Теоретичні основи соціальної роботи 21

реальне ставлення особистості до тих об'єктів, заради яких розгортаєть­ся його діяльність. Ефективну соціальному працівникові притаманна ор­ієнтація на людину як на найвищу цінність усвідомлення і прийняття її самоцінності, неповторної індивідуальності і творчої сутності.

Можна говорити, що професійно-цінністна орієнтація є основою діяль­ності соціального працівника як об'єкта соціальної роботи. Розвиток професійного "Я — об'єкта" формує базові складові особистості: про­фесійну свідомість і самосвідомість, які не лише акумулюють основи професійних вимог і завдань, своїх потреб, можливостей, інтересів, але й сприяють пізнанню професійної ролі, виступаючи в якості внутрішніх мотивів професійної діяльності. У такого професіонала, котрий володіє розвиненою самосвідомістю, підвищується впевненість у собі, задово­лення своєю професією, ефективність роботи, зростає прагнення до са-мореалізації, до розвитку особистішого потенціалу. Структура особисті­шого потенціалу включає такі компоненти:

а) професійні знання, уміння, навички (кваліфікаційний потенціал);

б) працездатність (психофізіологічний потенціал);

в) інтелектуальні здібності (освітній потенціал);

г) креативні здібності (творчий потенціал);

д) здатність до співробітництва і взаємодії (комунікативний потенці­
ал);

є) цінністно-мотиваційну сферу (моральний потенціал).

Основу особистішого потенціалу становлять професійно обумовлені якості особистості, до яких відносяться: психологічні характеристики, що є частиною здібностей для даного виду діяльності; психоаналітичні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як фахівця — професіонала; психолого-педагогічні якості, спрямовані на створення ефекту особистої привабливості.

Соціальному працівникові мають бути притаманні і такі особистіші якості, як гнучкість, яка проявляється на інтелектуальному, емоційному і поведінковому рівнях; висока міра особистості і соціальної відпові­дальності; адаптованість, яка проявляється як відкритість у спілкуванні, готовність прийняти і розділити норми, цінності і спосіб життя іншої людини; уміння контролювати свою поведінку в різних життєвих ситуа­ціях і ситуаціях спілкування; здатність відстоювати свої переконання, створювати і підтримувати емоційний комфорт у ситуації міжособистіс-ного спілкування.

22 Соціальна робота

Така вимогливість до нрофесійно-особистіспих якостей соціального працівника як до суб'єкта соціальної роботи пояснюється надзвичайно складною і багатоаспектною структурою об'єкта соціальної роботи.

Проблемні питання, які стосуються об'єктів соціальної роботи вирі­шується суб'єктами, в особі різних соціальних служб та інституцій, які є різними за рівнем відомчої підпорядкованості.

Як зазначає Інститут проблем сім'ї та молоді, об'єктом соціального роботи можуть бути не лише клієнти, які становлять об'єкт соціальної роботи, а й люди, які становлять її суб'єкт, а також інші люди, які можуть впливати на соціальну проблему, заради якої, наприклад, створе­ний той чи інший проект (наприклад, керівники й політики, що прийма­ють рішення). Це означає, що в межах одного соціального проекту мо­жуть існувати кілька рівнозначних або не рівнозначних об'єктів: одна або кілька цільових груп клієнтів, які отримують допомогу; цільові гру­пи соціальних працівників, волонтерів, фахівців, яких потрібно навчити методиці падання допомоги; цільові групи людей, котрих потрібно пере­конати сприяти наданню допомоги доступними їм засобами (відповідни­ми рішеннями, якщо це керівники й політики, формуванням громадської думки, якщо це представники засобів масової інформації тощо).

Таким чином, сутність вибору об'єкта соціальної роботи полягає в тому, щоб обрати саме ту цільову групу (або кілька груп) серед усіх інших груп, існуючих у даному соціальному середовищі, яка найбільше страждає від тієї соціальної проблеми, на розв'язання якої переважно спрямована соціальна робота, та або може найбільше вилинути на харак­теристики цієї проблеми (зміст, структуру, масштабність, характер, соц­іальну значимість тощо).

Природно, технологія соціальної роботи, форми і методи втручання при роботі з цими групами, можуть бути різними [3].

До основних критеріїв вибору об'єкта конкретного соціального про­екту слід віднести такі:

■^ відповідність об'єкта ідеології даного проекту. Якщо дія спрямо­вана на попередження епідемії ВІЛ/СНІДу, недоцільно обирати об'єк­том "дітей вулиці" або тих, хто зловживає алкоголем, хоча й серед цих цільових груп клієнтів соціальної роботи можуть бути ВІЛ-інфіковапі, які слугують джерелом поширення інфекції. Доцільніше дослідницьким шляхом визначити ту цільову групу чи кілька груп, "внесок" яких у поширення інфекції є найбільшим. Якщо дослідження вказують, що най-

Теоретичні основи соціальної роботи 23

більша питома вага в загальній структурі ВІЛ-інфікованих належить ін'єкційним наркоманам, то, очевидно, саме ця цільова група має бути обрана об'єктом уваги у попередженні епідемії;

^ відповідність об'єкта визначеним цілям проекту, програми. Якщо ціллю проекту визначено запобігання інфікуванню ін'єкційних нарко­манів в межах певної території, недоцільно включати до складу об'єктів ін'єкційних наркоманів іншої території;

^ відповідність об'єкта тим чинникам, які найбільше детермінують кризові ситуації клієнтів соціальної роботи. Якщо дослідження вказують на існування суміжних об'єктів, які суттєво впливають на соціальну проблему об'єкта, який є головним стосовно ідеології і цілей конкретної програми, ці об'єкти також мають бути включені в проект. Наприклад, неготовиість державних службовців впроваджувати в Україні інститут прийомної сім'ї, зумовила необхідність визначити їх як об'єкт відповід­ної програми, поруч із самими дітьми-сиротами;

■^ відповідність об'єкта особливостям його внутрішньої структури. Якщо дослідження об'єкта "діти вулиці" вказують на існування кількох цільових груп усередині цього об'єкта, які істотно відрізняються одна від одної, доцільно передбачити відповідну диференціацію, визначаючи об'єкт (об'єкти) конкретної програми соціальної роботи.

Опрацювання критеріїв вибору об'єкта на етапі розробки будь-якої соціальної програми може викликати потребу в розширенні переліку об'єктів в межах цієї програми або виокремленні певних об'єктів для інших, суміжних програми зі схожою ідеологією і цілями. Суміжні про­грами, в залежності від ситуації, можуть бути потрібними одночасно або послідовно, коли одна програма обов'язково має передувати іншому.

Література

1. Соціальна робота: теория и практика. — М.: ИНФРА — М, 2002.

2. Соціальна робота/ За ред. В.Андрущенка, М.Лукашевича: 7ч. — ч. II. - К.: ДЦССМ, 2002.

3. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми і молоддю. - К.: ДЦССМ, 2000.

Питання для самоперевірки

1. Визначити сфери діяльності суб'єктів і об'єктів.

24 Соціальна робота

2. Дати характеристику об'єкту соціальної роботи.

3. Суть, місце і рівень суб'єкта в соціальній роботі.

4. Охарактеризувати критерії вибору об'єктів у сфері соціальної ро­боти.

5. Характер взаємодії об'єктів і суб'єктів соціальної роботи.

4. Функції, структура, рівні соціальної роботи

Виходячи із аксеологічної і функціональної природи, соціальну ро­боту можна охарактеризувати як один із багатопланових і досить трудо-ємких видів професійної діяльності. Соціальний працівник виконує різно­манітні функції щодо організації, координації, забезпечення підтримки (психологічної і фізичної), правової й адміністративної допомоги, ко­рекції тощо. Це спеціаліст, який може сприяти реалізації соціальної пол­ітики держави на різних рівнях: на рівні управління, матеріально-техніч­ного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосеред­ньої практики соціальної роботи.

Такий спеціаліст у процесі діяльності повинен володіти досить чима­лим і різноманітним обсягом знань, які служать основою професійних умінь: координації, управління, організації, діагностування, аналізу, ко­мунікації, корекції, реабілітації.

Виходячи із змісту соціальної роботи і особливостей сфери діяль­ності соціального працівника, можна визначити такі професійні функції спеціаліста:

— аналітико-гностична (виявлення і облік на території обслугову­вання сімей, неповнолітніх дітей, громадян, котрі потребують різної за видами і формою соціальної підтримки та здійснення стосовно їх патро­нажу);

— діагностична (виявлення причин появи у громадян труднощів як за місцем проживання, так і за місцем навчання й роботи);

— прогностична (програмування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення окремої моделі технології прогнозування і моделі поведінки об'єктів);

— організаційна (організація і координація діяльності соціальних служб, відомств, організацій, різних державних і недержавних структур щодо надання допомоги і соціальної підтримки людям, які їх потребу­ють; здійснює планування щодо реалізації завдань соціальної політики;

ШШШШ^ШІ ВН

Теоретичні основи соціальної роботи 25

сприяє розвитку мережі соціальних інституцій по обслуговуванню і соц­іальній підтримці населення);

— комунікативна (забезпечує налагодження взаємодії особистості, соціальної групи, які виступають клієнтами, та державних і недержавних організацій, волонтерів, спонсорів, соціальних партнерів);

— активізаційна (сприяння активізації потенціалу можливостей клієнтів — окремої людини, сім'ї чи соціальної групи, які опинилися в складній життєвій ситуації; стимулювання їхніх зусиль на самодопомогу, самовдосконалення);

— охоронно-захисна (сприяння захисту прав клієнтів і створення умов для виконання ними своїх обов'язків по відношенню до держави, суспільства, спільноти, сім'ї, дитини; організація правової просвітниць­кої роботи серед населення з метою вивчення міжнародних і державних документів, які регламентують права, обов'язки, норми поведінки пред­ставників різних груп об'єктів соціальної роботи);

— посередницька (надання допомоги в налагодженні контакту з по­трібними соціальними інститутами; виявляти основні функції соціальних інститутів; виявляти шляхи та зміст роботи профільних установ у соц­іальній підтримці і допомозі; попереджувати, по можливості, появу конфліктів між клієнтами і державними органами чи соціальними інститутами);

— соціально-терапевтична (вирішення проблеми соціально-терапев-тичної допомоги клієнтам, організація соціально-терапевтичної допомо­ги, виявлення рівнів та форм соціально-терапевтичної допомоги, обгрун-товання доцільності надання соціально-терапевтичної допомоги);

— корекційно-реабілітаційна (здійснення аналізу суб'єктивних і об'єктивних можливостей щодо соціальної реабілітації; організація ко-рекційно-реабілітаційної роботи з різними клієнтами; вибір оптимальних видів корекції, визначення рівнів й ефективності корекційно-реабілітац-ійної роботи, розробка методичних матеріалів для корекційно-реабілітац-ійноїроботи);

— попереджувально-профілактична (виявлення закономірностей і особливостей проблеми клієнта, приведення в дію соціально-правових, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів по­передження і подолання негативних явищ, вибір і застосування ефектив­них форм соціально-профілактичної роботи, використання методів зао­хочення і покарання на засадах гуманізму, забезпечення клієнтів інфор­маційними матеріалами).

26 Соціальна робота

Перелік функцій може бути дещо розширеним, оскільки науковці і практики виявляють нові обов'язки соціальних працівників, нові пробле­ми людей різних соціальних груп і різного віку. Останнім часом набува­ють свого визнання такі функції соціального працівника [ 1 ], як:

— соціально-педагогічна — це функція виявлення інтересів і потреб у різних видах діяльності (культурно-оздоровчій, технічній і художній творчості, екскурсійно-туристичній тощо);

— соціально-психологічна (проведення різного виду консультацій і здійснення корекції міжособистісних відносин людей у різних соціальних інститутах, надання допомоги у соціальній реабілітації всім, хто цього потребує);

— соціально-медична (організація роботи по проведенню профілак­тики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної до­помоги, культури харчування; організація роботи по плануванню сім'ї, формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки; сприяти формуванню здорового способу життя);

— соціально-побутова (сприяння у наданні необхідної допомоги різним категоріям населення — інвалідам, людям похилого віку, моло­дим сім'ям тощо — у поліпшенні їхніх житлових умов, організації нор­мального побуту).

Зміст і особливість функцій, на думку П.Д.Павленка, О.Й.Холосто-вої, А.Й.Каиської, М.П.Лукашевича [1;2;3], вмотивовують структуру і рівні соціальної роботи. Безперечно, структура соціальної роботи — це взаємообумовлеиия досить стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження цих основних властивостей [1,18].З цих позицій можна роз­глядати структуру соціальної роботи, яка включає низку взаємопов'яза­них компонентів: суб'єкт — зміст — управління -об'єкт та функції, які реалізуються в дії і пов'язують усі складові структури.

Звичайно, що будь-яка робота починається з об'єкта, оскільки він її виконує, але завершується вона певним результатом, який безпосередньо пов'язаний з цими результатами. І від того, наскільки вдало визначено у структурі соціальної роботи об'єкт, істотно залежить результативність соціальної дії фахівця щодо надання допомоги у певній галузі.

Як зазначають вітчизняні вчені, "органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння нормалізації соціаль­но-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності працівників державних установ в управлінні" [4,22]. Хоча структурними компонента-

Теоретичні основи соціальної роботи 27

ми в організації соціальної роботи виступають не лише державні устано­ви, відомства, а й спеціалізовані державні установи чи заклади, які причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров'я, безпеки тощо" [4,22].

Проте означені компоненти лише в сукупності можуть розкрити суть соціальної роботи, яка за змістом і характером домінуючих проблем по-требуює усвідомлення двох основних аспектів соціальної роботи в Ук­раїні: перший — це вирішення найбільш болючих і невідкладних про­блем людей; другий аспект — це вирішення глобальних завдань у перс­пективі, прогнозування і попередження появи гострих соціальних про­блем у масштабному плані (злиденність, безробіття, хвороби, обумовлені соціальними причинами, проблема загострення девіації серед дітей і мо­лоді та ін.).

При такому сприйнятті двох основних підходів до розуміння суті соціальної роботи можна стверджувати, що вони, безперечно, обумов­лені соціальною політикою, основними напрямами і орієнтирами розвит­ку суспільства. Зокрема, що стосується основних напрямів (або видів) соціальної роботи:

— соціальна діагностика і профілактика,

— соціальна реабілітація,

— соціальна корекція і терапія,

— соціальне проектування,

— соціальне прогнозування,

— соціальна експертиза,

— соціальне посередництво,

— соціальне консультування,

— соціальне забезпечення,

— соціальне страхування,

— соціальна опіка й опікунство.

Особливості і зміст основних напрямів діяльності будуть розкриті в інших параграфах.

У ролі домінанта, який обумовлює структуру соціальної роботи, ми вважаємо державну систему соціальної роботи в Україні, до складу якої входять державні інститути (законодавча влада, судова влада та засоби масової інформації). Але при цьому, слід зазначити, що центральні дер­жавні інститути через "законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову пол­ітику, систему контролю та іншими засобами і способами впливають на всі ланки системи соціального захисту населення — управління праці і

28 Соціальна робота

соціального захисту міських і районних державних адміністрацій, тру­дові колективи" [4,25].

До таких державних інститутів можна віднести:

Міністерство праці та соціальної політики, якому підпо­рядковуються по вертикалі і горизонталі різні відомства й організації (мережа центрів зайнятості, обласні і міські управління соціального за­хисту, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких не­працездатних громадян та ін.).

Міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковуються всі зак­лади охорони здоров'я, медичні навчальні заклади різного рівня акре­дитації.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді, який включає Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, міські та районні центри ССМ разом із спеціалізованими центрами у містах, регіонах.

Міністерство освіти і науки, якому підпорядковуються через інші державні структури різні загальноосвітні навчально-виховні закла­ди, спеціалізовані школи-інтернати, професійно-технічні заклади освіти тощо.

Міністерство внутрішніх справ, під егідою якого функціону­ють спеціалізовані приймальники — розподільники, виховно-трудові ко­лонії. Міністерство оборони, яке охоплює всі військові структури та навчальні заклади різного рівня акредитації, де здійснюється підго­товка військових офіцерів.

Міністерство надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Звичайно, що соціальна робота, яка проводиться завдяки повноцін-номуфункціонуванню названих державних структур, бере на себе вирі­шення як глобальних, так і більш конкретних проблем. Але при цьому, слід зазначити, що соціальна робота може і повинна здійснюватись на різних рівнях: державному, регіональному, місцевому, індивідуальному.

На державному рівні соціальна робота визначається, перш за все, законодавчою і соціальною політикою України. Саме у цьому масштабі соціальна робота представляється в її широкому розумінні. Перший рівень соціальної роботи, безперечно, визначає її характер і в більш вузькому розумінні.

Зокрема, регіональний рівень, в основному, визначається її держав­ним рівнем. Саме на регіональному рівні соціальна робота набуває більш конкретного спрямування, уточнюється її зміст, особливості і шляхи її