Методичні вказівки до вивчення питань теми. Всі учасники цивільних відносин об’єднуються поняттям «особи»

Всі учасники цивільних відносин об’єднуються поняттям «особи». В новому Цивільному кодексі України застосовується термін «фізична особа», який вживається в усіх європейських системах і більше відповідає сутності цієї правової категорії.

Насамперед, студентам потрібно визначити поняття фізичної особи якою відповідно ст. 24 ЦК України є людина, що виступає як учасник цивільних відносин. Фізичними особами є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Варто відмітити й важливий для цивільного права поділ фізичних осіб на повнолітніх - які досягли 18 років; неповнолітніх - віком з 14 до 18 років, та малолітніх - до 14 років.

Далі необхідно встановити, якими юридичними властивостями мають бути наділені фізичні особи для того, щоб мати цивільного права та виконувати обов’язки. Це цивільна правосуб'єктність фізичних осіб - така, що визнається рівною мірою за всіма особами, можливість мати цивільні права та обов'язки та своїми діями створювати їх для себе.

Істотне значення для реалізації цивільних прав та обов’язків фізичної особа мають засоби її індивідуалізації, серед яких ім’я фізичної особи та місце проживання фізичної особи.

Далі необхідно звернутися до елементів цивільної правосуб’єктності: цивільної правоздатності фізичної особи, якою є її здатність мати цивільні права та цивільні обов'язки; цивільної дієздатності та цивільної деліктоздатності. Особливо уважно слід розглянути положення законодавства щодо цивільної дієздатності фізичної особи як здатності своїми діями набувати собі цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатності своїми діями створювати собі цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільною дієздатністю наділена фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними; обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, у ЦК України проведено розмежу­вання окремих видів цивільної дієздатності: повної, неповної, часткової, обмеженої, а також передбачена можливість за певних підстав визнати фізичну особу в судовому порядку недієздатною.

При вивченні цієї теми бажано звернути увагу на обсяг дієздатності малолітніх та неповнолітніх осіб, осіб, що обмежені судом в дієздатності, та на правові наслідки перевищення такими особами меж обсягу дієздатності. Як самостійну категорію необхідно розглянути поняття дрібного побутового правочину.

Особливий інтерес становлять положення закону щодо мож­ливості емансипації неповнолітньої особи - визнання за нею повнолітнього обсягу цивільної дієздатності, що можливо за рішенням органу опіки та піклування або суду, якщо для цього є підстави, визначені законом.

Необхідними складовими інституту цивільної правосуб’єктності фізичної особи є норми, що визначають підстави, порядок та юридичні наслідки визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою та оголошення померлою.

Розкриття елементів цивільної правосуб’єктності фізичної особи потребує також з'ясування питань щодо актів цивільного стану, якими відповідно до ст. 49 ЦК України є події та дії, які нерозривно пов’язані з особою і започатковують, змінюють, доповнюють, припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків. Закон відносить до актів цивільного стану: народження дитини, встановлення її походження, набуття грома­дянства, вихід з громадянства та його втрату, досягнення відповідного віку, надання повної дієздатності, обмеження у дієздатності, визнання особи недієздатною, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, зміну імені, інвалідність, смерть тощо.

Студентам необхідно з’ясувати також вимоги до особи, яка має право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом. Таке право має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Далі доцільно визначити умови здійснення фізичною особою права на підприємницьку діяльність, зокрема порядок державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. При цьому основна увага має бути сконцентрована на питаннях: які органи проводять державну реєстрацію, які доку­менти та в якому порядку повинна надати фізична особа для державної реєстрації її як суб’єкта підприємницької діяльності; які основні права фізичної особи, що має намір здійснювати під­приємництво, які обов’язки державного реєстратора, які умови внесення до єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; який строк ведення державної реєстрації та видачі свідоцтва; які підстави для відмови у державній реєстрації; які наслідки настають, якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації; які нормативно-правові акти застосовуються щодо підпри­ємницької діяльності фізичних осіб. Для більш докладного розгляду теми необхідно звернутися також до положень Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р., який, зокрема, визначає основні за­сади підприємницької діяльності.

Важливе значення для розкриття теми мають встановлені законом обмеження щодо можливості здійснення підприємницької діяльності певними категоріями осіб. Для цього студентам необ­хідно звернутися, зокрема, до положень законів України: «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р.; «Про статус Депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р.; «Про місцеве само­врядування» від 21 травня 1997 р.; «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.; «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р.; «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. та ін.; а також до положень законодавства про види діяльності, які потребують спеціального Дозволу (Закон України «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності» від 1 червня 2000 р.).

Джерела, рекомендовані до заняття:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Украї­ни. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

3. Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон Ук­раїни від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. - № 14. - Ст. 78.

4. Про судову практику в справах про визнання громадянина об­межено дієздатним чи недієздатним: Постанова Пленуму Верховно­го Суду України від 28 березня 1972 р. № 3

5. Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану: Постанова Пленуму Верховно­го Суду України від 7 липня 1995 р. № 12.