Поняття ризикології, її предмет, об’єкт, завдання та методологія

ВСТУП

Діяльність кожного суб’єкта підприємництва відбувається в умовах відсутності точної інформації про всі наслідки управлінських рішень, що приймаються цим суб’єктом. Усю сукупність різноманітних перешкод, які обмежують ефективність підприємницької діяльності, прийнято називати одним терміном – ризик.

В умовах ринкової економіки, коли підприємства здобувають самостійність як суб’єкти господарської діяльності, особливу актуальність здобуває формування у працівників економічно-фінансової сфери системи знань сутності економічних ризиків, методів їхньої оцінки і мінімізації.

Володіння інструментарієм управління ризиком дає суб’єкту підприємництва можливості адекватно реагувати на зовнішні загрози через розробку і реалізацію ефективних стратегій поведінки, здійснення відповідних антикризових заходів.

Чим складнішим і невизначенішим (розпливчастим) є соціально-економічне середовище, тим злободеннішими є необхідність урахування ризику, побудова й удосконалення адекватного інструментарію щодо його аналізу, врахування, моделювання та прогнозування. Складність причинно-наслідкових і функціональних зв’язків між елементами ринкового механізму формується під впливом багатьох потужних соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних та інших чинників, які мають, взагалі кажучи, різноспрямований характер.

В умовах політичної й економічної нестабільності міра ризику значно зростає. У сучасних умовах розвитку економіки України проблема посилення ризиків дуже актуальна, тому важливим є вивчення основ ризикології всіма майбутніми фахівцями фінансово-економічної сфери.

 

 

Поняття ризикології, її предмет, об’єкт, завдання та методологія

Теорія ризику є порівняно молодою науковою дисципліною, і, певно, цим, у першу чергу, пояснюється наявне розмаїття визначень засадничих понять і категорій та навіть – підходів до цих визначень.

Ризикологія як наука торкається всіх без винятку сфер людської практики і, перш за все, таких важливих для забезпечення безпеки нашої життєдіяльності, як економіка, екологія, право.

Одним із базових завдань, що стоять перед економічною ризикологією є управління ризиками, пов’язаними із вибором та реалізацією інноваційних та інвестиційних проектів.

Таким чином, ризикологія – це наука про ризик, яка досліджує його сутність, причини виникнення, форми прояву і роль в житті людей.

За іншим визначенням, ризикологія – наука, котра вивчає основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, обліку, оцінки та управління ризиком.

Ряд дослідників трактують ризикологію як науку про закони й закономірності дії цілепокладальних та цілереалізуючих систем з визначення можливих загроз, із якими вони можуть зіткнутися у процесі свого функціонування.

Ризикологія як галузь економічної науки ґрунтується на пізнанні і свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку об’єктів і суб’єктів в умовах невизначеності та конфліктності зовнішнього та внутрішнього середовища.

Об’єкт ризикології – економічні суб’єкти, політичні утворення, процеси ендогенного та екзогенного характеру, що є джерелом ризику, предметом впливу або суб’єктом управлінських дій. Для певного впорядкування всієї їх множини визначають такі об’єкти ризикології:

 

1. Одиничні інтелектуальні системи. Це найпростіший індивідуальний рівень, на якому необхідно виокремити ступінь підготовки окремої ‑­особистості до здійснення аналізу й оцінювання ризику власної діяльності та діяльності тих, хто бере участь у виробничому процесі.

 

2. Сукупність одиничних інтелектуальних систем та технічних засобів при реалізації цілеспрямованої діяльності, поєднана організаційно і просторово, тобто логічні ланцюги в ній однозначні та підлягають аналізу. Це так званий організаційний (виробничий, локальний) рівень. Щодо вирішення ризикологічних проблем в економіці в кожен період виробнича одиниця, що спеціалізується на задоволенні певної суспільної потреби шляхом виготовлення продукції, намагається знизити ризик банкрутства і змушена працювати над товаром, що належить до одного з трьох можливих поколінь: старіючого, домінантного чи перспективного.

 

3. Сукупність організаційних та індивідуальних об’єктів вирішення ризикологічних проблем, об’єднаних спільною політичною та, як правило, географічною системами. Це державний (регіональний, глобальний) рівень, на якому розглядаються проблеми, пов’язані з циклами діяльності приблизно у 50 – 100 років. А використовувані методи ґрунтуються на функціональному підході, який передбачає вивчення об’єкта дослідження не з погляду його внутрішньої будови, особливостей субстрактної бази, а під кутом зору функціонування об’єкта, його зв’язків із навколишнім середовищем.

 

Вирішення цих проблем пов’язане з економічною ризикозахищеністю країни. Сама система економічних ризиків країни має складну внутрішню будову, в якій можна виокремити такі найважливіші складники:

 

ризики, пов’язані з економічною автономністю;

 

ризики, пов’язані з можливістю виникнення криз та інших ускладнених перехідних періодів;

 

ризики, пов’язані із стабільністю та стійкістю національної економіки.

 

4. Сукупність суб’єктів вирішення ризикологічних проблем міждержавного рівня. Це світовий (міждержавний, суперглобальний) рівень, особливістю якого є значна тривалість циклів.

 

Сукупність об’єктів ризикології зумовлює її предмет вивчення.

Предмет ризикології – сукупність конкретних форм вияву невизначеності та конфліктності, притаманних процесам функціонування і управління об’єктами ризику, формування дієвого механізму оцінювання, моделювання, управління ним.

Ризикологія використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: історичний аналіз (для вивчення генезису концептуальних підходів до еволюції економічних категорій і понять), групування і синтез (для деталізації об’єкта і предмета дослідження), порівняння, наукову класифікацію та систематизацію (для виокремлення різних видів і факторів ризику, визначення змістовних особливостей анти ризикових заходів). Важливе місце посідає адекватний математичний апарат (теорія імовірності і математична статистика, теорія ігор, імітаційне моделювання, стохастичне програмування, теорія нечітких множин).

Відомий сучасний український економіст, професор Вольдемар Вітлінський виокремив певні аксіоми філософії ризикології:

Аксіома загальності передбачає, що будь-яка діяльність фінансово-економічної системи зумовлює ті чи інші ризики, котрі за певних умов можуть проявитися і призвести до небажаних наслідків для системи загалом чи її структурних складових (зокрема, ризик невикористаних можливостей).

Аксіома прийнятності стверджує, що кожна інтелектуальна система, що займається певними видами діяльності, так чи інакше (свідомо чи несвідомо) оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внутрішні категорії, гіпотези, мотивації, які залежать від стану та динаміки зовнішнього середовища і ставлення суб’єкта до ризику.

Аксіома неповторюваності наголошує, що структура і міра ризику змінюються в часі, не повторюючись навіть у схожих ситуаціях. Це пов’язане з тим, що в соціально-економічному бутті зберігається гомеостаз – відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища, але одночасно постійно відбуваються трансформаційні процеси (мутації) на всіх ‑­ рівнях ієрархії управління економічними системами. На глобальному та макроекономічному рівнях трансформаційні процеси стали перманентним явищем, хоча можуть відбуватися швидше чи повільніше у різних місцях та в різні періоди.

 

Систему принципів ризикології формують три рівні:

 

1. Методологічні принципи – визначають концептуальні положення, є найзагальнішими і порівняно мало залежать від специфіки та виду ризику (однотипність, позитивність ризику, об’єктивність і суб’єктивність оцінки міри ризику, коректність, комплексність, взаємозалежність тощо);

 

2. Методичні принципи – безпосередньо пов’язані з видом діяльності, його специфікою, системою цінностей, конкретно-історичною ситуацією, кількісною оцінкою його міри, моделюванням та прогнозуванням (дисонансність ризиків, різне сприйняття та суб’єктивне ставлення до ризику, динамічність, узгодженість у часі);

 

3. Операційні принципи – безпосередньо пов’язані з достовірністю, ступенем однозначності та повноти і можливістю їх опрацювання стосовно конкретних видів ризику.

 

Основні завдання ризикології на найближче майбутнє були сформульовані на Першій всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми економічного ризику: аналіз та управління», що пройшла 26 – 28 жовтня 1998 р. у Київському національному економічному університеті, зокрема:

 

розбудова філософських, психологічних, правових аспектів як складових ризикології;

 

розроблення методологічних підходів щодо ідентифікації можливих ризиків, формування системи їх класифікації у різних сферах підприємництва;

 

діагностика та моніторинг ризику, розроблення концептуальних положень і методик аналізу ризику з урахуванням поведінки його суб’єктів, їхнього ставлення до ризику;

 

подальша розбудова концепції системи кількісних показників ступеня ризику, яка б давала змогу адекватно відобразити його багатогранність, неоднозначність ситуацій з урахуванням цілей, прийнятої системи гіпотез;

 

розбудова та адекватне використання економіко-математичних методів і моделей ризику із застосуванням апарату теорії ймовірностей, теорії нечітких (розпливчастих) множин, а також теорії гри, нейронних мереж, теорії хаосу, теорії катастроф;

 

розвиток методологічних засад і методичних підходів до оптимізації управління ризиком, виокремлення методів зниження ступеня ризику до допустимих меж та їх раціональне комбінування на основі загальних засад теорії складних систем, синергетичної економіки та теорії нестаціонарних, нелінійних динамічних процесів, інструментарії інжинірингу та реінжинірингу;

 

створення відповідних систем і програмно-методичних комплексів оцінювання, аналізу та управління ризиком у різноманітних сферах економічної діяльності на різних рівнях ієрархії управління, а також використання їх у навчальному процесі;

 

встановлення залежності між ризиком і показниками економічного ефекту та ефективності й такими систематичними характеристиками, як надійність, стійкість, маневреність, адаптивність, ліквідність тощо.