Мал. 12.1. Рушення промислового виробництва

Криза охоплює передусім самі чутливі сфери грошово-кредитних зв'язків, оптової і роздрібної торгівлі. Біржова паніка і масове знецінення капіталу у разі зниження курсу акцій нерідко є симптомами наближення чергового спаду. Розвиток кризи виявляється в накопиченні товарної маси в оптовій торгівлі, в сповільненні їх просування до споживача, що приводить до зниження загальних показників динаміки промислового виробництва, руйнування капіталу. Відсутність можливості реалізувати свій товар відриває купівлю від продажу. Першими це відчувають продавці. Створюється враження, що придбані ними у промисловців партії товарів перейшли в сферу споживання, а насправді вони ще не досягли кінцевого пункту свого рушення і залишаються в сфері звертання. Але промисловець вважає свої ринкові проблеми дозволеним і продовжує виробляти товари в попередньому об'ємі. Один потік товарів наздоганяє інші доти, поки не з'ясується, що весь попередній потік не поглинений сферою споживання. Масштаби товарообміну різко скорочуються, що викликає спад виробництва (табл. 1), зростання безробіття, зниження реальної заробітної плати, прибутків, збільшення масових банкрутств. Ростуть потреби в платіжних коштах, попит на гроші. У зв'язку з цим підвищуються ставки кредитного процента.

Таблиця 1. Циклічні кризи XX в.

Скорочення виробництва під час кризи продовжується доти, поки не буде встановлена ринкова рівновага, т. е. відповідність попиту і пропозиції, а отже, ослаблена гострота основної суперечності капіталізму. Після цього кризовий спад припиняється, а економіка вступає в фазу депресії.

Депресію, застій справедливо порівнюють з послешоковым станом. Рушення капіталом мляве. У цій фазі відбуваються поступове поновлення перерваних кризою зв'язків, перелив капіталу в більш перспективні галузі, а головне масове оновлення основного капіталу.

Справа в тому, що напередодні кризи маса основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок, або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не урівноважується збільшенням її маси. У такому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку, засіб обмежується метою. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім в оновленні основного капіталу, але вже на новому, більш високому технологічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більш високого підйому.

Наступна фаза циклу пожвавлення відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового спаду росте попит на засоби виробництва і робочу силу, поновлюється економічне зростання, збільшується прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості відроджується надія на кращі часи, поновлюється докризовий рівень економічного розвитку і готується майбутній підйом.

У умовах підйому економіка виходить на рівень розвитку, перевершуючий всі попередні рівні Прискорюється економічне зростання, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибуток і стимулює пропозицію. У великих масштабах проводяться кредитно-фінансові операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме в цей найбільш сприятливий для економіки період в її надрах дозрівають передумови майбутнього спаду. До певного моменту розвиток цих передумов приховують багатозвенна і розгалужена торгова мережа, розвинена кредитна система, штучний дефіцит, виникаючі внаслідок спекуляцій на зростанні цін І тільки в період кризового спаду стають очевидними реальний стан речей, дійсні масштаби нерівноваги ринкової економіки. Таким чином, ринкова рівновага, якщо розуміти його як збіг сукупного попиту і сукупної пропозиції, є короткочасним, випадковим станом економічної системи.

Між коливаннями попиту і змінами об'ємів інвестицій існує безпосередній взаємозв'язок. Зростання попиту як на споживчі товари, так і на засоби виробництва зумовлює збільшення інвестицій в потужності, за допомогою яких ці товари проводяться Відповідно зниження попиту приводить до скорочення інвестицій Цю залежність відображає принцип акселерації, відповідно до якого певна зміна попиту в будь-яку сторону спричиняє значно більшу зміну в об'ємі капіталовкладень Інакше кажучи, інвестиції реагують на зміну попиту прискореною зміною (від лати- accelero прискорюю). Таким чином, виходячи з принципу акселерації (якщо його розглядати в найбільш загальному вигляді) розмір інвестицій є функцією від зміни сукупного попиту (прибутку).

Принцип акселерації відображає спорадичні, надзвичайно різкі і відчутні для економіки зміни капіталовкладень під дією коливающегося попиту. Це потрібно розглядати як фактор нестабільності економіки.

Антициклічне регулювання економіки - це свідомі і цілеспрямовані дії держави і, частково, могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів економічного зростання. Найважливіша роль в цьому регулюванні належить державі. У основі антициклічного регулювання лежить антикризове регулювання. Уперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва воно було використане в США під час кризи 1929-1933 рр. З метою виходу з найглибшої економічної кризи держава, зокрема, організувала і забезпечила широке проведення громадських робіт на кошти державного бюджету (будівництво доріг, мостів і інш.), закуповувало надлишки продукції, надавало допомогу розореним компаніям, істотно знизило процентну ставку, здійснювало виплати безробітним. Ці витрати поступово зростали і в подальші періоди. Так, в 1980 р. уряд США (федеральне, штатів і муніципалітетів) витрачало на ці цілі 72,2 млрд. дол., а в 1992 р. - 103 млрд. дол. Теоретично обгрунтував необхідність антикризового регулювання англійський економіст Дж. Кейнс.

Після Другої світової війни в більшості розвинених країн світу були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними коштами відносно пом'якшення циклічних коливань. Зокрема, антикризові заходи були розширені за рахунок розширення державної закупівлі товарів і послуг, стимулювання житлового будівництва (держава страхує і гарантує отримання кредитів на житлове будівництво, регулює терміни погашення кредитів, розмір процента), проведення політики прискореної амортизації, наданні податкових знижок при встановленні нового обладнання, зниження податків на прибуток корпорацій і т. д. Обобщающим показником впливу держави на економічний цикл є частка державних витрат в ВВП, передусім державна закупівля товарів і послуг- В середині 90-х років частка державних витрат в ВВП складала в Японії біля 35%, а в Швеції біля 70% (найбільш висока в розвинених країнах світу).

Особливості антициклічного регулювання в значній мірі зумовлені домінуванням в економіці монополій (в тому числі олігополії). Відомий американський економіст Е. Чемберлін цілком переконливо довів, що навіть при відсутності угод (усних або письмових) ціни на олігополістичнму ринку вище, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижче. Е. Чемберлин, а також інші західні вчені справедливо вказували на відсутність гнучкість цін, їх рухливість в порівнянні з періодом вільної конкуренції. Якщо раніше за ціну під час економічної кризи різко знижувалися, то в умовах панування колективних монополій (т. е- олігополії) вони залишаються незмінними або навіть ростуть Це зумовлене тим, що олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення перевиробництва товарів і зниження цін.

Цій негативній тенденції може протистояти тільки діяльність держави по стимулюванню грошового попиту за допомогою відповідної кредитногрошовий політики. Якщо в період кризи 1929 1933 рр. маса грошей (грошовий агрегат М) в обороті США збільшилася приблизно на 25%, то за період 1929 1933 рр. вона виросла майже вдвічі- Цей метод активно використовувався в післявоєнний період і сприяв скороченню глибини і тривалості економічних криз- Темпи збільшення грошової маси, як правило, були більш високими (5 8%), ніж їх рекомендували монетаристи (приблизно 3% щорічно). Однак значне збільшення грошової маси нарівні з дією інших чинників, наприклад різким підвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи, привело в кінці 60-х - початку 70-х років до посилення інфляційних тенденцій, і темпи зростання цін в середині 70-х років складали більше за 10%.

Враховуючи це, в 80-х роках уряд почав обмежувати темпи зростання грошової маси, провести політику «дорогих грошей». Засобом досягнення цієї мети стало здійснення жорсткої кредитногрошовий політики. Зокрема, в період високої економічної активності (або, по класифікації західних вчених, «перегріву» економіки) держава значно підвищує норму процента, що викликає подорожчання кредиту. Під час депресії і кризи держава підвищує резервну норму (нормативи обов'язкових відрахувань комерційних банків в резерви), знижує ставку процента і здешевлює кредит. Це зумовлене тим, що встановлена центральним державним банком норма процента впливає на розмір процента, по якому банки надають кредит своїм клієнтам. Комерційні банки в США приблизно 15% своїх активів зобов'язані зберігати у вигляді касового резерву в центральному банку. Тому розширення кредитів залежить від величини приросту банківських пасивів, а комерційний процент, по якому банки надають кредит клієнтам, від облікової ставки процента (яка є нижньою гранню ефективності надання кредитів федеральною резервною системою). У ФРН Федеральний банк встановлює для кожного кредитного інституту ліміти переурахованих векселів (в рамках яких він купує у них придатні для переобліку векселі), що обмежує об'єми кредитів під облік векселів, які надаються кожному банку. Це, в свою чергу, впливає на об'єм грошової маси.

Перевага цього методу антициклічного регулювання полягає в тому, що його можна застосовувати дуже оперативно, без прийняття відповідного закону. Важливо лише точно визначити час підвищення або зниження процентної ставки.

З метою розширення сукупного попиту в фазах кризи і депресії держава проводить політику «дешевих грошей», знижує ставки податків на прибуток, заробітну плату, надає пільги при умові прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій в недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує об'єм прямих капіталовкладень в державний сектор, передусім в галузі економічної і соціальної інфраструктури (сферу транспорту і транспортного будівництва, электро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику і інш.) Так, в США з майже 43 тис. миль межштатной системи швидкісних автомагістралей (менше за 1 % загальних довжини національних автомобільних магістралей) щорічно стають непридатними біля 2 тис. миль, які необхідно ремонтувати за гроші з державного бюджету. У 1948-1949 рр., щоб зменшити глибину економічної кризи, держава збільшила об'єм інвестицій вдвічі (в порівнянні з 1946р.). Однак в подальший період об'єм державних капіталовкладень в багатьох розвинених країнах світу поступово скорочувався.

У фазі підйому держава збільшує податки, процентні ставки, відміняє податкові пільги, зменшує об'єми прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного «перегріву» економіки, ослабляє суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

При цьому між вживанням заходів в області кредитногрошовий політики і отриманням певного результату проходить тривалий проміжок часу. За оцінкою західних вчених, в умовах циклічного спаду складає від 5 до 20 міс., а в період підйому – 10-24 міс. З найбільшим спізненням діють методи податкового регулювання, що в значній мірі зумовлено тривалістю законотворчого процесу. Тому виключно важливо мати чіткий економічний прогноз механізму протікання економічного циклу.

Антіциклічеськоє и. відповідно, антикризове регулювання здійснюються економічними, правовими і адміністративними методами. Скажемо, в Україні тільки за 9 міс. 1995 м. Президент і уряд прийняли більше за 700 указів, постанов і розпоряджень.

Антициклічне регулювання зі сторони олігополії здійснюється за допомогою вироблення ними узгодженої політики, виконання державних програм і інш. У той же час їх дії нерідко суперечать політиці держави в цій сфері. Наднациональные органи в країнах ЄС проводять в значній мірі уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну і інші форми політики, що є важливим чинником антициклічного регулювання. синхронізації економічного циклу.

Антициклічне регулювання, а також ослаблення глибини основної суперечності капіталізму в сучасних умовах зумовлюють значні відмінності між сучасними економічними кризами (в післявоєнний період) і кризами XIX в. Суть його складається в наступному: 1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше; 2) на відміну від криз в минулому, коли відбувалося перевиробництво товарів, сучасні кризи характеризуються перевиробництвом основного капіталу (в формі простою значної частини виробничих потужностей); 3) якщо під час криз в минулому відбувалося різке зниження цін, в сучасних умовах воно, як правило, відсутній; 4) сучасні кризи характеризуються менш тривалим періодом проходження фаз власне кризи і депресії і відповідним збільшенням фаз пожвавлення і підйому; 5) на відміну від стихійного характеру криз в минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх протікання все більше піддаються регулюванню; 6) в сучасних умовах спостерігається синхронізація економічного циклу, передусім фінансових криз, Свідченням останнього є фінансова криза в Японії і Південній Кореї, що вибухнула в кінці 1997 р. З метою його локалізації, недопущення його розростання МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї безпрецедентний за всю історію свого існування кредит в сумі 47 млрд. дол. США. Щоб ослабити глибину кризи, японський уряд знизив кредитні ставки до 0,25%.