Причини і механізм циклічних коливань

Причини циклічності в розвитку економіки. Механізм циклічних коливань. Антициклічні заходи економічної політики держави.

Причини циклічності в розвитку економіки. З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються в перевиробництві товарів і неможливості їх реалізації. Це веде до спаду виробництва, зростанню армії безробітних, погіршенню життєвого рівня населення і т. п. Длітельний і періодичний характер протікання циклів свідчить про те, що циклічність є законом розвитку капіталістичного способу виробництва.

Зі часу першої економічної кризи представники різних напрямів і шкіл політичної економіки, а пізніше економічної науки намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва і криз, виробити наукові рекомендації їх подолання. Численні спроби розкрити причини і суть даних явищ умовно можна розділити на поверхневі і наукові. До перших можна віднести пояснення циклічності, скажемо, появою плям на Сонці, ритмом рушення Венери і

Науковий підхід до з'ясування причин циклічності і криз обгрунтували представники класичної школи політичної економії. Д. Рикардо такою причиною вважав несправедливість в розподілі багатства. Французький економіст Ж. Б Цей затверджував, що пропозиція народжує власний попит, і кризи у всій економіці неможливі. Вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. З цим твердженням не погоджувався англійський економіст Т. Мальтус. Він, зокрема, зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою заробітну плату купують лише частину продукції, на іншу ж частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а та частина, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації необхідні «треті особи» землевласники, армія, духовенство і інші шари суспільства. Якщо прибутків таких осіб недостатньо, може виникнути криза перевиробництва.

Близьку позицію займав і швейцарський економіст С. Сисмонді, але до «третіх осіб» він відносив дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Причину криз він бачив в недодоспоживанні продукції народною масою, невідповідності між виробництвом і споживанням.

Системний науковий аналіз економічного циклу, передусім кризи як його основного елемента, уперше здійснив К. Маркс. Він піддав конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему.

Економічний цикл це рушення виробництва від початку попереднього до початку наступного чергового спаду. Зі часу першої економічної кризи 1825 р. відмічені 22 цикли. Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз криза, депресія, пожвавлення і підйом. Оскільки особливе місце в циклі належить саме кризі як головній фазі економічного циклу, яка супроводиться різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів в сфері торгівлі і інш., то з'ясування причин його виникнення дозволяє з'ясувати причини циклічності економіки. Враховуючи, що криза має багатоаспектний характер (криза перевиробництва, платіжний, фінансова, валютна кризи), його виникнення зумовлене дією певного комплексу внутрішніх протиріч. Найбільш глибинною серед них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів.

Зі часу виникнення капіталістичного способу виробництва на початку XVI в. і виробництво, і привласнення носили приватний характер. Протягом трьох сторіч завдяки розвитку великої машинної індустрії приватне виробництво до кінця XIX в. перетворилося в суспільне. Посилення суспільного характеру виробництва знайшло свій вияв в розвитку і поглибленні суспільного розподілу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма розподілу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, збільшенні розмірів підприємств, кількості зайнятих на них працівників, збільшенні питомої ваги великих підприємств в кожній галузі і т. д. Развітіє великої машинної індустрії дало можливість значно збільшити обсяг продукції, що випускається.

По мірі розвитку капіталізму форма привласнення все більше відставала від неухильно зростаючого суспільного характеру виробництва. Як і 300 років тому, вона залишалася в основному приватною, т. е. велику частину створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це обумовило переростання суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення в конфлікт, який вимагав дозволу. Частково цей конфлікт був дозволений під час першої економічної кризи 1825 р. Відсутність економічних криз до цього періоду пояснюється нерозвиненістю основної суперечності капіталізму.

Конкретною формою вияву цієї глибинної суперечності стала суперечність між зростаючими масштабами виробництва і відносним звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки в той період не існувало державного регулювання заробітної плати, не був встановлений її мінімальний рівень, кожний капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму. У результаті в умовах масового виробництва товарів, що неконтролюється на невідомий ринок меншав платоспроможний попит населення. Так виникла криза перевиробництва, його посилила диспропорціональность розвитку економіки.

Криза виявилася в накопиченні товарної маси в оптовій торгівлі. Підприємці, продавши товари торговим капіталістам, вважали їх реалізованими і продовжували виробництво в колишніх масштабах. Однак згодом масштаби товарообміну скорочувалися, торгівля переставала закуповувати нові партії товарів, що приводило до спаду виробництва, банкрутству підприємств, зростанню безробіття і, таким чином, до ще більшого скорочення платоспроможного попиту Торговий капітал з метою реалізації товару знижував ціни. що в умовах різкого скорочення виробництва сприяло встановленню ринкової рівноваги (відповідність між попитом і пропозицією) Кризовий спад припинявся, і економіка вступала в фазу депресії (немає ні спаду, ні зростання). Криза виникала кожні 10-11 років. Матеріальною основою такої періодичності було масове оновлення основного капіталу. У 1857 р. сталася перша світова циклічна криза, що свідчило про загострення суперечності між інтернаціоналізацією продуктивних сил і вузькими рамками національних форм капіталу (власність), переважанням в ньому приватного характеру.

Перша економічна криза прискорила процес еволюції власності. Не випадково саме в 30-е роки починають виникати акціонерні компанії колективна форма капіталістичної власності. Але процес еволюції власності відставав від темпів і масштабів усуспільнення виробництва і труда, що приводило зрештою до виникнення нової кризи, початку економічного циклу. Так коротко охарактеризував причину циклів і криз К. Маркс.

Вагомий внесок в розробку проблеми циклічності економіки, причин криз вніс видатний український економіст М. Туган-Барановский. Зокрема, теорію криз К. Маркса він розглядав лише як теорію ринку. Високу оцінку давав концепції Ж. Б. Сея, який причину промислових криз бачив не в порушеннях в кожній з сфер суспільного відтворювання (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні і споживанні), а в неправильному розподілі національного виробництва загалом, обмеженості продуктивних сил суспільства. Підтримуючи тезу Ж. Б. Сея, М. Туган-Барановский також вважав, що попит на товари створюється самим виробництвом. Конкретизуючи своє розуміння причин виникнення криз в промисловості, він підкреслював, що ці кризи викликані непропорційним накопиченням і таким же розвитком галузей і окремих підприємств. Основними причинами циклічних коливань він називав диспропорцію між рушенням заощаджень і інвестицій в галузях, які виробляють засоби виробництва, а також недосконалість регулюючої ролі ринкового механізму в сфері накопичення і використання суспільного капіталу Для забезпечення постійного зростання виробництва необхідна, на його думку, здійснювати раціональне регулювання інвестицій.

З точки зору сучасної теорії криз в теорії М. Туган-Барановского є багато раціонального. Безперечно, заслуговують уваги його думки про диспропорціональність розвитку галузей, рушення заощаджень і інвестицій як причини промислових криз, про зростаючу можливість виробничого споживання в реалізації суспільного продукту і інш.

У той же час викликають сумніви затвердження вченого про незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання, про автоматичну залежність попиту від виробництва. Дуже аморфним є і пояснення промислових криз нерівномірністю розподілу національного виробництва. Спричиняє здивування і те, що причини цього глибокого явища він не зв'язує з відносинами власності і інш.

Сучасні західні економісти В. Парето і А. Пігу пояснюють економічний цикл співвідношенням оптимізму і песимізму в господарській діяльності, м. Фішер і Р.-Хоутрі незбалансованістю попиту і пропозиції грошей, Н. Калудор розривом в динаміці інвестицій і заощаджень. В більш широкому плані - як порушення і відновлення рівноваги на споживчому ринку економічний цикл розглядає англійський економіст Дж. Китчин.

Порівняльний аналіз позицій різних вчених в питанні про причини економічних криз дозволяє укласти, що найбільш обгрунтованим є висновок К. Маркса з цієї проблеми: основною причиною криз в умовах капіталізму виступає його глибинна суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення. Ця суперечність знаходить свій вияв в диспропорції між рушенням заощаджень і інвестицій, непропорційності накопичення і розвитку окремих галузей і підприємств, суперечності між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом, між планомірною організацією виробництва на окремому виробництві і стихійним механізмом ринкового регулювання в масштабі всієї економіки і інш.

Як вже відмічалося, виключно важливою представляється також думка М. Туган-Барановского про недосконалість ринкового механізму в регулюванні накопичення і використання суспільного капіталу. Як відомо, самим глибокою за всю історію капіталізму була криза 1929-1933 рр. Виробництво в США скоротилося на 53%, інвестиції - на 79%, виникла величезна армія безробітних. Криза продовжувалася 37 міс. Саме тоді стало абсолютно очевидно, що ринкова економіка не здатна ні подолати, ні зменшити глибину економічних криз.

Власне, з цього часу і починаються широкомасштабне втручання держави в економіку, антициклічне регулювання і комплексне монополістичне планування. Гігантські монополії вивчають ринок, платоспроможний попит населення, прогнозують його і під час кризи свідомо скорочують масштаби виробництва- В подальші десятиріччя розвертається масове виробництво товарів тривалого користування (автомобілів, холодильників, телевізорів), які через певний час населення прагне замінити кращими, більш довершеними моделями. Так виникає нова матеріальна основа економічного циклу масове оновлення товарів широкого споживання. У більш широкому плані як порушення і поновлення рівноваги на всьому споживчому ринку в економічній теорії причину циклічних коливань обгрунтував англійський економіст Дж. Китчин. Цикли, що продовжуються 3-4 року, стали називати «циклами Китчина».

Нарівні з цим, особливо в післявоєнний період, держава починає проводити активну амортизаційну політику, направлену на прискорення процесу оновлення основного капіталу. У зв'язку з цим економічний цикл стає коротшим, а кризи менш глибокими. На зміну перевиробництву товарів приходить перевиробництво основного капіталу, коли виробничі потужності навіть в безкризовий період завантажені на 75 80%, не практикується різке зниження цін і т. д. Так, під час кризи 1990 1992 рр. спад промислового виробництва в США становив тільки 1,9%, а його тривалість 10 міс.

У процесі еволюції економічної системи певні зміни зазнає і основна суперечність капіталізму. Так, з виникненням і широким розвитком акціонерної власності нарівні з приватнокапіталистичним привласненням формуються колективне капіталістичне привласнення, часткове трудове колективне привласнення, кооперативне і інші форми привласнення створеного національного прибутку. У більшості країн збільшується питома вага державної власності, в якій поєднуються приватні, колективні і суспільні інтереси. З метою виходу з кризи 1929-1933 рр. і подальшого ослаблення його глибини держава стала широко застосовувати громадські роботи (будівництво доріг, комунікацій і, встановило мінімальний рівень заробітної плати, що привело до збільшення платоспроможного попиту населення Цьому сприяли і виступу робітників за підвищення заробітної плати- Завдяки прийнятим заходам було пом'якшено суперечність між платоспроможним попитом населення і пропозицією товарів і послуг, між виробництвом і розподілом, що зменшило глибину економічної кризи. Так поступово модифікується сам зміст основної суперечності, одна з його сторін перестає бути лише приватнокапіталистичним привласненням. У рамках економічної системи капіталізму в останні десятиріччя виникає трудове колективне привласнення (на викуплених трудовими колективами підприємствах), розширяється колективне привласнення, що значно ослабляє глибину основної суперечності (а значить, і похідних форм його розвитку) і внаслідок цього глибину економічних криз.

Важливі зміни зазнають і похідні форми суперечності. Так, планомірність, яка була обмежена масштабами окремих підприємств, розвивається згодом в рамках міжнародних економічних об'єднань типу Європейського Союзу.

Механізм циклічних коливань. Кожний з 22 економічних циклів є унікальним. У той же час ним властиві певні спільні межі, передусім однакова послідовність в зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку суспільства і при різних конкретних умовах відтворювання цикл і його фази визначаються по-різному. Близька до ідеальної картина циклу представлена на мал. 12.1