Змістовий модуль 2. Теоретичні основи організації грошового обороту

Тема 3. Грошовий оборот і грошова маса

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про готівковий та безготівковий сектори грошового обороту та сучасні засоби платежу, що обслуговують грошовий обіг, а також грошову масу і грошові агрегати

План вивчення теми

1. Готівковий та безготівковий сектори грошового обороту.

2. Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг.

3. Закон кількості грошей, необхідних для обігу.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Маса грошей, що перебувають в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову. Розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий стає інструментом регулювання об‘єкта грошового обороту – грошової маси.

Зауважимо, що більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб‘єктів підприємницької діяльності.

Готівковий оборот обслуговується банкнотами, розмінною монетою і паперовими грошима (казначейськими білетами).

Між готівковим і безготівковим оборотом існує тісний взаємозв‘язок: гроші постійно переходять із однієї сфери обороту в іншу, змінюючи форму готівкових знаків на депозит в банку і навпаки. Надходження безготівкових коштів на рахунок у банку – неодмінна умова для видачі грошей. Тому безготівковий платіжний оборот невіддільний від обігу готівки і утворює разом з ним єдиний грошовий оборот країни, в якому знаходяться єдині гроші одного найменування.

Зверніть увагу на сучасні засоби платежу, що обслуговують грошовий обіг, їх можна розглядати за формами існування, за характером випуску та закономірностями обігу.

За формами існування – це:

1) готівка;

2) депозитні гроші;

3) електронні гроші.

За характером випуску – це:

1) паперові (у вузькому розумінні) або бюджетні гроші;

2) кредитні гроші.

Кредитний характер може бути притаманний усім формам грошей.

Студенти повинні знати особливості обігу сучасних засобів платежу: банкноти, розмінної (білонної) монети, депозитних грошей, векселів, чеків та вміти їх охарактеризувати.

Четверте питання: закон кількості грошей, що необхідні для обігу, полягає в тому, що протягом певного періоду для обігу необхідна лише певна маса купівельних платіжних засобів. Зміст цього закону можна виразити рівнянням: К _ф = К _н, де К _ф - фактична маса грошей в обігу; К _н - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Пригадайте рівняння обміну І.Фішера, з якого видно, що кількість грошей, що необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці.

У країнах з розвиненою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості К _ф і К _н та розробки і впровадження в життя відповідно кредитної та бюджетної політики. Збалансованість К _ф і К _н є важливою умовою забезпечення сталості грошей.

Питання для самоконтролю

 

1. Хто виступає основними суб’єктами грошового обороту?

2. Які основні ринки зв’язуються грошовим оборотом?

3. Які критерії використовуються для класифікації грошових потоків?

4. Чим відрізняється грошовий обіг від грошового обороту?

5. Які фактори впливають на швидкість обігу грошей?

6. Яким чином швидкість обігу грошей впливає на грошову масу?

7. У чому полягає сутність закону грошового обігу і форми його прояву?

8. Якими факторами характеризується сталість грошей?

9. Яким чином введення нової грошової одиниці впливає на стабілізацію грошового обігу?

10. Які засоби платежу обслуговують грошовий обіг в сучасних умовах?

11. Що таке грошовий оборот? Які особливості грошового обороту на мікро- та макроекономічному рівнях?

12. Які переваги і недоліки безготівкового обороту?

13. Які грошові агрегати визначає Національний банк України?

14. Який грошовий агрегат найкраще відображає функцію грошей як засобу обігу?

15. Що таке грошова база і з яких компонентів вона складається?

16. Хто є емітентом грошей?

17. Як здійснюється первинна емісія грошей?

18. Що таке обов’язкові резерви і яка межа їх встановлення?

19.Чи всі засоби платежу, що використовуються в обігу, можна назвати законними платіжними засобами?

Бібліографічний список

[6;7; 13; 14; 15; 16; 19; 20; 21; 22; 23; 24;; 28; 31]

Тема 4. Грошовий ринок

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про суб‘єкти грошового ринку і різновиди ринку грошей, про попит на гроші та їх пропозицію, а також про фактори, що забезпечують рівновагу на ринку грошей.

План вивчення теми

 

1. Суб’єкти грошового ринку.

2. Міжбанківський ринок і відкритий ринок як сектори ринку грошей.

3. Попит на гроші та їх пропозиція.

4. Рівновага на грошовому ринку

5. Мотиви попиту на гроші.

6. Фактори, що визначають рівновагу на ринку грошей.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

 

У ринковій економіці найважливішою центральною ланкою і водночас її механізмом виступає ринок. У найбільш загальному визначенні він є всією сукупністю економічних відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу.

Ринок - це складна система, що складається з багатьох взаємопов’язаних між собою елементів, які й утворюють його структуру. Ця структура охоплює як свої елементи ринок товарів, ринок послуг, ринок робочої сили та інші складові частини. Серед цих найбільш узагальнених структурних елементів виділяють і фінансовий ринок.

З погляду сутності фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару - грошей. Саме вони виступають на цьому ринку його об’єктом. Що ж стосується суб’єктів фінансового ринку, то на ньому діють усі суб’єкти ринку - банки, держава, спеціалізовані фінансово-кредитні установи та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, зазвичай, короткострокові боргові зобов'язання. Але серед суб’єктів слід виділити, з одного боку, домашні господарства (населення), а з іншого - фірми. Перші - це головний власник тимчасово вільних коштів. Саме в них знаходиться основне джерело кредитних ресурсів. Що ж стосується фірм, то вони виступають переважно в іпостасі позичальників, бо саме їм необхідні гроші і перш за все для здійснення інвестиційної діяльності.

Особливістю фінансового ринку є й те, що на фінансовому ринку надзвичайно велику роль відіграють посередники. Саме вони забезпечують рух грошей і операції купівлі-продажу. Якщо на товарному ринку операції купівлі-продажу товару часто здійснюються між безпосереднім товаровиробником і споживачем, то на фінансовому ринку це скоріше виняток, ніж правило. Посередники, які діють на цьому ринку, акумулюють тимчасово вільні кошти населення і господарюючих суб’єктів і надають їх на певних умовах в користування тим, хто має потребу в цих коштах. Серед фінансових посередників можна назвати такі установи, як банки, страхові компанії, інвестиційні фонди і т. ін. Студентам треба звернути увагу на особливості діяльності посередників.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку та відкритого ринку. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Окрім того, операції на ньому дають банкам змогу отримувати додатковий прибуток, управляти процентами та банківськими ризиками. На відкритому ринку відбувається купівля-продаж цінних паперів центральним банком.

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому.

Міжбанківський ринок – частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через, відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Міжбанківські кредити – одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. Студентам рекомендується розглянути основні різновиди міжбанківського кредиту.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурси з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Обліковий ринок - це ринок, на якому позичальник (господарюючий суб’єкт або банк) отримує гроші, обліковуючи свої короткострокові цінні папери, наприклад комерційні векселі. Унаслідок значного поширення короткострокових грошових зобов’язань (комерційні та казначейські векселі, бони тощо) операції на цьому ринку дуже поширені.

Проте в Україні комерційні векселі не стали ще дуже поширеним інструментом, і тому цей ринок поки що знаходиться в стадії формування. Але в цілому, з огляду на розвиток ринкової економіки в нашій країні, цей ринок має великі перспективи.

Поради по вивченню третього і четвертого питань надані у рубриці «Методичні рекомендації до семінарських занять».

Виділяються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів: трансакційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив.

Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання). Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою. Він створює для власника значні зручності, бо забезпечує йому належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна. але безризикова.

Якщо дві криві — попиту і пропозиції — накласти одну на другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню. Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива.

На монетарному ринку рівень процентної ставки змінюється таким чином, щоб відновити рівновагу між попитом і пропозицією. Збільшення маси грошей в обігу знижує рівноважну процентну ставку. Зростання цін або реальних доходів підвищує рівноважну процентну ставку.

 

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає суть грошового ринку?

2. Хто виступає основними суб’єктами грошового ринку?

3. Які існують канали прямого й опосередкованого фінансування грошового ринку?

4. Яку роль відіграють банки і небанківські фінансово-кредитні структури як суб’єкти грошового ринку?

5. Що собою являють ринок грошей і ринок капіталів?

6. Яким чином ринок цінних паперів і валютний ринок пов’язані з грошовим ринком?

7. Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу? Як використовує цей механізм центральний банк у своїй грошово – кредитній політиці?

8. Чим відрізняється грошовий ринок від ринку грошей, а ринок грошей – від ринку капіталів?

9. Чи можуть банки працювати в секторі прямого фінансування грошового ринку?

10. Які фактори визначають зміну попиту на гроші?

11. Які фактори визначають зміну пропонування грошей?

12. Які фактори впливають на рівновагу грошового ринку?

13. Яким чином виявляються основні ринкові ознаки: попит, пропозиція, ціни?

14. Якою є залежність між зміною ставки процента і темпами інфляції?

15. Яка залежність між альтернативною вартістю зберігання грошей і процентною ставкою?

16. Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу? Як використовує цей механізм центральний банк у своїй грошово – кредитній політиці?

17. У чому полягає процес грошово – кредитної мультиплікації?

18. Що собою являє грошова база?

19. Яким чином збільшення маси грошей в обігу впливає на процентну ставку?

20. Яким чином зростання цін або реальних доходів впливає на рівноважну процентну ставку?

Бібліографічний список

: [8; 11; 13; 16; 17; 18; 20; 21; 22; 23; 24; 26; 27; 28; 31; 32; 33]

Тема 5. Грошові системи

Мета:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про грошові системи, інструменти грошово – кредитного регулювання а також сутність “сеньйоражу”.

План вивчення теми

1.Особливості утворення грошової системи України. 2.Методи державного регулювання грошового обігу. 3.Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Перше питання присвячено створенню в Україні власної грошової системи в другій половині 90-х років минулого століття. Особливістю цього процесу є те, що українська національна грошова система була створена в ході грошової реформи 1996р., запровадженню її передував перехідний період з тимчасовою грошовою одиницею – спочатку так званим купоном, а згодом українським карбованцем.

Розглядаючи друге питання необхідно зрозуміти, що державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються:

забезпечення певного рівня економічного зростання;

забезпечення максимальної зайнятості;

контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:

структурна політика;

політика конкуренції;

соціальна політика;

кон'юнктурна політика.

 

 

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань.

Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика)

Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, встановлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція ускладнена - в енергетиці, сільському господарстві тощо.

Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту, про що детальніше розглядається в третьому питанні.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці - на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

· заходи фіскальної політики;

· заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

· заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

експансійна;

рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко "дешевіють". Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток. Наприклад, в умовах перехідної економіки України держава тривалий час обмежувала ціни на житлово-комунальні послуги, плату за газ та електроенергію тощо.

Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно.

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти розглядаються в третьому питанні. Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава. Розробкою і реалізацією грошово-кредитної політики займається центральний банк (ЦБ).

Слід визначити інструменти грошово-кредитної політики, що використовується ЦБ з метою грошово-кредитного регулювання. Це:

Ø здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

Ø регулювання резервної норми комерційних банків;

Ø зміна норми банківського процента.

Вивчаючи операції на відкритому ринку, слід зауважити, що вони зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли ЦБ купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв'язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Продаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, комерційного банку і, відповідно, кредитоспроможність падають. Як наслідок, загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.

Далі слід звернути увагу на управління обов’язковими резервами. Обов'язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами, має зберігатись у формі касової комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку.

ЦБ багатьох країн Заходу здійснюється диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що встановлення норм обов'язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ.

Мета нормативного визначення обов'язкових резервів — забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримання ліквідності останніх.

Студенти повинні знати, що змінюючи норму обов'язкового резерву, ЦБ безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються.

Розгляд питання слід завершити характеристикою облікової політики ЦБ. Облікова ставка процента формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий строк і під заставу державних цінних паперів.

Коли комерційний банк бере позику у ЦБ, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію — визначає комерційним банкам вартість кредитів ЦБ. Якщо облікова ставка процента знижується, то у комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно, через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. З урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Вивчаючи це питання, зверніть увагу на поняття «сеньйораж». Це - дохід, який отримує уряд внаслідок монопольного права друкувати гроші.

Необхідно підкреслити, що купівля ЦБ державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Це в свою чергу призводить до інфляції.

Студенти повинні знати, що населення в країнах з високим рівнем інфляції, як правило, не купує нових державних зобов’язань, валютні резерви ЦБ вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит шляхом емісії.

Питання для самоконтролю

 

1. У чому суть грошової системи?

2. Яке місце займає грошова система в економічній системі країни?

3. Які існують основні типи грошових систем?

4. Як визначається тип грошової системи?

5. Які, на Вашу думку, основні вимоги, що пред’являються до грошової системи?

6. Які труднощі випробовує Україна на шляху до утворення грошової системи ринкового типу?

7. Які особливості процесу запровадження національної валюти України?

8. Який метод державного регулювання грошової сфери є найбільш ефективним?

9. Місце і роль Центрального банку в державному регулюванні грошової сфери?

10. У чому полягає зміст операцій на відкритому ринку?

11. Як здійснюється регулювання грошової сфери за допомогою зміни обов’язкових резервів?

12. Як впливає облікова політика на грошову сферу?

13. У чому полягають особливості фіскально-бюджетної і грошово-кредитної політики в системі державного регулювання ринкової економіки?

14. Які основні типи фіскально-бюджетної політики?

15. Які основні джерела покриття дефіциту державного бюджету?

16. “Сеньйораж” і монетизація дефіциту державного бюджету?

 

Бібліографічний список

(1;2;3;4;5;6;7;8;9)