Механізм поповнення маси грошей в обігу

Випуск в обіг грошових знаків у всіх формах називається емісією. Емісія буває первинна (емісія грошей - здійснюють центральні банки) і вторинна (емісія депозитних грошей комерційних банків). Згідно закону України “Про банки і банківську діяльність” НБУ – емісійний центр, має монопольне право на випуск грошей в обіг. Центральний банк має виняткове право на здійснення банкнотної емісії. Банкнотна емісія має кредитний характер, тобто кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція - чи то кредит уряду, чи комерційному банку, чи зарубіжні активи.

Інший канал поповнення маси грошей в обігу - система обслуговування бюджетного боргу: грунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’язань. Продаючи цінні папери, держава позичає гроші у суб’єктів фінансового ринку й оформляє ці позики як державний борг країни. Купуючи державні зобов’язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо цінні папери держави розміщуються поза емісійними установами, то приріст державного боргу не впливає на пропозицію грошей. Відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позикового капіталу.

НБУ здійснює також емісію грошей у разі купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційні банки (як емітенти грошової маси) утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, кредитна маса зростає, коли ж отримана позика повертається – зменшується. Додаткова емісія грошей можлива також шляхом придбання банком іноземної валюти. І навпаки, продаж державних цінних паперів чи продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси. Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати таким чином: приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки комерційні банки зобов’язуються повернути з виплатою певного відсотка клієнтам їх внески в певні строки. Деяку частку (пр. 20% від загальної суми депозитів) комерц. банки повинні зберігати в центральному банку як обов’язкові резерви. Решта (80 %) залучених коштів становитимуть кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви – це частка (норма у відсотках) банківських депозитів, яка згідно вимог чинного законодавства чи у відповідності до діючих нормативних актів має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку. Норми обов'язкових резервів в Україні встановлюються НБУ. Їх визначення має за мету: забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків; підтримання ліквідності банків; регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької – стимулювати.

Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку. Величина грошового мультиплікатора визначається формулою:

m = , де m – величина грошового мультиплікатора чи коефіцієнт експансії депозитів; MR – норма обов’язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) наднормативних резервів з даною величиною MR. Щоб визначити максимальну суму нових грошей , що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт експансії (m). Отримаємо формулу:

= Е m = Е ,

яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому вираженні.