А) норма як середньостатистичне значення певного показника;

Метою фізичного виховання є задоволення потреби окремих людей і суспільства в цілому у формуванні всебічно духовно й фізично розвиненої людини, сприяння підвищенню її життєдіяльності.

Фізичне виховання у вищому навчальному закладі – це складний психолого-педагогічний процес, метою якого є послідовне формування фізичної культури особистості фахівця відповідного рівня освіти, здатного організувати і вести здоровий спосіб життя. Фізичне виховання є єдиною навчальною дисципліною, яка навчає студентів зберігати і зміцнювати своє здоров’я, підвищувати рівень фізичної підготовленості, розвивати і вдосконалювати життєво важливі фізичні рухові якості, сприяти високій інтелектуальній працездатності впродовж усього життя.

Як обов’язкова навчальна дисципліна фізичне виховання передбачає виконання таких завдань:

· формування розуміння ролі фізичної культури в розвитку особистості і підготовки її до професійної діяльності, мотиваційно-ціннісного ставлення до фізичної культури, настанови на здоровий спосіб життя, фізичне вдосконалення і самовиховання, потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;

· формування системи знань з фізичної культури та здорового способу життя, необхідних у процесі життєдіяльності, навчанні, роботі, сімейному фізичному вихованні;

· зміцнення здоров’я, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, профілактика захворювань, забезпечення високого рівня фізичного стану, працездатності впродовж усього періоду навчання;

· оволодіння системою практичних умінь і навичок занять головними видами і формами раціональної фізкультурної діяльності, забезпечення, зберігання і зміцнення здоров’я, розвиток й удосконалення психофізичних можливостей, якостей і властивостей особистості;

· набуття фонду рухових умінь і навичок, забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначають психофізичну готовність випускників вищого закладу освіти до життєдіяльності й обраної професії;

· набуття досвіду творчого використання фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності для досягнення особистих і професійних цілей;

· формування здатності до виконання державних, або відомчих тестів, і нормативів на рівні вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм відповідного спеціаліста.

Провідними критеріями ефективності фізичного виховання випускника вищого навчального закладу є:

· знання і дотримання основ здорового способу життя;

· знання основ організації і методики найефективніших видів і форм раціональної рухової діяльності й уміння застосувати їх на практиці у власній фізичній активності;

· знання основ методики оздоровлення і фізичного вдосконалення традиційними і нетрадиційними засобами та методами фізичної культури;

· знання основ професійно-прикладної фізичної підготовки й уміння застосовувати їх на практиці;

· знання основ фізичного виховання різних верств населення;

· формувати навичку до щоденних занять фізичними вправами в різноманітних раціональних формах;

· систематичне фізичне тренування з оздоровчою або спортивною спрямованістю;

· виконання відомчих нормативів професійно-прикладної психофізичної підготовленості;

· поінформованість про всі головні цінності фізичної культури і спорту.

Як дисципліна фізичне виховання потребує від студентів виконання певних обов’язків:

- систематично відвідувати заняття фізичного виховання в терміни, передбачені навчальними планами і розкладами занять;

- виконувати контрольні вправи, тести і нормативи, здавати заліки в установлені терміни;

- дотримуватися раціонального режиму навчання, відпочинку й харчування;

- регулярно займатися гігієнічною гімнастикою та самостійно фізичними вправами або будь-яким видом спорту;

- брати участь у масових, оздоровчих і спортивних заходах, які проводяться кафедрою фізичного виховання і спортивним клубом університету;

- проходити обов’язкове медичне обстеження в установлені терміни, самостійно контролювати стан свого здоров’я і фізичного розвитку.

Оцінювання теоретичних знань, фізичної підготовленості, оволодіння уміннями і навичками у фізичному вдосконаленні студентів здійснюється на основі результатів поточної успішності. Загальна кількість балів, за якими оцінюється вся поточна робота, розподіляється між такими розділами:

- загальний (обов’язковий) блок;

- спеціальний (за вибором) блок;

- теоретично-методичний блок;

- заохочувальні бали (регулярність відвідування занять, участь у змаганнях, активна спортивна діяльність та інші види роботи).

Отже, приступаючи до вивчення дисципліни «Фізичне виховання» у вищому навчальному закладі, колектив авторів бажає кожному студенту творчої наснаги, успіху в опануванні нової та корисної для себе інформації та її послідовному застосуванні у власному житті.

 

Розділ 1. Здоров’я

1.1. Здоров’я як життєва цінність

 

Здоров’я є абсолютною життєвою цінністю і тим ресурсом, від якого залежить рівень реалізації кожної людини в усіх без винятку сферах її життєдіяльності.

Наприкінці ХХ століття лідери світової науки зарахували проблему здоров’я до кола глобальних проблем, розв’язання яких визначить подальше існування людства як біологічного виду на планеті Земля. Водночас виявлено обмеженість суто медичного підходу до проблеми здоров’я, в рамках якого здоров’я визначається як відсутність хвороби. За сучасними уявленнями здоров’я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Тобто, здоров’я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорія, як об’єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне і те, яке постійно взаємодіє з навколишнім середовищем.

Здоров’я – це природна, абсолютна життєва цінність, яка займає верхній щабель на ієрархічній градації цінностей, а також у системі таких категорій людського буття, як інтереси, ідеали, гармонія, краса, зміст і щастя життя, творча праця, програма і ритм життєдіяльності. Із зростанням добробуту населення й задоволенням його природних первинних потреб (у їжі, житлі тощо) все більше буде зростати відносна цінність здо­ров’я.

Зараз існує дуже багато визначень поняття «здоров’я». Загальноприйняте в міжнародному співтоваристві визначення здоров’я викладене в Преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) (1948 р.): «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад».

Здоровою може вважатися людина, яка відрізняється гармонійним фізичним і розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного й соціального середовища. Вона цілком реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосовуватися до змін у навколишньому середовищі (коли вони не виходять за межі норми) і робити свій внесок, сумірний з її здібностями, у добробут суспільства.

Як синонім терміна «здоров’я» вживають також поняття «життєздатність».

1.2. Поняття сфер або складових здоров’я

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну (рис. 1.1).

Ці складові невід’ємні один від одного, вони тісно взаємопов’язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров’я людини. Для зручності сприйняття феномену здоров’я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я.

До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я зараховують індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя особистості складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Усі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на подібні життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Рис 1.1. Сфери або складові здоров’я

 

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема, складових духовної культури людства − освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду − усе це обумовлює стан духовного здоров’я людини.

Соціальне здоров’я пов’язане з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім’єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. На соціальне здоров’я впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці в прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі – економічної, політичної, соціальної, духовної.

Слід розуміти, що в реальному житті всі чотири складових – соціальна, духовна, фізична, психічна і діють одночасно, і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини як цілісного складного феномену.

Важливо також усвідомлювати, що фундаментом здоров’я в широкому розумінні є здоров’я фізичне як властиві організму людини матеріальні засади її життєдіяльності та працездатності, що визначаються, переважно, станом і динамікою функціональних й адаптаційних можливостей організму, рівнем його імунітету та тенденціями фізичного розвитку.

1.3. Поняття про детермінанти здоров’я

Якщо людина сама стежить за своїм здоров’ям,

то складно знайти лікаря, який би знав

краще корисне для її здоров’я, ніж вона сама.

Сократ

Здоров’я людини залежить від багатьох чинників – як природ­них, так і соціально обумовлених. Експерти ВООЗ визначили орі­єнтовне співвідношення різних чинників забезпечення здоров’я сучасної людини, виокремивши, як основні, чотири похідні (рис. 1.2.):

- генетичні чинники (20 %);

- стан навколишнього середовища (20 %);

- медичне забезпечення (8%);

- умови та спосіб життя людей (52 %).

Рис 1.2. Ступінь впливу чинників різної природи на показники здоров’я

Отже, стан власне системи охорони здоров’я обумовлює в середньому лише близько 10% від усього комплексу впливів. При цьому важливо, що такі чинники, як рівень розвитку медицини в країні, генетичні та спадкові особливості та стан довкілля є не залежними від волі людини, а спосіб життя, навпаки, може бути свідомо організований нею.

Ступінь впливу окремих чинників різної природи на показники здоров’я залежить від віку, статі та індивідуально-типологічних особливостей людини. Серед найзначніших чинників, які істотно впливають на здоров’я сучасної людини, виняткове місце посідає спосіб її життя. Хвороби сучасної людини обумовлені, насамперед, її способом життя і повсякденним поводженням. Збільшення очікуваної середньої тривалості життя на 85 % насамперед пов’язують з поліпшенням умов життя і праці, раціоналізацією життєдіяльності населення, а не з успіхами медицини.

1.4. Поняття передумов здоров’я

До основних передумов здоров’я зараховують такі вісім чинників:

1. Мир.

2. Дах над головою.

3. Соціальна справедливість.

4. Освіта.

5. Харчування.

6. Прибуток.

7. Стабільна екосистема.

8. Сталі ресурси.

Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що брак дружніх стосунків у сім’ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, де працює людина, наявність конфліктів у громаді або між громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров’я – фізичній, психічній, духовній, соціальній.

Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості в майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).

Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров’я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав та інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює в людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості для реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових визначників. І незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями. Уже сам факт їх наявності в суспільстві позитивно впливає на стан індивідуального і громадського здоров’я.

Освіта. Рівень здоров’я, зазвичай, безпосередньо пов’язаний з рівнем освіти. Чим вищий середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров’я воно демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров’я неможливо без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти в даному контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше − як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати в суспільстві системне уявлення про проблему здоров’я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров’я в усіх його проявах, сферах і на всіх рівнях.

Харчування. Це поняття розглядається не тільки утилітарно як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно включає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров’я і протидіє природному процесу старіння.

Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення спроможностей їх споживання.

Стабільна екосистема. Передбачається не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити в майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.

Сталі ресурси. Поняття містить не лише запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничій сировини. Мається на увазі зважене господарювання щодо фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така: чим більше різноманітних ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим потенційніші можливості спрямування цих ресурсів на заходи щодо здоров’я.

1.5. Поняття про міру здоров’я

Стани здоров’я і хвороби не охоплюють усієї множини можливих станів людини: між здоров’ям і хворобою виділяють такі перехідні стани як передхвороба і неманіфестований патологічний процес (рис.1.5.1). При цьому здоров’я часто розглядається і як загальніша категорія порівняно з передхворобою, коли передхвороба («третій стан») і хвороба − це варіанти здоров’я, коли рівень його низький або наявні певні його дефекти.

Рис. 1.5.1. Стан здоров’я, стан хвороби і «третій стан».

З наведеного випливає, що вилікуватись від хвороби ще не означає стати здоровим: між здоров’ям і хворобою існують перехідні стани. Відповідно до статистичних даних, переважна більшість населення України перебуває в так званому «третьому стані» – коли рівень здоров’я настільки низький, що навіть мінімальний пошкоджувальний вплив призводить до захворювання людини.

Нині виділяють два підходи до визначення того, що є нормою:

А) норма як середньостатистичне значення певного показника;

Б) норма як оптимум функціонування.

Результати щодо міри здоров’я, яка становить норму для громадян нашої країни, вочевидь, не збігаються при застосуванні цих двох підходів: досягнення більшістю українців високого рівня здоров’я (оптимуму функціонування) нині залишається актуальним завданням. Досягнення «безпечного» рівня здоров’я (такого рівня, коли навіть при значному пошкоджу вальному впливі набутий потенціал здоров’я, опірність організму дозволяє зберегти здоров’я) є науковою основою первинної профілактики майже всіх захворювань неінфекційного характеру, а також і значної кількості захворювань інфекційного характеру.

Питання щодо виміру кількості здоров’я стоять дуже гостро. Відповідно до наукових досліджень, показники здоров’я можуть бути кількісно схарактеризовані за такими п’ятьма ознаками:

1. Рівень і гармонічність фізичного розвитку.

2. Функціональний стан організму (його резервні можливості і, насамперед, можливості серцево-судинної системи).

3. Рівень імунного захисту та неспецифічної резистентності.

4. Наявність будь-якого захворювання або дефекту розвитку.

5. Рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок.

Усі ці ознаки нині піддаються об’єктивізації за допомогою спеціальних методик з використанням відповідної апаратури й обладнання.

Здоров’я – це не тільки відсутність хвороби, це й ще відповідний рівень фізичної підготовленості та функціонального стану організму. Основним критерієм здоров’я людини визначають його енергопотенціал, тобто, можливість споживати енергію з довкілля, накопичувати її та мобілізовувати для забезпечення фізіологічних функцій.

Доведено, що розвиток, зростання й старіння організму – процес наближення до кінцевого стаціонарного стану, який супроводжується зменшенням питомої швидкості теплопродукції (теорія Пригожина-Віам, 1975).

Таким чином, з моменту онтогенезу відбувається безперервний процес старіння біосистеми – зниження швидкості теплопродукції. Досягнення кінцевого стаціонарного стану означає смерть. Починаючи з 25 років у людини зниження питомої швидкості теплопродукції становить 3,0–7,5 % на кожні 10 років. В основі цього явища – змінення активності ферментів, концентрації мітохондрій у клітинах тощо. Все це означає, що до свого стаціонарного стану люди рухаються з різною швидкістю, в різному віці переступаючи межі безпечного рівня здоров’я (рис. 1.5.2). Водночас, якщо рівень здоров’я людини відповідає, а ще краще – перевищує безпечний рівень здоров’я, це убезпечує її від більшості неінфекційних захворювань.

У зв’язку з вищенаведеними даними слід вказати, що на динаміку уповільнення швидкості теплопродукції можна впливати. Так, найдоступнішим є шлях спеціального тренування, спрямованого на виховання загальної витривалості. Загальна витривалість з усіх фізичних якостей найбільше визначає рівень здоров’я людини та її довголіття. Це одне з найскладніших, комплексних фізичних якостей людини (Бернштейн Н.А., 1991). Воно цілком засноване на взаємозв’язках усіх органів та систем тіла людини.

Рис. 1.5.2. Залежність тривалості життя (по горизонталі, у роках) від темпу зниження інтенсивності внутрішньоклітинного енергоутворення (по вертикалі)

Для його прояву необхідним є високий ступінь налагодженості й обміну речовин (тобто швидкості утворення енергії) в органах (скелетних м’язах та серці), що безпосередньо виконують роботу; транспорту -кровоносної системи, що забезпечує необхідними речовинами працюючі органи та видаляє з них продукти життєдіяльності; органів забезпечення – травної та дихальної систем; і нарешті – усіх органів керування й регулювання – центральної нервової системи. Отже, витривалий організм повинен задовольняти такі умови:

1. Мати у розпорядженні багаті запаси енергії, щоб було що витрачати.

2. При потребі (під час м’язової роботи) вміти їх віддати.

3. Витрачати ці ресурси так, щоб їх вистачило на виконання якомога більшого обсягу роботи.

Указані критерії можна розглядати не тільки щодо виконання конкретної м’язової роботи, а й ширше – щодо всього життя людини.

Таким чином, раціонально побудоване оздоровче тренування, що сприяє розвитку витривалості, здатне суттєво підвищити рівень фізичного здоров’я людини.

Контрольні завдання і запитання

1.1. Що таке «здоров’я» за визначенням експертів ВООЗ? Знайдіть і випишіть ще 5-7 визначень терміна «здоров’я». Як Ви вважаєте, якому з підходів до розуміння норми відповідає кожне з цих визначень?

1.2. Які виділяють чотири сфери або складові здоров’я? Дайте приблизну оцінку (за 5-бальною шкалою) наскільки Ви почуваєтеся здоровими в кожній з цих сфер.

1.3. Які є найважливіші детермінанти здоров’я та як вони співвідносяться між собою щодо ступеня впливу на рівень здоров’я? Чи згодні Ви з таким розподілом (на прикладі власного здоров’я)? Якщо ні – обґрунтуйте Ваш варіант.

Розділ 2. Здоровий спосіб життя

З матеріалів попереднього розділу відомо, що здоров’я людини найбільше залежить від способу її життя. Спосіб життя – це біосоціальна категорія, яка характеризує життєдіяльність людини, її працю, побут, форму задоволення матеріальних і духовних потреб, правила індивідуальної і громадської поведінки. Тобто, спосіб життя – це “обличчя” особистості, яке відображає і рівень суспільного прогресу. За визначенням ВООЗ, спосіб життя – це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя і конкретними моделями поведінки людини.

Здоров’я дорослої людини формується в дитинстві і значною мірою залежить від її способу життя. Найповніше взаємозв’язок між способом життя і здоров’ям відображається в понятті «здоровий спосіб життя».

Здоровий спосіб життя – це сукупність таких умов навчання і виховання, спілкування, праці й відпочинку, у яких проявляються звички, режим і темп життя, які сприяють збереженню, зміцненню, формуванню, відтворенню і передачі здоров’я (у майбутньому).

Спосіб життя може бути також схарактеризований ступенем відповідності форм життєдіяльності людини біологічним законам, які сприяють, або навпаки ускладнюють, збереженню її адаптаційних можливостей, а також виконанню біологічних і соціальних функцій.

Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномену здоров’я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, усе, що сприяє виконанню людиною власних людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту.

Можна відокремити обставини, що зумовлюють суперечності між еволюційним розвитком людства і нинішнім способом життя:

- зниження рухової активності сучасної людини нижче рівня, який забезпечує виживання в еволюції організму;

- суперечність між руховою активністю, яка знижується, і всезростаючим навантаженням на мозок людини, зі зростаючою пе­ренапругою його центральної нервової системи, вищої нервової діяльності та психіки;

- комфортні умови існування зі зниженням функціональних можливостей організму і розвитком детренованості адаптаційних механізмів;

- порушення балансу природних харчових компонентів у бік збільшення у харчуванні питомої ваги ненатуральних і синтезованих речовин.

Здоровий спосіб життя – це дії, звички, певні обмеження, пов’язані з оптимальною якістю життя, котра охоплює соціальні, розумові, духовні, фізичні компоненти, та, відповідно, із зниженням ризику розвитку захворювань. Здоровий спосіб життя поєднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я умовах і виражає орієнтованість особистості в напрямку формування, збереження і зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров’я.

За сучасними уявленнями, у поняття “здоровий спосіб життя” входить таке:

- оптимальний руховий режим;

- раціональне харчування;

- загартування;

- особиста гігієна;

- позитивні емоції;

- відмова від шкідливих звичок (паління, вживання алкогольних і наркотичних речовин);

- культура статевої поведінки.

З різних джерел інформації досить часто, на жаль, розглядається і пропонується можливість збереження і зміцнення здоров’я шляхом використання якого-небудь чергового засобу з «чудодійними властивостями». Освіченій людині варто усвідомлювати, що окремі оздоровчі методи і процедури, звичайно, є корисними, але не дають бажаного й стабільного поліпшення здоров’я, тому що не торкаються цілісної психосоматичної структури людини. Прагнення до радикального покращення здоров’я завдяки будь-якому одному засобу принципово неправильним, оскільки не охоплює всього різноманіття функціональних зв’язків систем, які формують організм людини, і зв’язків людини з природними чинниками – усього того, що зрештою визначає гармонійність її життєдіяльності та здоров’я.

Зважаючи на зазначене, структура здорового способу життя повинна включати систему різноманітних елементів, які стосуються всіх аспектів здоров’я – фізичного, психічного, соціального і духовного.

Найважливішими з них є:

- дотримання правил особистої гігієни (раціональний добовий режим, загартовування організму, догляд за тілом і порожниною роту, використання раціонального одягу і взуття);

- харчування (серед іншого і споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок);

- рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень);

- відсутність шкідливих звичок; володіння елементарними методиками самоконтролю; медичний контроль (профілактичні огляди);

- психофізична саморегуляція організму (уміння протистояти стресу);

- побут (якість житла, умови для пасивного й активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності);

- умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку);

- культура міжособистісного спілкування і поводження в колективі (створення навколо себе і для себе сприятливо психологічного клімату).

Здоровий спосіб життя повинен постійно та цілеспрямовано формуватися людиною впродовж всього її життя, а не залежати від обставин і життєвих ситуацій. Тільки в цьому випадку він буде дієвим важелем первинної профілактики, зміцнення та формування здоров’я, сприятиме вдосконаленню резервних можливостей організму, забезпечуватиме успішне виконання соціальних і професійних функцій, незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій.

Проілюструвати вплив розуміння ролі здорового способу життя на тривалість та якість життя можна за допомогою кривих, що відображають життєздатність людини в залежності від її способу життя (за Дж. Фрис та Л. Крепо, 1981) – рис 2.1. Так, людина, яка не веде здорового способу життя (А), починаючи з віку 30-35 років повільно згасає, її можливості повільно знижуються, з’являється все більше хронічних захворювань і якість такого життя є недостатньої та недостойною людини. Схожий графік спостерігається за умови, що людина використовує сучасні досягнення медицини (Б), – тривалість її життя дещо подовжується, але його якість залишається так само незадовільною.

Принципово різниться ситуація, що спостерігаємо для людини, яка є активною, свідомою, відповідальною у ставленні до самої себе та веде здоровий спосіб життя (В). Тут і значно більша тривалість життя і, що не менш важливо, – його інша якість, оскільки, як уже зазначалося певний рівень здоров’я (безпечний рівень) дозволяє уникнути більшості неінфекційних захворювань. Отже, порівнюючи здобутки такої людини – а саме площу під графіком життєздатності, – ми бачимо, що її тривалість і якість життя суттєво кращі.

Рис. 2.1. Графік життєздатності людини (за Дж. Фрис та Л. Крепо, 1981) де:

А – типова крива зниження життєздатності з року в рік, закінчується часто передчасною смертю внаслідок тривалого та тяжкого захворювання;

Б – песимістично-оптимістична крива, також із тривалим періодом перебігу захворювання;

В – ідеальна крива, що наближається до прямокутної форми – практично відсутнє зниження життєздатності, не знижується якість життя, смерть наступає швидко (їй не передують довгі роки страждань) після 7, 8 чи 9 десятків якісно прожитих років;

передбачувана при народженні тривалість життя (чол. та жін., за даними ВООЗ, 2008):

55 та 64 роки – тривалість здорового життя в Україні, 61 та 73 роки – тривалість життя в Україні;

67 та 72 роки – тривалість здорового життя в країнах ЄС, Австралії, Канаді та США,

74 та 80 років – тривалість життя в країнах ЄС, Австралії, Канаді та США.

Питання спроможності (неспроможності) вести здоровий спосіб життя є надзвичайно суб’єктивним, оскільки це, насамперед, детерміноване ступенем усвідомлення людиною важливості її реальних дій у цьому напрямі. Навіть за відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо), особи з високим рівнем свідомості щодо здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І навпаки, за досить оптимальних умов брак особистих стимулів, лінощі й байдужість до себе унеможливлює досягнення мети: бути здоровим.

Здоров’я та навчання студентів взаємозалежні й взаємообумовлені. Чим міцніше здоров’я студента, тим продуктивніше навчання, інакше кінцева мета останнього втрачає істинні сенс і цінність. Щоб студенти успішно адаптувалися до умов вищого навчального закладу, зберегли і зміцнили здоров’я за час навчання, необхідно вести здоровий спосіб життя.

Розуміючи, що вищий навчальний заклад не є школою, що він не навчає, а тільки створює умови для того, щоб навчатися самостійно самопізнанню, об’єктивно розвивати, і, врешті довести своє “я” (свої якості, уміння, навички, стан здоров’я, високий рівень розумової та фізичної працездатності, інтелекту, культури) мимоволі задаєш питання: “Чи досить ваших зусиль, шановні студенти-першокурсники, щоб усе засвоїти, удосконалити й реалізувати на благо?” Професійно заявляємо: “Так, досить. Досить, якщо попереду кожного починання, а також його результатом буде слово “Сам!”.

Кожний вищий навчальний заклад має своє, ним же створене та постійно вдосконалюване інформаційно-виховне середовище. Його багатокомпонентність та позитивний вплив на студента, передусім першокурсника, тісно залежить від рівня педагогічної майстерності викладачів і ставлення самих студентів до одного з найголовніших компонентів цього середовища – фізичної культури і спорту на новому рівні освіти – рівні вищого навчального закладу (не шкільної “фіз-ри”), що суттєво скорочує період адаптації вчорашніх школярів до умов перебування у вищому навчальному закладі з його, як спершу здається, “м’якими” на перших порах формами та видами навчання протягом семестру і непомірно жорсткими щодо організму, часом ще недостатньо міцного, у періоди заліків та іспитів.

Скороченню часу адаптації до навчання у вищому навчальному закладі сприяють активні засоби фізичної культури, ігрові види спорту, плавання, туризм; масові оздоровчо-спортивні заходи, у яких студент – й учасник, й організатор, й помічник і т.п.; розумне планування свого життя на найближчі 3-5 років у виді реально обґрунтованої програми самовдосконалення, основні положення якої спрямовані на зміцнення здоров’я, підвищення інтелекту, опанування обраної професії.

Шлях до загальнокультурного розвитку, до здорового способу життя починається з опанування знань. Знання значно випереджають практику, вказують шлях її перебудови, перетворюються в елементи пізнання, згодом поширюючись і перероблюючись у переконання. А переконання будуються не стільки на логічному характері знання, скільки на їх практичному застосуванні та відповідно глибшому розумінні.

Власні дослідження доводять, що основне джерело інформації для студентів – заняття з фізичного виховання – теоретичні і практичні (33-67 %). Помітним також є вплив засобів масової інформації: газет, теле- і радіо репортажів (28-46%). Порівняно менше використовується інформація, яку наведено у спеціальній літературі й отримано під час відвідування спортивних видовищ (11-19%).

Як значущу інформацію студенти виділяють дані щодо методики оздоровчого тренування з використанням найпоширеніших видів рухової активності (бігу і ходьби, плавання, їзди на велосипеді, методиці використання гімнастичних і дихальних вправ тощо), раціонального харчування, а також самоконтролю в процесі занять фізичними вправами, загартування і питань регулювання статевого життя (від 51 до 77 %). Підвищена зацікавленість студентів щодо питань регулювання статевого життя відображає актуалізацію однієї з важливих соціально-біологічної функції молоді – репродуктивну.

Потреба студентів в інформації щодо використання сауни, методик аутогенного тренування, нетрадиційних систем фізичних вправ (йога, у-шу), ліків, вітамінів, гомеопатичних препаратів значно нижча (від 23 до 45 %).

Водночас аналіз даних спеціальної літератури, власні дослідження авторів свідчать про мозаїчність структури знання студентів щодо здорового способу життя, їх недостатню упорядкованість і взаємозв’язку. Існуючі у студентів після закінчення школи знання не мають необхідного функціонального характеру для використання їх у повсякденному житті, але водночас студентам не достає і власної пошуково-пізнавальної активності для їх поповнення й розширення.

Тому одним із завдань, що стояли перед авторами цього навчального посібника, було сприяти формуванню у студентів цілісної системи знань щодо здоров’я та здорового способу життя, що є однією з ключових умов того, що ці знання будуть підґрунтям відповідних вчинків, сформованих у спосіб життя.

Спорт та нетрадиційні види фізичних вправ в житті студента

У сучасних системах фізичного виховання значна перевага віддається спорту – змагальній діяльності, яка спрямована на досягнення результатів, що характеризують високі рухові можливості людини в умовах суперництва.

Заняття окремими видами спорту, або системами фізичних вправ, що носять, як правило, масовий характер та у основі яких − доступність та вікова доступність, об’єднані в так званий “масовий спорт”, “спорт для всіх”. Цілі та завдання його тісно пов’язані з активними видами відпочинку, рекреацією, підвищенням працездатності, зміцненням здоров’я та гармонійним розвитком, вдосконаленням людини.

Масовий спорт грає важливу роль у вирішенні проблем, що стосуються рухової активності людини, як невід’ємного компоненту повсякденного режиму, здорового способу життя. На жаль, рекомендації вчених та відповідні наукові дані щодо рухової активності, її об’ємах, видах, впливу на різні вікові групи недостатньо достовірні і потребують подальших серйозних досліджень.

Важко назвати точне число конкретних видів спорту та різних систем фізичних вправ, які культивуються хоча б у цивілізованих країнах. Зазвичай ці дані коливаються в межах 75-100, без точного врахування виникнення та розвитку їх серед народів і народностей.

У вищому навчальному закладі, де навчається від 3000 до 5000 студентів, практикується до 25-30 видів спорту та занять різними системами фізичних вправ. Відповідно до кліматичних умов, місцезнаходження вищого навчального закладу, можливостей його матеріально-технічної бази, особливостей подальшої професійної діяльності випускників, а також контингенту тренерсько-викладацького складу змінюються кількість, зміст форм та видів спортивного вдосконалення.

Зрозуміло, що перерахованими вище причинами не вичерпуються шляхи розвитку, становлення того чи іншого виду спорту: національні традиції, новаторська ініціатива спортивних фахівців, мотивація студентської молоді можуть бути не менш вирішальними.

Найбільше популярні та доступні нині заняття окремими видами спорту та системами фізичних вправ: плавання, аквафітнес, спортивна боротьба, баскетбол, волейбол, пляжний волейбол, настільний теніс, футбол, фут-зал, атлетична гімнастика, аеробіка, атлетизм, шейпінг, туризм. Починають входити до моди та розвиватися оздоровчі системи, які поєднують фізичні вправи та засоби загартування, загальної та локальної корекції тіла, м’язів, вправи реабілітаційного характеру для ліквідації наслідків нервових зривів, стресових станів. Як завжди, студентська молодь з зацікавленістю відгукується на екзотичні нововведення, нетрадиційні види спорту та відпочинку. Найпопулярніші такі:

Аквафітнес – система фізичних вправ у воді, що виконуються під музичний супровід та яка поєднує елементи плавання, гімнастики, силові вправи з предметами, з опорою, на мілкому місці басейну та глибокому, з використанням спеціального обладнання.

Заняття аквафітнесом впливають на діяльність серцево-судинної та дихальної систем, розвиток фізичних якостей, коригують тілобудову, підвищують рівень працездатності, позитивно впливають на психіку людини.

Водне середовище зменшує силу гравітації, нормалізує функції центральної нервової системи, активізує обмін речовин, у процесі фізичних навантажень попереджає зневоднення і втрату з потом мінеральних речовин, знижує відчуття болю, попереджає травматизм, сприяє розвитку здатності управляти рухами в складних умовах, розвиває координацію.

Під час занять у воді полегшуються статичні положення, досягаються повільні плавні рухи, швидкими рухами, завдяки підвищеному опору водного середовища, розвивається сила.

У воді застосовуються ігрові вправи, ігри з елементами змагання, вправи з предметами: пінопластовими дошками, кругами, м’ячами, підтримуючими поясами та іншими спеціальними пристосуваннями.

Атлетична гімнастика – система силових фізичних вправ з використанням стандартних гімнастичних снарядів, різних тренажерів та обтяжування. Вона спрямована на зміцнення здоров’я, досягнення високого рівня загальнофізичної підготовленості студентів, розвиток атлетичної статури, а також сприяє розвитку рухової активності, гнучкості та спритності.

Бойовий гопак – це струнка система послідовного тілесного, розумового та духовного самовдосконалення людини – від елементарного самозахисту до вершин бойової майстерності. Кожен гопаківець, залежно від індивідуальних здібностей та характеру, може пробувати свої сили у оздоровчому, фольклорно-мистецькому чи спортивному напрямках. Кожен з цих напрямків дає належну фізичну підготовку, знання основної бойової техніки та вміння поводитися в екстремальних ситуаціях.

Каланетика – (створена американською балериною Каллан Пінкні) – це програма з 30 вправ для жіночого контингенту, які виконуються в ізометричному режимі і викликають активність глибоко розташованих груп м’язів. При виконанні вправ необхідно уникати різких рухів, надмірного напруження; використовуються вигини, наклони, піднімання ніг та тулубу з положення лежачи, напівшпагати, качання з акцентом на розтягування м’язів. Рухи виконуються з невеликою амплітудою, часто у незручному положенні у повній статиці або напівстатиці. Акцент робиться на так звані «проблемні» зони (шию, живіт, сідниці, стегна, спину). Регулярні заняття каланетикою сприяють ефективній зміні зовнішнього вигляду і практично не мають вікових обмежень.

Шейпінг – система фізичних вправ, яка поєднує вправи з аеробіки та атлетичної гімнастики (розроблена фахівцями радянської школи аеробіки й бодібілдингу). З аеробіки шейпінг взяв музику, динамічні навантаження, що дозволяють зміцніти серцево-судинну систему, покращити обмін речовин; з атлетичної гімнастики – можливість впливати на локальні групи м’язів. Має велику популярність серед жінок.

Програма шейпінгу складається з двох етапів: на першому вирішуються завдання зміцнення здоров’я, нормалізації маси тіла, підвищення рівня фізичної підготовленості; на другому етапі – корекція фігури за допомогою різних видів рухової активності й раціонального харчування. Найважливіша умова визначення оптимальних параметрів обсягу, інтенсивності, а також переважної спрямованості фізичних вправ – аналіз масо-зростових показників та рівня рухової підготовленості тих, хто займається.

Спортивні танці – система фізичних вправ, які виконуються під музичний супровід, в унісон ритму музики. Розвивають координацію рухів, вміння керувати своїм тілом, розслаблювати м’язи, зміцнюють суглоби, сприяють вмінню красиво танцювати сучасні танці.

Контрольні завдання і запитання

2.1. Дайте визначення поняттю «здоровий спосіб життя». Як Ви вважаєте, наскільки Ваш спосіб життя є здоровим? Оцініть за 10-бальною шкалою.

2.2. Які компоненти є визначальними щодо здорового способу життя? Дайте за 10-бальною шкалою оцінку Вашому способу життя окремо з кожного компонента (наскільки він відповідає здоровому способу життя). Обчисліть середній бал і порівняйте його з оцінкою, яку Ви вказали, виконуючи завдання №1. Чи збігаються вони?

2.3. Упродовж тижня занотовуйте в зошиті з предмета або в «Щоденнику здоров’я» всі види діяльності, які Ви виконуєте протягом дня і скільки часу Ви на них витрачаєте (наприклад, 7.15-7.45 – ранкова гігієнічна гімнастика – 30 хв.). Визначте середні значення для кожного з видів діяльності, проаналізуйте отримані результати. Що можна змінити на користь здоров’я?

Розділ 3. Психологічні аспекти фізичного виховання та формування здорового способу життя

persistence
In the confrontation between the stream and the rock, the stream always wins... but through persistence.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ
Вода камінь точить...

не силою, а частим падінням (прислів’я).

Ставлення людини до здоров’я та здорового способу життя складається із таких трьох компонентів:

Когнітивний компонент (його характеризують знання людини про своє здоров’я, розуміння ролі здоров’я в життєдіяльності, знання основних чинників, що мають позитивний і негативний вплив на здоров’я людини).

Емоційний компонент (відображає переживання й почуття людини, пов’язані зі станом його здоров’я, а також емоційні стани, зумовлені погіршенням фізичного або психічного самопочуття людини).

Мотиваційно-поведінковий компонент (визначає місце здоров’я в індивідуальній ієрархії цінностей людини, особливості мотивації у сфері здорового способу життя, а також характеризує особливості поведінки у сфері здоров’я – ступінь відданості людини здоровому способу життя й особливості поведінки у випадку погіршання здоров’я).

Хоча проблема здоров’я є однією з першочергових у життєдіяльності людини нинішній стан речей є таким, що більшість людей, відмічаючи високу цінність здоров’я, водночас не вживають ніяких активних дій для його досягнення, що переважно пояснюється відсутністю психологічної компетентності в цій сфері.

Факти красномовно свідчать, що найактивніше займаються фізичною культурою діти віком від 10-13 до 14-16 років, тобто середній та старший шкільний вік, що пояснюється як природною потребою в русі, бажанням стати сильнішим серед однолітків, так і організацією занять з фізкультури та спортивної діяльності в школі, гімназії, ліцеї, колегіуму. У юнацькому віці, коли вже більшою мірою виявляється свідоме ставлення людини до фізичного виховання, активність падає до 80% юнаків і дівчат зовсім припиняють займатися фізичною культурою і спортом (Рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Віковий контингент, який регулярно займається фізичною культурою.

Якщо ж взяти статистику щодо дорослого населення нашої країни, то регулярно займаються фізичною руховою активністю з достатнім навантаженням ледь 4-9% українців.

Погіршення здоров’я, наявність шкідливих звичок, неуспіх у навчанні, непорозуміння з навколишнім середовищем – негативні прояви слабкої, закомплексованої молодої людини, подолати які можна за допомогою засобів фізичної культури, що приводять до здорового способу існування протягом усього життя. Розуміння цього в молоді є, про що свідчать дослідження фахівців (Рис.3.2).

Рис. 3.2. Переконання щодо основних чинників поліпшення власного здоров’я в респондентів різного віку

Так, серед відповідей на запитання «Що б Ви вважали за потрібне зробити для поліпшення свого здоров’я?» у всіх вікових групах абсолютно домінує необхідність зайнятися фізичною культурою (близько 70%). Зі збільшенням віку, однак, слід зазначити незначне зниження відсотку молоді, що відзначає потребу в заняттях руховою активністю. Варте уваги також збільшення відсотку відповідей щодо потреби позбавитись паління, припинення вживати алкогольні напої та (у віці 19-22 роки!) необхідності пройти курс лікування.

Отже, молоді люди переважно адекватно оцінюють вплив різних чинників на власне здоров’я. Що ж стає на заваді? Можна вказати на низку причин, як-от: переважна пасивність звичного соціального оточення щодо як піклування про своє здоров’я в цілому, так і занять руховою активністю зокрема; також брак точної інформації про те, що саме і як саме потрібно робити щодо власного фізичного виховання (когнітивний компонент); відсутність адекватного досвіду занять фізичною культурою та спортом, а нерідко – ще й досвід вимушеного «відбування» в школі (емоційний компонент); неправильне усвідомлення своєї ролі у власному житті – здоровому й активному (мотиваційно-поведінковий компонент) – і тому саме розуміння впливу різних чинників на власне здоров’я ще не є дієвим.

І це не через брак вільного часу, а саме через недостатньо сформовані когнітивний, емоційний та мотиваційно-поведінковий компоненти, оскільки, як показують результати дослідження, вільного часу в молодих людей удосталь, але, на жаль, вони переважно обирають такий спосіб його проведення, який не вимагає зусиль (рис. 3.3). Як видно – лідером серед пріоритетів є перегляд телепередач, відеофільмів; причому більша частка витрачає на це левову частину свого вільного часу – 4-5 годин на день (рис. 3.4), і навіть більше!

Рис.3.3. Показники розподілу приорітетів проведення вільного часу молодих українців

Рис. 3.4. Час, витрачений протягом дня на перегляд телебачення і відео.

Як видно – лідером серед пріоритетів є перегляд телепередач і відеофільмів, що значно – більш ніж втричі (!) – перевищує такий, безумовно, важливий вид діяльності, насамперед для особистості, що тільки формується, як навчання; навіть живе спілкування з друзями поступається сидінню перед екраном. За результатами опитувань найпоширенішим у молодіжному середовищі способом проведення дозвілля є пасивний перегляд телевізійних програм. 75% молодих українців зазначили, що віддають перевагу саме такій формі проведення дозвілля. При цьому більшість молоді витрачає на це левову частину свого вільного часу – 3-4-5 годин на день і навіть більше!

Отже, усвідомленні наміри людини займатися фізичною культурою чи спортом не завжди, принаймні ми це спостерігаємо на прикладі громадян нашої країни, узгоджуються з її поведінкою. Пояснюється це й тим, що навчитись отримувати задоволення від видів проведення часу, не пов’язаних із зусиллями простіше; водночас, варто розуміти, що не менше, а навіть і більше задоволення можна навчитись отримувати й від таких видів діяльності, де необхі