Сутність та особливості політичного процесу як категорії політичної науки

Політичний процес – центральна категорія політичної науки за умови, що політику трактують через процесуальний контекст. Якщо під політикою розуміти сукупність акцій та інтеракцій певних акторів, метою яких є здобуття, утримання та використання політичної влади, то політика, як і будь-яке суспільне явище чи подія, являє собою політичний процес. Процесуальний підхід до вивчення політичних явищ дозволяє деяким науковцям ототожнювати політичні процеси із самою політикою (Р. Доуз), функціонуванням політичних систем (Т. Парсонс), діяльністю політичних інститутів (Д. Істон), динамікою взаємодій соціальних втрат у боротьбі за підвищення свого статусу (Р. Дарендорф, П. Сорокін), сукупністю поведінкових реакцій суб’єктів влади щодо власних цілей (Ч. Мерріам) або комунікативним дискурсом (Г. Лассуел).

Категорію „політичний процес” традиційно трактують як динамічні зрушення суспільного (індивідуального, групового чи інституціонального) стану, які відбуваються під впливом зовнішніх або (і) внутрішніх чинників та мають здатність повторюватися в часі й просторі. У зазначеному контексті політичний процес виключає будь-яку передбаченість та заданість розвитку подій, наголошуючи на фактичних видозмінах явищ. Усе вищезазначене наповнює категорію „політичний процес” динамічними показниками (кількісна чи якісна інформація щодо прогресу, регресу, стагнації), рухомістю, еволюційністю, інноваційністю, функціональною заданістю.

Суспільне життя – показовий політичний процес, що являє собою результат гармонійності та порозуміння інститутів громадянського суспільства, політичних (державних та наддержавних) інститутів та окремих гравців. Особливості суспільного розвитку пов’язані з такими політичними процесами, як динамічні зрушення в поведінці й відносинах суб’єктів у виконанні ними ролей, у функціонуванні інститутів соціуму.

Особливість усіх політичних процесів світу полягає в їх структурованості та внутрішній ієрархічності, що зумовлює взаємозалежність динамічних зрушень світової політичної системи. Так, низка буржуазних революцій (локальних політичних процесів) призвела до формування нової картографії світу, зміни політичних режимів, економічних базових основ суспільного ладу, світоглядних позицій в Європі.

Ґенеза та динаміка розвитку фашизму в Німеччині – політичний процес, що має внутрішню ієрархію подій та обставин: об’єктивні причини його генези (економічна криза внаслідок Першої світової війни, масова демобілізація зневірених військовослужбовців, непотрібних у мирному суспільстві), психологічні підстави (прагнення реваншизму, пошуки „маленької людини” Е. Фромма), ерозія політичної влади в умовах Веймарської республіки (1919-1933 рр.). Зазначений процес не тільки має внутрішню ієрархію, а й може бути структурно-функціональною одиницею більш широкого світового процесу. Так, німецький фашизм спричинив формування репресивної системи Третього Рейху (виїзд багатьох вчених до США та Великобританії, перший виток НТР, винахід ядерної бомби), Другу світову війну.

А.І. Соловйов розподіляє всі процеси на базові та периферійні, зважаючи на вагомість їх у суспільстві. Так, до першої категорії він відносить процеси політичної участі, державного управління, тобто саме ті, до яких залучено широкі соціальні кола і які розгортаються на державному та міжнародному рівнях (співпраця країн ЄС, моніторинг ПАРЄ демократизації українського соціуму). Периферійними називають політичні процеси, що відбуваються на регіональному (діяльність органів місцевого самоврядування) та специфічно-інституціональному (циркуляція політичної еліти, внутрішньопартійна рекрутація) рівнях.

Аналогічно культурі О. Шпенглера, що має момент народження, період самовираження й реалізації основного призначення та час смерті, кожний політичний процес має власний внутрішній ритм і специфіку. Деякі політологи (В.П. Пугачов, А.Ю. Мельвіль, П.Б. Струве) пов’язують особливості політичних процесів із трьома стадіями існування політичних явищ - функціонуванням, розвитком та занепадом