Викладач: Дуюнова Оксана Миколаївна
Трудове право України.
Тема: Трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідносин.
1. Юридична природа трудового договору. Історико – правовий аспект;
2. Поняття трудового договору;
3. Відмежування трудового договору від цивільно-правових угод;
4. Сторони трудового договору;
5. Зміст трудового договору.
6. Форма трудового договору.
Література:
1. Таль Л.С «Трудовойдоговор, цивилист.исследование» 13 рік;
2. Александров Н.Г «Трудовоеправоотношение»;
3. Пилипенко П.Д «Підстави виникнення індивідуальних трудових правовідносин» 2003 рік;
4. Процевський О.І «Новий зміст права на працю, основа реформування трудового законодавства України» Право України 99 рік № 6.
5. Сільченко С. «Трудовий договір. Трудові правовідносини до проекту нового трудового кодексу України» підприємництво, господарство та право, 2004 рік, № 11.
1. Перші науково - обґрунтовані спроби визначити сутність договору, датуються ще серединою 19 сторіччя. Офнер, Ендеман, Локмар, Гримм, Гесс, тощо. Наприкінці 19 століття в Європі з’являються перші закони де вказуються на особливість трудового договору як окремої угоди від 28 червня 89 року. Виходячи з цього вчені правники починають відшукувати риси притаманні трудовому договору і відмежовувати його від цивільних угод. На думку вченого правника Лотмаря невід’ємними рисами трудового договору є:
· Домовленість про надання роботи
· Забезпечення роботою
· Винагорода
· Предмет договору праця
В науковій літературі того часу виникає дискусія чи є праця товаром. Фактично вчені Ленінг і Дернбург підкреслювали, що договори підряду і найму послуг за своєю природою загалом належать до трудових договорів, крім того Туган Барановський – з формальної позиції договір про найм принципово не відрізняється від будь – якого іншого договору, а також є майновим актом як купівля – продаж іншого товару.
Як зазначав вчений правник Таль в науці і законодавстві тривалий час підтримувалась фікція що загальним юридичним фундаментом всіх різновидів договорів про працю є три основних типів, особистий найом, підряд та доручення, але життя це позиції перекреслює.
2. Вчений Смірнов в науці ТП вказує, що ТД слід розглядати ні як юридичний факт, що породжує трудові правовідносини,а як форму реалізації громадянами права на працю, інститут трудового права, що об’єднує норми, що регулюють прийняття на роботу, переведення та звільнення. Однією з перших спроб дати легальне визначення ТД знаходить в ст. 27 КЗпП 1922 р. ТД – це угода двох чи більше осіб згідно якої одна сторона (той, хто наймається) надає свою робочу силу (наймачу) за виногороду.
На думку Александрова визначення ТД у перших радянських кодексах про працю є достовірне і об’єктивне відображення характеру відносин,що стояли за його юридичною формою. На думку Молодцової, ТД, як юридичне поняття має декілька значень:
· Угода про працю
· Підстава виникненнятру3дових правовідносин
· Організаційно-правова форма зайнятості громадян
· Центральний інститут ТП, що регулює порядок укладення,зміни та припинення ТД
Пилипенко: ТД слід розуміти,як підставу виникнення індивідуальних трудових правовідносин та наголошує на своєрідність,універсальність ТД, як юридичного факту, що породжує трудові відносини.
Ч. 1 ст. 21 КЗпП:
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Стаття 39 Проекту ТК № 1108 ТД – це угода між працівником і роботодавцем за якою працівник зобов’язується особисто виконувати роботу трудову функцію визначену, цією угодою з додержанням трудового законодавства, колективного договору і угод, правил внутрішнього трудового розпорядку під керівництвом та контролем роботодавця, а роботодавець надати працівнику роботу за цією угодою,забезпечити належні,безпечні, здорові умови праці, належні санітарні умови, своєчасне та в повному обсязі виплата заробітної плати.
3. Поняття, сторони та зміст ТД.
Елементи ТД:
· Предмет
· Внутрішня воля, волевиявлення
· Підлягання внутрішнього трудовому розпорядку
· Виплата заробітної плати
· Забезпечення умов для виконання роботи працівником
ТД розглядається в декількох аспектах:
· Як форма реалізації права на працю
· Як юридичний факт
· Як інститут ТП – глава 3 КЗпП
Суб’єкти – громадяни або особи, але не власник підприємства, установи, організації.
Форма – це зовнішня будь якого явища.
Відповідно до ст. 24 КЗпП – ТД укладається, як правило в письмовій формі.
Вказане питання досліджує Лещук Д.Р. «Форма ТД».
Форма ТД – це спосіб вираження волі його сторін на вступ та перебування у трудових правовідносинах.
В проекті ТК № 1108 ст. 41 «Форма ТД»: ТД укладається в письмовій формі у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу.
Чинним законодавством передбачено випадки коли додержання письмової форми договору є обов’язковою,а саме:
· Організований набір працівників. Регулюються в Постанові КМУ від 11.10.1991 р. №253 «Про переселення сімей у сільську місцевість та організований набір працівників».
· При роботі в особливих природніх, географічних, геологічні умови, умови підвищеного ризику для здоров’я. Регулюється Постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1290, затверджений список виробництв, робіт, професій, посад працівників робота яких пов’язана з підвищеною нервово-емоційне та інтелектуальне навантаження або виконання в особливих природніх,географічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці
· При укладені контракту ч. 3 ст. 21 КЗпП: особливий вид ТД – додаткові підстави для розірвання ТД. В проекті ТК поняття вилучено.
Зміст – умови ТД, вони поділяються на
· Ті,які встановлюються законодавством або локальними НПА (відпустки 24 дн.)
· Ті,які встановлюються за угодою сторін: обов’язкові і додаткові.
