обов'язків перед державою, суспільством, сім'єю. Його основна функція — виховання громадянськості та поваги до закону.

О Виховання як стимулювання внутрішнього життя особистості. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб з урахуванням вікових особливостей викликати у студентів прагнення зрозуміти сенс життя, перш за все власного, у повній його досконалості, осмислити ідеал спеціаліста, людини та свою відповідність цьому ідеалу, побачити себе очима інших тощо. Отже, кожен студент як майбутній спеціаліст і як людина має побудувати картину власного "Я".

Комплексна реалізація наведених вище принципів є визначальною у створенні сприятливих умов для успішного функціонування виховної системи, спрямованої на досягнення мети і розв'язання завдань виховання студентської молоді.

Вища школа здійснює підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяє оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, примноженню культурного потенціалу, який забезпечує високу ефективність діяльності майбутніх фахівців шляхом:

О виховання майбутніх фахівців авторитетними високоосвіченими педагогами, носіям и

високої загальної, світоглядної, професійної, емоційної, естетичної культури; О створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його

мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої

діяльності; О збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі у відродженні забутих та

створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, ВНЗ, розвиток

художніх здібностей студентів; О формування „Я"-концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку,

самовиховання, самовдосконалення; О пропаганди здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю,

наркотиків, викоріненню шкідливих звичок.

У процесі виховання у студентів виробляються ставлення різного спрямування:

■ оціночні ставлення (оціночні судження);

■ емоційні ставлення (емоційні реакції або стійкі почуття);

■ дієво-практичні ставлення (вчинки, дії).

Вчинки, емоції та оціночні судження людини не завжди збігаються. Це одна із суперечностей, яку слід враховувати у виховному процесі.

Універсальним методом виховання є організація життєдіяльності студентів, включення їх в різні види діяльності із забезпеченням права вибору. Широко застосовуються й традиційні методи: диспути, бесіди, ілюстрації, демонстрації, проблемні пошуки, самостійна робота над фольклорними та етнографічними джерелами, переконування, сугестія, приклад. Використання таких методів, як схвалення і осудження поведінки вихованця передбачає повагу до його особистості, прав і свобод. Доцільними є методи переорієнтації зусиль вихованця з негативних справ на позитивні, створення виховних ситуацій, методи самовиховання.

Як свідчить практика виховання, формувати поведінку людини тільки вербальним способом неможливо. Необхідний синтез думки, слова і справи:

„ Verba docent, exemple trahut" — слова навчають, приклади захоплюють. Дж.Дьюї зазначав: „Не вчитель і підручник — джерело знань, а руки, очі, вуха, фактично усе тіло", що означає: для того, щоб вихованці мали поведінку, відповідну суспільним ідеалам, необхідно мати прийнятні для цього міжособистісні стосунки, що формуються цілеспрямованими зусиллями вихователя за допомогою організації певного виду діяльності, тобто самодіяльності з усвідомленням її ідейної та моральної суті.

Як відомо, надбанням людини є те, що вона сама здійснила і в процесі діяльності емоційно та раціонально пережила.

Спілкування і міжособистісні стосунки, що складаються у процесі практичного розв'язання проблем життєдіяльності, є дієвим засобом виховання і розвитку особистості студента (наприклад, студентське самоврядування).

Серед форм організації виховання поширені фольклорні свята, свята рідної мови, вечорниці, подорожі рідним краєм, конкурси, зустрічі, змагання, конференції, молодіжні ігри та забави тощо.